Коли воює вся країна

Лікування поранень у наших військових - топ-тема для купи волонтерських організацій та фондів.
Медицина - тактичні аптечки, бандажі, ноші, всі види антибіотиків, целокс, кровоспас - стрімким потоком мчать на фронт у бусах, пікапах та відправленнях Нової пошти.

Шоб Ви думали.
Працівники Інституту фізики НАН України теж не лишаются осторонь.
Зустрів я в парку якось відомого вченого Володимира Неймаша (https://www.facebook.com/vlad.neimash), розповів, як ми ганяємо на Схід, а він взяв і приніс мені сотню гідробинтів.

Це така дуже міцна пов‘язка, що на дотик схожа на медузу, яку доцільно накладати на опікові, гнійні рани.
Вона не просто до них не липне (як звичайний бинт), а сприяє швидшому загоєнню.

Далі цитую: «Структурно ГІДРОБИНТ No1 є 3-вимірною сіткою з полімерних макромолекул, комірки якої мають розмір порядку сотень нанометрів і заповнені водою, в якій плавають наночастинки срібла розміром 10- 30 нм. Такі частинки є найбільш ефективним і найбільш універсальним із нині відомих антисептиків. Саме вони забезпечують бактерицидну ефективність ГІДРОБИНТа No1, який фактично є мікроскопічною губкою, через яку досить швидко дифундують кисень повітря і розчини ліків, але яка є фільтром для бактерій. Крім того ГІДРОБИНТ No1 здатен вбирати вологу фізіологічних виділень рани в кількості до 250% своє початкової ваги. Це важливо для очистки рани від поживного для бактерій середовища.»

Щоб Ви розуміли, про ці пов‘язки знімали сюжети ще в 2016 році
https://ranok.ictv.ua/ua/videos/unikalniy-vinahid-ukrayinskih-vchenih-zdaten-vryatuvati-zhittya/amp/

Я це до чого - якщо треба такі пов‘язки у підопічні Вам підрозділи - звертайтесь до пана Володимира.
Круто, якщо тамтешні медики матимуть такі штуки.
Сайт, де про те все написано http://www.radi-tech.org.ua/

Я ще раз дякую пану Володимиру та його команді за їх невтомну працю.

Світлини (окрім селфі) безсоромно попер у Марії Горай.

І от з ким тут росіяни зібрались воювати?
Майте гарний вечір.

Доброго ранку, ми з України!
Дорогою на Схід.
P.S. Так, на футболках все вірно написано: р*сні п*зда.

- Куди він?
- Не знаю. Ти сюди пролізеш?

Я стежив за броньованим зеленим течиком* , який стрімголов чкурнув у якийсь двір, куди наш здоровезний рено мастер ледве проїде.

Після Ірпеня мене в плані паркування і проїздів почало цікавити лише одне - чи зможу я швидко розвернутися і стати передом до виїзду.

Там так було всюди - чи ми заїжджали у двори багатоповерхівок, чи в приватний сектор.
Андрій йшов шукати живих, а я тим часом розвертався.
Це стало клятим ритуалом.
Я тепер навіть в Києві нервую, коли машина не готова до миттєвого виїзду.

Тут - Бахмут.
І тут вже часом прилітає.
Он на в‘їзді розгачений чи-то завод, чи-то склад, а отам - проломлена чимось жахливим школа на 3 поверхи аж до фундаменту.
Росіяни вперто лізли у цьому напрямку і били по місту навіть вдень.
Загалом, не подобалася мені ідея пхатися невідомо куди.
Чого ми взагалі за ним поперлися?

Півгодини тому ми звантажили водію цього броньовика півтонни продуктових наборів на склад, кільканадцять пакетів закинули прямо в бус і наш план був простий як двері - як вдячність за допомогу у вивантаженні, він зголосився вивезти нас на точку зустрічі з військовими.
Цей поворот геть був не схожий на потрібний маршрут.

- Ладна. Обережно заїдем. Нащось же він сюди заїхав. На вигляд нормальний же дядько, - я викрутив кермо, вмикнув другу передачу і, перевалюючись на старезних потрощених залишках бордюрів та асфальту, вкотився в двір.

Це був гуртожиток.
На ганку сиділо півдюжини людей - жінки, чоловіки.
Сиділи-балакали так, як сидять і балакають люди, в місті яких практично не лишилося мешканців, вікна в будинках повсюдно заколочені, то тут, то там прилітає, а ось, за рогом, «співають» наші Гради.

