Колись малим я почув, що родина мого друга збирається переїжджати в Ізраїль.
Мене тоді вразили розповіді про цю країну - що там чи не в кожному будинку є укриття, бо території постійно обстрілюються.
І що це буденність, в якій живе багато людей.
В мене просто в голові не вкладалося - нащо там так жити? Навіщо зводити будинки з укриттями? Це ж дуже дорого.
Чому не можна просто переїхати деінде?
Потім в підлітковому віці мене дивували історії зі Сполучених Штатів, де люди поколіннями живуть в місцевостях, в яких сновигають потужні торнадо чи тропічні урагани, і кожному на телефон приходить повідомлення, що "ой-ой-ой, евакуація, тікайте".
З одного боку, я вражався розвиненістю систем сповіщення, а з іншого...
Моя реакція була та сама - нащо так жити?
І весь час млів - яка ж Україна класна, що у нас тут і не стріляють, і не потрібні ніякі попередження на мобільні про жахливі природні катаклізми.
Тепер я крокую темними вулицями Києва поміж маленьких кафешок і бізнесів, що працюють на генераторах.
Я снідаю і вечеряю на заправці, яку живить потужний дизель.
Зранку під час сигналу повітряної тривоги на мобільному, я його нервово вимикаю, плутаючи з будильником, а коли починає працювати ППО, на перших двох вибухах я все сподіваюсь, що то таки міфічна вантажівка стрибає на лежачому поліцейському.
На третьому розриві у небі я таки підвожуся і йду варити собі каву.
Людина дійсно до всього пристосовується.
Чи-то жити в умовах постійних прильотів в підвалі, чи-то загалом в країні, яка стікає кров'ю і опирається.
Але ці всі питання мене страшно мучили - це я один такий контужений чи вся країна трансформувалася?
Тому мені було дуже цікаво почитати думки науковців з Інституту соціології НАН України Елла Лібанова та з American University Kyiv Volodymyr Vakhitov щодо того, як змінилися українці за період широкомасштабного вторгнення.
https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20221226-perestaly-vidkladaty-zhyttya-na-zavtra-yak-zminylysya-ukrayinczi-za-2022-rik/
А от ще Вам чудові інтерв'ю пані Елли про демографічну ситуацію в країні, чи всі українці повернуться додому, суперсилу українців, дерусифікацію і чи вплинули російські снаряди на погляди прихильників руського міра.
https://www.radiosvoboda.org/a/libanova-demografichna-sytuatsiya-viyna-ukrayina-rosiya/32191691.html
І цікавезний брифінг відділення економіки НАН України за участі пані Елли про повоєнне відродження України - про народжуваність, міграцію, економіку тощо.
https://vikna.tv/video/ukrayina/narodzhuvanist-v-ukrayini-katastrofichno-vpade-u-2023-roczi/
Добре, що в країні є люди з настільки глибоким розумінням суспільних процесів.
Майте гарний тихий вечір.
Мене тоді вразили розповіді про цю країну - що там чи не в кожному будинку є укриття, бо території постійно обстрілюються.
І що це буденність, в якій живе багато людей.
В мене просто в голові не вкладалося - нащо там так жити? Навіщо зводити будинки з укриттями? Це ж дуже дорого.
Чому не можна просто переїхати деінде?
Потім в підлітковому віці мене дивували історії зі Сполучених Штатів, де люди поколіннями живуть в місцевостях, в яких сновигають потужні торнадо чи тропічні урагани, і кожному на телефон приходить повідомлення, що "ой-ой-ой, евакуація, тікайте".
З одного боку, я вражався розвиненістю систем сповіщення, а з іншого...
Моя реакція була та сама - нащо так жити?
І весь час млів - яка ж Україна класна, що у нас тут і не стріляють, і не потрібні ніякі попередження на мобільні про жахливі природні катаклізми.
Тепер я крокую темними вулицями Києва поміж маленьких кафешок і бізнесів, що працюють на генераторах.
Я снідаю і вечеряю на заправці, яку живить потужний дизель.
