Упд: Сьогодні дивилися зі школярами кіно. В одного з них сталося дежа вю в якийсь момент: на кадр із фільму, положення однокласників, погоду за вікном, усе.
Цей момент снився моєму учневі місяці чотири тому.
Виявилося, що приблизно останній рік він живе за снами.
...я теж, хлопче, я теж.
"Але це ж круто!" — сказав він. — "Або принаймні цікаво".

Оце в людини психіка.
Але його слова мене дуже підтримали, як не дивно.
#мемуаразми #сни

(А хто теж останнім часом регулярно ловить дежа вю, — поставте, може, смайлик, де очі-зорі, гляну хоч, скільки нас)

Щоранку я дивлюся в вікно, і якщо бачу там щось схоже на труну чи надгробок, — це означає, що в рфії щось горітиме.

"Щось схоже" я бачу щодня, мені дехто вже навіть пропонував звести під передбачення окремий канал і просто писати: "сьогодні палатиме".

А я от про інше думаю. Рано чи пізно все це закінчиться, і закінчиться перемогою для України. І потім напевно виявиться, що то в рфії не просто палало, що то якісь партизани були (цілком імовірно, що на 0.001% це справді так).

І от у мене жодного сумніву нема, що ті з рфського уряду, хто виживуть і лишатися, одразу цих партизанів візьмуть на прапори й помалюють їхніми обличчями клейноди. "Та ми ж... Та нас... Та ми завжди!.."

І кричатимуть голосно. Дуже голосно. Щоби перекричати голоси тих, кому, можливо, знадобиться ціле життя, щоби відкривати за рідними, друзями та містами.

І коли я думаю про це, мені згадується старе єврейське прокляття — "Зітри ім'я його". Після кожного злочину ім'я злочинця лунає трембітою. Чи це справді когось чомусь навчило? Чи те, як гучно злочинці вигукують властиві імена, насправді продовжує їхні життя?..

З іншого боку, безсловесність і замовчування точно нікому нічого хорошого не приносили. Там, де справедливість мовчить, насилля співає.

Як-то кажуть, поміркуймо про це.
#мемуаразми

... Але з цього приводу...
Сьогодні палатиме. Плюсом до того, що вже палає.
#груші

... Сьогодні цілком очікувано палатиме (і вже палає зранку, це я пізно прийшов у мережу). А ще, ймовірно, ляже під граніт якийсь великий тамтешній бонза. Можливо, військовий.
#груші

Одна дитина з мого класу — з Херсону. Батьки лишилися там. Частину окупації прожила там одна, розказувала страшне. П'ять разів намагалася виїхати з міста, поки змогла.
І зараз щоразу, коли Херсон бомблять, я думаю про родичів цієї дитини.
Висновків не буде, певно.
#мемуаразми

Днями було відчуття, що на півдні буде багато людей, і гаряче, й багато (прямо багато) окупантів там поляже, і горітиме...
Але знаєте, воно й так буде, без передбачень. Бісова імперія агонізує, іскри летять, олігархи палять свій бізнес, щоби позбутися доказів (ніби нема на світі ні глобальної мережі, ні камер, ні банківських систем).
І окупант складатиме голови там, куди прийшов, і в рфії горітиме до небес іще якийсь час усе нова та нова розтопка у печі тамтешнього безглуздя.
Це не щось нове, це всі розуміють.
А потім, разом із довгим часом на заліковування тих ран, які можна залікувати, буде наша з вами перемога.
Я дуже зичу вам - особисто вам і всім, хто вам дорогий - дожити до неї.

Вночі снилися теки-портали, що відкриваються в місця та події чи просто зберігають у собі якісь моменти й речі.
Скажімо, пустелю.
Скажімо, сухий град (???).

Я лежу біля вікна, яке стільки разів вибивало вибухами в моїх дитячих снах (тих, що снилися мені років із чотирьох; тих, у яких війна в Криму була ще тоді, і я боявся туди їхати; тих, де від простреленого серця помирав мій батько — який згодом справі помер від розриву сердечного м'язу). Я лежу при вікні, поки в мене за головою, під шарами подушок, вистигають батареї, а електрички міста змінюють свій маршрут.
Я страшенно хочу спати.
Я думаю про сни.
Я думаю, що снів у моєму житті завжди було так багато, що я ніколи надто не мріяв. Ну, тобто я часом уявляв себе кимось, якимось. Фантазував про інші світи з завзятістю фантастичного ж персонажа. Часом планував щось у деталях. Але це було... Несерйозно, не по-справжньому, не по-дорослому — я-бо незрілий, інфантильний, я це неодноразово чув від близьких людей, — я планував на тому рівні, на якому дитина планує пригоду для своїх іграшок. Дуже, дуже багато подробиць. Дуже, дуже багато уяви. Дуже мало віри в те, що це цікаво та потрібно комусь, крім власне тебе.
Це як сни. Наші сни в першу чергу потрібні нам, і розказувати їх комусь, хто не в'ївся під шкіру, ніяково нам самим.

