До речі одна з моїх божевільних ідей це створення українського літературного журналу, щоквартального а може і щомісячного.

На картинці наведені рубрики, які хотілося б там зібрати.

Я ні на що не натякаю, але я натякаю.
Мені тут в жовтні буде 32...

А я буду в Києві з цієї неділі по середу. Ніхто не хоче зустрітися побалакати про справи літературні?

Чи помічали ви, що більше половини скарг на "нелогічний сюжет" не мають жодного стосунку до логіки, а скоріше про те, яку поведінку конкретна людина очікує від персонажів і як дивиться на світ.

Приклади:
"Героїня звернулася в поліцію, а справу не відкрили. Так не буває! Справу просто не могли не відкрити, ви шо!"

"Всі персонажі розповідають які всі сусіди дружні, але вони постійно влаштовують один одному подлянки" (один з багатьох випадків, коли людина дивиться впритул на авторський задум — і обирає його ігнорувати)

"Початок історії дурацький, дві країни воювали, а тепер наслідники одружуються. Це тупо!" (Хочеться порадити людини підручник з історії 🙈)

"У такої серйозної корпорації не може просто якийсь чувак злити дані користувачів, там десять рівнів захисту які неможливо отак пройти"

Коротше. Найчастіше коли людина називає щось логічною діркою то не про обʼєктивну істину, а про те, як конкретна людина бачить світ. Персонажі реагують надто емоційно, недостатньо емоційно — все це сприйняття.

І який з цього висновок? Коли ви вибудовуєте логіку свого твору орієнтуватися на реальність, обʼєктивний світ контрпродуктивно. Йдіть до ЦА і дізнавайтеся що вони думають про світ, і що вони вважають логічним та послідовним.

Київ це якесь зачароване місто в якому наче є все, але кожен раз як приїзжаю таке враження що фіг що там навколо себе знайдеш, все ніби сконцентровано в декількох місцях в центрі...

З чату увуріду

А наше лого вже на сайті книжкової країни

Відео розповідає про прірву між "знати як робити" і "робити"

Я: *відчуваю особистий напад на себе* 🙈

Колеги-теоретики, ставте мавпу 🙈

Як думаєте, чи можливе в Україні явище якісної і цікавої літературної критики саме українських книжок?

Чому в мене взагалі виникає таке питання.

• З одного боку, дуже не хочеться топити своїх, коли в просторі і так домінують іноземні автори, яких одночасно просувають і іноземні паблішери і наші видавці. Через це багато хто послуговується принципом "Про своїх або добре або ніяк"

• З іншого боку, якщо вже дозволяти собі не тільки "Все прекрасно", а детально заглиблюватися в тексти, будуть конфлікти. Я багато років співпрацюю з письменниками, є ті, хто навчилися публічно не реагувати, але майже всім неприємно навіть від коментаря "ну це не моя книга, хоч я і не кажу що вона погана".

• Якщо таки починати критикувати, аудиторії може дуже зайти драма. І дуже легко в таких умовах перейти від літкритики до того щоб просто створювати драму і весело засирати, заради шоу і переглядів.

Коротше, я думаю, що літературну критику організувати складно. А що думаєте ви? Реально? Чи взагалі треба? Чи бачите в цьому користь?

Ну що, перша офіційна літературна вечеря відбулася. Сподіваюся це початок нової доброї традиції

Подивилася відео яке раптово пояснило мені не тільки коли і як (це я знала) але і чому народилася триактна структура.

Якщо коротко, великі американські кіновиробники (universal, paramount) в середині минулого століття вирішували питання того, як поставити виробництво кіно на конвеєр. Вони створювали величезні склади з костюмами, вони будували цілі містечка з декорацій (наприклад, для вестернів), підписували багаторічні контракти з акторами. Але крім іншого потрібно стандартизувати що? Правильно, сценарій. Було стандартизовано час кінострічки (в якийсь момент прийшли до діапазону 90-120 хвилин) і... її сюжетну структуру.

І отак в 1979 році ми отримуємо Screenplay Сіда Філда який презентує нам три акти.

А потім накладаємо народну міфологію про те, що "це завжди так було, ви шо". 😁

Я, коли мова заходить про триактну структуру

Шпаргалка по відомих структурах прозового тексту.

