Шановні, ви навіть не уявляєте, наскільки я радий звертатися до Вас.
У мене був найважчий день у моєму житті.

По-перше, я... ні, ми з Андрієм Півенм та Оксаною Бондарь хочемо щиро подякувати Морській піхоті України, що евакуювали нас з Ірпеня, де під обстріл потрапила наша евакуаційна колона.
Морська піхота - це щось.
Жодних подробиць поки не буде.
Єдине скажу - пишайтеся країною, в якій Ви живете.
В ній працюють структури і воюють люди, які погоджуються зайти в саме Пекло і врятувати.

По-друге, я хочу подякувати Збройним Силам України.
Вони допалили тих танкістів, що зайшли в місто, і які спільно з росіянськими літаками і артилерією перетворили його на море полум'я, руїн та болю.

Такого Ірпеня, яким Ви його могли пам'ятати - вже не існує.
Просто подивіться прямо зараз в той бік і Вам все стане ясно.
Хай до ранку доживуть ті, хто там лишився.

По-третє, хоча це мало б бути по-перше, я дякую Владу Самойленку та Костянтину Бакуемському за те, що вони повернулись по нас після того, як нашу колону розбили, і витягли з цього замєса.
У нас є жарт про те, що "Ми їздимо там, де вовки серти страхаються", але сьогодні було нєчто, м'яко кажучи.
По-четверте, я вимушений зробити це оголошення.
Нашої з Андрієм машини більше немає.
Поруч з нею щось розірвалося і я вдячний японським інженерам за те, що вона протягнула останні 980 метрів до підірваного мосту, де ми перейшли річку пішки.
Ми не зможемо нікого евакуювати чи щось привезти комусь найближчим часом.
Нам потрібні нові колеса і поки я гадки не маю, де їх взяти.
По-п'яте, шановні, я хочу дещо пояснити.
Росіяни били по Ірпеню усім - авіабомбами, градами, артилерією, танками.
Ми сиділи в підвалі, нагорі вилітали вікна, а коли ми вийшли на евакуацію - навколо палали багатоповерхівки, наче ті свічки.
В Ірпені лишилися люди. Багато людей. Діти. В підвалах. Погрібах. На парковках.
Божєчки, там лишився маленький Мирон, віку мого Марка, і ми не змогли його вивезти.
Ми нікого не змогли вивезти.
Бо росіяни розстрілюють всі цивільні автівки і вони стоять отак обабіч узбічч.
Видовище не для слабодухих.
Вони розстріляли машину з величезними червоними хрестами і ми сиділи в підвалі разом з її екіпажем.
Росіян.треба.зупинити.тут.
Не майте ілюзій, що вони когось пожаліють.
Вони як сарана і воювати вміють тільки винищуючи все на своєму шляху.
Кончений той, хто вважає інакше і я раджу заїхати подивитися в Ірпінь, як воно.
Кончений той, хто кликав сюди рузкій мір і я щиро бажаю від усього серця прильоту в його вікно руського Граду (аби тільки сусідів не зачепило).
А так...
У нас сьогодні другий день народження і я вдячний Армії за це.
Слава ЗСУ.
Слава морській піхоті.
Ви б тільки бачили, як вони воюють, наскільки вони впевнені в собі і як вони прагнуть перемоги.
І ще я вдячний Національній поліції України за те, що відвезли нас додому.
Слава Україні.
Ми обов'язково переможемо.

P.S. Так, я завжди усміхаюся.
Дружино, вибач за машину. Вона врятувала нам життя. Коли закінчиться війна, на репарації купимо щось велике і безпечне.
Мамо, не нервуй. Я поїв, в шапці, правда зброї теж тепер не маю.

Шановні, магія соцмереж за одну ніч знайшла нам нові колеса.
Дякую Світлані Арбузовій та наперед дякую Кирилу Бескорованому.

Люди, ви чудові.
Дякую за всі ваші добрі слова та пропозиції допомоги.
Ми розчулені.

Екіпаж працює.
Скоро буде нова колона.

Переможемо.

"...а потім прилетіла міна і діти підлетіли на кілька метрів. Мені здалося, що вище церкви. Он вони так і лежать під ряднами - батько і двоє дітей. Мати вижила, повезли в лікарню".