Зранку під час сигналу повітряної тривоги на мобільному, я його нервово вимикаю, плутаючи з будильником, а коли починає працювати ППО, на перших двох вибухах я все сподіваюсь, що то таки міфічна вантажівка стрибає на лежачому поліцейському.
На третьому розриві у небі я таки підвожуся і йду варити собі каву.
Людина дійсно до всього пристосовується.
Чи-то жити в умовах постійних прильотів в підвалі, чи-то загалом в країні, яка стікає кров'ю і опирається.
Але ці всі питання мене страшно мучили - це я один такий контужений чи вся країна трансформувалася?
Тому мені було дуже цікаво почитати думки науковців з Інституту соціології НАН України Елла Лібанова та з American University Kyiv Volodymyr Vakhitov щодо того, як змінилися українці за період широкомасштабного вторгнення.
https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20221226-perestaly-vidkladaty-zhyttya-na-zavtra-yak-zminylysya-ukrayinczi-za-2022-rik/
А от ще Вам чудові інтерв'ю пані Елли про демографічну ситуацію в країні, чи всі українці повернуться додому, суперсилу українців, дерусифікацію і чи вплинули російські снаряди на погляди прихильників руського міра.
https://www.radiosvoboda.org/a/libanova-demografichna-sytuatsiya-viyna-ukrayina-rosiya/32191691.html
І цікавезний брифінг відділення економіки НАН України за участі пані Елли про повоєнне відродження України - про народжуваність, міграцію, економіку тощо.
https://vikna.tv/video/ukrayina/narodzhuvanist-v-ukrayini-katastrofichno-vpade-u-2023-roczi/
Добре, що в країні є люди з настільки глибоким розумінням суспільних процесів.
Майте гарний тихий вечір.
👍183❤68🔥1
Я й не згадаю, звідки знаю Мирославу...
Воно ж знаєте як з цими фейсбуками - колись зафрендились, щось одне у одного читаємо, вподобайки ліпимо, минають роки і от - наче рідна людина.
Факт у тому, що коли я намотував зелені тягучі шмарклі на долоню і скиглив попід стінкою з температурою, Мирослава стартувала з нашою колоною до дітей з деокупованих громад Херсонської області.
У мене й правда вистачило сил лиш закинути їй у бус бронік, каску та спальник, а щодо решти її вражень від поїздки - був упевнений в команді нашого Гуркоту.
То ось вийшов матеріал про те, як Ви надонатили 1,5 млн грн, з яких половину ми передали на акцію майора СВ Миколая Мартин Брест (який сьогодні, до речі, отримав медаль "За сприяння Збройним Силам України", з чим його і вітаю), а половину перетворили на подарунки дітям, продукти харчування і генератори.
Мирослава Ільтьо в своєму дописі примудрилася умістити не тільки історії з подорожі Херсонщиною, а й всю хронологію благодійного фонду Гуркіт з того моменту, коли Гуркіту не існувало навіть в проєкті.
Майте гарний вечір.
Мирославо, дякую.
https://novynarnia.com/2022/12/28/gurkit-dopomogy-poyizdka-na-deokupovanu-hersonshhynu-z-volonteramy-yaki-vrazyly-vsih-pid-obstrilamy-v-irpeni-j-chernigovi/
Воно ж знаєте як з цими фейсбуками - колись зафрендились, щось одне у одного читаємо, вподобайки ліпимо, минають роки і от - наче рідна людина.
Факт у тому, що коли я намотував зелені тягучі шмарклі на долоню і скиглив попід стінкою з температурою, Мирослава стартувала з нашою колоною до дітей з деокупованих громад Херсонської області.
У мене й правда вистачило сил лиш закинути їй у бус бронік, каску та спальник, а щодо решти її вражень від поїздки - був упевнений в команді нашого Гуркоту.
То ось вийшов матеріал про те, як Ви надонатили 1,5 млн грн, з яких половину ми передали на акцію майора СВ Миколая Мартин Брест (який сьогодні, до речі, отримав медаль "За сприяння Збройним Силам України", з чим його і вітаю), а половину перетворили на подарунки дітям, продукти харчування і генератори.
Мирослава Ільтьо в своєму дописі примудрилася умістити не тільки історії з подорожі Херсонщиною, а й всю хронологію благодійного фонду Гуркіт з того моменту, коли Гуркіту не існувало навіть в проєкті.
