І те саме відео, яке переконало мене почати читати серію

#omc_aesthetics

За часи моєї недовгої відсутності я встигла прочитати дві книги та закинути три. Але сьогодні я хочу розповісти про книгу, яка не відпускала мене спати саме сьогодні уночі.

Ешлі Одрейн "The Push"
⭐️ 4/5
🛏️ 4/5
❤️ don’t even get me started

Коли шукала трилер, а натрапила на психологічну драму, яку прочитала за один вечір, за 5 годин, не відриваючись. Звідси і моя порада: якщо книга вас вразила, не читайте її пізно вночі, бо потім годину роздумів та дивні сни гарантовано.

“The Push” розповідає про сім'ю, в якій матір починає підозрювати, що з її дочкою щось не те. З самого народження своєї дочки Вайолет її матір Блайс не має особливого зв'язку з нею. Дівчинка теж не показує особливо теплих почуттів до мами, навіть в тому віці, коли вона ще не може формувати якісь образи чи злість. Підозри Блайс зводяться до максимуму, коли вона починає підозрювати свою дочку в набагато жахливіших справах, ніж нелюбов до матері.

Перш за все, якщо вас, як мене, тригерить тема материнства та вагітності (особливо складної та небажаної), почитайте натомість щось веселе. Після травми, залишеної книгою "Веріті", мені було дуже складно читати десь перші 15-20 відсотків книги, у якій Блайс має відверті труднощі у материнстві. Однак далі цікавість мене захопила, і я знала, що мушу дочитати книгу за раз.

Що мені особливо сподобалось, то це те, як книга представляє оповідь від першої особи. Паралельно з оповіддю головної героїні, ми також дізнаємось факти про її сім'ю, які змушують нас сумніватись у повній правдивості її суджень. Тим не менше, книга лишає достатньо фактів, і тут вже ми як читачі відповідальні за те, чи віримо ми в підозри Блайс щодо дочки.

Що було важко читати, то це опис того, чим насправді часто виявляється материнство для жінок. В один момент Блайс каже, що її тіло - це єдине, що досі важливо для її сім’ї. Не її розум, думки, досягнення чи особистість - лише тіло, яке годувало дітей, а зараз має лишатись на ногах, щоб турбуватись про сім’ю. І це було сильно.

"The Push" - реальна, жива і складна книга. Я читала її за один раз тому, що я не хотіла наступного дня прокинутись і повернутись до неї. Мені потрібно було закінчити її за раз, наче фільм. Я однозначно її рекомендую, але лише тоді, коли ви готові прочитати щось важче, складне і часто дуже сумне.

І наостанок: ця книжка остаточно переконала мене в тому, що поки я не хочу читати книги, основу сюжету яких складають проблеми в сім'ї чи з дітьми. Мені цього цілком вистачило, тому якщо у вас є рекомендації хорорів чи трилерів, які не висвітляють ці теми, буду вдячна.

P.S. Мені терміново потрібно з кимось обговорити назву книги, бо вона мені чомусь здалась дуже класною. Як то кажуть, все геніальне - просто.

Естетики книги не буде, бо там немає ніякої естетики 🥲

#omc_reviews #omc_thriller

Я сказала, що не хочу читати про fucked-up families, і щойно зберегла кілька тіктоків з книгами швидше за все на цю тему. Ай нід хелп.

Алекс Майклідіс «Мовчазна пацієнтка»
⭐️ 2/5
🛏️ 1/5

Розкручений трилер, класний задум, паршивеньке виконання.

Відому художницу Алісію знайшли з пістолетом в руках над тілом свого чоловіка. Після його смерті Алісія не промовила жодного слова, навіть не захистивши себе в суді. Єдиним посланням від неї стала картина, яку вона намалювала невдовзі після смерті чоловіка.
Головний герой книги Тео - психотерапевт, який береться за лікування загадкової пацієнки. Чому Алісія мовчить, і що насправді сталось в ту ніч - це і намагається дізнатись Тео.

Почну з позитивного. Дві зірки книга заслужила за цікавий задум і непоганий сюжетний поворот, який мені не вдалось передбачити.

Однак ця книга - це класна ідея, загорнута в бляклу обгортку. Автор наче придумав головний сюжетний поворот, але зрозумів, що окрім нього там має бути власне сюжет, і швидко накидав решту історії. Будь-які вторинні гілки сюжету привели абсолютно ні до чого, і тому мотивація та присутність інших персонажів постійно знаходяться під питанням. Власне, основна розповідь, що ведеться від першої особи, теж не залишила ніякого позитивного враження - мені швидко набридло бути в голові в Тео.

