До слова про Vermis. Мене сьогодні раптово спитали, де взагалі можна почитати мої статті.
Серйозні — майже ніде. Однак колись давно (після закриття проекту Андерхаунд) я написав оцю статтю, й забув її хоч би десь викласти, бо мені не було де.
Виправляюся: https://telegra.ph/Vermis-Gra-v-gru-%D1%96-son-pro-sni-05-12
З часом я її, ймовірно, буду дописувати (бо в неіснуючої гри є друга частина), редагувати й виправляти. Однак ця історія мене невимовно глибоко вразила, тож тримайте.

Одразу вітання новоприбулим! Беріть чаї з коробки, їх там багато (і насправді там є також кава, какао, шипшина, якісь трави, а також куркума й каскара). І не переймайтеся дзеркалами: вони тут лише для збільшення простору, щоби всім було де влаштуватися зручніше ;)

Ходить сон вздовж ікон,
Він суддя, і він — закон,
А дрімота коло плота
Стиглий час кладе до рота.

В ночі сон — теж кордон
(День новий за ним — он-он),
Біля фіртки він чекає
Та нікого не пускає:

Стій! Не руш! Ляж! Поспи!
Ген небесні коропи —
В небо їх пустили боги,
Хай з’їдять твої тривоги.

Сон нам всім — теж рідня,
Він нам двері відчиня
В світ химерний, дивний, тихий,
Де добро долає лихо.

Скоро день, скоро час,
Роз’єдна світання нас,
Нумо на прощання разом
Постоїм над перелазом.

Піде сон, піде ніч,
Щастя й туга пліч-о-пліч.

Кланці сну — неначе криця.
Щось солодке хай насниться.

Нічого серйозного, просто маленька вправа про #сни. #вірші_стиха і, безперечно, #груші

В ці дні геть нема сил на щось конструктивне, тож тримайте #фото руки.
Чомусь мені цей перстень украй персонажний, не знаю. Якесь "Величне століття", слово честі 🤣

Снилося, що я знову в Києві, наші дні, – але живі тато і ба. Взагалі всі родичі живі, і це в чомусь дивно й трохи незручно, бо багато довелося б їм пояснювати про себе. Але дуже класно, бо з ними можна поговорити.

І от я бігаю квартирою, намагаюся зібратися й поїхати в село на кілька днів. А це важко, взагалі незрозуміло, що збирати? Піжаму, щоби спати? Трохи їжі? Кольоровий олівець, якщо треба буде робити якісь позначки? І стара бабина хата на нас чекає й кличе, і я до неї так хочу, так жду, коли вийде розкрити всі її таємниці). І очікування зливається з напівдумкою про те, що коли людина вмирає, вона (якщо, звісно, було в ній щось хороше) розділяється для нас на двоє. Все, від чого нам було боляче, падає в пекло, і горить там вічно, допоки не згорає. А все добре піднімається в ирій, і часом промовляє до нас звідти через #сни.

Мене попросили розказати про ту хату.
Тому тримайте #вірші_стиха

Там білена хата.
І мальви, високі, бузкові,
І птаство на стінах, на пір'ї – усі кольори.
Співають дівчата
Пісень над ставком веселковим,
І стежка тікає в зелену долину з гори.

А в хаті – холодна підлога, а пічка – гаряча,
І запахи – хліб і могила, варення і чай.
Повільно годинник рахує хвилини, неначе
Шепоче: спинися, нікуди не йди, зачекай!..

У крихітних вікнах розрісся старий кущ жасмину,
Над вечір від річки несе комарів і туман.
А час витікає із чаші – невпинно, невпинно,
І поле, і сад – все мовчить, наче храм без вірян.

Забута криниця край неба порожньо дзеркалить,
Рясніє земля від плодів подичавілих слив.
Лиш сонце – все палить зістарену землю, все палить,
Й зозуля безумна у хащах зірвалась на спів.

Денні #сни.

