Снилося багато всього, та зокрема якась персонажка в стилі серіалу Arcane, у якої був протез ноги, що дозволяв їздити доволі швидко, мов на специфічному моноколесі, але потребував щоденної підзарядки. Без підзарядки нога а принципі не ворушися й була надміру важкою.
#сни

Несу вам сумні, але світлі #мемуаразми в вигляді #фото.
Цей малюнок із ведмедями я намалював своєму дядькові, коли мені було 5 років. Назвисько (Київський) Ведмідь у нього з'явилося десь тоді чи трошки пізніше).
Дядька не стало на початку осені 2020-го.
Цей мій малюнок знайшовся в цей мій приїзд біля дядькового робочого столу під час чергової серії розбору його речей (мені такі речі даються трохи важко й повільно, і добре, коли є допомога).
Він усе життя тих малих ведмедів зберігав.

... Той випадок, коли дізнаєшся, що не лише людина була дуже важливою для тебе, але й ти для неї, значно пізніше, ніж треба.
Несподівано в цього поста є навіть якийсь висновок.

Оновлення: перший ведмедик ліворуч намальований моїм дідусем, дядьковим татом, у нього завжди тварини виходили з дуже дрібними рисами писочків. І ми часто так малювали: спершу – він щось одне, потім – я намагаюся повторити.

Снилося #сни про вежу. Велика така поверхівка, що ззовні виглядає абсолютно безумно: знизу – типова радянська забудова 70-х, угорі – кругла башта з блакитного скла з металевим відливом.
І ліфт. Ох цей витяг, що міг ходити вертикально, горизонтально, діягонально...
В ліфті жив чужий. А у власне поверівці, на останньому поверсі був якийсь захід якудзи. Чужого в ліфт підселив ворожий клан, щоби всі, хто приходить на захід, могли бути інфіковані й напасти на голову клану.
Ще було, звісно, багато святкових кімоно й мафіозних татуювань. І багато, багато повторень сюжету. Я щоразу намагався не пронести в собі паразита й не бути страчений якудзою теж.
Урешті мені вдалося завдяки лялькам: маленький чужий боявся ляльок як вогню. З тим я проїхавсявм ліфті, прийшов до мафіозного клану й розказав про небезпеку та про те, як із нею боротися.
І прокинувся.
Змогу перетворювати нічні жахіття на щось инше – відновлено.

#фото від друзів із серії "Впізнай мене в натовпі")

Друзі: щось у тебе погляд зранку дивний.
Це ви ще мого погляду вдень не бачили.
За #фото дякую @CyAUnide

Народ.
Серпокрильці в Києві.
Літо почалося.
#фото

Ласкаво прошу нових гостей на канал. Сьогодні, можливо, викладу вибрані відео з учорашнього квартирника.
А поки – беріть чай, подушки й ковдри.
Парасольки можна поставити в кутку.

Знаєте що?

В мене був хороший настрій. Тому тримайте #груші

Їхав "Ладою" в похід, взяв та й загубився,
Поспішив, тому рішив їхати Поліссям.
З трясовини видиво вилізти там може –
Жере виключно киян, зветься воно Йожин.

Йожин з бажин мочарями преться,
Йожин з бажин до села крадеться.
Йожин з бажин підточив сі зуби,
Вкусить, вип'є, доведе до згуби.
Йожина із бажин – хто лише знав би, як –
Подолає тільки з пестицидом літак!

Їхав я старим селом поблизу від Прип'яті,
Голова мене уздрів, та й покликав випити:
"Хто поборе Йожина до чи після скону,
Матиме мою доньку й пів мікрорайону".

Йожин з бажин мочарями преться,
Йожин з бажин до села крадеться.
Йожин з бажин підточив сі зуби,
Вкусить, вип'є, доведе до згуби.
Йожина із бажин – хто лише знав би, як –
Подолає тільки з пестицидом літак!

Я вподобав ті слова, та й веду бесіду:
"Дай-но мені, голово, літак з пестицидом".
Рано вранці сів в літак – і уже злітаю,
Йожина із висоти щільно посипаю.

Йожин з бажин вже блідий і синій,
Йожин з бажин вже не в трясовині.
Йожин з бажин ледь не впав у кому,
Йожин з бажин – є уже по ньому.
Пикою його по каменю повозив я – шарк-шарк-шарк.
Думаю його продати у контактний зоопарк.

(я знаю, що він з трясовин, але його назвисько це бренд, камон)

#груші продовжуються (діалог був про те, чи не замінити киян в адаптації на виключно печерян, і від візаві була репліка, мовляв, аби не подолян):

Подоляни вам не жарти,
Подолян не треба жерти.
Це вам не веселі старти,
Їх завиграшки не стерти.

#фото #мемуаразми
Цей приїзд до Києва був чи не найбільш емоційно-гойдалковим. А ще він був про повернення собі суб'єктності й себе.
Я дякую всім.
Фото, відео, історії та квартирник іще будуть.
Дякую надто тим, із ким побачилися. Хай цей світ тримає ваші дахи так само, як ви насправді тримали мій.

Якби ви раптом о цій годині взнали, що завтра зранку людство перестане спілкуватися аудіально-вербально, тобто словами вголос — про що б ви хотіли поговорити сьогодні, і з ким?
#груші

Я просто шукав один конкретний текст, а знайшов це.
Ясна річ, я цього геть не пам'ятаю.