Але я майже ніколи не мріяв. Просто сни мені справджувалися.
І тексти оповідань.
І пісні.
І майже всі ігри.
Випадкові записи на полях.
Малюнки в зошитах. Якось налякав батьків, мені було десь років 14, чималенький вже. Намалював пожежу і демона, що ту пожежу влаштував. Батьки побачили той малюнок. За пів години по тому почалася пожежа в будинку навпроти.
Але так, не мріяв.

Навколо багато людей, чиї мрії вислизнули від них, і їм це досі болить. А ще є люди, яким мрії справдилися, й вони до сказу тримаються за ті мрії, панічно боятися втратити їх і нападають на кожного, хто, як їм здається, зазіхає на їхню мрію.
У мене теж є свої часи зневіри і страху.
Але в мене немає мрій, давно вже — чи краще сказати, віддавна?.. В мене замість них якась абсолютна детермінованість снів.
Змалку і десь до старших курсів я думав, що я — лялька. Або ожила скульптура. Це було майже жартома, мені здавалося, що в людей емоції справжні, а в мене — ні.
Цього року я думаю, що в людей просто є мрії.

... Так чи так, я вдома, і дім мій досі повен мною. Снами, передбаченням, фантазіями, казками та піснями.

Але так — не мріями.
#сни
#мемуаразми

#мемуаразми #груші

Сиджу і шукаю слова, якими можна говорити про пошук слів:) для створення історії, де людям у тексті, а також тим, хто його створив, і тим, хто читатиме, приблизно геть байдуже на те, що саме в героїв у штанях.
Гадаю, універсально рятівним є теперішній час.
Інших слів поки не придумав.

Що ж до історій про людей з етнічних меншин, без екзотизації та шароварщини, — тут взагалі швах, потрібні нові наративи.

Спостереження з натури.
У кав'ярні на Подолі відрубають світло. Бариста:
— Як казав Ісус Христос, «русні пизда».
Голос із зали:
— Воїстину пизда!
#груші #мемуаразми

В Києві +12 на сонці. А весною не пахне.
Підсумки року, якщо вони й будуть, будуть не тут. А поки що знаєте що?

Ось.

Привіт.
Тобі теж сняться особливі сни, про які ти забуваєш після пробудження та згадуєш, коли вони збуваються?
Чи супроводжує тебе в цих снах собака, багатоокий і багатопикий, плоть від плоті сну?..
Якщо так — не бійся. Це Ґас, він тебе не образить. Він просто буває поруч у снах людей, які переживають темні часи, та іноді тихенько виє на зорі. Він не рятує життя й не творить чудес. Але одного дня, коли ти захочеш згадати якусь історію чи слово, яке зовсім-зовсім стерлося тобі з пам'яті — не засмучуйся. Просто почекай ночі, і вві сні потойбічний пес принесе тобі й твоє слово, і твою історію. Така його служба.
І ще.
Кажуть, цієї новорічної ночі може не бути снігу. Кажуть, усе біле в цю ніч дістанеться зіркам, ліхтарям і квадратам освітлених вікон. Але ще — в місцях, чиєї назви мені не можна поки розкривати, — кажуть, що якщо новорічної, воротної ночі, коли сняться віщі сни та закладаються камені самосправджуваних пророцтв... Якщо такої ночі ти раптом побачиш силует хижого пса, що мчить собі кудись у своїх справах, знай: то Ґас несе в зубах слова й історії, а на хвості в нього — темні часи. Він несе їх далеко-далеко, геть в інші місця. І рік справді закінчується. І далі буде зовсім, зовсім інша історія.

Редакція «Андерхаунд» зичить тобі щасливого нового року. Хай ворог захлинеться власною війною, і хай твої боги й демони тебе бережуть.

А отепер відчув.
Від землі пахне квітами.
#мемуаразми

Чи є в мене для вас свіжі тексти?
Є. Навіть не один.
Але поки я збираю #мемуаразми та пинаю #груші у формі, по вінця заповненій небом. Тобто ходжу у справах.
Дивна річ, святковий настрій є. Місто живе. Його люди живуть. Мені хочеться плакати та співати, коли бачу кожне знайоме обличчя. Від людей іде таке неймовірне тепло, яке не зрівняти ні з чим.
Також я зайшов в улюблену крамничку чаю. І тут, можливо, через учорашній день народження (мій, а не героя відомої пісні)) мене безкоштовно напоїли чаєм.

