... Історій про Міжземелля, які не пам'ятаю, як писав, насправді не одна.
Чи варто окремо відзначити, що цей факт – чи не найбільш міжземельна фігня, що зі мною траплялася?..
Ну, можливо, не найбільша, є й инші речі. Однак вона точно заслуговує на увагу.
#Міжземелля #замок

Дуже хочеться додому, схоже.
Під ранок снилося то як блукаю центром міста в компанії людей, з якими або не спілкувалися вже майже, або яких і в живих уже нема – ходимо задніми дворами, маловідомими вуличками, заходимо в закусочні на три столика для своїх, у букіністичні крамнички й музеї в одну кімнату.

Тоді наснився великий ботсад, і різні яблуні, і бузок, і разі каштани, і все одразу в квіту.
#сни

Ладно, окей, останнє на цю тему, бо цей канал уже трохи присипаний тризною (кажу я так, ніби смерть – не найчастіша тема мого чого завгодно).
Таки була кремація. Слава всім людям і богам, що доклали зусиль. І одному дуже конкретному божеству – дякую. Від слова danken/denken, зі спільним значенням "думати".
#мемуаразми

А хто це, хто п'ять годин поспіль писав сценарій магреалістично фільму, який хз куди діти й із ким знімати? Кхе-кхе.

Але мова не про те.

Зайшла сьогодні мова про те, що цікавого в ковбоях (на тлі обговорення квірності в різних сетингах). І мене понесло:

"Ну дивись...
Уяви, що ти шукаєш кращої долі, бо років тридцять поспіль на землі, де ти живеш, активно ставалися конфлікти абсолютно різних неадекватів з иншими такими ж. Ти – нащадок корінного населення, що приречене на вимирання, рабів, що майже забули свої традиції, і каторжан, яким не пощастило бути завойований тисячу років тому. Тобі нема чого втрачати, але помирати в солдатах країни, що напала на твою, ти не хочеш. Ти йдеш у пастухи-наймити до багатого мексиканця. Там ти зустрічаєш іще одного такого ж як ти, хоча його прапрапрабабця походила з иншого племені. В вас усе одно з'являється зв'язок і купа тем для розмов. Вечорами, коли ви сидите на випасах біля багаття з рушницями, оберігаючи худобу від бандитів, найманців і вовків, ти дивишся, як вогонь кидає золотаве світло на спітнілий оголений торс твого друга. Зорі над головами виглядають як очі древніх богів, але жоден із вас уже не знає їхніх імен. Під ранок у пагорбах виють вовки й койоти. Ви притискаєтеся одне до одного в пошуках тепла. Вранці ви разом шукаєте загублену теличку. Вдень разом відбиваєтеся від якогось божевільного, що заблукав у горах і сказився від спраги.
Одного дня, коли ви повертаєтеся додому з худобою, посміюючись над сороміцькими піснями на мотив церковних гімнів, що придумав один із спільний знайомий старий мексиканець, ви виявляєте, що садибу захоплено "владою вільної держави – Сполучених Штатів Америки".
Готово, тепер ви обидва ковбої.

Кривавий меридіан, but make it gay"

Після цього мені сказали, що з мене був би добрий рекрутер, на що я сказав, що я мультиклас від котика клірика по життю. #груші в найкращому сенсі)

Але хай там як, цікаво, скільком співрозмовниками я сьогодні приніс мрію пограти в ковбойців?)
#мемуаразми

Скажімо, в цієї пісні з'явився мотив. Простенький зовсім:
G D Em
C G D
G D Em
C G D

Am D Em
C D
Am D Em
C D

Тобто це гімн. Хай буде тут. Може, колись заспіваю.

Ну і що сталося, коли мої руці дісталися гітари? Правильно, стався #шаманізм і вийшла нова пісня.
Записано за один раз. Текст, створений у процесі, – ось. Навіть назва є.

Відьма на тризні, або Кривий танець

У мене немає пісні для тебе,
Тільки крик із глибин душі
Я можу дістати, якщо їм треба:
Хай вважають, що це вірші.

