Дорога на Донбас - це завжди якась пригода.
Варто було б сказати, що будь-яка дорога - то пригода, але саме дорога на Схід має свій особливий шарм.

Одні й ті ж поламки, блукання та логістичні незрозумілості абсолютно інакше сприймаються на фоні териконів, безкраїх полів соняхів та розбомблених цехів промислових гігантів.

Донбас - як той герой з кінофільму: пропустив багато ударів, весь у крові, тримається з останніх сил.

Але злість, помножена на трали з Крабами, Панцергаубіцами та шістдесятчетвірками, гнів, що розповзається мереживом траншей та протитанкових ровів, лють, що здіймається в небо ланками штурмовиків та гелікоптерів, дарують надію, що в найостанніший момент герой підведеться на повен зріст і знищить окупанта.

Ми на Донбасі.
Погнали передавати аж 4 машини.
Якщо бути точним, то 4 з половиною:

Мазду BT50, на яку донатили конкретно Ви.
Ніссан NP300 та Мітсубіші L200, на які збирала Наталка Сад.
І Рено Кенгу, він же Сірко, на якого збирав Мартін Брест.
І причіп.
Звичайний такий причіп, що спробував робити нам нєрви, але зварники Мар‘янівки навчили його хороших манер.

І ще цілий бус з тактикою, сухпаями, діжками, шанцевим інструментом та колесами.

Завтра будуть свіжі гарні новини.

Але головна гарна новина постійно присутня: Донбас тримається і регулярно дає росіянам п…зди.

Спасибі Вам, що підтримуєте захисників Донбасу.
Спасибі.

Слава Збройним Силам України.

Шкода, що біля фронту не можна фотографувати військову техніку.
І не тільки тому, що на Донбасі представлено широчезний спектр броньовиків і гаубиць.
Просто інколи це дуже красиво.

Вона стояла до нас кормою на широченному тралі, що займав більшу половину дороги.
Вона - це шістдесятчетвірка.
Ми їх бачили тут мільйон, але ця була особливою.
Її гармата була не в транспортному положенні, а відвернута трохи на бік.
Наче цю грізну машину не вантажівка тягнула, а вона сама гордо цокотіла траками по асфальту Хрещатика на параді майбутньої перемоги.

На башті сиділо два танкісти - один підіймав руку усім зустрічним військовим колонам і всі його вітали у відповідь.
А другий - тримав у руках наш прапор.
Пекучий вітер донбаського степу змушував його майоріти і привертати увагу усіх околиць до цього дивовижного дійства.

Ми повільно оминали танк і з подивом роздивлялися понівечене залізо на його борту - обпечене, темне, рване, як душі вкраїнських матерів, у яких сини і дочки боронять рідну землю.
Хтозна, що ця машина бачила у нинішніх боях.
Можливо, попалила кілька російських танків та бронемашин.
Можливо, ввалила гарматою просто у вікно корегувальнику.
Але головне - коли спробували спалити її, шістдесятчетвірка прийняла весь удар на себе і вберегла свій екіпаж.

Шкода, що не можна фотографувати військову техніку, еге?

Але не у випадку, коли ми її передаємо бійцям і урочисто перехрещуємо цивільні авта у машини війни.
Тим більше, коли з авто в комплекті йдуть дитячі малюнки (дяка Наташа Осипова).

Цього разу ми успішно передали 4 авта.
Перше - Сірка Рено Кенгу - від Мартіна Бреста для артилеристів.
Друге і третє - Ніссан та Мітсубіші - від Наталки Сад для 72-ї бригади.
Четверте - Мазду з причіпом - власне, від Вас. Для 81-ї.

Сало і варення від Надії Чорноморець, сир, чай, білизна від Людмили Авраменко, тактика-шмактика, бочки, колеса, шоломи, шанцевий інструмент - в комплекті.

Дяка Вам.

Ми вже їдемо додому.
Андрій за кермом.
Влад телефоном домовляється про чергову партію касок.
Оксана попереду мчить на круїз-контролі, розрізаючи темряву галогеном.
Я пишу пост.
Ми щасливі, але дуже стомлені.
Сьогодні ми просто ляжемо спати.
А завтра… а завтра все по-новій.

Поїдемо купувати ще дві автівки, на які Ви скидалися.
Набиватимем бус корисними штуками.
Вигрібатимем свій і партнерські склади.

