Сьогодні ввечері в мене нова серія фентезі та тост за смерть русні 💪

Немає нічого кращого, ніж закінчити першу шикарну книгу трилогії, і потім побачити, що 2 і 3 книги майже в два рази довші першої 😍

Вікторія Шваб «A Darker Shade of Magic»
(трилогія «Shades of Magic»)

⭐️ 5/5
🛏 4.5/5
❤️ 3/5

Це не перше моє знайомство із книгами цієї авторки. До цього я читала доволі популярну її книгу "Незриме життя Адді Ларю", але, на жаль, вона не залишила мене в захваті. Однак, побачивши відгуки на цю серію в тіктоці, я вирішила дати ї шанс, і не прогадала.

Події книги відбуваються у кількох містах, кожне з яких називається Лондон. Однак лише одне з них - це той Лондон, яким ми його знаємо, бо решта знаходяться у паралельних світах, які не мають нічого спільного з нашим. В кожному з них своя мова, вони належать до різних країн, і схожі між собою лише назвами та географією.

Головний герой Келл - один із останніх із роду Антарі, магів, які можуть відчиняти двері між світами та пересуватись між Лондонами. Келл розрізняє Лондони за кольорами: Сірий Лондон (або вже відоме нам місто в Англії), Червоний Лондон (в якому магія - це абсолютно звичайне явище), Білий Лондон (жорстоке та холодне місто, де жителі борються за краплину магії) та Чорний Лондон, двері до якого назавжди зачинені. Під час однієї із таких подорожей Келл стикається із Лайлою, крадійкою із Сірого Лондона, і після цього їх життя переплітаються у небезпечній пригоді, яка загрожує похитнути баланс між світами.

Побудова світу в цій книзі надзвичайно цікава та продумана. Звісно, як з будь-яким фентезі, на початку ми опиняємось під лавиною термінів та назв, які доводиться розшифровувати, але згодом все стає ясно. Перша книга дуже класно справляється із задачею зацікавити читача та змусити почати наступну книгу. Здавалось би, що нового можна придумати із концептом магії та паралельних світів у фентезі? Проте Вікторія Шваб змогла створити оригінальний світ та продуманих персонажів, які завойовують твоє серце з самого початку.

Ще один плюс книги особисто для мене в тому, що хоча в ній є багато напружених та відносно похмурих моментів, у персонажів поки що немає емоційного багажу у вигляді зламаних життів (привіт "Шістці воронів"). Келл та Лайла мають дуже класну взаємодію, і мені подобається той факт, що вони доволі юні, авантюрні та часом безвідповідальні, однак складають чудове дуо. Другорядні персонажі поки не розкриті повністю, але зважаючи на розмір інших двох книг трилогії, ще має настати їх зірковий час. До речі, про розмір 😏 - якщо серія мені заходить, то я готова читати сто томів по тисячі сторінок, і мене дуже радує, що друга та третя книги набагато більші за першу.

Прочитати цю книгу мене переконало відео із фанартами до цієї серії, тому я прикріплю його нижче. Художникам вдалось ідеально передати характер персонажів. А ще лишаю відео з естетикою книги, бо вона просто прекрасна 💔

А ще був доволі смішний момент, який може бути невеличким спойлером, тому я його трохи замаскую:

Оскільки у головної героїні доволі коротка стрижка, що помітно на останньому арті у відео, я вирішила, що "романтичним інтересом" Келла в цій книзі буде якийсь хлопець. Я підозрювала кожного чоловічого персонажа, поки не помітила очевидну хімію між Лайлою і Келлом, і мені знадобилось трохи часу, щоб співставити опис її зовнішності із артом 🤦🏻‍♀️ Тому раджу не ставити припущення до книг...але в свій захист скажу, що в книзі вона часом маскується під чоловіка.

#omc_reviews #omc_fantasy

Естетика книги 🖤

#omc_aesthetics

І те саме відео, яке переконало мене почати читати серію

#omc_aesthetics

За часи моєї недовгої відсутності я встигла прочитати дві книги та закинути три. Але сьогодні я хочу розповісти про книгу, яка не відпускала мене спати саме сьогодні уночі.

Ешлі Одрейн "The Push"
⭐️ 4/5
🛏️ 4/5
❤️ don’t even get me started

Коли шукала трилер, а натрапила на психологічну драму, яку прочитала за один вечір, за 5 годин, не відриваючись. Звідси і моя порада: якщо книга вас вразила, не читайте її пізно вночі, бо потім годину роздумів та дивні сни гарантовано.

