Я й не згадаю, звідки знаю Мирославу...
Воно ж знаєте як з цими фейсбуками - колись зафрендились, щось одне у одного читаємо, вподобайки ліпимо, минають роки і от - наче рідна людина.
Факт у тому, що коли я намотував зелені тягучі шмарклі на долоню і скиглив попід стінкою з температурою, Мирослава стартувала з нашою колоною до дітей з деокупованих громад Херсонської області.
У мене й правда вистачило сил лиш закинути їй у бус бронік, каску та спальник, а щодо решти її вражень від поїздки - був упевнений в команді нашого Гуркоту.

То ось вийшов матеріал про те, як Ви надонатили 1,5 млн грн, з яких половину ми передали на акцію майора СВ Миколая Мартин Брест (який сьогодні, до речі, отримав медаль "За сприяння Збройним Силам України", з чим його і вітаю), а половину перетворили на подарунки дітям, продукти харчування і генератори.

Мирослава Ільтьо в своєму дописі примудрилася умістити не тільки історії з подорожі Херсонщиною, а й всю хронологію благодійного фонду Гуркіт з того моменту, коли Гуркіту не існувало навіть в проєкті.

Майте гарний вечір.
Мирославо, дякую.
https://novynarnia.com/2022/12/28/gurkit-dopomogy-poyizdka-na-deokupovanu-hersonshhynu-z-volonteramy-yaki-vrazyly-vsih-pid-obstrilamy-v-irpeni-j-chernigovi/

На календарі - 30 грудня.
Менше двох днів до Нового 2023 року.
Я не в курсі, що він нам принесе, але радий повідомити Вам дві новини:
1. Ми продовжуємо працювати в звичному темпі, інколи перериваючись на перекус мандаринками.
2. Завдяки Вашій же підтримці у війська сьогодні передано ще дві повнопривідні машини.
Про другу розповім завтра, бо вона лише прямує до пункту дислокації, а про першу - зараз.

Toyota Hiace, повний привід, зсувні двері з двох боків.
Кузовні панелі - наче решето, але зовнішній вигляд машин нас ніколи не зачіпав.
Технічний стан авта механіки-чарівники довели до максимуму з можливого - повністю відремонтовані кардани, роздатки, перебраний двигун і коробка, фактично нова гальмівна система, нова гума і багато іншого.

Так, були часи, коли і монопривідні буси на фронті віталися, але тепер просять тільки повний привід.
Бо без нього на фронті - глина.
В прямому і переносному сенсі.

Я ще раз дякую Вам.
---------------------------------------
Благодійний фонд Гуркіт
ЄДРПОУ: 44823498
Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
Монобанк - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Anton Senenko) - senenkoanton@gmail.com
---------------------------------------------------
Майте гарний вечір.

Коли у бійців на передку не завівся джип, вони з ними сконтактували в режимі відеоконференції і почали разом лагодити.

Коли в підрозділі на позашляховику розірвало патрубок турбіни, вже наступного дня вони відіслали його новою поштою у найближче до лінії бойового зіткнення відділення.

Коли у форд маверік згнили механізми ручного гальма і придбати нові фізично було неможливо - їхні механіки зварювальними апаратами та магією фактично відтворили заводські деталі.

Коли на іншому СТО Додж нітро простояв нерухомо місяць, а майстри лише розводили руками, вони "підняли" його за 1 тиждень і відправили на фронт.

Коли нам було конче треба відправити машину Мартин Брест до бійців саме того дня, директор СТО вийшов на роботу о 5 ранку, щоб власноруч помити авто і віддати ключі, бо механіки працювали до пізньої ночі.

Коли у форд рейнджер розірвало задній міст - вони перелопатили всю Європу і таки знайшли нам робочий агрегат.

Так буває, коли частина твоїх працівників воює на фронті.
Так буває, коли чи не половина автівок на підйомниках - військових та волонтерів.
Так буває, коли в кращому випадку давно знайомі бійці привозять на ремонт нові камуфльовані машини, бо старі погоріли.
А в гіршому - старі постріляні військові корчі приїжджають під керуванням незнайомих бійців.
Бо знайомих - вже немає.

Коли я у них не з'являюсь більш ніж один день, щоб перевірити стан ремонту куплених Вами автівок, вони жартують, що вліплять мені прогул.
Коли я наліплюю наліпку Гуркіт на чергове авто на підйомнику - я відчуваю за своєю спиною міць їхнього резервного дизель-генератора, небайдужість працівників і прагнення наближати перемогу.

А сьогодні СТО Автокомп Сервис надіслав оце відеопривітання.
І я розчулений.
57 людей.
Звичайних простих людей, що добре роблять свою справу.
Ну, і плюс тримайте відео, щоб Ви розуміли масштаби робіт.

І це ми ще нічого не починали (с).

А старт співпраці дав зламаний чорний бус рено мастер.
Правду кажуть - не було б добра, та лихо допомогло.