У мене нема ні сльози для тебе,
Я не плачу, це зовсім не біль,
Але я можу, якщо їм треба,
Вдати, доклавши трохи зусиль.

У мене для тебе тризни немає,
Я на поминках – постать чужа,
І голос мій по-чужому лунає,
Неточеним лезом старого ножа

Їхніми венами, їхніми ранами
Гучно луна й лунає мій сміх,
Але коли мить нарешті настане,
Я знатиму, що робити, краще за всіх.

---

Кажуть, з тобою померло слово,
Кажуть, з тобою і дух помер.
Твердження це вочевидь помилкове,
Я про це скажу їм тепер.

Вони про тебе нічого не знають,
Вони й собі направду чужі,
Їхній світ – між пеклом і раєм,
Вони вірять у вроки й у ворожіння –

Я при столі, мов наву посланець,
Сміюся з їхніх слів не смішних,
І зрештою пускаюся в танець, –
Більше для тебе, ніж ради них.

Геть і геть з вигрібної ями,
В вирі шаленім кривого танку.
Ми будемо в пеклі стояти з киями
Й низати на них чиїсь душі, подібно вінку.

---

В танці кривім забуваються біди,
В памороках приходять слова.
Ходять під вікнами гріхоїди –
Ми їх не впустимо, доки жива

Хоча б у мені причинна надія,
Що падає в корчі ледь не щодня:
Ми ще побачимось, ми зумієм.
Решта все суєтне, все бридня.

Крутяться руки, плетуться ноги,
Збожеволів, здається, скрипаль;
Танець нас зве скоріш у дорогу –
Йдімо вперед, попри тугу й жаль.

І ось ми залишаємо місто,
Складене із холодних осель.
В танці не будем ні пити, ні їсти,
Доки він нас приведе на твій корабель.

---
Ой, в кривого танця
Та й не видно кінця (2)

У мене немає пісні для тебе,
Тільки крик із глибин душі
Я можу дістати, якщо їм треба:
Хай вважають, що це вірші.

Ну але це таки вірші, тож рубрика #вірші_стиха поповнилася. Звучання, яким воно було під час створення, можна послухати нижче.

Вітаю новеньких на каналі, ласкаво прошу, беріть подушки, сідайте де бачите)

#чаю?)

Мене покусало натхнення й я по пам'яті переклав, а радше переспівів свою стару пісню про королеву-вигнанницю. Чи буде друга пісня з диптиху, про королеву, якої не існує, спитають найдавніші старожили? Не знаю поки. Але ось.

Королева-вигнанниця: з лютих вітрів кортеж.
Знав би хто, скільки ще станеться повеней і пожеж.
Коні й погонич гублять дорогу в напівголодному сні.
Деякі королеви надто гарні у вигнанні.

Ваша величносте,
Ляжте, поспіть, ви
Знову світанок стрічаєте геть сама.
В кулі магічній
З імлою бачу я битву –
Инших шляхів, боюся, у нас нема.

Королева-вигнанниця – це, безперечно, типаж.
А за вікном все тягнеться вбогий, блідий пейзаж.
Вона роздавала клейноди, й на дяку в натовпі чулось мені:
"Деякі королеви надто гарні у вигнанні!"

Ваша величносте,
Ляжте, поспіть, ви
Знову світанок стрічаєте геть сама.
В кулі магічній
З імлою бачу я битву –
Инших шляхів, боюся, у нас нема.

Королева стомилася, важко дивиться в ніч.
Карета, наче на милицях, клигає вздовж узбіч.
Співати б для неї веселої пісні – та згадуються сумні.
Деякі королеви надто гарні у вигнанні!

Ваша величносте,
Ляжте, поспіть, ви
Знову світанок стрічаєте геть сама.
В кулі магічній
З імлою бачу я битву –
Инших шляхів, боюся, у нас нема.

