Далі мої хаотичні псевдоаналітичні теорії щодо цього сну, шматки лору про мене й доволі насичені емоційно думки про передбачення. Але це не прям програмне щось щодо мене, можна пропускати.

Бачте, донині мої яскраві сни такого штибу (якого "такого"? сни-катастрофи, хай і локальні) в тій чи иншій формі збувалися, але я на диво легко почувався в них, поки вони снилися – й доволі легко виходив із того, що ставалося насправді. Тож зараз я а) думаю, "о, новий імовірно віщий сон, прикольно" й б) думаю, що маю майбутнє. Це з позитивного. З тривожного – хотів би я знати, на що саме це вказує, які варіянти.

Але хай там як, це _новий патерн сну_. Тобто зовсім: нова комбінація, раніше ці елементи не поєднувалися так. Ще й якісь старі, довгий час мені невластиві елементи (велетенські істоти) повернулися.

Для мене це означає появу чогось незнаного й потенційні глобальні зміни – можливо, до зникнення актуальності деяких моїх инших снів (а я віддано живу за своїми снами; й поки вони мені сняться, я маю чималий шанс діждати їхнього справдження).

Тож, може, в цій версії всесвіту, в який мене закинуло через мої нинішні сни, та ж Данія залишиться на світі, а в Чорному морі з українського боку зостанеться хоч якась природна фауна і флора, а не як у Морі сліз в "замку"? В моїх снах Україна так чи так завжди вистоює, хай і з різним рівнем утрат. То, може, це буде та версія світу, де зміни пішли на краще?..

Сиджу оце, аналізую власні сни. Це в чомусь майже думскролінг, тільки направлений усередину.
#сни #мемуаразми

#сни сьогодні принесли метеликів. Зазвичай вві сні до мене приходять коти, собаки й миші. Щось теплокровне, словом.
Але на цей раз були величезні й кольорові м'ясоїдні метелики. Вони вміли розмовляти й були дружньо налаштовані (але все одно поводилися як комахи, а не люди). Мені часом доводилося обережно виносити чи виганяти їх із просторів, що для них небезпечні, й стежити за тим, щоби вони їли. А ще думати, де їх діти, поки я буду в иншому місті на прогулянці. Врешті пара штук таки сховалася в моїх речах, бо там був звичний, приємний їм запах.
Приїжджаєш такий на день у сусіднє місто, відкриваєш наплічника, а звідти вилітає пара крилатих друзів із долоню розміром, зі сміхом і теревенями.
... Можливо, це були не метелики. Принаймні вдома вони спали не абиде, а в лялькових ліжечках.

Чи я розказував я вам про Секретний фестиваль секретів?..
#груші

Так от. Для тих, кому не розказував.
Секретний фестиваль секретів відбувається скрізь і завжди, щойно ви про нього згадуєте й хочете долучитися до заходу, чия ідея вже визріла в вашій голові. Ви й учасники, й організатори, й глядачі. Ви робите те й споглядаєте те, що хочете, – це залишається настільки анонімним і таємничим, наскільки ви бажаєте. Люди навколо можуть узагалі не знати, що в вашій голові дискотека-євроденс. А можуть бачити, як ви з купою друзів висаджуєте квіти в саду так, щоби клумба складалася в чудернацьку фігуру. Чи співаєте на площі. Чи проводите ритуал на горі. Чи ще щось.
Ніхто може не знати, що сьогодні головний івент, який ви прийшли подивитися на фестивалі – це споглядання голубів. Або про це може знати хтось, кому ви скажете. Або всі, бо ви про це написали.
Фестиваль відбувається будь-де, будь-коли. В дорозі, в ванній, на роботі, в школі, на танцполі, просто в полі, на вашому каналі...
Якщо ви хочете, тепер ви теж його частина. Робіть із цією інформацією те, що вважаєте за потрібне. Єдине правило фестивалю: в фестивалі не можна брати участь не з власної волі.
Поки на тому все.
#груші

Згадав історію з серпня 2003-го року, коли ми з подругами їхали в спільному вагоні потяга десь крізь Крим, і я лежав на третій полиці, поки на других усі сиділи, а перші було навіть не видно. Ходили тоді потяги по всьому Криму, старі такі. Не знаю, чи вони досі є навіть. Часом є відчуття, що коли Крим повернеться, його треба буде відновлювати з порожньої пустелі :(
До купе спільного вагону (це як звичайне, тільки людей напхано як в фастівську електричку в години пік) зайшла бабця в чернецькому, з купою ладанок на шиї, великих таких, і ну щось нам пророкувати зі Старого Заповіту, називаючи бога то Саваоф, то Савоаф.
Ми, звісно, сміялися з того, бабця сказала, що в нас сидять легіони плечистих нечистих сил і пішла собі геть.
А мені це так запам'яталося. Я аж пісню про це написав. І досі згадую часом, бо міські юродиві саме так на мене зазвичай і реагують. Не завжди, але якщо вже реагують — то саме так.
...Дивний був той 2003-й рік і ще дивніше літо, а вже сама подорож... Украй визначна духовно. Окультно навіть.
Якось порозказую вам тут іще, якщо ми всі будемо.
#мемуаразми

... Ну шо, погнали.

Оновлено: живий, умовно цілий. Всіх обіймаю)

Вчора дорогою в лікарню помітив один зі старих настінних написів: "Це історія про те, як". Він досі там, після всіх цих років. Чомусь саме це найбільше й підтримало, й заспокоїло. На операцію та з неї їхав із посмішкою.

Під наркозом снився Мангуп і ключі від держави Феодоро. Я неодмінно якось розкажу вам цей шматок лору, бо з нього в тому числі береться естетика деяких вигаданих мною міст.

А поки – що ви, як ви?
#мемуаразми #сни

Треба колись відновити це діло, чи що.
#груші #фото

Це історія про узвіз

В цьому щоденнику мало моїх політичних коментарів. Але ось маєте (і саме про це я вже казав тут колись, наче, але нині побачив анонс протесту "лівої" 🤡Сари Ваґекнехт у Берліні):

Адекватний пацифіст буде в першу чергу вимагати знезброєння агресора. Якщо пацифісти вимагають знезброєння жертви – це або вкрай наївні люди, яким слід пошвидше дійти до розуміння реальности (бо війна може постукати й у їхні двері), – або це усвідомлені прибічники агресора, з тої чи иншої причини.

Виступ на стороні імперії, на стороні нападника – це що завгодно, але не пацифізм. Імперії ростуть за рахунок завоювань і розростання в усих можливих полях. Затикання жертв це розростання підтримує, ото й усе.
#мемуаразми