Сьогодні #сни принесли мені історію про ураган. Давно не приносили, з дитинства (тоді урагани були метафорою майбутньої війни, а точніше, майбутніх підстав від союзників, а зараз – зараз не знаю).

Мені наснилися троє (так, майже Свята Трійця). Син, хлопчик років 12, що вмів приходити туди, де потрібен. Батько, старшого віку вусатий столяр. Він умів ремонтувати майже все, включно з дірами у всесвіті. І певна... сутність. Гуманоїдна тінь. Цей хтось умів точно пророкувати майбутнє.

Сон почався в суміші Львова і Трієста (і, може, трохи ще Кракова, куди мої сни без нього). Трійця прийшла туди, бо Дух сказав, що буде ураган. "Все, що ви бачили до того, це урагани першої сили. Зараз буде ураган третьої, гуртуйтеся. Але втекти ви все одно не встигнете".

Ураган мав початися за годину, вітер уже став мінятися. І дув він не звідкілясь, а з підвалів будинків. Дув спершу помалу, всього лише трохи видуваючи з-під порогів на вулиці сміття. Батько та син заходилися укріплювати ті пороги, а дух показував, котрі з них небезпечні, бо ж ураган виходив не з усіх підвалів.

Коли міські фонтани почали утворювати маленькі смерчі зі своєї води, в місто прийшов мій покійний батько. Він теж хотів допомогти, як і безліч инших померлих, що повернулися з потойбіччя.

Я в тому сні був просто собою, я був у місті з матір'ю, і вона на ураган не зважала. Бо, зрештою, працювали крамниці, ресторани, кафе. Вона була навіть рада бачити батька та попросила його допомогти їй із закупами. На фоні того всього сюру батько сказав мені, що ті троє, котрі прийшли рятувати місто, – не просто собі герої, і той батько хлопця – це Дід. Не просто дід, а над усіма дідами Дід.

Далі розмов було менше, ми рятували від урагану тварин із зоопарку: Дід переносив їх у якесь инше місце, де урагану не було. Врешті-решт туди перемістили майже все місто. Разом із будинками, так.

А коли минула година, і ураган урешті взяв своє й розходився, – в місто надійшло повно російських військових.

Їх ніхто не рятував. Ураган їх просто пожер.

Давно мені не снилося таких апокаліптичних сновидінь.

От є інтроверти. Їх часто виснажує спілкування з людьми.
Є екстраверти. Їх нерідко виснажує відсутність спілкування.
А я амбіверт.
Мене виснажує все🤪
#груші

Смішні #сни снилися вночі: так замерз, що снив, ніби видихаю видиме повітря. Але чомусь не парою, а якимись чудернацькими бульбашками, схожими на мильні. Вони переливалися та стикалися зі звуком музики вітру.

Те саме відчуття, коли ніч приносить #сни про цунамі, а потім прокидаєшся й дізнаєшся, що на Полтавщині був землетрус О_о

Добрий вечір.

Я несу вам нові #вірші_стиха. Вони великою мірою #шаманізм, мене в процесі дуже понесло на хвилях чогось більшого, ніж я. Це щось народилося під час праці з чатом GPT (ми давали одне одному промпти, наприклад).

За текстом стоїть довга історія, яка, можливо, колись з'явиться частинами на цьому каналі. Або ні ;)

В руїнах синіх – дим. Курить вогонь.
Він провідник, і Блуд він, і блукач.
Вітри назирці віяться й, либонь,
Круг нього гріють зашпори в руках.

Тривожиться, тріпоче смолоскип,
Йому відлунням – тіні з забуття.
Якби ж ви говорить до нас могли,
О свідки зрад зітертих і звитяг:

«Вважай! Ми тут боролись, ми жили,
А стали порохом на брилах древніх стін!»
Офір обличчя дивляться з імли.
Ніч на губах смакує мов полин.

