#сни сьогодні принесли метеликів. Зазвичай вві сні до мене приходять коти, собаки й миші. Щось теплокровне, словом.
Але на цей раз були величезні й кольорові м'ясоїдні метелики. Вони вміли розмовляти й були дружньо налаштовані (але все одно поводилися як комахи, а не люди). Мені часом доводилося обережно виносити чи виганяти їх із просторів, що для них небезпечні, й стежити за тим, щоби вони їли. А ще думати, де їх діти, поки я буду в иншому місті на прогулянці. Врешті пара штук таки сховалася в моїх речах, бо там був звичний, приємний їм запах.
Приїжджаєш такий на день у сусіднє місто, відкриваєш наплічника, а звідти вилітає пара крилатих друзів із долоню розміром, зі сміхом і теревенями.
... Можливо, це були не метелики. Принаймні вдома вони спали не абиде, а в лялькових ліжечках.

Чи я розказував я вам про Секретний фестиваль секретів?..
#груші

Так от. Для тих, кому не розказував.
Секретний фестиваль секретів відбувається скрізь і завжди, щойно ви про нього згадуєте й хочете долучитися до заходу, чия ідея вже визріла в вашій голові. Ви й учасники, й організатори, й глядачі. Ви робите те й споглядаєте те, що хочете, – це залишається настільки анонімним і таємничим, наскільки ви бажаєте. Люди навколо можуть узагалі не знати, що в вашій голові дискотека-євроденс. А можуть бачити, як ви з купою друзів висаджуєте квіти в саду так, щоби клумба складалася в чудернацьку фігуру. Чи співаєте на площі. Чи проводите ритуал на горі. Чи ще щось.
Ніхто може не знати, що сьогодні головний івент, який ви прийшли подивитися на фестивалі – це споглядання голубів. Або про це може знати хтось, кому ви скажете. Або всі, бо ви про це написали.
Фестиваль відбувається будь-де, будь-коли. В дорозі, в ванній, на роботі, в школі, на танцполі, просто в полі, на вашому каналі...
Якщо ви хочете, тепер ви теж його частина. Робіть із цією інформацією те, що вважаєте за потрібне. Єдине правило фестивалю: в фестивалі не можна брати участь не з власної волі.
Поки на тому все.
#груші

Згадав історію з серпня 2003-го року, коли ми з подругами їхали в спільному вагоні потяга десь крізь Крим, і я лежав на третій полиці, поки на других усі сиділи, а перші було навіть не видно. Ходили тоді потяги по всьому Криму, старі такі. Не знаю, чи вони досі є навіть. Часом є відчуття, що коли Крим повернеться, його треба буде відновлювати з порожньої пустелі :(
До купе спільного вагону (це як звичайне, тільки людей напхано як в фастівську електричку в години пік) зайшла бабця в чернецькому, з купою ладанок на шиї, великих таких, і ну щось нам пророкувати зі Старого Заповіту, називаючи бога то Саваоф, то Савоаф.
Ми, звісно, сміялися з того, бабця сказала, що в нас сидять легіони плечистих нечистих сил і пішла собі геть.
А мені це так запам'яталося. Я аж пісню про це написав. І досі згадую часом, бо міські юродиві саме так на мене зазвичай і реагують. Не завжди, але якщо вже реагують — то саме так.
...Дивний був той 2003-й рік і ще дивніше літо, а вже сама подорож... Украй визначна духовно. Окультно навіть.
Якось порозказую вам тут іще, якщо ми всі будемо.
#мемуаразми

... Ну шо, погнали.

Оновлено: живий, умовно цілий. Всіх обіймаю)

Вчора дорогою в лікарню помітив один зі старих настінних написів: "Це історія про те, як". Він досі там, після всіх цих років. Чомусь саме це найбільше й підтримало, й заспокоїло. На операцію та з неї їхав із посмішкою.

Під наркозом снився Мангуп і ключі від держави Феодоро. Я неодмінно якось розкажу вам цей шматок лору, бо з нього в тому числі береться естетика деяких вигаданих мною міст.

