https://telegra.ph/Progulyanka-hramom-01-28 маленька #проза , написана сьогодні під час роздумів про важливість імен.
#замок #Міжземелля

Кілька слів про те, як мене бачать друзі
#груші⬇️

#сни
Снилося, що я на станції метро "Дніпро", і, побачивши в потязі щось типу буккросингу (там були підручника з французької), надумав викладати на довільних курсах історію музики. Спочатку, просто стоячи над Дніпром, розказував про найдавніша музичні інструменти, старовинні нині записи, тощо. Тоді раптом якесь провидіння, і ось я їду на "Гідропарк", шарюся там кущами під час розпочатого саме дощу, і знаходжу дошку на колесах. Решту сну я скрізь ходжу з цією дошкою; вона мені й за записник, і за щит. Де не приходжу з нею, починає грати якась цікава музика. Здобув артефакт, так би мовити. Але на цей бік сновидінь поки його не переніс, а шкода.

#сни #звук #вірші_стиха
Мені наснився шматок пісні. Тепер після ціла, держіть.

І
Туди-сюди
Крізь ніч і гуркіт неба мчать далекі поїзди,
І холод зір, і тло крихке замерзлої води, –
Крізь дивні сни й рідкий вогонь зі смаком самоти,
І молитви внікуди, і розмови без мети.

Кругом чужі,
А колісниця доль все нарізає віражі,
Краде обличчя, крає з них химерні колажі...
Рознесені вітрами носить віхоті душі
Над рейками, і ті невдовзі сніг запорошить.

Приспів
Am
Dm E Am
Dm E F
Dm E F
Dm E Am
Я
Пам'ятатиму завжди твоє ім'я
Його ритми зна мій божевільний м'яз –
Знай, ми будемо, й коли не буде нас,
Попри змогу, попри простір, попри час.

ІІ
Боюсь пітьми.
Боюся, щоб у ній себе не розгубили ми,
Щоб щось лихе не сталося із нашими крильми,
Щоби безодня геть не проковтнула наші сни
І голоси, і віру в себе й настання весни.

Та він сказав:
Не бійся страху ночі чи коли гримить гроза –
І в глибині очей сяйнула мертва бірюза, –
Хай страх не буде ворогом тобі, ти знаєш сам,
Бо він не кине на поталу хижим голосам!

Приспів
Я
Пам'ятатиму завжди твоє ім'я
Його ритми зна мій божевільний м'яз –
Знай, ми будемо, й коли не буде нас,
Попри змогу, попри простір, попри час.

ІІІ
І під замком
Все, що було так близько; правда обернулась сном,
Вино водою стало, стала кров гірким вином,
Та попри вроки злиднів, попри чари заборон
Серця живі, і дихають, і б'ються в унісон.

Між пісних фраз,
Пісень давно німих, і дум, що згубні наче сказ
Я все давно рішив, ти знай, я дав собі наказ:
Якщо часу не буде, то я сам створю цей час,
Час перехресть, повернень, перероджень, час для нас.

Приспів
Я
Пам'ятатиму завжди твоє ім'я
Його ритми зна мій божевільний м'яз –
Знай, ми будемо, й коли не буде нас,
Попри змогу, попри простір, попри час.

Я зараз украй рідко співаю й пишу пісні, бо дуже не завжди дозволяю собі робити щось хороше, класне й цікаве особисто для себе (в мене довгий та складний період самогазлайтингу й відчуття велетенської провини за власне існування, і це, здається, річ, знайома певній частині українців). Але часом мені досі трохи виходить створювати нових пісень і потім їх співати. І, щиро кажучи, я цьому радий чи не найбільше.
Бо коли не це – то як далі.
#мемуаразми

П.С.: Якщо раптом прочитали чи навіть послухали, і щось зачепило чи сподобалось – я буду радий вам у коментарях.

Снився сон, що на північ від Англії є ще один великий острів, схожий на Хоккайдо, і це власне дуже окрема Шотландія. Тепер цікаво, чи це передбачення, чи так просто.
#сни

Трохи гарячкових думок, які будуть тут, просто тому що будуть (застуда – істота проста, активізує в мені краще та гірше, тож вибачайте).

Як смакує та звучить нелем? Чи хтось колись намагалися його скуштувати/почути? Чи це вдалося? #замок

Чи раптом немає ще одного комплексу Стіни з іншого краю міста? Бо схоже на те, що є. Якщо так, чому про червону Стіну говорять і знають, схоже, всі, а про иншу (назвемо її чорна Стіна) – ні? Хто її створив, як, коли, навіщо? #стіна

(Терпіть, зараз буде щось веселе, можливо)

А, так. Святкове.