“The Push” розповідає про сім'ю, в якій матір починає підозрювати, що з її дочкою щось не те. З самого народження своєї дочки Вайолет її матір Блайс не має особливого зв'язку з нею. Дівчинка теж не показує особливо теплих почуттів до мами, навіть в тому віці, коли вона ще не може формувати якісь образи чи злість. Підозри Блайс зводяться до максимуму, коли вона починає підозрювати свою дочку в набагато жахливіших справах, ніж нелюбов до матері.

Перш за все, якщо вас, як мене, тригерить тема материнства та вагітності (особливо складної та небажаної), почитайте натомість щось веселе. Після травми, залишеної книгою "Веріті", мені було дуже складно читати десь перші 15-20 відсотків книги, у якій Блайс має відверті труднощі у материнстві. Однак далі цікавість мене захопила, і я знала, що мушу дочитати книгу за раз.

Що мені особливо сподобалось, то це те, як книга представляє оповідь від першої особи. Паралельно з оповіддю головної героїні, ми також дізнаємось факти про її сім'ю, які змушують нас сумніватись у повній правдивості її суджень. Тим не менше, книга лишає достатньо фактів, і тут вже ми як читачі відповідальні за те, чи віримо ми в підозри Блайс щодо дочки.

Що було важко читати, то це опис того, чим насправді часто виявляється материнство для жінок. В один момент Блайс каже, що її тіло - це єдине, що досі важливо для її сім’ї. Не її розум, думки, досягнення чи особистість - лише тіло, яке годувало дітей, а зараз має лишатись на ногах, щоб турбуватись про сім’ю. І це було сильно.

"The Push" - реальна, жива і складна книга. Я читала її за один раз тому, що я не хотіла наступного дня прокинутись і повернутись до неї. Мені потрібно було закінчити її за раз, наче фільм. Я однозначно її рекомендую, але лише тоді, коли ви готові прочитати щось важче, складне і часто дуже сумне.

І наостанок: ця книжка остаточно переконала мене в тому, що поки я не хочу читати книги, основу сюжету яких складають проблеми в сім'ї чи з дітьми. Мені цього цілком вистачило, тому якщо у вас є рекомендації хорорів чи трилерів, які не висвітляють ці теми, буду вдячна.

P.S. Мені терміново потрібно з кимось обговорити назву книги, бо вона мені чомусь здалась дуже класною. Як то кажуть, все геніальне - просто.

Естетики книги не буде, бо там немає ніякої естетики 🥲

#omc_reviews #omc_thriller

Я сказала, що не хочу читати про fucked-up families, і щойно зберегла кілька тіктоків з книгами швидше за все на цю тему. Ай нід хелп.

Алекс Майклідіс «Мовчазна пацієнтка»
⭐️ 2/5
🛏️ 1/5

Розкручений трилер, класний задум, паршивеньке виконання.

Відому художницу Алісію знайшли з пістолетом в руках над тілом свого чоловіка. Після його смерті Алісія не промовила жодного слова, навіть не захистивши себе в суді. Єдиним посланням від неї стала картина, яку вона намалювала невдовзі після смерті чоловіка.
Головний герой книги Тео - психотерапевт, який береться за лікування загадкової пацієнки. Чому Алісія мовчить, і що насправді сталось в ту ніч - це і намагається дізнатись Тео.

Почну з позитивного. Дві зірки книга заслужила за цікавий задум і непоганий сюжетний поворот, який мені не вдалось передбачити.

Однак ця книга - це класна ідея, загорнута в бляклу обгортку. Автор наче придумав головний сюжетний поворот, але зрозумів, що окрім нього там має бути власне сюжет, і швидко накидав решту історії. Будь-які вторинні гілки сюжету привели абсолютно ні до чого, і тому мотивація та присутність інших персонажів постійно знаходяться під питанням. Власне, основна розповідь, що ведеться від першої особи, теж не залишила ніякого позитивного враження - мені швидко набридло бути в голові в Тео.

Окремого коментаря заслужила тематика психіатричної лікарні. Я не експерт в щоденних процедурах лікарні, але навіть в мене постало питання, чому в книзі не присутні ніякі інші елементи роботи з пацієнтами. Всі персонажі в лікарні не мають особливих функцій і слугують предметом інтер‘єру, в той час як Тео працював з іншими пацієнтами (крім Алісії) нуль разів.