Три акти (Сід Філд): 25%-50%-25%, перший акт суміщає в собі експозицію, стрімкий початок дії, представлення персонажів, основний конфлікт. Другий розвиває, третій дає кульмінацію і швидке завершення (розвʼязку)

Три акти (Блейк Снайдер): додаєм на 7% каталізатор змін, першу половину другого акту присвячуємо іграм і забавам, останні 10% другого акту — найнижча точка “поганці насуваються”. Приклад: як приборкати дракона, Міцний горішок.

Пʼять актів: спочатку довга експозиція, знайомство з персонажами і світом, дія починається ближче до 15-20% тексту, в третьому акті поворотний момент, виходимо на кульмінацію (все вже знайоме), в кінці після розвʼязки ще довго розповідаємо що сталося після, як склалося життя персонажів. Приклад: Володар перснів.

Піраміда Фейртага: має 5 актів, стосується трагедій що тривають 3 години. половину історії герої “піднімаються” — тобто є надія на те що їхні життя стануть кращими в фіналі, кохані будуть разом і щасливі, але на середині йде перелам і решта історії це шлях на дно. Приклад: Ромео і Джульєта.

Азійські 4 акти: Майже такі самі як 3 акти, але середина присвячена неочікуванному центральному повороту, додавання нової неочікуваної теми. Звичайна 3-актна структура не додає нові теми після першого акту. Основна ідея: гармонія всіх елементів сюжету. Приклад: “Паразити”, в середині ми раптово дізнаємося про ще одну родину що живе під будинком.

13 Сцен Аристотеля: 1. Пролог. 2. Вступна пісня 3. Сцена. 4. Пісня. 5. Сцена. 6. Пісня. 7. Сцена. 8. Пісня 9. Сцена. 10. Пісня. 11. Сцена. 12. Пісня. 13. Епілог

(Аристотель ніколи не говорив про триактну структуру в Поетиці, коли він казав про початок-сердина-кінець він воював проти нехронологічної оповіді, популярних в Давній Греції флешбеків і флешфорвардів, тобто формату середина-початок-кінець. Приклад структури середина-початок-кінець Одіссея)

Те що вважають за 3-актну структуру Елія Доната (римського ритора): протаза, епітаза, катастрофа це структура прологу. В роботах, які цитуються він оцінює вступ до різних пʼєс. Фактично це означає: представлення персонажів, представлення конфлікту, введення катастрофи що запускає решту дії. Подібне до 1 акту Блейка Снайдера.

Шлях героя: чітка послідовність етапів. 1. Представлення (звичайний світ) 2. Поклик до пригод. 3. Відмова від поклику 4. Зустріч з ментором 5. Перехід порога 6. Випробування, союзники і вороги. 7. Наближення до Печери 8. Найголовніше випробування 9. Винагорода 10. Дорога назад. 11. Воскресіння 12. Повернення з еліксиром. Приклади: “Зоряні Війни: Нова надія”, “Диявол носить Прада”. Дуже чітка послідовність етапів яка гарно накладається на три акти, але три акти не зобовʼязані бути такими.

Фіхтеанська крива: одразу пірнаєте в дію, сюжет це нескінченний ланцюжок сутичнок конфліктів що ведуть до найбільшого (кульмінаційного) коли нарешті наступає розвʼязка. Відмінність від 3 актів Снайдера: дія починається навіть раніше, немає передишок (наприклад спокійних, ліричних моментів) ані в першій ані в другій половині другого акту.

Паралельна структура: пишуться два таймлайни подій, фактично два сюжети, які повʼязані темою і розвиваються паралельно.

Фрагментарне письмо: збірка оповідань чи міні-історій, обʼєднаних однією темою, але немає спільної наростаючої дії, центрального поворотного моменту, кульмінації єдиного конфлікту. Все це існує лише всередині окремих епізодів, але не спільне. Приклад: Кульбабкове Вино Бредбері.

Коротше, у вас є варіанти, як писати (і це не всі). Нагадайте мені пізніше написати як використовувати ці схеми на практиці при плануванні або редактурі.

коротше я не знала а я зробила підводку до рекламної інтеграції

Хоча б чаєм мене пригостіть!