Вчора ввечері відчув маленьку радість: українське медіа взяло інтерв'ю у крутого джазового музиканта 🎺

Меттью Голсолл (Matthew Halsall) – це один із найкрутіших британських / європейських музикантів у своїй ніші. Він грає дуже спокійний, майже "ембіентовий" джаз. Минулого тижня в нього навіть вийшла нова платівка, яку я ще не встиг прослухати, хоч і дуже хотів.

📄 Аж тут інтерв'ю із ним виходить на The Claquers – і з нього я дізнають, що цей трубач ще й володіє лейблом, який видавав зокрема перші роботи GoGo Penguin. Через цих хлопців я взагалі й почав слухати джаз, бо вони допомогли мені зрозуміти, що це цікава і актуальна музика.

Інтерв'ю дуже цікаве, неймовірно вдячний за нього! Єдине що, читаючи, трошечки заздриш Меттью через те, що він може вести спокійне й безтурботне життя. З цієї розмови можна зробити висновок, що у житті він такий же вмиротворений, як і в музиці.

..І якщо вам бракувало зачіпок, щоб послухати його альбом, то тепер вони у вас є 🙃

Мабуть, останній цьогорічний альбом, на який дуже чекав 👀

Друга повноформатна колаборація Дженні Хваль та Говарда Вольдена. Перша – Menneskekollektivet – була в моєму топ-5 реалізів 2021 року.

Дженні дуже цікава артистка, яка загортає у свій "нордичний" арт-поп багато рефлексій, висловлюючи їх напряму, ніби верлібром. Як от: "темрява наближає нас до того, що в майбутньому стане смертю, яка зараз [у момент народження] є невіддільною від того, що ми називаємо життям".

Сингли з альбому спеціально не слухав, щоб не мати ніяких очікувань перед Selvutsletter.

Місце для щиросердного зізнання: я не вірив у цей альбом, але через численні рекомендації послухав 👀

І маю зазначити, що хайп довкола альбому Renie Cares – виправданий, і особисто для мене він десь на одному рівні з останньою платівкою Паліндрома.

Передовсім, тут досить гарні аранжування, які трошечки нагадують Фібі Бріджес. Єдине що, інколи прийоми стають занадто перебачуваними, як от партії з трубою. А ще у вокалі Іра часто бере одні й ті ж кілька тональностей, які їй добре даються.

📓Загалом же авторці пісень вдається доволі гарно передати юнацькі переживання від перших серйозних стосунків + типових загальнобуттєвих штук, які турбують людей у момент становлення. Альбом з самого початку здається ходінням по кількох кімнатах, між якими дуже плавно телепортується його лірична героїня.

І саме ось це відчуття напруженої і задуманої плинності найбільше чіпляє при прослуховуванні. Можливо, воно не затримується до кінця релізу, але в цілому це дуже цілісна і зріла робота усього гурту 🫶🏼

Лінк на Спотіфай

Привіт🤚🏽

Після останнього допису до цього каналу приєдналося 20 нових читачів і читачок, що було для мене вкрай неочікувано. Хочу подякувати вам за виявлений інтерес до пропонованого тут контенту!

Сьогодні – перший день зими. Мені вкрай хотілося потішити вас чимось на зразок "підсумків року", тому протягом останнього тижня намагався переслуховувати найулюбленіші цьогорічні релізи. Але наткнувся не неможливість їх якось ієрархізувати чи знайти формат, в якому було би мінімум овершерінгу, а максимум доцільної інформації.

Я дуже намагатимусь пришвидшити цей процес, щоб за можливості підкинути для вас щось хороше в передсвяткові дні. А сьогодні – два слова про альбом вже відомого читач(к)ам "відлунь" артиста ⬇️

🏚 У 2022 році "відлуння" почалися з тексту про мініальбом Сашка Дрімандра. Сьогодні він випустив нову роботу, в якій не зраджує своєму стилю.

"Тупо" – не менш DIY-на річ, аніж довоєнна "Амнезія". Так само незмінною залишилась і "аутсайдерська" поетика Дрімандра, де в історію стосунків вплітається багато-багато "непрактичних" дрібних речей повсякденності.

🎵 Аранжування пісень стали різномантнішими завдяки тому, що Сашко більш вільно змішує структурні елементи своїх пісень. Але найголовніше – музика Дрімандра продовжує виділяти своє особливе меланхолійне світло, яке змушує пригадувати тебе найкращі моменти юності.

Не знаю, що ще додати. Я просто люблю його музику і його унікальний вайб 😇

Починаю свою добірку з річними підсумками 📃

Спочатку я хотів відібрати 20 платівок, у яких впевнений, що вони заслуговують на місце в цьому переліку. Але в такому разі я б не зміг розповісти про ті роботи, які мені симпатичні, але які мають свої вади й до цього переліку не дотягують.