Для мене день святого Валентина в першу чергу – день пам'яті про померлого батька, в нас із ним були дійсно хороші стосунки. Після його смерті мати (що не викликала йому швидку й заважала иншим це робити настільки, що тепер його випадок вивчають медики Києва на курсах підвищення кваліфікації) викинула зошит із його віршами, і спершу казала, що їх там все одно було мало, потім – що він був один, тепер – що віршів ніколи не було...

Вчора в класу, який я веду, був бадмінтон, їх учили на спорті. Для мене це був особливий день, бо бадмінтон для нашої родини – особливий спорт. Типу, якби не він, мене не було б на світі. За родиною легендою, батя й мамин тодішній хлопець (з яким вона, за її власним словами, все одно не лишилася би через його шизофренію, кєк) грали в бадмінтон, і переможець у якості призу отримав мамине серце. Це вже потім тато поїхав свататися до мами на метрі в білому пальті й гепнувся з ескалатора аж до низу...

Багато років поспіль, їдучи на шашлики навесні, ми брали з собою старі бадмінтонні ракетки та волани – і грали з татом чи з мамою, чи вони одне проти одного. Тож учорашній день мені безумовно щось повернув. Спогади про весну над Дніпром, давно жарке сонце й те, як волан злітає в небеса.

Зі святом, чи що. Справжньої вам любові в найширшому значенні в тому вигляді, в якому вона буде справжньою для вас.
#мемуаразми

Так от. Я обіцяв веселе – тримайте філологічні пікап-фрази від вашого уявного. Поїхали! Хай живе вічно крінжа і відсилка!


У світі слабких дієслів ти – сильне, але я не бачу в цьому нічого неправильного.

Я поставлю твій займенник між службовим дієсловом і партиципом, щоби назавжди запам'ятати його.

Крихітко, ти робиш мій другий (пасивний) партицип першим (активним).

У світі гортанних звуків ти – губно-губний.

Душе моя, моє кохання до тебе – мов поезія Бурі та натиску!

Ти часом не їдиш? Бо звідки в тебе таке досконале поєднання багатьох компонентів?

Ми з тобою – як дієслово та невідокремлювана приставка, завжди разом!

До біса Валентина! Будь моєю темою, а я буду ремою!

Наше кохання – як скоттс. Мені байдуже, що в нього хтось не вірить. Головне, що ми впевнені: воно є, було і буде!

Твоя поява в моєму житті – як глоси: ти відкрила мені цілий загадковий, досі невідомий світ.

Ми з тобою – як угорська та фінська: наші душі споріднені, навіть коли ми далекі одне від одного!

Кохана, я хочу від тебе ідіолект!

Якось так. Шануйтеся!

#груші

Снилося щось, натхненне "Аркейном".

Певний злочинець змінив/висушив/отруїв уже два океани, і треба якось його зупинити, помандрувавши в місця, близькі до небезпечних зон (такою зоною вві сні був Альберґе). Я в цьому сні, опріч иншого, мав природну здібність змінювати своє лице на кілька варіантів чужих, окремішніх облич, те ж зі статурою. І ось я в стилі Джеймса Бонда їду невпізнаваний, але стильний, фактично поруч зі своїми ворогами: спершу пароплавом, тоді потягом (або навпаки – спершу потягом, тоді пароплавом), постійно напружуючи обличчя. Я втираюся в довіру до посіпак лиходія то в образі милої дівчини, то – доволі суворого юнака, – і намагаюся трохи вивідати їхні плани.
Альберґе в цей час на межі. З Океану слів Морем сліз несе щось досі небачене, отруйне та вбивче. Я вступаю у двобій із лиходієм на сходах білого маяка на фоні збожеволілого моря... І в якийсь момент, розуміючи, що нічого не вийде, відмотую час назад, на початок історії.

Так відбувається разів десять чи більше, я навчаюся на помилках, повертаюся в різні моменти часу та навіть різні місця – і в котрийсь із разів, уже просто як я, подорожуючи, якось щиро хвалю картину в музеї. Мене чує один чоловік, і він виявляється автором картини.
На цей раз ніхто не отруює океан. Натомість цей хтось влаштовує величезну колоніяльну експансію з викраденням/знищенням об'єктів культурної спадщини міст і народів – і цикл продовжується.

Він продовжується знов і знову, доки я не прокидаюся в поту.
#сни

Іще один цікавий сон: снилося, що планую на чесну велику міську гру – нічний весняний бал різної нечисті. І, звісно, серед гравців була справжня нечисть, яку треба було задобрити подарунками, виконанням завдань і залишенням якихось обраних нами для гри територій. Цікаве відчуття, певно: граючи древнього вампіра, зустріти справжнього довгого фейрі.

Під кінець ночі в мене був повний наплічник дарів в обидва боки.
#сни