#вірші_стиха

Цікаві #сни, що я ніяк не затишку сюди: телеграм противиться.
Вві сні займався математикою для молодшої школи (але хто колись теж лічив уві сні, ви можете згадати, наскільки це складно). Приміром, уявляв число під 500 і 900 і потім тримав його в голові, всіляко описував властивості, тоді – наступне число. Ця робота була телеканал пам'яті й дозволяла створювати персонажів і утримувати в голові їхній характер, зовнішність, одяг без того, щоби вони частково розпливалися в міру блямбу зі сновидної матерії, як зазвичай. Мені сподобалося, приємне тренування.

Хто хотів почути "Королеву-вигнанницю" – осьдо #звук. І трохи ролплею, бо тут очевидно доволі яскравий персонаж наратора.

Я цю пісню придумував ніби як для казкового фільму.

Уявіть собі: злива в три відра, їде колись розкішна, а нині вже стара карета, перероблена під балаган, і в ній – придворні й їхня королева, які всі стали мандрівними акторами. А співає придворний чарівник, який на ярмарках виконує пісні на старій мандоліні й розважає публіку читанням доль по магічній кулі, – це все, що лишилося з його палацового життя. А ще він закоханий у королеву й, звісно, мовчить про це. Ну й як не додати драматизму: ймовірно, він добряче хворий, бо чого такий хрипкий голос. А королева дуже вродлива й дуже сумна.

Були #сни про символ, який, накреслений уві сні, дозволяє негайно переходити в стан усвідомленого сновидіння без додаткових дій.
Сміх у тому, що я не пам'ятаю сам символ)

#сни про всякий стрес, занотовую більш для себе. Під катом, бо meh.

Повна ніч тривожних сновидінь. Спершу заїхав у Києві хтозна-куди в комендантську годину і – увага, сюр – не знав, де я. Тоді в своєму берлінському гуртожитку намагався зайнятися чимось приємним із близькою людиною – але в кімнату хтось весь час уходив. Тоді спробував вивчати магію усвідомлених сновидінь, але якраз почалася бомбардування, і єдине, що я усвідомив – це те, що зараз усім не до того. І нарешті на роботі в школі сказали, що відпустка – не привід для відпочинку, вчитель має працювати завжди й весь час знаходитися в межах досягнення для своєї школи (а зараз ми дістанемо 100500 файлів на вас і розкажемо, що з вами не так).

Тим часом була весна, а потім було літо. Люди розважалися, ходили на концерти й фестивалі, відпочивали в садах і біля ставків і річок, слухали музику, читали книжки, грали в ігри й дивилися фільми.

Тільки не я. В мене було лише це. Лише це.

Проблеми першого світу, вони такі)

А, знаєте, скільки я врешті проспав?

19 годин.

Також принагідно вітаю новоприбулих. Я тут переважно пишу вірші й пісні, пощу фото, сни й оповідання, трохи жаліюся на повсякдення, а ще часом щось згадую чи вигадую просто так.

#чаю?)

Створи-но мапу, кажуть мені.
Мапу свого уявного світу.
Просип думки та мрії крізь сито,
Залиш хороші, відкинь сумні:

Де і яким би ти зараз був?
Що би ти бачив навколо себе?
Які дороги, повітря й небо?
Почни пташок і дерев лічбу!

Чарівне місце – лиш уяви, –
І того місця чарівна мапа.
Якби нічого робить не мав би
Ні ради мертвих, ані живих –

То де на мапі цій був би ти?
Не поспішай, намалюй як вмієш,
Чарівну мапу країв надії,
І точку, звідки би міг ввійти.

Та правда в тім, що краї ті скрізь,
Вони повсюди навколо мене:
Все зле, красиве, живе, зелене;
Але між мною та світом – слиз,

Немовби плівка хрящів з кісток,
Що заважає торкнутись світу.

Я бачу(:/–) всесвіт (,/–) весь нею вкритий.
І повертаю пустий листок.

#вірші_стиха #щоденник_болю