Дорога на Донбас - це завжди якась пригода.
Варто було б сказати, що будь-яка дорога - то пригода, але саме дорога на Схід має свій особливий шарм.

Одні й ті ж поламки, блукання та логістичні незрозумілості абсолютно інакше сприймаються на фоні териконів, безкраїх полів соняхів та розбомблених цехів промислових гігантів.

Донбас - як той герой з кінофільму: пропустив багато ударів, весь у крові, тримається з останніх сил.

Але злість, помножена на трали з Крабами, Панцергаубіцами та шістдесятчетвірками, гнів, що розповзається мереживом траншей та протитанкових ровів, лють, що здіймається в небо ланками штурмовиків та гелікоптерів, дарують надію, що в найостанніший момент герой підведеться на повен зріст і знищить окупанта.

Ми на Донбасі.
Погнали передавати аж 4 машини.
Якщо бути точним, то 4 з половиною:

Мазду BT50, на яку донатили конкретно Ви.
Ніссан NP300 та Мітсубіші L200, на які збирала Наталка Сад.
І Рено Кенгу, він же Сірко, на якого збирав Мартін Брест.
І причіп.
Звичайний такий причіп, що спробував робити нам нєрви, але зварники Мар‘янівки навчили його хороших манер.

І ще цілий бус з тактикою, сухпаями, діжками, шанцевим інструментом та колесами.

Завтра будуть свіжі гарні новини.

Але головна гарна новина постійно присутня: Донбас тримається і регулярно дає росіянам п…зди.

Спасибі Вам, що підтримуєте захисників Донбасу.
Спасибі.

Слава Збройним Силам України.

Шкода, що біля фронту не можна фотографувати військову техніку.
І не тільки тому, що на Донбасі представлено широчезний спектр броньовиків і гаубиць.
Просто інколи це дуже красиво.

Вона стояла до нас кормою на широченному тралі, що займав більшу половину дороги.
Вона - це шістдесятчетвірка.
Ми їх бачили тут мільйон, але ця була особливою.
Її гармата була не в транспортному положенні, а відвернута трохи на бік.
Наче цю грізну машину не вантажівка тягнула, а вона сама гордо цокотіла траками по асфальту Хрещатика на параді майбутньої перемоги.

На башті сиділо два танкісти - один підіймав руку усім зустрічним військовим колонам і всі його вітали у відповідь.
А другий - тримав у руках наш прапор.
Пекучий вітер донбаського степу змушував його майоріти і привертати увагу усіх околиць до цього дивовижного дійства.

Ми повільно оминали танк і з подивом роздивлялися понівечене залізо на його борту - обпечене, темне, рване, як душі вкраїнських матерів, у яких сини і дочки боронять рідну землю.
Хтозна, що ця машина бачила у нинішніх боях.
Можливо, попалила кілька російських танків та бронемашин.
Можливо, ввалила гарматою просто у вікно корегувальнику.
Але головне - коли спробували спалити її, шістдесятчетвірка прийняла весь удар на себе і вберегла свій екіпаж.

Шкода, що не можна фотографувати військову техніку, еге?

Але не у випадку, коли ми її передаємо бійцям і урочисто перехрещуємо цивільні авта у машини війни.
Тим більше, коли з авто в комплекті йдуть дитячі малюнки (дяка Наташа Осипова).

Цього разу ми успішно передали 4 авта.
Перше - Сірка Рено Кенгу - від Мартіна Бреста для артилеристів.
Друге і третє - Ніссан та Мітсубіші - від Наталки Сад для 72-ї бригади.
Четверте - Мазду з причіпом - власне, від Вас. Для 81-ї.

Сало і варення від Надії Чорноморець, сир, чай, білизна від Людмили Авраменко, тактика-шмактика, бочки, колеса, шоломи, шанцевий інструмент - в комплекті.

Дяка Вам.

Ми вже їдемо додому.
Андрій за кермом.
Влад телефоном домовляється про чергову партію касок.
Оксана попереду мчить на круїз-контролі, розрізаючи темряву галогеном.
Я пишу пост.
Ми щасливі, але дуже стомлені.
Сьогодні ми просто ляжемо спати.
А завтра… а завтра все по-новій.

Поїдемо купувати ще дві автівки, на які Ви скидалися.
Набиватимем бус корисними штуками.
Вигрібатимем свій і партнерські склади.

Щоб невдовзі знову гайнути туди, де штурмовики проносяться в десяти метрах над дорогою.
Де серед ночі прокидаєшся від недалекого прильоту.
Де не можна фотографувати військову техніку.

«Надійний тил - це запорука нашої перемоги на фронті». (С)

Дякуємо, що підтримуєте.