Наснилося серед дня, що питають мене й хорошого друга: а чи вважаєте ви себе своїми персонажами, й чи колись уважали? А ми саме простуємо кудись схилом, і несемо рольове приладдя та принаддя, й думаємо про найближчу гру. І кажемо, як на одній хвилі:
"Розумієш, персонажами ні, не вважали. Персонажі – вони як посередники, яких потребують для роботи зі світом. А для когось – як інструмент, скажімо, меч. А для когось, може, як лінза, через яку світ сам споглядає нас.

Ми часом самі вважали, що ми здатні на щось. Щось знаємо, щось можемо, щось бачимо. Маємо зв'язки й історії з Потойбіччям чи якимись дальніми неіснуючими краями, що й дозволили нам жити так, як живемо й робити те, що робимо. Не завжди вважали так, не завжди самі в це вірили. Та й віра – вона, бач, сама трохи спектр. Вона нелінійна".

А потім я якимось чином потрапив в иншу реальність. Це був той самий схил – але осінь. І світ був инший, і на схилі була кузня. Йшов холодний дощ, а я ніс вологий від дощу меч, який саме відкопав: він мав полежати серед вугілля під тягарем землі. А тепер мав бути занурений у воду. А потім – у жар кузні. А потім – знову в воду, в бочку.

"Ти, головне, сигіли не забудь", – сказав коваль, що був мною, тільки другою версією мене. Старшою, більш посіченою життям, та й узагалі не людиною. І показав три сигіли, дві з яких мали сходу форму та звучанні й означали протилежні поняття, а третя означала кінець.

І ось сталь розпалюється в горнилі, а потім із шипінням опускається в воду, і знову, й ізнов. І потроху, поволі в основі клинка поступають три сигіли печатки майстра – печатки коваля. Моєї печатки. "Ац, Мац, Рен". Перший символ – мов квітка, розквітла у дбайливих руках; другий – мов квітка, що зів'яла чи то від посухи й браку уваги – чи він їхньої надміри; третій – перехрещений світ і сталість слова, що стало сталлю. "Ац, – повторюю я, – Мац, Рен". І гроза на дворі відповідає мені.

"Де ти зараз?" – питає мене мій друг, із яким ми нарешті донесли в свій рольовий табір усякі речі. "Та так, був у себе в голові, в кузні", – кажу я. І розумію, що в друга – моє обличчя. Але так часто буває, коли постійно ходиш одне до одного в сни.

"В тебе в голові є кузня?" – питає дівчина, що йшла з нами, і я розумію, що не бачу її обличчя, але це тому, що ми надто незнайомі ще й мало перетиналися за життя, – "А що ще в тебе там є, в голові?"

"Зараз, – кажу я, дивним чином розуміючи, що меч, готовий і живий, лежить через тих речей, що ми несли для гри, – у мене в голові три сигіли. Ац, Мац, Рен".

Із тим я прокинувся.

圧 – тиск [ацу]
末 – порох [мацу]
聯 – союз [рен]
Мені снилися рей-кі для кування мечів О_о.

А якщо відійти від японської, традиційна китайська каже мені, що це – завершення тиску.

Я щось напрактикував.

Я ніколи не практикував рей-кі.

Але я, звісно, завжди перевіряю значення ієрогліфічних ключів, якщо вони мені сняться. Особливо коли сняться зі звучанням І візуалом.

Мозок, ти молодець.

Снилося, що в усіх прайд-прапорів є своя бойова версія.
Наприклад, в одної з флюїдних ідентичностей (імовірніше за все, гендерфлор – флюїдна ідентичність, яка однак ніколи не торкається країв спектру) бойовий прапор був жовтим із бульбашками і зображенням кухля пива (???).
В аромантиків+асексуалів на бойовому прапорі було палаючі шини внизу і кривавий захід сонця вгорі.
А в старого прапора "помадних лесбійок" була бойова версія, на якій було помаранчево-рожевих міні-сукнонь в стилі 60-х у ряд, і чомусь ці сукні виглядали вкрай агресивно.
Оригінальні сни, звісно. Хто бажає – можете пошукати вищезазначені прайд-прапори на картинці.
Всіх із місяцем гордости😅
#сни #груші

На канал підписано двоє гомофобів/квірфобів)
Шановні, що ви тут забули?🤣

Мені продовжує бути так собі, тож аби якось розважити шановне товариство, несу вам казочку.

