Якби якісь мої давні друзі чи хороші приятелі, з якими ми от понад десять років спілкуємося й маємо майже власну локальну мову та купу приколів, що помруть разом із нами, якось спитали:
- Чуєш, а ти ж локіанець, а ти можеш провести обряд вінчання? Ну, теоретично, і що для цього треба?
...то я б завис. Бо мене це ніколи чи дуже давно не питали. І в часи, в які ми живемо, це навряд чи було б просто так. Це сколихнуло б у мені спогади про купу моїх рішень та про ритуали, на яких я таки був присутній у житті, різних за значенням та направленістю.
Після цього я сказав би тоном "я давно не чув цього імені":
- Ем, ну, та я більш як гуманітарій, притому більше з точки зору мови, а не ритуалу. І нащо вам узагалі, щоби при вашому шлюбі бу_ли пристун_і саме Локі?..
Але згодом додав би:
- Та що потрібно. Ножиці, вогонь і якийсь предмет на удачу.

#мемуаразми з розмови в чаті, що змусила замислитись.

Фраза друга "миші з'їли понеділок" надихнула написати оце. "Оце" писалося на ходу, відтак #шаманізм та #вірші_стиха. А, і ще нижче на нашому балконі сьогодні #відеоквартирник, ви можете знайти на ньому якраз нову пісню. Поїхали.

Вітер витер сніг,
Брудною водою залив поріг.
Не осінь, не зима,
І смаку в їжі і пиття нема.
Сотні ігор, сотні масок,
Сотні рухів, сотні слів...
Найсіріша серед казок —
Чи се та, що ти хотів?

Всі розходимось,
Миші з'їли понеділок.
Завтра зродимось,
Відбудуєм, що згоріло.
Всі веселі і сумні думки
Ген рознесли птахи.
Завтра буде завтра, а як ні —
Хай простять нам гріхи.

Ну, куди ти звеш?
Друже, в мене мертві очі.
Ти все знав, авжеж,
Бачив це у снах пророчих.
Нині просто день без дати,
Завтра буде середа.
Що іще мені віддати,
Якщо все уже віддав?

Не іди туди,
Ліс і місто пахнуть стервом.
Губляться сліди
Мрій, що там так страшно вмерли.
Завтра буде все в порядку,
Післязавтра — поготів,
Ось на загадку розгадка,
Чи се та, що ти хотів?
#вірші_стиха

#груші
Читаю "Змієву дочку", записану Борисом Грінченком.

Згадалося старе. Актуальне. ТВ, кому треба: російська