Майте гарний вечір.
Мирославо, дякую.
https://novynarnia.com/2022/12/28/gurkit-dopomogy-poyizdka-na-deokupovanu-hersonshhynu-z-volonteramy-yaki-vrazyly-vsih-pid-obstrilamy-v-irpeni-j-chernigovi/
Новинарня - новини України, що воює
“Гуркіт” допомоги. Поїздка на деокуповану Херсонщину з волонтерами, які вразили всіх під обстрілами в Ірпені й Чернігові
До команди невеликого благодійного фонду "Гуркіт" входять старший науковий співробітник Національної академії наук, фахівець Міністерства інфраструктури та інші
❤180👍17🥰1
На календарі - 30 грудня.
Менше двох днів до Нового 2023 року.
Я не в курсі, що він нам принесе, але радий повідомити Вам дві новини:
1. Ми продовжуємо працювати в звичному темпі, інколи перериваючись на перекус мандаринками.
2. Завдяки Вашій же підтримці у війська сьогодні передано ще дві повнопривідні машини.
Про другу розповім завтра, бо вона лише прямує до пункту дислокації, а про першу - зараз.
Toyota Hiace, повний привід, зсувні двері з двох боків.
Кузовні панелі - наче решето, але зовнішній вигляд машин нас ніколи не зачіпав.
Технічний стан авта механіки-чарівники довели до максимуму з можливого - повністю відремонтовані кардани, роздатки, перебраний двигун і коробка, фактично нова гальмівна система, нова гума і багато іншого.
Так, були часи, коли і монопривідні буси на фронті віталися, але тепер просять тільки повний привід.
Бо без нього на фронті - глина.
В прямому і переносному сенсі.
Я ще раз дякую Вам.
---------------------------------------
Благодійний фонд Гуркіт
ЄДРПОУ: 44823498
Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
Монобанк - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Anton Senenko) - senenkoanton@gmail.com
---------------------------------------------------
Майте гарний вечір.
Менше двох днів до Нового 2023 року.
Я не в курсі, що він нам принесе, але радий повідомити Вам дві новини:
1. Ми продовжуємо працювати в звичному темпі, інколи перериваючись на перекус мандаринками.
2. Завдяки Вашій же підтримці у війська сьогодні передано ще дві повнопривідні машини.
Про другу розповім завтра, бо вона лише прямує до пункту дислокації, а про першу - зараз.
Toyota Hiace, повний привід, зсувні двері з двох боків.
Кузовні панелі - наче решето, але зовнішній вигляд машин нас ніколи не зачіпав.
Технічний стан авта механіки-чарівники довели до максимуму з можливого - повністю відремонтовані кардани, роздатки, перебраний двигун і коробка, фактично нова гальмівна система, нова гума і багато іншого.
Так, були часи, коли і монопривідні буси на фронті віталися, але тепер просять тільки повний привід.
Бо без нього на фронті - глина.
В прямому і переносному сенсі.
Я ще раз дякую Вам.
---------------------------------------
Благодійний фонд Гуркіт
ЄДРПОУ: 44823498
Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
Монобанк - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Anton Senenko) - senenkoanton@gmail.com
---------------------------------------------------
Майте гарний вечір.
❤99👍13
Коли у бійців на передку не завівся джип, вони з ними сконтактували в режимі відеоконференції і почали разом лагодити.
Коли в підрозділі на позашляховику розірвало патрубок турбіни, вже наступного дня вони відіслали його новою поштою у найближче до лінії бойового зіткнення відділення.
Коли у форд маверік згнили механізми ручного гальма і придбати нові фізично було неможливо - їхні механіки зварювальними апаратами та магією фактично відтворили заводські деталі.
Коли на іншому СТО Додж нітро простояв нерухомо місяць, а майстри лише розводили руками, вони "підняли" його за 1 тиждень і відправили на фронт.
Коли нам було конче треба відправити машину Мартин Брест до бійців саме того дня, директор СТО вийшов на роботу о 5 ранку, щоб власноруч помити авто і віддати ключі, бо механіки працювали до пізньої ночі.