Костянтин Бакуемський - людина, яка погодилася вчора разом із морською піхотою лізти у саме пекло, аби нас витягнути з під бомб та градів, тобто хлопець із сталевими нервами і не тільки - дивився на мене скляними очима.

Трупи родини було нікому забрати.

Все починалося відносно непогано.
Тоненький струмочок людей, що з самого ранку пішки витікав з розбомбленого Ірпеня, переходив стежками під розбитим мостом, збирався у натовпи, до яких підганяли великі жовті автобуси, що їхали на Київ.

А тоді росіяни почали бити мінометами.
Прямо по цивільним, які шукали порятунку.
Так та родина в повному складі і загинула.
Вони вже майжле дійшли, вже були на нашій стороні, мабуть раділи спасінню, але не склалося.

В цей же час поранили одного з наших колег по евакуації людей - чоловіка Оксана Бондарь.
Сподіваюсь, з ним все буде добре.
Здоров'я йому і велика шана за хоробрість.

Автобуси відігнали ближче до Києва, а людей від підірваного мосту почали возити відчайдухи-волонтери та військові на бусах та інкасаторських автах.

В якусь перерву між обстрілами (хтозна, чи росіяни пішли їсти свої щі, чи молитися путєну, чи отримувати чергову порцію маячні з їхнього зомбоТВ), нам пощастило пролізти на підірваний міст і "помарадьоріть" наші розбиті автівки - забрати дрібні речі, ліхтарики, інструменти - все те, що вчора неможливо було винести під вогнем.

Люди продовжували виходити з Ірпеня пішки і кидали на тому березі річки свої валізи та дитячі возики.
Їм було важко і подекуди здавалося, що це є найбільшим випробуванням в їхньому житті.
Коли ми їх відвозили до Києва, вони мовчки сиділи в машинах і плакали.

Мовчали і плакали.
Чоловіки, жінки, бабусі і дідусі.
Слів було не потрібно.

Але насправді вони великі молодці, що встигли.
Бо вже ввечері на цьому ж мосту почалося справжнє пекло.
Фото не буде, бо ми більше лежали обличчями в пісок, аніж щось бачили.

Збройні.сили.встояли.

Проте їм важко, оскільки росіяни стріляють по нашим з житлових кварталів Ірпеня.
Наші ж не можуть бити по цивільній інфраструктурі.

Тактика свиней - як вона є.
Інакше росіяни воювати не вміють.
Жодного жалю до ворога бути не може.
Хай доживуть до наступного ранку всі, хто опинився в окупації.

Стоїмо.
Працюємо.
Переможемо.

P.S. Шановні, у мене всі особисті завалені проханнями - то евакуювати когось з Бучі (це неможливо), з Ірпеня (це неможливо), дізнатись чиюсь долю на якійсь вулиці (я не тамтешній).
Я не можу вимовити словами, наскільки у мене розривається серце, але у нас у всіх - не тільки у нашої колони, а у всіх десятків волонтерів - не броньовики. Не танки. Не БТРи. Ми не безсмертні. У нас немає 9-ть життів. Ми вивозили, скільки могли.
Тепер вся надія на Збройні Сили України.
Вони розіб'ють ворога, тут без варіантів.
І тоді всі будуть врятовані.
Зберігайте спокій, наскільки це можливо.

Шановні, до уваги всіх мешканців Ірпеня та околиць.
Працюємо.
«Щодо евакуації з Ірпеня/Бучі/Ворзеля/Гостомеля і навколишніх сіл.
Наразі єдиним коридором виходу людей звідти є підірваний РОМАНІВСЬКИЙ МІСТ.
*
НЕ ПОТРІБНО РОЗДАВАТИ МІЙ НОМЕР МОБІЛЬНОГО, де я повторюю чи відписую сотні разів на день одні й ті самі фрази "з 05.03 вибиратись через Романівку, далі машинами та авто везуть на Київ". Наразі там ми більше нічим не можемо допомогти.
Вчора з нашого боку позицій ЗСУ передали медицину, соляру, їжу, ніштяки. Назад людей і песика.
**
Тут люди створили канал для пошуку та допомозі родичів в Бучанському районі (в тч Ірпінь та навколишніх сіл) - можна координуватись та обмінюватись інформацією
https://news.1rj.ru/str/+tz0_9h7n3BQzOGYy»

(Інформація звідси https://www.facebook.com/100001535927538/posts/5152636278130852/)

У нас людяного більше.
А вони те втратили. (с)

Евакуація з Ірпеня сьогодні.

