Коли ідеш в колоні на Схід і женеш під собою коня на величезних шинах низького тиску, подекуди кілька сот кілометрів тебе супроводжують такі само машини інших команд волонтерів.

Авта різних марок, ступеню зношеності, ідеально вифарбувані в хакі чи мазюкані віником, тридверні, п‘ятидверні, пікапи, з навареними турелями чи без, з ношами чи багажниками згори, з лебідками та додатковими запасками.

Ми блимаємо одне одним аварійками, поступаємося дорогою.
Туди - проходимо блок-пости, як розпечений ніж масло, і всі солдати та нацгвардійці, поліцейські та місцева тероборона однією рукою нас вітають, а іншою - вказують проїжджати швидше.

Бо машини на фронті - то кров підрозділів.

Більшість з нас - на бляхах.
Дехто - завантажений корисним крамом так, що ресори вигинаються в інший бік.
І, що тут приховувати - ми розуміємо, що більшість з цих машин їдуть в напрямку фронту назавжди.
Можна сумно жартувати про «Машини з Європи приїздять в Україну помирати», але, по-перше, це правда.
Не всі, звісно, будуть розбиті мінами і спалені.
У когось розвалиться підвіска від родючих чорноземів і вирв.
У когось заклинить двигун від пробитих радіаторів, картерів та невчасного обслуговування.
А, по-друге, ці машини на вильоті свого життя продемонструють вищу доблесть - ціною ресурсу своїх агрегатів рятувати життя бійців та допомагати їм мінусувати росіян.

Не хочу здаватися надто сентиментальним, але є щось у тому, щоб поляскати ці пєпєлаци по капоту, протерти від пилюки торпеду і максимально якісно обслужити, аби їхні серця билися жвавіше.

Я до чого.
Якщо бачите на дорозі максимально дивні машини - може це ми з Andrii Piven женемо чергову на СТО, готуючи до відїзду.

І дякую.
Дякую, що допомагаєте.
Ви всі суперові.
Фронтера вже сама заводиться, тепер шаманимо підвіску.

Майте гарний вечір.

P.S. Дяка Андрію Рошу за дубль