Але мені здається, що я знайшов відповідь, як правильно оформити ці дописи. Я збираюся спробувати згрупувати обрані альбоми за умовними жанрами, що дозводить мені відійти від мороки під назвою "чи кращий альбом Х за альбом У".

Натомість, говорячи про жанри, я зможу зробити ці підсумки більш особистими та, можливо, менш претензійними. Тож запрошую до прочитання першого жанрового блоку 🧐

Розділ І: Мінімалізм

Якщо чесно, виокремлення цієї категорії здивувало мене самого, бо ніколи не асоціював себе з такою музикою. Але, переглядаючи свій перелік, я зрозумів, що ця музика справді мене тішила протягом року, і я так чи інакше до неї повертався.

🕊 Mette Henriette – Drifting платівка, що вийшла ще 20 січня, і про яку я вже робив маленький допис, так і залишилась моєю топ-1. Я дуже мало разів повертався до неї, бо вона потребує зосередженої відкритості, і як "музика на фоні" не працює. Під час останнього прослуховування в голові неочікувано почали виникати образи з раннього дитинства.

💙 Erik Hall – Canto Ostinato
цю платівку я увімкнув просто з цікавості, побачивши схвальні оцінки. Вона дуже проста, але в цьому й увесь її шарм: композитор виконує досить однотипу і злегка грайливу музику на клавішах, яка не одразу, але розкривається, приносячи умиротворення.

🩰 Lia Kohl – The Ceiling Reposes
мій улюблений ембіент-альбом 2023 року. Але при цьому, його музика працює дуже дивним чином. Моя асоціація така: музикантка укладає її так, ніби місіс Делловей готується до проведення вечірки, намагаючись дбайливо впорядкувати спорадичний хоас речей і звуків. Прекрасна робота!

🍃 Zsófia Boros – El último aliento
послухав цей альбом ще навесні; він мені сподобався, але потім я зовсім про нього забув, поки не переслухав, бажаючи відновити свої враження. І у мене це вийшло: на платівці немає нічого, окрім класичної гітари, яка заколисує, ніби море або споглядання весняного лісу. Дивовижно, що інколи для того, щоб зробити настільки чудову музику, потрібні настільки мінімальні засоби.

Загалом ця добірка складається з альбомів, які працюють в схожий спосіб і викликають схожі емоції. До неї можна було додати роботи Ryuichi Sakamoto та André 3000, але вирішив цього не робити.

Розкажіть, чи слухали щось із цього переліку й що б у нього додали 👀

Розділ II: Незалежна музика

Категорія комфортної музики, яка охоплює значну частину того, що я ціную в цьому мистецтві. Багато важливих релізів сюди не потрапили, тому на ваше прохання можу додатково про них відписати в коментарях.

🪷 The Mountain Goats – Jenny From Thebes
в кожному гарному музичному році має бути приємний софт-рок альбом. Цьогоріч його записав гурт, пік популярності якого припав на початок нульових.

У розлогих відгуках можна прочитати, що це вигадлива рок-опера, яка пояснює реалії американського життя через посилання на грецьку культуру і т. д. Але насправді це платівка, яка не прагне революції у музиці, а натомість легко отримує "тверду четвірку" за гарний вайб і приємні мелодії.

🫦 Christine and the Queens – Paranoïa, Angels, True Love
це альбом, заради якого я відмовився від "топу" на користь жанрових підсумків. Його зробив квір-артист, який протягом останніх кількох років життя досліджував свою гендерну ідентичність.

Що підкупає в цьому альбомі: відносна експериметнтальність пісень довго не може розкритися, але десь у другій половині платівки артист дійсно досягає якогось "небесного" відчуття любові, яке він передає слухач(к)ам. Його мова розпадається, і стає ніби голосом Беатріче, що кличе й підказує, куди потрібно прямувати.

🌉 ANOHNI and the Johnsons – My Back Was a Bridge for You to Cross
один із найкращих альбомів року, зроблений за дуже простою формулою: неймовірний вокаліст + розумне, майже голос-країнівське акомпонування. Цього справді вистачило, щоб зробити один із головних альбомів року, і ніяких інших коментарів він не потребує.

🪇 Yussef Dayes – Black Classical Music
формально, це альбом джазового артиста, який мав стояти в розділі "джаз". Але при прослуховуванні мені він дуже сподобався своєю вигадливою і нешаблонною легкістю, яка робить "Чорну класичну музику" ближчою до інді, ніж до традиційних джазових релізів.