———————-
Картка Влада - 5375414104600365
Мій пейпал - senenkoanton@gmail.com

На фронті не говорять про судову реформу.

Принаймні, більшості до того не на часі.
Який російський танк сьогодні забили - так.
Яке місто зараз дуже важко утримувати - так.
Але про голосування за членів Вищої ради правосуддя більшість не те що не чула. Ніхто не в курсі, що таке ВРП і чому це є важлива структура в перетворенні українських судів з авгієвих стаєнь на структури, яким довіряють громадяни, інвестори і на які не має жодного впливу влада.

Але на фронті залюбки обговорюють, в якій країні бійці хочуть жити після безумовної перемоги.
В якій країні вони хочуть щоб жили їхні діти.
І поки вони там тримають та сунуть лінію фронту, хтось тут має стирати в попіл на лінії «бойового зіткнення» судову мафію, що роками дозволяла вимивати в України мільярди грошей та тисячі гектарів землі.
Яка цинічними рішеннями іменем України позбавляла, фактично, Україну ресурсів на переозброєння.

Mykhailo Zhernakov написав прекрасний текст про сьогоднішнє голосування у Верховній раді за оновлення ВРП.

https://www.facebook.com/100004236254907/posts/pfbid02svFpQJgUdUrYATK5aNEMS3epo2TBaBZNvKZXvAmR4KaTwDPQdza8YEh9C1BP2sJol/?d=n

З Вашого дозволу, я скопіюю його текст, аби Ви уявляли, яким потворам в суддівських мафіях…. сорі, обмовка, мантіях (але як же влучно) протистоять достойні люди.

«Бачу сьогодні велику кількість постів, у тому числі і від депутатів, на підтримку Roman Maselko на посаду члена ВРП за квотою парламенту. Дякую за це.

Роман там має бути однозначно. Дуже прошу David Braun і інших лідерів груп і фракцій докласти максимум зусиль і зібрати за Рому достатню кількість голосів фракцій.

Повірте, за це вас будуть підтримувати дуже багато хто. Не тому, що в Роми буде нова посада. А тому, що з ним це все має реальний шанс запрацювати належно. А там і до членства в ЄС недалеко.

Але є нюанс. Вакансій дві, а тому потрібно, щоб нахбиралися 226 голосів депутатів за відразу дві кандидатури - такий регламент. Тому щоб Рома потрапив до ВРП, до нього "в пару" потрібно ще одну кандидатуру, яку здатна підтримати більшість депутатів.

Давайте нагадаю хто є ще троє претендентів.

Микола Мороз, доцент з Харківської юракадемії ім. Ярослава Мудрого. Про нього ми багато не знаємо, але він спростував усі питання, які до нього виникали в громадськості, ще й подякував за увагу до його кандидатури. Як мінімум - відсутність будь-якого негативу і дуже здорова ігідна позиція щодо публічної уваги.

Про інші дві кандидатури такого сказати, на жаль, не можна.

В'ячечлав Талько за 2016-17 роки офіційно заробив 100 000 грн, але при цьому позичив третім особам $160 000.

А з 2018-го працював дисциплінарним інспектором ВРП у Лариси Швецової, яка займалася переслідуванням незалежних суддів, у тому числі тих, які дозволяли прослушку голови ОАСК Павла Вовка.

Суддю Олена Заічко не рекомендував профільний комітет, і зрозуміло чому. Своїм рішенням вона роздерибанила 13 га землі під Харковом, за що її неповнолітні діти отримали безоплатно від Харківської міської ради картиру площею 100+ м². Пізніше змінила вже ухвалене судове рішення на протилежне, а диск із записом судового засідання знищила, про що є записи її розмов.

А ще Заїчко дуже любить окультні практики, що теж є на плівках. А під час обшуку в її кабінеті, наприклад, серед іншого знайшли курячі ноги (про це все є чудовий матеріал Слідство.Інфо, не полінуйтеся, подивіться - лінк у коментарях).

Я не знаходжу себе в позиції так само активно агітувати за когось іще крім Романа, якого, як і його роботу, дуже добре знаю особисто.

Але, якщо за регламентом треба призначити двох членів ВРП, здається, вибір очевидний.

Шановні депутати, ви сьогодні маєте шанс зробити історію - призначити відразу двох достойних членів ВРП за своєю квотою.

Це не тільки дасть нам реальний шанс на встановлення правосуддя.

Це ще й дуже сильно підніме довіру до нас на міжнародній арені, що є КЛЮЧОВИМ капіталом для отримання зброї і іншої міжнародної допомоги. Нам зараз після, скажімо так, непростого шляху до інших кадрових призначень прям конче потрібні історії успіху.

Повірте, ця буде в найкращому смислі сенсаційною.