Тим не менше, книга читається легко, і я дочитала її хіба зі спортивного інтересу, щоб дізнатись, чому ж мовчить пацієнтка. Чесно кажучи, краще вона б мовчала далі.

#omc_reviews

Фелікс Блеквелл "Stolen Tongues"

⭐️ 4.5/5
🛏️ 4/5
👻 4.5/5

I suppose that if you speak long enough into the void, someone is bound to start listening.

Кілька років тому, коли я ще була в університеті, хтось прийшов вночі під вікно нашого будинку і почав стукати в нього і заглядати в кімнату. Ми намагались ніяк не видати своєї присутності, але нас не покидало відчуття, що він нас бачить і зараз розіб'є вікно і полізе до нас. Невдовзі він пішов, але страх того, що хтось буде стояти під вікном і заглядати в нього, залишився зі мною.
Якщо взяти цей страх і помножити їх в кілька разів, ми отримаємо "Stolen Tongues".

Історія починаються класично: молода пара, Фелікс та Фей, приїжджають на відпустку в будиночок в горах. Однак коли вони усвідомлюють, що вони там не самі, їх відпочинок перетворюється на нічний кошмар. З лісу доносяться примарні голоси та крики, зранку навколо будинку видно багато слідів, і щоночі хтось приходить під вікна та шепоче до Фей. Найгірше те, що Фей, сама не усвідомлюючи цього, відповідає йому уві сні.

Не раз мені доводилось відкладати книгу і робити невеличку перерву, бо ставало по-справжньому страшно. Книга вміло використовує страх вторгнення - коли ти розумієш, що за дверима хтось стоїть, і хоча він промовляє до тебе знайомим голосом, інстинкт не дозволяє тобі відчинити двері. Лише згодом ти усвідомлюєш, що знайомий голос належить людині, яка вже давно мертва, а кроки, що лунали навколо будинку, раптом починають доноситись із коридору.

The door rattled gently in its frame, as if someone pressed an ear against it. The silence was only broken when Faye whispered, "Don't open it".

Стиль написання книги доволі простий, і автору не потрібно було використовувати складні прийоми або порівнняння, щоб нагнати страху. Фелікс Блеквелл (так, головного героя чомусь звати так само як автора), спершу написав серію постів на реддіті для якогось марафону страшних історій. Вони швидко стали дуже популярними, і врешті-решт він об'єднав їх в книгу. Доволі часто такі спроби виявляються не дуже вдалими, однак Блеквелл зумів створити живих персонажів, моторошну атмосферу та безліч напружених моментів.

У книзі також були використаний фольклор корінних народів США, і подібні історії я не раз чула у тіктоці від тих, хто проживає в горах Аппалачі. Вони зробили книгу більш реальною, і хоча багато з них можуть бути вигаданими, оповіді про ці гори недарма повторюються і поширюються серед фанатів горору. І хоча герої книги поїхали не в самі Аппалачі, те, з чим вони стикнулись, перекликається із сучасними історіями звідти.

Єдине, що мені не дуже сподобалось - це остання частина книги і фінал. Я б змінила їх для більш жахаючого ефекту, але це залежить від особистих вподобань в горорі. Мене найбільше лякають всякі паранормальні штуки, які грають на страху невідомого. Тому чим менше пояснення міститься в книзі і чим менше нам відомо про загрозу, тим більше вона мене захоплює.

P.S. Оскільки мене зараз поперло на горори, я додала нове емоджі для оцінки того, наскільки книга страшна.

#omc_reviews #omc_horror #omc_favs

Відео, що дуже нагадує мені цю книгу

#omc_aesthetics

Ну що ж, погнали далі по горорам

Я тут згадала, що не залишила відгук на другу частину трилогії Shades of Magic, яку дочитала ще в грудні. Цей факт, в принципі, вже має показати моє ставлення до цієї книги.

Вікторія Шваб "A Gathering of Shadows"

⭐️ 3/5
🛏 1/5
❤️ 2/5

Потенційні спойлери до серії (це все-таки друга частина).

Я не буду писати опис книги, проте напишу свої враження. Напевне, вперше я бачу другу частину в серії, яка виявилась слабшою за першу книгу. Зазвичай в перших книгах автор потроху розкачується, а далі презентує розвиненіший та насичений сюжет (Сара Маас знає, як треба робити). Однак тут через приблизно половину книги я почала запитувати себе - а в чому тут власне суть?