Honourable mentions ✍

Titanic – Vidrio / незвичний і цікавий альбом на межі мінімалізму, арт-попу і джазу

Arlo Parks – My Soft Machine / другий альбом чудової артистки з купою чіпких пісень, але без гарної кульмінації

Slowdive & Depeche Mode / переможці номінації "найкращі альбоми старих артистів, що підтвердили свій рівень"

Розділ III: Джаз

Варто зізнатися, що пік моєї уваги до джазу припав на першу половину 2023 року. Вже влітку я просто не встигав / не знаходив сил переслуховувати усі рекомендації, які траплялися, а спорадичне відновлення цих спроб так і не ставало системним.

З цієї причини мій перелік суттєво "кульгатиме", тож, навіть пишучи це, в моїй бібліотеці ще лежить із десяток цікавих і непрослуханих речей. Тим не менш, я досі вірю в те, що джаз як такий потребує більшого висвітлення й що ця музика часто є незаслужено обділеною увагою.

🐚 Перед тим, як перейти безпосередньо до переліку, лишаю також лінк на плейліст у ютубчику

🏜 Arooj Aftab, Vijay Iyer, Shahzad Ismaily — Love in Exile
чарівний мінімалістичний, але водночас і протяжний, мов степ, альбом із сильним впивом суфійської музики. Якщо ви любите "Чорну хмару" Дахабрахи, то тут – цілих 75 хвилин цієї атмосфери від артистки, яка яка дуже добре відчуває культуру, в якій постала ця музика.

🚞 Johnathan Blake – Passage
у мене є непримиренний ворог у джазі – артисти, які грають цю музику за канонами 70-літньої давнини. Але цей альбом – виняток: його зіграно із чудовими вкрапленнями південних мотивів, через що виникає відчуття, ніби це пра-прадідусь когось із музикантів, який грав на губній гармоніці після зміни на виробництві, і вигадав пост-боп.

🌳 Mammal Hands – Gift from the Trees
я не знаю, як правильно описати цей альбом словами. Мені важко його співвіднести з якимись джазовими канонами, але це і не головне. В цьому творі мелодія домінує над структурою, і на перший план виходить відчуття артистами музики. Вони вже давно грають разом, і це дуже добре чути в тому, наскільки гармонійно взаємодіють їхні партії в цих простих, але дуже світлих мелодіях.

Honourable mentions ✍

Le Cri du Caire – s/t
Leo Takami – Next Door (ідеальна різдвяна музика, слухати усім!)
Chris Potter – Got the Keys to the Kingdom (live album)
Trevor Tomkins – For Future Reference (archive)
Alabaster dePlume – Come With Fierce Grace

NB: раніше згадані альбоми Yussef Dayes, Mette Henriette та Zsófia Boros також незримо присутні в цьому переліку

Нічне повідомлення у релізну п'ятницю: не пропустіть другий за ліком альбом Pokaz Trio 🎹

Можливо, один із найсолідніших джазових колективів, які виступають в Україні зараз. Їхній перший альбом Kintsugi дуже хвалили Liroom, і можу лише підтвердити, що він зовсім не звучить по-старосвітському.

Тому на початку січня я дуже зрадів, побачивши на RYM, що вони видають новий матеріал. З цієї нагоди переслухав їхній старий альбом, і виявив, що все ще дуже приязний до нього, а особливо – до треку Easy.

Словом, забирайте собі чудового кандидата принаймні на альбом місяця 🫶🏼

Не можу дового говорити: мені сказали, що це класний запис; я включив його собі й впевнився у цій думці. Ідеальна фортепіанна музика для спокійного вечора, послухайте, якщо досі не доводилось 🍃

🐾 Привіт! Щоб моя відсутність не була надто довгою, вирішив поділитися кількома знахідками – не феноменальними, але достатньо якісними, щоб подарувати цікавий досвід.

Ralph Towner – Diary (1974)

Простий, але гарний ECM Jazz, особливо в тих треках, де Ральф грає і на 12-струнній гітарі, і на клавішних. Це альбом, записаний однією людиною, і час від часу її "заносить", але більшіть треків ідеально підійдуть під задумано-медитативний вайб або гуляння околицями міста.

Fred Frith – Step across the Border (1990)

Відлуння давно не пропонували прог-року! І от довелось послухати дуже незвичну й експериментальну річ. Справа в тому, що пан Фріс лише про людське око дотримується "правил гри" у якомусь музичному жанрі, а насправді – руйнує геть усе, до чого може дотягнутися. Тут гра на гітарі перемішується зі звуками міста чи будильника, а "пісень" – від сили три штуки. Зате музинкант повсякчас дивує тим, наскільки вдалими у нього виходять кавалочки музики, які він з показною старанністю відшуковує. А довершує всю цю конструкцію те, що ці кавалочки музики насправді є саундтреками до документалки про самого Фріса 🙃

Ariel Kalma, Jeremiah Chiu & Marta Sofia Honer – The Closest Thing to Silence (2024)

Нью-ейдж альбом з відповідною назвою, але і з легкими, ледь помітними джазовими патернамм. Пічфорк поставив йому 8/10, і мені сподобалась обкладинка альбому; тож я його включив, і в цілому – не пошкодував. Мало слухаю такої музики, але мені щиро здається, що це хороша робота.