Русский военный корабль, иди нахуй.

Сьогодні я вдруге чи втретє в житті почув, як хропить кіт.
І вибачте, але це таки миліше та мімішніше, ніж виття скорпіоноїдного ховраха-перевертня на місяць.
#мемуаразми #груші

Коли серед ночі фігачить судинами кортизол -
ти прокидаєшся в такому знайомому, чомусь незручному ліжку,
своєму дитячому (за одну ніч воно стало малим) ліжку -
воно тісне, і ковдра тісна і збита,
немов не на тебе шита.

В кімнаті так холодно (коли не було опалення, було тепліше).
Це луплять шахеди? Це скриплять під паркетом миші?
...Ні. Ніч темна, тиха, сповнена тільки твоїх жахіть.
Ніч відділяє від інших ночей мільярд століть.

Чим ця ніч краща чи гірша за інші ночі?
Бо ця ніч тривожна й сліпа, а інші ночі - пророчі,
В них ти знаєш, хто ти і де, що було і що буде.
В цій ночі - відсутність часу демоном-паралічем сідає на груди.
Ця ніч - на дні забутої небом утроби.
В неї нема пам'яті.
В неї болять суглоби.

В Києві чотири, в Берліні три, у Парижі, напевно, - два?
Зворотній відлік. На моїх іменах проростає зимова трава.
Невідомий біль замінює спогади, невідоме свистіння з усіх шпарин -
Віру в те, що я для чогось потрібен. І що я не один.

Один, нуль - а далі?
А далі - імла, за якою завтра обривки цієї ночі гризе
І горнеться в замалу й затісну, холодну як кортизол, камізель.
#вірші_стиха

(всіх курців люльок та їдців лембасу - з днем народження Діми; ні, я нічого не буду пояснювати)))
#груші

...речі, які мені пробачають мої друзі:
- одруки й автокорекцію;
- відсутність крапок у приватному спілкуванні;
- запізнення;
- феноменальну забудькуватість;
- емоційність без причин;
- здоров'я, яке просто хоп! і вимикається;
- зарозумілі монологи в одне рило на сто годин;
- нерозуміння натяків;
- коливання настрою від фаталізму до ідеалізму та назад;
- розмови про смерть.

Мені дуже пощастило з близькими. А де з ким — навіть дуже-дуже.
Вважайте це за підсумки минулого року.
#мемуаразми

#вірші_стиха #шаманізм
Тут пісня, що написав в один присіст днями, і вона дуже похмура й сумна. Якщо вам і без того погано, не ходіть під спойлер. Дякую.

The wind is warm and dry on the first New year's day.
Most of us will die — at least so they say.
Our enemy is rotten — but we rot as well.
It doesn't feel like spring — it feels like hell.

Can't help all those around me, though I know I must.
I grab a handful of ground with an odor of rust.
Is it the epidemic, that destroyed my smell?
It doesn't feel like spring – it feels like hell.

Some came home for Christmas to a new mass grave.
Well, was he born to slay us and not to save?
Never safe and sound, no matter where I dwell —
It feels like huh —
Feels like huh —
It feels like hmmm

It only lasts until there are those who smile.
They make this world go on for some little while.
A ray of light while falling into an endless well —
Mhmmm

Давно тут щось прози не було. Виправляємо.
https://telegra.ph/Tak-vona-skazala-01-10
Попередження: кріпота, сімейне насилля
#проза

Я не хочу помирати, каже один із моїх школярів

Привезіть мене хоч у валізі в Київ, я хочу додому, каже одна з моїх школярок

Часом я не можу їсти, не можу довго ходити, читати, нормально дихати, а надто — говорити про своє здоров'я, коли розмова переходить в стан "ану хутко пішов лікуватись!"

Мені завжди соромно перед тими, хто справді знає про цей мій майже перманентний стан

Уві сні сняться друзі й тато; кров, як на початку повномасштабної, вже не сниться, тільки вода

Дванадцять підлітків, серед яких нема миру, виглядають як дванадцять самотніх свічок, які здатен задути найменший подих вітру

Я почуваюся навіть не цукровим і не порцеляновим, як у дитинстві колись

Почуваюся калюжею брудної заброділої води, яку колись були принесли з чистого джерела

Колись дуже, дуже давно

Багато століть тому

"Ви хороша людина, ви знаєте про це?"

Ні, сонце, я не хороша людина

Просто надто багато речей навколо здатні й ладні завдати болю

Просто не хочу бути ще одною такою річчю

Бо тоді брудна вода перетвориться на гостру скам'янілу глину

#мемуаразми
#щоденник_болю