В київській галереї «Дукат» зараз проходить маленька, але дуже змістовна виставка картин Сергія Хилька, великого безумця, ключового представника української хтоні. Щиро рекомендуємо усім поціновувачам прикордонних станів.

«Неприятные вкусовые ощущения»

День перевернутого календаря — ідеальний старт для проекта «Амнезія». Ми прийшли у ваш світ суперкороткої пам'яті і фантомних болей, щоб трошки підправити оптику і розширити масштаби сприйняття. Це статті про минуле української культури в усіх проявах: ранні експерименти з анімацією, радянська фантастика, підпільні художники, реп 90-х і так далі аж до ніжних спогадів про емо-двіжуху 2007-го.

Окремо пишаюсь розділом з передрукованими статтями мертвих журналів. «Молоко», «Хе-зе-ем» і «Наш» — назавжди в наших серцях.

Привіт, світ: amnesia.in.ua

Кулсторі про велосипеди від Олександра Гнилицького (1961-2009):

«Приехали мы десять лет назад с Голосием... Это был трехмесячный проект. После нас уже не пригласили украинцев, пригласили китайцев. Одна девушка нам рассказала байду о том, что в Голландии есть проект «Белый велосипед». Такую вот сделали акцию — выкрасили велосипеды в белый цвет. Едешь на таком, потом оставляешь, a на нем кто-то другой едет... И вот мы под тремя субстанциями — весело! А ходить — скучно. Нашли велосипеды какие-то непривязанные. Голосий покойный и Дульфан — художник из Одессы — мы втроем на велосипедах. А y меня вообще был дамский старый. Они говорят: «Давай перекрасим». Взяли и украденными же из супермаркета баллончиками давай красить, но спиздили только два цвета: серебристый и черный. Они быстро свои велосипеды покрасили. А я не успел. И думаю‚ чего я буду такой же, как они? Взял масляные краски: синий ФЦ и Краппалак, которые сохнут две недели. Красивый сделал себе велосипед — фиолетовый с растяжечками, и тут же себе сели и поехали. Я осторожно ехал и где-то потерял их. Еду без фар, без света на женском велосипеде. Естественно, первая же полиция — «стоп». Они добрые, хотели помочь. Говорят — чего женский велосипед? Отвечаю, ну это моей подруги. А чего без света? Сломался. Давай поможем исправить. Берет велосипед, ставит его вверх ногами на капот. Потом смотрит на руки и спрашивает, а это что? Я говорю: я художник... Они начинают смеяться: Ax, художник, идем с нами... В КПЗ ведут по коридору и прикалываются: «A-a! Кунстлер! Из новой страны — Украины». Тогда перестройка как раз... И уже четверо из новой страны в камере, все из Киева. Двое просто перебежчиков, один зa какие-то автомобили сидит. Мне даже стыдно было, что за велосипед упекли. Слава Богу, не нашелся хозяин велосипеда. Они мне потом еще извинения прислали, и 50 марок заплатили, и шнурки мои прислали. Но наш куратор охуевал».

Це приблизно 1994-й. Цікаво, що за три субстанції він мав на увазі. Підозрюю, серед них був кетамін - художники з Паркомуни чомусь міцно висіли на кетаміні у свій час. Купували в аптеці каліпсол і хуячили свій трансавангард, босота нещасна.

Більше різних кулсторі - в архівному інтерв'ю на «Aмнезії»: http://bit.ly/amnesia-gnilitskiy

Олександр Гнилицький - «Папа, шлем давит», 1990

Є в Україні хороша традиція: раз на пару років просити Ігора Ніколаєнка розповісти про журнал НАШ. Це як дідові байки про війну: щоразу наче одне і те саме, але все одно цікаво.

https://birdinflight.com/ru/vdohnovenie/art-direktor-zhurnala-nash.html

Посетители музея незаметно подложили 0.5л «Кривоозерской» на стенд с реди-мэйд объектами акционистского движения «Арт-рейдеры» (художники создавали работы из предметов, найденных на одесской барахолке, там же их и выставляли).

Минералка простояла неделю, никто из администрации не убирал ее вплоть до закрытия выставки.

Трафарети Володимира Костирка. Львів, початок 90-х.

Приблизно в ті ж роки Костирко видавав прекрасний журнал «Кремнюк». Максимальний панк.

Детальніше: https://prostory.net.ua/ua/mlp/mystetstvo/86-trafarety-pochatku-1990kh-rokiv-ta-zhurnal-samvydav-kremniuk

На «Амнезії» вийшло інтерв’ю з Ігорем Цимбровським, який співав у 90х вражаючий зігафолк. Він видав півтора альбоми і зник з радарів — виявився надто серйозним для андеграунду і надто неземним для всього іншого.

Молодші покоління тим часом регулярно викопують із забуття його дебютник «Прийди янголе», охуєвають і закопують назад.

Любителям Аполлінера, бароко-попа та крихких чоловіків з потойбічними голосами — обов’язково ознайомитись.

http://bit.ly/amnesia-tsymbrovsky

«Врешті я не став добивати їх усіх. І так вже кисть руки одного з них валялася біля вхідних дверей — перелетіла через усю вітальню. Вхідні двері. Це нагадало мені — треба поспішати. Можуть бути й інші поліціянти».

Нову книгу Каті Лебедєвої з ілюстраціями Івана Штруделя уже можна замовити на сайті (або написати напряму в телеграм):

hyperthelia.com.ua/lebedeva-klauzura/

«Но гляди, трупики сами вывалились из карманов — готовы первыми корешками ковырять землю. Что же, теперь в моих силах не так уж много, просто встану и пойду к средине травостоя. Меня там встретит пыльное божество, чью нору разрыли уставшие мужики. Тем более, давно не гулял здесь, под уже виденным небом, вдоль знакомых холмов. Из дождевых размывов пахнет земля, степь ухватилась за реку и тянет в стороны, примеряет новую ткань».

Нову книгу Ярослава Савченка з ілюстраціями Мар'яни Клочко уже можна замовити на сайті (або написати напряму в телеграм):

hyperthelia.com.ua/savchenko-late/