От наче і теревенять люди про щось, але таке враження, що ніхто з рота анічічирк і всі на щось очікують.

Водій буса відкрив задню ляду, так само мовчки вийняв з кузова кілька продуктових наборів, виставив їх перед людьми на землю.
Ніхто з присутніх навіть пальцем не поворухнув.

Я повільно вийшов з машини:
- Доброго дня. Як ви тут?

Я розумів, що моє питання є абсолютно тупим і безглуздим, ще безглуздішим за «хау ар ю», що всі один одного з посмішками питають за кордоном.
Але інтелекту не вистачило на щось інше.

- Все гаразд. Нормально. Тримаємось. - врізнобій відповіли присутні.

Люди неквапом почали підходити до пакетів.
Мої очі сфокусувалися на дівчинці років восьми-десяти-дванадцяти-божечки, я не можу визначати вік чужих дітей.
Сам факт її присутності тут виглядав якимось сюрреалізмом.

Я якось інстинктивно розвернувся, пішов до кунгу, відкрив його і заліз у наш з Андрієм ензешний запас шоколаду і Коли.

Батончики кіткет і лайон були м‘які від гарячого повітря розігрітої на сонці машини, Кола була гаряча, як глінтвейн на різдвяному ярмарку, але я все то загріб до останньої крихти і так жменями поніс їй.

- На, тримай.
- Дякую.
- Вибач, шоколадки розтанули. Ввечері стануть твердими.
- Нічого, спасибі. Я дуже рада.

Вона зникла у темному підїзді гуртожитку, а я пішов закривати кунга.
Сльози самі котилися з очей і я тішився, що вдягнув темні окуляри.

Стрибнувши за кермо, миттю вмикнув задню і викотився на проїжджу частину, очікуючи на виїзд броньовика.

- Чого вона тут? - спитав я вголос, радше риторично, аніж очікуючи на відповідь.
- Ти про дівчинку? - перепитав Андрій.
- Так. От чого вона тут? Чого?
Він змовчав і відвернувся у своє вікно.
За що я люблю Андрія - він обидві ці речі робить завжди вчасно.

Ми оминали розбомблену школу і крізь розбиті шибки на нас дивилися Мєндєлєєв з Ломоносовим з класу хімії та Толстой з Єсєніним з класу, очевидно, російської літератури.

«До основанья, а затєм…» - згадалося мені.

Клята війна.
Кляті росіяни.
Хай береже Всесвіт наші ЗСУ.

Допомагайте Армії.
Вона - єдина перепона між руським міром та тією дівчинкою.
Єдина.

Майте гарний вечір і обійміть близьких.


P.S. *течик - мікроавтобус фольксваген транспортер

Я перекинув важкенний тактичний рюкзак з пристебнутим карематом і каскою всередину буса та простягнув руку за наступною річчю.
Нею виявився підсумок у плямах крові.
Я на мить завис.

Одна справа відгукнутися на прохання військових і після вивантаження гуманітарки та корисних штук бійцям пригнати порожнього буса для завантаження кількох речей двохсотих і трьохсотих.

Але інша - виявити на точці дві зелені автівки, вщент забиті десятками рюкзаків і торб.
Наколінники, розгрузки, плитоноски, бронежилети, шоломи, саперні лопатки, каремати, берці, штані, ковдри, подушки...
Все спорядження, що так дбайливо підбиралося всі ці місяці, стало тимчасово непотрібне і їхало на склад.
Найстрашніше - що добра частина з нього стала непотрібною власникам назавжди.
За кожною з цих речей була історія нашого захисника, тепло його рук, возюкання маркера про тканині, що виводить позивний, аптечки, які, на жаль, вже не знадобилися.

Я кидав і кидав ті речі в, здавалось би, безрозмірний кунг.
Відчував, як машина важко сідає на ресорах.
Спершу намагався сортувати - рюкзаки до рюкзаків, взуття до взуття - а потім все злилося в єдиний потік.

Підсумок в плямах крові.
Тримаю в руках.
Обережно кладу його з самого краю.
Бо місця в кузові геть не лишилося.
Така собі квінтессенція тез "Війна триває", "ЗСУ тримають небо" і "Незалежність народжується в крові".

Цінуйте цю жертву.
Допомагайте Армії.
Не забувайте про тих, хто не відступив.