Коли у форд рейнджер розірвало задній міст - вони перелопатили всю Європу і таки знайшли нам робочий агрегат.
Так буває, коли частина твоїх працівників воює на фронті.
Так буває, коли чи не половина автівок на підйомниках - військових та волонтерів.
Так буває, коли в кращому випадку давно знайомі бійці привозять на ремонт нові камуфльовані машини, бо старі погоріли.
А в гіршому - старі постріляні військові корчі приїжджають під керуванням незнайомих бійців.
Бо знайомих - вже немає.
Коли я у них не з'являюсь більш ніж один день, щоб перевірити стан ремонту куплених Вами автівок, вони жартують, що вліплять мені прогул.
Коли я наліплюю наліпку Гуркіт на чергове авто на підйомнику - я відчуваю за своєю спиною міць їхнього резервного дизель-генератора, небайдужість працівників і прагнення наближати перемогу.
А сьогодні СТО Автокомп Сервис надіслав оце відеопривітання.
І я розчулений.
57 людей.
Звичайних простих людей, що добре роблять свою справу.
Ну, і плюс тримайте відео, щоб Ви розуміли масштаби робіт.
І це ми ще нічого не починали (с).
А старт співпраці дав зламаний чорний бус рено мастер.
Правду кажуть - не було б добра, та лихо допомогло.
Автокомп, дякую за допомогу Збройним Силам України.
Коли в підрозділі на позашляховику розірвало патрубок турбіни, вже наступного дня вони відіслали його новою поштою у найближче до лінії бойового зіткнення відділення.
Коли у форд маверік згнили механізми ручного гальма і придбати нові фізично було неможливо - їхні механіки зварювальними апаратами та магією фактично відтворили заводські деталі.
Коли на іншому СТО Додж нітро простояв нерухомо місяць, а майстри лише розводили руками, вони "підняли" його за 1 тиждень і відправили на фронт.
Коли нам було конче треба відправити машину Мартин Брест до бійців саме того дня, директор СТО вийшов на роботу о 5 ранку, щоб власноруч помити авто і віддати ключі, бо механіки працювали до пізньої ночі.
Коли у форд рейнджер розірвало задній міст - вони перелопатили всю Європу і таки знайшли нам робочий агрегат.
Так буває, коли частина твоїх працівників воює на фронті.
Так буває, коли чи не половина автівок на підйомниках - військових та волонтерів.
Так буває, коли в кращому випадку давно знайомі бійці привозять на ремонт нові камуфльовані машини, бо старі погоріли.
А в гіршому - старі постріляні військові корчі приїжджають під керуванням незнайомих бійців.
Бо знайомих - вже немає.
Коли я у них не з'являюсь більш ніж один день, щоб перевірити стан ремонту куплених Вами автівок, вони жартують, що вліплять мені прогул.
Коли я наліплюю наліпку Гуркіт на чергове авто на підйомнику - я відчуваю за своєю спиною міць їхнього резервного дизель-генератора, небайдужість працівників і прагнення наближати перемогу.
А сьогодні СТО Автокомп Сервис надіслав оце відеопривітання.
І я розчулений.
57 людей.
Звичайних простих людей, що добре роблять свою справу.
Ну, і плюс тримайте відео, щоб Ви розуміли масштаби робіт.
І це ми ще нічого не починали (с).
А старт співпраці дав зламаний чорний бус рено мастер.
Правду кажуть - не було б добра, та лихо допомогло.
Автокомп, дякую за допомогу Збройним Силам України.
❤154👍15🔥3
Сьогодні Анна Пустильник сказала важливу тезу: цей рік не завершиться, поки не закінчиться війна.
Десь так і є.
Допоки в граніті не буде викарбувано прізвище останнього загиблого захисника чи захисниці, допоки крайній полонений не повернеться домів, допоки не воз‘єднаються всі родини, лютий березень 2022 року триватиме.
Та й які підсумки року можна підбити?
Все, що ми пережили, ще тільки треба буде переосмислити: поховати в собі ніби навіки, а насправді - перетерти у душах на порох, змішати із землею наших основ та чекати на паростки.