Всі події сюжету занадто розтягнені на цілу книгу, коли їх можна було вмістити в першу третину і задати живий, динамічний тон. Натомість я майже весь час чекаю, поки головні герої нарешті зустрінуться знову. Дорога Вікторіє Шваб, якщо ви створюєте персонажів, які мають прекрасну хімію та класно взаємодіють між собою - не потрібно розводити їх на всю книгу, щоб потім дати мені два діалоги та три погляди. Це не так працює!

Я знаю, що книга написана не лише про стосунки головних персонажів (чи їх відсутність). Але тоді мені здається, що ця частина була написана спеціально для того, щоб я зненавиділа персонаж Лайли. Всю книгу вона робить абсолютно безрозсудні, нічим не виправдані та відверто небезпечні рішення, мотивуючи це тим, що вона одна неймовірно унікальна та вміла особистість і їй все під силу. Серйозно, в книзі зашкалює кількість фраз на кшталт "I'm not like other girls", і це змушувало мене відверто крінжувати.

Я люблю сильних та самовпевнених героїнь, але Лайла в цій книзі поводила себе як тінейджерка, яка намагається бунтувати проти світу. І це доволі сильно розходиться з образом, який був складений для неї в першій книзі - образ людини, яка звикла сама піклуватись про себе та виживати в найскладніших ситуаціях. А в цій книзі вона наражалась на кожну можливу небезпеку просто тому, що їй так хотілось.

Келл навіки в моєму серці, але в другій частині його персонажа загнали в кут і дали йому рівно нуль шансів на розвиток. Щодо інших персонажів - єдина лінія, яка в мені викликала якісь емоції, тривала буквально дві сторінки (хоча я думаю, що далі ще буде якесь розкриття). Я вже мовчу про очікуваний мною всю книгу романтичний екшен - Вікторія Шваб дала мені аж сторінку якихось емоцій лише для того, щоб потім перекрити їх чиєюсь впертістю.

Я хочу дочитати серію, але мені потрібно буде прийняти якесь заспокійливе, щоб не здуріти під час розділів з Лайлою. Хіба що вона нарешті усвідомить, що дії мають наслідки, і почне трошки думати головою.

Згадую, як я раділа, що друга та третя книги набагато більші за першу. Можливо, не варто було?

#omc_reviews #omc_fantasy

Повертаюсь сюди після доволі таки тривалої відсутності.
Власне, не було цікавих книг, про які варто було б писати. За цей час я прочитала якийсь безтолковий ромком, закинула інший, почала і закинула «Жорстокого принца»…

Хоча є одна серія книг, яка варта уваги, але я перервала її прочитання заради the one and only - Гаррі Поттера.
Я вирішила перечитати всі книги перед виходом Hogwarts Legacy (хоча він весь час переноситься), і це було чудовим рішенням.

Якщо ви не читали книги про Гаррі Поттера, а лише дивились фільми - ви упустили цілий всесвіт, без перебільшення. І я була дуже рада знову стати його частиною.

Кожен раз, коли я перечитую ці книги, в мене з‘являються нові думки та інсайти. Востаннє я читала їх в 2020 році, а до того - англійською в 2016 (і запевнилась в тому, що наш переклад кращий за оригінал).

Зараз, можливо, через призму війни, все сприймається трошки інакше. Ти розумієш ціну життів, які були втрачені, та скільки всього на кону. Усвідомлюються також хитрі деталі сюжету, на які я раніше не так сильно звертала увагу. Проте, передивившись фільми після книг, я зрозуміла, що вони просто як скорочений переказ, лише поверхневе зображення класного сюжету.

Можливо, певним чином моя любов до цих книг походить ще з дитинства, але з віком стає лише цікавіше їх читати і переосмислювати. А ще особливо тому, що в мене були лише 4, 6 і 7 книги - решту я брала у знайомих чи у бібліотеці. Відповідно, я не так добре пам’ятаю інші частини, бо я перечитувала їх не 10 разів, а може 4-5. А за станом моїх книг можна сказати, скільки разів їх читали (від стану обкладинок плакали б ті, хто бережуть свої книги).

Тому моя священна місія - це переконати якомога більше людей прочитати книги, якщо вони не дивились фільми. І якщо ви вирішите читати, беріть українські видання - вони в сто разів крутіші та колоритніші за оригінал.
А в кого побачу російський переклад, тому дам в зуби.

#omc_hp

Це рекорд по мінімальній кількості часу між першим прочитанням книги і перечитуванням. У всьому винен другий сезон серіалу Shadow and Bone і неймовірність Воронів.