Ви ж любите казки? Особливо якщо вони трохи на реальних подіях.

На телеграфі: https://telegra.ph/Babina-hata-06-06

На Друкарні: https://drukarnia.com.ua/articles/babina-khata-Bn8iR

Думав, чи не послати цей текст на якийсь конкурс, і передумав. Він хороший, але в тому й річ: може, комусь із вас сьогодні бракувало саме казки. І навіть із непоганим кінцем.
#проза

Далі буде текст, я його теж не пам'ятаю, з попереднім текстом він, імовірно, пов'язаний лише фактом суцільного стирання з моїх спогадів. Це якийсь уривок до позначки #проза. Щоби ви розуміли: це для мене звичайна річ: написати — і забути (#шаманізм детектед).
От вам текст, що поєднує два сетинги (!): #Міжземелля (#замок ) й Ніґредо, а також ряд моїх звичних уже текстів-шкіців про кав'ярні. Персонажем тут, імовірно, є я сам, але роз'яснень і розуміння в мене не набагато більше, як у вас.
Хто його писав? Ну, ймовірно, я (але якийсь инший я, можливо, колись він іще прийде й щось нам пояснить). Коли він написаний? Припущу, що років півтора-два тому. Варнінг: хто зі мною грав у DnD, теж може впізнати одну істоту. Бо цей трикстер усюдисущий і загалом ходить до мене у #сни як до себе додому.
https://telegra.ph/Son-NAR-06-20
*Питання, чи не хочу я переназвати Ніґредо-Альбедо-Рубедо якось іще через своєрідність контексту, відкрите. Можливо, я назву ці простори якось іще, на честь сировини, руди й дистилюваної матерії, але це буде не сьогодні.
Однак, сьогодні може бути ще щось текстове: мені останнім часом достатньо зле, щоб переносити своє активне життя в творчість, а не в реальність.

...ні, по ходу, це текст про ту ж саму кав'ярню.
Всесвіте, що відбувається взагалі? Чи ж це кав'ярня, яка сама себе пише моїми руками, а потім стирає з моєї голови, але не з текстів?
Іронічно.
Введу-но я нову позначку. #та_кавярня

І ось іде ще текстик. Нелем — це остаточна смерть. Але ніщо, навіть смерть, не буває остаточним. Ось одне з оповідань Міжземелля, яке колись отримає продовження.
https://telegra.ph/Serpokrilec-sin-Last%D1%96vki-06-20

#проза #замок #Міжземелля

Сьогодні я переклав оце старе оповідання. Воно для мене доволі важливе.
https://telegra.ph/Pochatok-06-21-2
Пізніше з'явиться версія для Друкарні.
#проза #замок #Міжземелля

#мемуаразми #фото
Ось вам світлина, де я чи не вперше в житті приміряю вінок.
Тут мало б бути щось розумне, гарне чи глибоке, але є лише це фото.
Якщо в вас сьогодні є сили зробити щось, аби себе підтримати, навіть якщо це виглядатиме дивно чи недоцільно, – можливо, це ваш знак зробити це.

Пригніченість може ховатися за посмішкою.
Вигоряння – йти пліч-о-пліч зі щирістю.
Людина може сміятися та здаватися повною сил, як день на Сонцестояння. І ви можете не знати причин чужого стану чи не вірити в них, – але ці причини можуть бути.
Якщо хтось каже: мені зле, я не маю сил, навіть якщо він каже це з усмішкою – вірте. І нехай ніхто вас не винуватить і не соромить за те, коли зле вам.
І будь ласка, за першої змоги потурбуйтеся про себе.
Будь ласка, за першої змоги потурбуйтеся про себе.
Будь ласка, за першої змоги потурбуйтеся про себе.

І будь ласка – певно, я вперше й востаннє прошу про таке, – якщо вам не подобається це повідомлення, не дизлайкайте його.
Воно може бути важливим для когось.
Дякую.