А це - Костянтин Бакуемський, водій з нашої колони.
Він не тільки може увійти у зайняте ворогом місто разом з морською піхотою, аби витягнути з дупи побратимів, а й не забуває рятувати навіть домашніх улюбленців.

За біркою знайшов хазяїв і повідомив, де їх пес.
Пес повернувся до своїх.

Герої серед нас.

Шановні, я знову дуже радий вам писати.

Після того, як нашу колону розбили в Ірпені і ми втратили відразу 6 автівок на тому березі за підірваним мостом, причому дві з них - фактично безповоротно, на моє запитання у небо - де взяти колеса? - відгукнулось дуже багато людей.

Так от.
Ми відродилися і щодня збільшуємо обсяги доставок та евакуації людей.
За що особлива подяка Світлана Арбузова, Владислав Грезєв та Кирило Бескоровайний.
Ви неймовірні.

Раніше я кермував легенькою Альмерою - тепер величезним бусом Рено Мастер.
Мій надійний напарник Andrii Piven - за кермом стрімкого Добло.
А Костянтин Бакуемський, що полюбляє влізати в самісіньке пекло, аби лишень трохи погрітися - на аккорді.

Вчора завдяки наявності цих авт нам вдалося завезти будматеріали до підірваного мосту біля Романівки та спільно з бійцями ЗСУ відновити пішохідну переправу.
Потім машини знову почали вивозити людей.
Обіцємо власникам авт не дряпати їх, вчасно роходити ТО і повернути назад неушкодженими, якщо тільки росіяни не внесуть корективи в наші обіцянки.

І що я маю сказати вам, шановні.
Все це було б неможливо без вашої підтримки.
Соляра (не тільки нам, а й бійцям на перший блок-пост), такмед солдатам, всілякі ніштяки, гуманітарка в Ірпінь (поки це було можливо) і т.і. - все це завдяки вашим пожертвам.
В мене просто бракне слів, щоб висловити всю нашу вдячність.

Продовжуйте, будь ласка, підтримувати, Криївку Вільних https://www.facebook.com/KryivkaVilnykh (Номер картки 5168 7453 0177 9796, контактна особа Оксана Волошина ).
Це незламна волонтерська машина.

Але підтримуйте не тільки нас, а й дружні до нас спільноти, які вже неодноразово нас виручали.
Абсолютно чарівні волонтери - це Солом'янські котики (https://news.1rj.ru/str/kitty_soloma) та Печерські котики (https://news.1rj.ru/str/kitty_pechersk).

Вони своєю діяльністю закривають не тільки потреби купи підрозділів територіальної оборони, а й пенсіонерів, людей з інвалідністю, недієздатних тощо.

Далі на фото (після наших) - кілька світлин їхньої роботи.
Підтримати Солом'янських котиків - моно 4441114453109090, приват 5168745013080053 (контактна особа Андрій Єрофеєв, але головний у них - Гена Новіков)
Підтримати Печерських котиків - моно 5375414127087459,️ приват 5457082273709191 (контактна особа Олексій Ерінчак)

Можете довіряти всім цим людям, як мені.
Працюють 24/7 і ніколи не відмовляють в допомозі нікому.
До речі, якщо Ви в Києві, прагнете волонтерити (сортувати вантажі, пакувати, розвозити тощо) - звертайтеся до цих трьох організацій і Вам завжди знайдеться діло.

Наша сила в єдності та співпраці.

І окремо... окремо я хочу подякувати всій нашій автоколоні.
Оксані Бондарь, Богдану Бондаренку, Дар'ї Писаренко, Ользі Алієвській та іншим.
За вами - хоч на евакуацію голови путіна з кремля.
І, звісно, велика шана талановитому організатору операцій Владу Самойленку.
Лупашимо далі.
Переможемо.

P.S. Попри всю свою ідіотичну агресивність, російські супер-пуперсолдати деморалізовані. Я дізнавався. Треба стояти і вони впадуть.