Сподіваюсь, що із вами все добре 💔 Нехай поруч завжди буде гарна музика, віднайдена у потрібний момент

Gruff Rhys - Sadness Sets Me Free

Не можу сказати що я колись був фанатом валлійців Super Furry Animals, хоча завжди ставився до них з повагою. Гарний привід переслухати їх дискографію (те, чим я і займаюсь власне останнім часом) - новий сольний альбом Граффа Різа, вокаліста гурту.

Музика, яка мені чомусь сильно нагадує Purple Mountains - те саме поєднання барокко-попу/cофт-року з саркастичними та трохи депресивними текстами (але звісно не настільки депресивними як у Purple Mountains); як сам Різ каже в інтерв'ю - this album is about the freedom that comes with writing sad songs. Якщо у вас алергія на скрипки або фолк елементи у музиці, то цей альбом не для вас, а так загалом маємо класний приклад британського сонграйтінгу. Принаймні в мене Sadness Sets Me Free буде в річному топі.

Вітання! Короткий апдейт: я знайшов принаймні 2 альбоми, про які найближчим часом зроблю дописи.

Але також маю питання до читачів: чи хотіли б ви порозмовляти про музику в межах цього каналу? Якщо так, то можна було б зробити аудіокімнату й обмінятися думками про те, що вам би було цікаво.

Одним словом, ставте +, якщо б ви підписалися на таке, а також можете кидати в коментарі альбоми чи артистів, яких би хотіли порадити або обговорити. Сподіваюсь, що скоро почуємось

Сьогодні продовжую свою подорож творчістю Вадади Лео Сміта. На черзі – його платівка Golden Quartet (2000), важливий крок до Ten Freedom Summers.

Цього разу додам трохи контексту про цього музиканта: його кар'єра почалася у 1970-х, коли він вчивчав в універі традиційну музику й грав із Ентоні Брекстоном. У 1980-х він навернувся до растафаріанства, і записав кілька речей як one-man-band.

І лише наприкінці 1990-х він повертається до більш "масштабної" музики: спочатку записавши триб'ют альбом пізньому Майлзу Девісу, а потім – власне платівкою Golden Quartet. На стримінгах вона з'явилася лише минулої осені, тож тривалий час цю роботу не можна було послухати інакше, аніж на диску.

З огляду на це, я вирішив роздобути CD (тим паче, що арт на ньому дуже красивий). Так я дізнався, що альбом вийшов на лейблі Джона Зорна Tzadik, який позиціонував квартет як "супергурт, що був давньою мрією Вадади".

Тепер безпосередньо про альбом: він примітний тим, що його композиції не мають чіткої структури (що й не дивно, враховуючи, наскільки вони довгі). У двох треках в певних місцях тут взагалі є 5-секундні павзи, після яких музика зазнає змін.

👀 Інша цікава особливість: Вадада не претендує на те, щоб бути на передньому краї всіх композицій. Тож тут є місце і для барабанних соло, і для "триб'юту басисту", а мелодика клавіш і роботи загалом у деяких місцях трошки нагадує Moonchild King Crimson.

Симпатичним є і те, що альбом є "авангардним" лише до певної міри, тож він не вимагає від слухачів і слухачок чогось більшого, аніж уважності й вдумливого прослуховування. Він пропонує те, що дуже часто і є найбільшою принадою джазу – цікаві взаємодії між музикантами, які справді чують одне одного.

Цей альбом досить сильно відрізняється від 10 літ свободи, але саме тут Вадада отримав можливість вперше випробувати себе в створенні 10 – 15-хвилинних композицій. Імовірно, лейбл дав йому на це гроші, висловивши цим довіру, – і на шостому десятку років нарешті почав робити те, завдяки чому він залишиться в історії 💛

А ось і моя перша топ-платівка 24 року 💔🤍

Нещодавно переслуховував раніші роботи Адріани, але чомусь не пригадав, що вона може в таку точкову доречність і величезну щирість. Дуже зріла робота "Яскраве майбутнє"

О 16:00 готуюся зробити аудіопростір хвилинок на 15–20. Якщо хотіли б послухати наживо або щось запитати, приєднуйтесь ✨