І цей...
Чуєш, Масі Найєм.
Ми, якщо треба, без проблем заїдемо за твоїми речима хоч в саме пекло.
Най то будуть драні штані чи олівець з блокнота.
Вивеземо. Збережемо.
Але за однієї умови - особисто тобі їх передамо.
Живи.
Потім сі на бусі відвеземо тебе назад на позиції, щоб ти далі насипав.
Живи, рідний.

Слава Збройним силам.
Вічна пам'ять героям.

- Це вже не 14-15-й рік. Тут все інакше і мало який досвід з оттуда знадобиться. Немає жодної брігади, яка б не отримала люлєй [тут було інше слово, зацензуроване] в цю кампанію.

Я не можу написати, хто нам це сказав.
Не тому, що це дуже секретний підрозділ в точці, якої немає на мапі.
А тому, що так кажуть всі, хто нині перебуває на Сході.
Кажуть це без переляку, здивування чи в розпачі.
Зле так говорять.
Наче словами гвіздки вчавлюють в броню.
Наче голкою скалку з пальця виймають - боляче, але продовжують це робити, до кінця.

Потім додають:
- Та й ці навчились воювать. Вже не лізуть, як в лютому-березні. Грамотні стали. Нам важче, значно.

Одначе, минає пауза і:
- Та то їм не поможе. Не поможе. Всі тут ляжуть.

Титани.
Не ті комічні стероїдні котлєти, що стєчкіни отримують, а справжні, з давньогрецької міфології, діти Геї та Урану.
Себто діти богині Землі і бога Неба.

Я ніколи не думав, що буду стільки їздити Україною.
Я ніколи не думав, що буду спілкуватись з настільки крутими людьми.
Мріяв про все те, але не думав.

Покровськ, Селідове, Курахове, Бахмут...
Я й не чув про ці міста до нинішнього етапу війни.
На Донбасі гарно, чорт забирай.
В Бахмуті то взагалі, наче десь біля моря на Півдні, на курорті.
Хіба виходи Градів та порожні мертві вулиці нагадують про війну.

Наші лупашать.
На всі гроші, на все бека, на всі діжки з солярою.

І в цьому, шановні, є Ваша частина звитяги.
Подивіться перше відео.
Це наша колона, що вчора повернулася зі Сходу.
Три повні буси корисних речей для військових та гуманітарки для цивільних, що вимушено лишаються поблизу лінії фронту.
Два джипи, придбані на Ваші внески, передані в підрозділи.
Ще два доставлені нашими водіями.

Дякую Вам від себе і від усіх тих людей, яких Ви побачите на останньому фото.
Від усіх бійців та підрозділів, які отримали замовлені ними речі.

Більш конкретно:
1. За авто - всім Вам за внески та за допомогу з підбором авто, залученням внесків англійців, нідерландців, а також доставку до кордону Biedrība "Tavi draugi" і Асоціації Українських Організацій в Естонії.
2. Медицина - UA First Aid, De Leeuw Kyiv, Лера- Валерия, Maria Horai.
3. Оптика - Marina Chernysh.
4. Генератори великі та окопні - Ігор Могила.
5. Солярка - Дима Костюченко та Автомайдан/Катерина Бутко.
6. НАТО/штатівська форма (дяка Ola Baginskaya та Ольга Алієвська, рюкзаки від Вікторії Сабадаш.
7. Плитоноски, рпс, ремені від Ярослави Наконечної.
8. Тактичні рукавиці - Ignatova Oksana.
9. Гігієна та глушники від Жіночий Ветеранський Рух
10. Шоломи німецькі - Dmytro Rumiantsev (Діма наш аспірант. Пишаюсь ним).
11. Панами від Olena Nikulina та Olga Borovska
12. Шикарні ноші - від Maiia Skrynnik та небайдужих Любліна.
та багато іншого.
13. Pavel Kapinos та Альберт Павлович - за системну підтримку.
14. Kyrylo Beskorovayny - за незмінний чорний неймовірний бус.

На даний момент закриватимемо наступні потреби:
Автомобілі, прилади нічного бачення, далекоміри, тепловізори, планшети, ліхтарі, тактичні окуляри, навушники, форма, літнє взуття, пауербенки, генератори на 1-2 кВт, , матова фарба хакі, джампери на авто, запчастини на авто, лопати, вогнегасники, електроінструмент тощо.

Ми будемо вдячні за Ваші посильні донати (від 1 гривні і до абсолютно непристойних сум) на картку 4149510091771412 (Vlad Samoylenko).

Земля має палати під ногами росіян.
Давайте будемо підвозити бензин.

Майте гарний тихий вечір.
Всіх міцно обіймаю.