Щоб невдовзі знову гайнути туди, де штурмовики проносяться в десяти метрах над дорогою.
Де серед ночі прокидаєшся від недалекого прильоту.
Де не можна фотографувати військову техніку.

«Надійний тил - це запорука нашої перемоги на фронті». (С)

Дякуємо, що підтримуєте.

———————-
Картка Влада - 5375414104600365
Мій пейпал - senenkoanton@gmail.com

На фронті не говорять про судову реформу.

Принаймні, більшості до того не на часі.
Який російський танк сьогодні забили - так.
Яке місто зараз дуже важко утримувати - так.
Але про голосування за членів Вищої ради правосуддя більшість не те що не чула. Ніхто не в курсі, що таке ВРП і чому це є важлива структура в перетворенні українських судів з авгієвих стаєнь на структури, яким довіряють громадяни, інвестори і на які не має жодного впливу влада.

Але на фронті залюбки обговорюють, в якій країні бійці хочуть жити після безумовної перемоги.
В якій країні вони хочуть щоб жили їхні діти.
І поки вони там тримають та сунуть лінію фронту, хтось тут має стирати в попіл на лінії «бойового зіткнення» судову мафію, що роками дозволяла вимивати в України мільярди грошей та тисячі гектарів землі.
Яка цинічними рішеннями іменем України позбавляла, фактично, Україну ресурсів на переозброєння.

Mykhailo Zhernakov написав прекрасний текст про сьогоднішнє голосування у Верховній раді за оновлення ВРП.

https://www.facebook.com/100004236254907/posts/pfbid02svFpQJgUdUrYATK5aNEMS3epo2TBaBZNvKZXvAmR4KaTwDPQdza8YEh9C1BP2sJol/?d=n

З Вашого дозволу, я скопіюю його текст, аби Ви уявляли, яким потворам в суддівських мафіях…. сорі, обмовка, мантіях (але як же влучно) протистоять достойні люди.

«Бачу сьогодні велику кількість постів, у тому числі і від депутатів, на підтримку Roman Maselko на посаду члена ВРП за квотою парламенту. Дякую за це.

Роман там має бути однозначно. Дуже прошу David Braun і інших лідерів груп і фракцій докласти максимум зусиль і зібрати за Рому достатню кількість голосів фракцій.

Повірте, за це вас будуть підтримувати дуже багато хто. Не тому, що в Роми буде нова посада. А тому, що з ним це все має реальний шанс запрацювати належно. А там і до членства в ЄС недалеко.

Але є нюанс. Вакансій дві, а тому потрібно, щоб нахбиралися 226 голосів депутатів за відразу дві кандидатури - такий регламент. Тому щоб Рома потрапив до ВРП, до нього "в пару" потрібно ще одну кандидатуру, яку здатна підтримати більшість депутатів.

Давайте нагадаю хто є ще троє претендентів.

Микола Мороз, доцент з Харківської юракадемії ім. Ярослава Мудрого. Про нього ми багато не знаємо, але він спростував усі питання, які до нього виникали в громадськості, ще й подякував за увагу до його кандидатури. Як мінімум - відсутність будь-якого негативу і дуже здорова ігідна позиція щодо публічної уваги.

Про інші дві кандидатури такого сказати, на жаль, не можна.

В'ячечлав Талько за 2016-17 роки офіційно заробив 100 000 грн, але при цьому позичив третім особам $160 000.

А з 2018-го працював дисциплінарним інспектором ВРП у Лариси Швецової, яка займалася переслідуванням незалежних суддів, у тому числі тих, які дозволяли прослушку голови ОАСК Павла Вовка.

Суддю Олена Заічко не рекомендував профільний комітет, і зрозуміло чому. Своїм рішенням вона роздерибанила 13 га землі під Харковом, за що її неповнолітні діти отримали безоплатно від Харківської міської ради картиру площею 100+ м². Пізніше змінила вже ухвалене судове рішення на протилежне, а диск із записом судового засідання знищила, про що є записи її розмов.

А ще Заїчко дуже любить окультні практики, що теж є на плівках. А під час обшуку в її кабінеті, наприклад, серед іншого знайшли курячі ноги (про це все є чудовий матеріал Слідство.Інфо, не полінуйтеся, подивіться - лінк у коментарях).

Я не знаходжу себе в позиції так само активно агітувати за когось іще крім Романа, якого, як і його роботу, дуже добре знаю особисто.