А поки – що ви, як ви?
#мемуаразми #сни

Треба колись відновити це діло, чи що.
#груші #фото

Це історія про узвіз

В цьому щоденнику мало моїх політичних коментарів. Але ось маєте (і саме про це я вже казав тут колись, наче, але нині побачив анонс протесту "лівої" 🤡Сари Ваґекнехт у Берліні):

Адекватний пацифіст буде в першу чергу вимагати знезброєння агресора. Якщо пацифісти вимагають знезброєння жертви – це або вкрай наївні люди, яким слід пошвидше дійти до розуміння реальности (бо війна може постукати й у їхні двері), – або це усвідомлені прибічники агресора, з тої чи иншої причини.

Виступ на стороні імперії, на стороні нападника – це що завгодно, але не пацифізм. Імперії ростуть за рахунок завоювань і розростання в усих можливих полях. Затикання жертв це розростання підтримує, ото й усе.
#мемуаразми

#сни
В гірському районі, в який я часом подорожую вві сні задля мандрів і медитацій, був фестиваль. На цей раз не в місті під горами, а саме в горах. Туди з'їхалося багато знайомих, і я всім намагався виділити час. Також разом із деякими старими знайомими й друзями планував грандіозний концерт і вечірку в місцевому ДК, зі світлом, що буквально ллється з ескалаторів. І рольову гру, з вогневодяниками, що мали ходити, оповиті димом і туманом. Обговорювалося багато хімії й інженерії, а також хто для кого більше, ніж просто знайомий.
Сон закінчився одною з саме таких розмов у кафе на Арсенальній, але вві сні почалася тривога й нас попросили вийти. Відтак я просто прокинувся. Це ще виходити з кафе через тривогу вві сні? Та зараз!

Я. Переспівав. Бісів Танець семи покривал.
А.

(Зараз буде текст)

... Вийшло таке болісно-актуальне для мене особисто, що я його під катом опублікую.

Танець семи покривал
#вірші_стиха

Люди жаліють одне одного й одного бояться,
В людей катма ідей, що прикласти до кволих сердець.
А скоро зотліє підзим, заметілі в вітрах зарояться,
Поля покрутить правець і скінчиться танець.
І настане кінець сенсам всім, а їх і раніше не було –
Хіба що умерти котримсь ясносонячним днем.
А ти продовжуй з ріки решетом носити забуле,
Вмовляючи ледве теплий свій прах: ніколи ми не помрем (мамо).

Мамо!
Певно, і я пропав,
Певно, і я.
Певно, що збився з пуття в горах,
Певно, що заблукав.
Мамо!
Моя кров – напалм,
Біг навпростець – мій крах...
О темна мати, сім покривал тануть у тебе в руках!

Вийшов назовні сьогодні,
Не встиг віддатись безодні.
Про мене,
Семене,
Мерцям я не заздрю – бо гріх.
Аж раптом їм гарно по той бік –
Заснув, та й уже по тобі.
Плоть їм прасує загибель тепер,
Їхній світ неспокійний завмер.
Але ж не хочу туди виряджатись –
Думки мої не благородні.
Рідні мої страхи-чугайстри в кривому заходяться танці.
Ходи-но збери врожаї Таро
В долоні холодні.
Що там у тебе, Башта? Диявол? Коханці?
Дай руку!

Мамо!
Певно, і я пропав,
Певно, і я.
Певно, що збився з пуття в горах,
Певно, що заблукав.
Мамо!
Моя кров – напалм,
Біг навпростець – мій крах...
О темна мати, сім покривал тануть у тебе в руках!

Коли дивишся в прірву –
То на тебе дивіться прірва (3).
Коли ти дивишся з фото на паспорт –
Хтось твою душу вже вирвав!
Я – байстрюк радіації
(Так казали у рації).
Ти маєш рацію, а варто зізнаться
І збити з мозку печаті,
Зцілити тавра і не кричати, –
То, може,
Ми й будемо схожі.
Та райських воріт і регіт, і крик
Мій не тлумачить словник.
(Мамо!)

Мамо!
Певно, і я пропав,
Певно, і я.
Певно, що збився з пуття в горах,
Певно, що заблукав.
Мамо!
Моя кров – напалм,
Біг навпростець – мій крах...
О темна мати, сім покривал тануть у тебе в руках!

Я її, може, навіть заспіваю якось.