А, і оце. Боги, що я... як узагалі... Але окей, принаймні я бодай трохи знаю, як це писалося. Японщина, всі діла. А от про попередню прозу я не знаю зовсім геть нічого.

Devil oh devil please carry my friend
Away from this wicked fate-forsaken land.
Please save him oh devil, please don't take the toll,
I promise he'll be the evilest of all

Do whatever you want,
Do whatever you need,
But don't let him die oh devil
Don't even let him bleed.
Do whatever it takes,
Do whatever you may,
He was the best among us,
So devil please save him today.

Devil oh devil I pray you're benign.
Please tell me quickly where do I sign?
What are the parts that you need me to sell,
So I wouldn't worry and know he is well?

Do whatever you want,
Do whatever you need,
But don't let him die oh devil
Don't even let him bleed.
Do whatever it takes,
Do whatever you may,
He was the best among us,
So devil please save him today.

If I must do evil, I will if you say.
Just help him, devil, just hear me pray!
We both will do ill things, and we shall succeed –
If only, oh devil, you'll hear what I plead
#вірші_стиха #мемуаразми

Якби ви могли в дорослому віці переобрати собі дитинство, чи зробили б ви це й яким воно було б?
#груші

Спершу мені снилася квартира мого дитинства. Багато чого не працювало чи замалося там, тож я і мама затіяли ремонт. Ну як, я затіяв. І я носився туди-сюди містом, і за місто теж: на дачу, в давно зниклу в землі бабусину хату... Шукав і возив безкоштовні матеріали, щоби той ремонт зробити своїми силами – поки в якийсь момент піді мною на квартирі не тріснула підлога, і я по шию не провалився в землю. Тут могло бути вже нічне жахіття, але не було: я почав ворушити ногами й вибрався без проблем.

Тоді я поспішив на зустріч із друзями. Один із них військовий (хоча бігме, боже, – косплей та косметика личать йому таки краще за уніформу). Ми розмовляли вві сні між иншим і про його побратимів, і що з ними важко, не всі розуміють важливі для нього речі. Він розказував про те, як укотре мало не помер на нулі, я – зі сміхом про те, як мене ледь не поховало власне житло. Тоді ж я згадав, що там лежить мій старий поламаний ноутбук, на якому є хакнута версія гри, в яку я все ніяк не міг пограти нормально (бо вві сні в мене ще й комп'ютер був, і на ньому звичайна версія, в якій на моєму рівні навичок я не міг пройти далі певного моменту).

Тож я знову поїхав у місце, яке мене ледь не поховало. По ноутбук і гру. І о диво! Ноутбук увімкнувся і гра запустилася. Називалася вона "Дзвіниця". Я почав її в дерев'яній дзвіниці, йдучи то вгору, то вниз нескінченними сходами. Мені ввижалися людські постаті, але підходячи до них, я розумів, що це лише тінь від стовпа. Аж тоді з'явилася процесія ченців, і говорили вони про мене так:
- Чи бачиш, брате, що то за один?
- То мирянин, брате. Нам нема діла до мирських справ. А в мене й бажання нема: рік як я тут, і весь час суглоб у нозі так крутить.
- То на дощ, брате.
- Тут завжди дощ.
- Але ж якщо мирянин тут, то йому треба дати прихисток і поживу.
- То хай підійде й дізнається: він спатиме у хліву й їстиме старий хліб, бо иншого в нас нема.
- Хай підійде.
Я підійшов і трохи пройшовся з ченцями (без них подолати замкнену петлю сходів було неможливо). Десь далеко, за межами дзвіниці, я знав, на мене чекали друзі.

Але дорогою з неї я знайшов предмет: окуляри, володіння якими перетворює власника на розхожий троп із аніме. Коли вдягаєш їх, стаєш доброзичливим, м'яким і відповідальним старшим товаришем, який завжди підтримає й допоможе. Але варто зняти їх, – ти маніяк. А ще навколо тебе починає грати музику для босфайту).

От у такому стані я своїх друзів і знайшов. Вони якраз прийшли згори небесною драбиною в основну будівлю храму й билися там із якоюсь сатаною. І так, це були ті самі друзі, яким я зі сміхом розказував, як сьогодні ледь не був похований заживо. Тепер я продемонстрував їм прикол із окулярами. В мене не було надзвичайних сил, які можна набути в цій грі й які набули вони – але в мене була якась унікальна впертість, невразливість і сила. І погодьтеся, перемагати володаря пекла голіруч із маніячним сміхом, поруч із друзями, що стріляють блискавками та відмотують час – це доволі круто.

...отак я перетворив нічне жахіття на абсолютно безумний і нелогічний, але сповнений приємних зустрічей і пригод сон. В якийсь момент я надто добре почав усвідомлювати, що це саме сон. Певно, коли ми стояли над величезним земляним кратером, в якому сатана таки втонула, і я подумав: о, на його місці міг бути я.

Тоді я хіба встиг сказати, що зустрінемося поза сном і поза грою.
#сни

Снилося, що в дядька на квартирі насправді було сховище доволі серйозних секретних предметів, на які полювала трохи магічна мафія. І тому йому доводилося щоразу наводити на своє помешкання прикриття: то створювати відчуття, що це "не той будинок", то вдавати кілька років, що він помер, то ще щось.
Я випадково зазирнув до нього в момент, коли жодних чарів не було, і він разом зі своєю командою мені про все розказав. У процесі мені дістався меч-трикстер із людським обличчям, який власне й умів змінювати чи приховувати реальність навколо.
#сни