Але, якщо за регламентом треба призначити двох членів ВРП, здається, вибір очевидний.

Шановні депутати, ви сьогодні маєте шанс зробити історію - призначити відразу двох достойних членів ВРП за своєю квотою.

Це не тільки дасть нам реальний шанс на встановлення правосуддя.

Це ще й дуже сильно підніме довіру до нас на міжнародній арені, що є КЛЮЧОВИМ капіталом для отримання зброї і іншої міжнародної допомоги. Нам зараз після, скажімо так, непростого шляху до інших кадрових призначень прям конче потрібні історії успіху.

Повірте, ця буде в найкращому смислі сенсаційною.

Я особисто, та й, впевнений, колеги також будемо на кожній міжнародній зустрічі згадувати це і ставити як неспростовний доказ того, що країна рухається куди треба. І відзначимо персональний вклад кожного в її досягнення.

P.S. Так, усі кандидати пройшли Етичну раду. Але чимало інформації, зокрема ціле розслідування про Заічко, з'явилося вже ПІСЛЯ їхніх співбесід в Етичній.

Якщо Рада сьгодні сама покаже, що здатна вибрати двох найкращих кандидатів не гірше, ніж міжнародники - це буде ще один потужний позитивний сигнал світовій спільноті»

Отакі справи.

Власне, тут питання до депутатів: яке рішення вони приймуть.
Там, де очевидно дитині, депутатам інколи засліплює чимось очі.

Сподіваюсь, цього разу буде інакше.

На фронті ніхто не говорить про ВРП.
Але на фронті тільки і розмов про те, в якій країні ми житимем.

Майте гарний день.

Апдт. Маселка і Мороза обрали. Це перемога.

- Це мої перші вихідні за 3 місяці. Відпустили на 2 дні. Бо день народження. Ми ж стоїмо в [назва населеного пункту]. Там, звісно, пекло. Але звикли... Важко було, особливо спочатку, коли [назва підрозділу] створили, то окрім автоматів практично нічого не дали. Зараз легше. Тих... тих, хто вижив, забезпечують більш-менш...

Він говорив без упину.
Ми ж-то просто стояли на парковці поруч і спитали "Як справи?", а він почав без упину говорити.
Так, наче до цього три місяці він нікому не міг розповісти про своє життя.
А, звісно, кому?
Побратимам на нулі, з якими він 24 на 7?
Які знають про нього більше, аніж рідна мати і дівчина?
Господи, та чи є в нього дівчина?
Він в півтора рази молодший за мене...
Він розповідає про своє життя з таким запалом, як можуть робити тільки зовсім юні душі.

Тільки юність його має такий багаж історій, що позаздрять сивочолі старці:

- Так ми ж двома безпілотниками працюємо. Одним знімаємо, а другим носимо міни до позицій сєпарів. Кстаті, ми ж вже 5 танків спалили. Два на міні підірвалися, два зі стугни завалили [що було з п'ятим - я не запам'ятав, чесно]. Зараз, звісно, навіть з безпілотниками так просто не попрацюєш, тре знать багато тонкощів, бо тільки ти його підняв, то по тобі зразу прилітає. Але ми шустрі.

- На цьому їздите? - спитав Андрій, очевидно, намагаючись перетворити монолог у діалог, і кивнув на абсолютно пошарпаного вигляду старезний москвич, наспіх перефарбований в зелений колір.

- Так. То, шо в бригаді видали - взагалі не працює. А оцю машину нам ССО віддало, коли переїжджало на інші позиції. Сказали, що вони собі ще дістануть, та бачили, як ми мучимося.

- А нормального у вас взагалі нічого немає? - оживився я і виповз з-за керма новенького Мітсубіші ель двісті, у якого на одометрі світився пробіг у 1700 кілометрів, і який нас попросили перегнати назад на Київ для узгодження якихось бюрократичних питань.
- Був рейндж. Але міна прилетіла, відтягнули на ремонт. Невідомо, коли вийде звідти.
- Шо саме пошкоджено?
- По двигуну... помпа точно... вікна-то ми вже замінили на пластик, ззаду геть заварили металом. Загалом, - киває на Москвич, - доводиться постійно возитися з оцим.
- Як кажуть, краще ніж нічого... - сумно пробурмотів Андрій.
- Інколи нічого краще, аніж оце...