Автокомп, дякую за допомогу Збройним Силам України.

Сьогодні Анна Пустильник сказала важливу тезу: цей рік не завершиться, поки не закінчиться війна.

Десь так і є.
Допоки в граніті не буде викарбувано прізвище останнього загиблого захисника чи захисниці, допоки крайній полонений не повернеться домів, допоки не воз‘єднаються всі родини, лютий березень 2022 року триватиме.

Та й які підсумки року можна підбити?
Все, що ми пережили, ще тільки треба буде переосмислити: поховати в собі ніби навіки, а насправді - перетерти у душах на порох, змішати із землею наших основ та чекати на паростки.
Пильно в них вливляючись, вишуковувати себе нових, приймати нове власне Я і вчитися жити поміж світу та людей, які бачили війну лиш з телевізора.

Тим не менш, дещо вже не зміниться.
Це контрасти.
Хвилі смерті, що змушували відчувати життя на повну.
Неймовірно безвідповідальні тупоголові боягузи в одному часопросторі з надзвичайно відважними людьми.
Безпорадні компетентні органи та інституції поруч з ідеально ефективними Армією, рятувальниками, укрзалізницею та святою Морською піхотою України.

Відчуття приреченості, коли лишався сам-на-сам із проблемами, спираючись на свій власний розум, що змінювалося на відчуття гордості, коли бачив дива самоорганізації незнайомих людей і їх взаємопідтримку.

За рік у мене стало більше зброї та набоїв.
Більше надійних друзів, побратимів і посестер.
Менше декорацій з пап‘ємаше у власному житті і менше осіб, що імітували існування, гаячи мій час.

Більшим став власний внутрішній цвинтар, розкиданий від Байкового до пагорбів Слов‘янська.

А ще…

Я регулярно видаляю всі фото з телефону.
Звільняю пам‘ять, щоб було куди фотографувати доставки, передачі, ремонти авто для ЗСУ.
Не чіпаю лише дві теки - лютий та лютий березень 2022 року.
В теці «лютий» - в мене Маркусик.
В теці «лютий березень» - Ірпінь.

Отут трохи фото з Ірпеня.
12 світлин про людей, жертовність, віру у власні сили і те, як ми всі разом відповзли від краю урвища.

Слава Збройним Силам України.
Слава Морській Піхоті.
Вічна пам‘ять полеглим захисникам, волонтерам і безневинним жертвам цієї війни.
В 2023 ми переможемо те, що нині називається росією.

Майте гарний рік.

Мені важко писати цей пост, аби не псувати Вам святковий настрій, але реальність вимагає дій.
Вчорашня ракетна атака росіян «па цєнтрам прінятія рішєній», на жаль, як виявилося, зачепила коло моїх друзів.
Так, навіть коли криворукі росіяни не потрапляють по «базам азову» чи «центрам підготовки ссо» їхні ракети все одно кудись падають.

Цього разу потужний вибух пролунав поблизу Протасового Яру і практично вщент зруйнував кілька будинків.
На жаль, в цей момент в одному з них перебувала родина моїх близьких подруг Ирина Малина (https://www.facebook.com/profile.php?id=100003854956949 ) та Лана Лана (https://www.facebook.com/profile.php?id=100009703927938).
На щастя, минулося без жертв. Рятувальники і небайдужі люди зробили все від них залежне, тому батько родини з численними переломами перебуває в лікарні, брат із забиттями та розривами - буквально з-під голок і ниток хірургів вже з самого ранку намагається ладнати справи.

Найважча ситуація з невісткою.
Вона в комі в дуже важкому стані після складної операції.
Подробиць не буде.

І от знаєте, що тут найсумніше…
Ракетний удар та його жертви - це завжди несправедливо.
Але одна справа, коли ми всі тут перебуваємо, в тій чи іншій мірі усвідомлюючи рівень небезпеки.
А інша… є якась додаткова несправедливість в тому, що невістка лише позавчора приїхала з-за кордону на свята в Україну, щоб побачити коханого чоловіка.
Фактично, приїхала просто під ракетну атаку.
Її син, на щастя, лишився за кордоном і поки не знає, що з її мамою.
Маю надію, що і не дізнається, бо мама піде на поправку і все завершиться історією про невеличке нездужання.

Я до чого це пишу.
Ірину та Лану я знаю ще з тих часів, коли ми в спільноті ITsetka почали забезпечувати підрозділи ЗСУ маскувальними сітками та кікіморами.
Якщо можете їм допомогти - ось банка https://send.monobank.ua/jar/55zoUU4pjc
Це звичайна українська родина без фантастичних статків та серйозної «подушки безпеки».

Якщо можете допомогти якимось інакшим чином - пишіть напряму Ірині.
Ось її пост про трагедію https://www.facebook.com/100003854956949/posts/2654093084729164/?

Фото зроблені цього ранку не мною, але я був на місці, за стрічку не заходив.
Аварійні та комунальні служби продовжують роботи.

Дякую.