«Дивись! На площах безіменних міст,
На перехрестях їхніх снів старих
Шкварить про нас фламенко танцюрист,
Король нічний, жебрак гілчастих крихт.

Не треба жалощів, то лицемірний шлях!
Ти, іншовірець, чуй наш піснєвий!
Колись ти станеш прах – чи промінь, стяг,
І танцюватиме опівніч голос твій!..»

Югою стежка, далі – перевал.
Сіріє; бовваніє гір крило.
А глянь назад – все ввібрала трава
І зникло місто, як і не було.

Також несу вам ілюстративних картиночок із дружнього каналу, вони мені всі дуже нагадують про #замок. На останній картинці, до прикладу, – ілюстрація того, що буває, якщо тицяти паличкою в нелем.

Як-то кажуть, в безодню кричать, а п'ягляться в порожнечу. Не переплутайте.
#груші

Вночі мене трохи понесло. Тримайте ще #вірші_стиха під спойлером. Бо воно, може, і світле, але насправді про горювання.

Також я обдумував цю річ десь років зо два.

О цій порі року
В моїм серці має бути багато латаття
На склистій поверхні ставка

Мають витись останні осінні оси
Над квітами айстр і хризантем

Мають кумкати
В прохолоду жовтневої ночі
Малесенькі жабки перед довгим зимовим сном

Мають бігати дурні-олені
Натикаючись на грибників, і кущі, і одне на одного
По лісам

–

Але нині не так

Чи ж то, може, всім зрадам на раду,
Мов трава після граду
Докорінно змінився я сам

Все, що біль і не-біль
Павуки, мої лагідні друзі
Затягли туманцю полотном

І шукаю я в кожнім куточку
А знаходжу втому і щем

І цементно замерзлу воду
Там, де в став упадала ріка

–

В цій порі
Коли віра лягає
В землю спати, прозора й легка

Залишається тільки надія
Ну а що тобі треба іще

І любов, що терпить так довго
І чека, що пробудиться сном

Світ увесь

І що знову вернеться латаття
І повернуться айстри
І повернуться оси
І повернуться жабки
І повернуться дурні-олені

І на травах замріє роса

Люди добрі, я несу вам #вірші_стиха і #сни, що разом створили сьогодні оце.

Мені наснилося, що я – Кузьма зі "Скрябіна", і десь на концерті я скрябінським голосом співав пісню. Я прокинувся від власного реготу й одразу записав її. Отже:

Мене попросили щось вам розказати.
Травонути байку або пісню заспівати.
Я розкажу історію, як я розбагатів:
Я сидів собі вдома і нічого не робив.

Ну як – нічого – мав старенький ноутбук,
І я не випускав того ноутбука з рук,
Дививсь на ньому фільми або просто в ігри грав,
Писав погані вірші і роботу не шукав.

Та якось запросили дружбани на свято,
Весілля у селі – людей дуже багато.
Ми приїхали вже п'яні, пили все, що горить,
Але коли прийшли, було то доленосна мить.

Жених сказав з порога, що сталася біда:
Дорогою в село загубився тамада.
"Рятуйте, панове, бо ми тут вже посивіли.
Розважте мою публіку, щоб мене не побили".

Я погано пам'ятаю, що там було далі:
Мене випхали на сцену якісь напівголі кралі.
Я став жартувати і співати їм пісні.
Все було в тумані, неначе уві сні.

Але гостям сподобалось, між ними був продюсер,
Він побачив мій талант, і з тим хоч щось зробити мусив.
Він мене умовив підписати з ним контракт.
Я проснувсь звіздою, це беззаперечний факт.

А потім почалося: то біленький, то вино,
Я спускав всі гроші на баб і казино.
Навіть і не знаю, як дожив я дотепер...
А розбагатів, бо мій багатий дядько вмер!

Здається, я навчився в комедію уві сні, шановне товариство. Це малий крок для людства, але як же я волаю🤣.
#груші