Помовчали.

- То день народження коли був? - порушив тишу я і одночасно поліз у багажник ельки.
- Вчора.
- Тоді тримай.

Ми віддали йому з Андрієм весь наш сухпай, оскільки назад їхали геть порожніми і нічого більше не мали. Всі батончики, кекси, хрустики і щось на кшталт зефіру. І насипали патріотичних брелоків.

Я гнав потужну машину повз колони сто тридцять перших зілів із піднятими капотами на узбіччях і думав про дві речі.

Перше, що оці старезні Зіли з піднятим капотом - це є незмінний символ цієї війни. Їх треба отак - з піднятими капотами - в музеї і загнати.
Зліва будуть волонтерські іржаві пікапи з Європи, на які гроші збирає весь народ, а з правого боку - зіли, що поламаними стоять частіше, аніж їздять.

Подекуди здається, що автомобільна прірва в Армії - безмежна.

Ми зараз "висимо" дві обіцяні підрозділам машини, сьогодні пообіцяли ще дві іншим бійцям на нулях.
У мене в стрічці майже всі волонтерські групи перекваліфікувалися з шоломів-броніків на перегонщиків рейнджерів, течиків, хайлюксів і решти чотириколісних друзів, які витягують на собі всі жахіття війни на рівні з танками, хаймарсами і авіацією.
Бо без піхоти, повного приводу і зубатих шин, що вгризаються в рідну землю, цю війну не виграти.

Друге, про що я думав...
Що якби була моя воля, я б тому хлопцю віддав ключі від ельки і погнав москвич на Київ.
Втулив би десь на Груші, чи на Банковій.
Щоб в Києві завжди пам'ятали, що фронт задихається без машин і громадяни України витягують на собі це все.

Щоб ніколи більше не сказали, що "і без волонтерів би впоралися".
Щоб не верзли дурниць про "якщо збільшимо видатки на Армію, нам ні за шо буде будувати дороги".

Пікап. З туреллю. Чи із заляпаним засохлою кров'ю кузовом. Зіл з піднятим капотом. І москвич.
В рядок.
Можна з бронзи.

Вже коли приїхав додому, знову відкрив папку Спам у повідомленнях:

"Доброго дня.
Шановний пане Антон! Звертаюся до Вас з проханням.
[номер] батарея
[номер] танкової бригади виконує бойові завдання з [дата]2022 в районі [назва населеного пункту] та з [дата]2022 по теперішній час в районі
м. [назва населених пунктів зі щоденного зведення новин].

Автомобіль, ЗІЛ 1974 року виробництва, на якому зараз ми працюємо, не придатний для виконання бойових завдань. Особовий склад кожного дня ризикує своїм життям, практично завжди даний автомобіль тягнемо з вогневої позиції на тросі.
При обстрілах противника, ми не можемо швидко змінити вогневу позицію.
З метою збереження життя особового складу та якісного виконання бойових завдань нам дуже необхідно автомобіль-позашляховик, (jeep cherokee, mitsubishi l 200), або бус volkswagen t 4 повнопривідний;
...
Просимо Вас допомогти нам у вирішенні даного питання!
Завчасно дякуємо! Перемога за нами!
Слава Україні!!!"

А ще я згадав, як ми нещодавно купували пікап.
І побачили припаркований Мітсубіші Аутлендер.
- Цей можна глянути?
- Так. Теж приганяли з метою передачі на ЗСУ. Але... так іноді трапляється, що тих, кому гнали... зрештою... нікому більше гнати. Їх більше немає.

Я біс його знає, як це виносити. Чисто психологічно.

Мені сьогодні поставили цікаве питання:
- А ти можеш, щоб трохи відпочити, якось звільнитись від того всього?
- Як я звільнюся від того, що роблю добровільно?
- То тоді ж відпочити ти зможеш лише після перемоги...
- То є так, - сказав я. - Поки це нескінченна історія.

Шановні, ми знаходитимемо стільки машин, скільки треба.
Я знаю, що наші колеги по волонтерському цеху по своїм "секторам відповідальності" знайдуть стільки машин, скільки треба.
Я впевнений, що новенька елька після узгодження паперів знову повернеться на фронт.

Я просто ще раз вам дякую за підтримку.
Ви всі робите неоціненну справу.
Ви просто навіть не уявляєте, ЩО Ви робите.

Переможемо.