Пильно в них вливляючись, вишуковувати себе нових, приймати нове власне Я і вчитися жити поміж світу та людей, які бачили війну лиш з телевізора.
Тим не менш, дещо вже не зміниться.
Це контрасти.
Хвилі смерті, що змушували відчувати життя на повну.
Неймовірно безвідповідальні тупоголові боягузи в одному часопросторі з надзвичайно відважними людьми.
Безпорадні компетентні органи та інституції поруч з ідеально ефективними Армією, рятувальниками, укрзалізницею та святою Морською піхотою України.
Відчуття приреченості, коли лишався сам-на-сам із проблемами, спираючись на свій власний розум, що змінювалося на відчуття гордості, коли бачив дива самоорганізації незнайомих людей і їх взаємопідтримку.
За рік у мене стало більше зброї та набоїв.
Більше надійних друзів, побратимів і посестер.
Менше декорацій з пап‘ємаше у власному житті і менше осіб, що імітували існування, гаячи мій час.
Більшим став власний внутрішній цвинтар, розкиданий від Байкового до пагорбів Слов‘янська.
А ще…
Я регулярно видаляю всі фото з телефону.
Звільняю пам‘ять, щоб було куди фотографувати доставки, передачі, ремонти авто для ЗСУ.
Не чіпаю лише дві теки - лютий та лютий березень 2022 року.
В теці «лютий» - в мене Маркусик.
В теці «лютий березень» - Ірпінь.
Отут трохи фото з Ірпеня.
12 світлин про людей, жертовність, віру у власні сили і те, як ми всі разом відповзли від краю урвища.
Слава Збройним Силам України.
Слава Морській Піхоті.
Вічна пам‘ять полеглим захисникам, волонтерам і безневинним жертвам цієї війни.
В 2023 ми переможемо те, що нині називається росією.
Майте гарний рік.
Десь так і є.
Допоки в граніті не буде викарбувано прізвище останнього загиблого захисника чи захисниці, допоки крайній полонений не повернеться домів, допоки не воз‘єднаються всі родини, лютий березень 2022 року триватиме.
Та й які підсумки року можна підбити?
Все, що ми пережили, ще тільки треба буде переосмислити: поховати в собі ніби навіки, а насправді - перетерти у душах на порох, змішати із землею наших основ та чекати на паростки.
Пильно в них вливляючись, вишуковувати себе нових, приймати нове власне Я і вчитися жити поміж світу та людей, які бачили війну лиш з телевізора.
Тим не менш, дещо вже не зміниться.
Це контрасти.
Хвилі смерті, що змушували відчувати життя на повну.
Неймовірно безвідповідальні тупоголові боягузи в одному часопросторі з надзвичайно відважними людьми.
Безпорадні компетентні органи та інституції поруч з ідеально ефективними Армією, рятувальниками, укрзалізницею та святою Морською піхотою України.
Відчуття приреченості, коли лишався сам-на-сам із проблемами, спираючись на свій власний розум, що змінювалося на відчуття гордості, коли бачив дива самоорганізації незнайомих людей і їх взаємопідтримку.
За рік у мене стало більше зброї та набоїв.
Більше надійних друзів, побратимів і посестер.
Менше декорацій з пап‘ємаше у власному житті і менше осіб, що імітували існування, гаячи мій час.
Більшим став власний внутрішній цвинтар, розкиданий від Байкового до пагорбів Слов‘янська.
А ще…
Я регулярно видаляю всі фото з телефону.
Звільняю пам‘ять, щоб було куди фотографувати доставки, передачі, ремонти авто для ЗСУ.
Не чіпаю лише дві теки - лютий та лютий березень 2022 року.
В теці «лютий» - в мене Маркусик.
В теці «лютий березень» - Ірпінь.
Отут трохи фото з Ірпеня.
12 світлин про людей, жертовність, віру у власні сили і те, як ми всі разом відповзли від краю урвища.
Слава Збройним Силам України.
Слава Морській Піхоті.
Вічна пам‘ять полеглим захисникам, волонтерам і безневинним жертвам цієї війни.
В 2023 ми переможемо те, що нині називається росією.
Майте гарний рік.
❤153👍21