Окремого коментаря заслужила тематика психіатричної лікарні. Я не експерт в щоденних процедурах лікарні, але навіть в мене постало питання, чому в книзі не присутні ніякі інші елементи роботи з пацієнтами. Всі персонажі в лікарні не мають особливих функцій і слугують предметом інтер‘єру, в той час як Тео працював з іншими пацієнтами (крім Алісії) нуль разів.

Тим не менше, книга читається легко, і я дочитала її хіба зі спортивного інтересу, щоб дізнатись, чому ж мовчить пацієнтка. Чесно кажучи, краще вона б мовчала далі.

#omc_reviews

Фелікс Блеквелл "Stolen Tongues"

⭐️ 4.5/5
🛏️ 4/5
👻 4.5/5

I suppose that if you speak long enough into the void, someone is bound to start listening.

Кілька років тому, коли я ще була в університеті, хтось прийшов вночі під вікно нашого будинку і почав стукати в нього і заглядати в кімнату. Ми намагались ніяк не видати своєї присутності, але нас не покидало відчуття, що він нас бачить і зараз розіб'є вікно і полізе до нас. Невдовзі він пішов, але страх того, що хтось буде стояти під вікном і заглядати в нього, залишився зі мною.
Якщо взяти цей страх і помножити їх в кілька разів, ми отримаємо "Stolen Tongues".

Історія починаються класично: молода пара, Фелікс та Фей, приїжджають на відпустку в будиночок в горах. Однак коли вони усвідомлюють, що вони там не самі, їх відпочинок перетворюється на нічний кошмар. З лісу доносяться примарні голоси та крики, зранку навколо будинку видно багато слідів, і щоночі хтось приходить під вікна та шепоче до Фей. Найгірше те, що Фей, сама не усвідомлюючи цього, відповідає йому уві сні.

Не раз мені доводилось відкладати книгу і робити невеличку перерву, бо ставало по-справжньому страшно. Книга вміло використовує страх вторгнення - коли ти розумієш, що за дверима хтось стоїть, і хоча він промовляє до тебе знайомим голосом, інстинкт не дозволяє тобі відчинити двері. Лише згодом ти усвідомлюєш, що знайомий голос належить людині, яка вже давно мертва, а кроки, що лунали навколо будинку, раптом починають доноситись із коридору.

The door rattled gently in its frame, as if someone pressed an ear against it. The silence was only broken when Faye whispered, "Don't open it".

Стиль написання книги доволі простий, і автору не потрібно було використовувати складні прийоми або порівнняння, щоб нагнати страху. Фелікс Блеквелл (так, головного героя чомусь звати так само як автора), спершу написав серію постів на реддіті для якогось марафону страшних історій. Вони швидко стали дуже популярними, і врешті-решт він об'єднав їх в книгу. Доволі часто такі спроби виявляються не дуже вдалими, однак Блеквелл зумів створити живих персонажів, моторошну атмосферу та безліч напружених моментів.

У книзі також були використаний фольклор корінних народів США, і подібні історії я не раз чула у тіктоці від тих, хто проживає в горах Аппалачі. Вони зробили книгу більш реальною, і хоча багато з них можуть бути вигаданими, оповіді про ці гори недарма повторюються і поширюються серед фанатів горору. І хоча герої книги поїхали не в самі Аппалачі, те, з чим вони стикнулись, перекликається із сучасними історіями звідти.

Єдине, що мені не дуже сподобалось - це остання частина книги і фінал. Я б змінила їх для більш жахаючого ефекту, але це залежить від особистих вподобань в горорі. Мене найбільше лякають всякі паранормальні штуки, які грають на страху невідомого. Тому чим менше пояснення міститься в книзі і чим менше нам відомо про загрозу, тим більше вона мене захоплює.

P.S. Оскільки мене зараз поперло на горори, я додала нове емоджі для оцінки того, наскільки книга страшна.

#omc_reviews #omc_horror #omc_favs

Відео, що дуже нагадує мені цю книгу

#omc_aesthetics

Ну що ж, погнали далі по горорам

Я тут згадала, що не залишила відгук на другу частину трилогії Shades of Magic, яку дочитала ще в грудні. Цей факт, в принципі, вже має показати моє ставлення до цієї книги.

Вікторія Шваб "A Gathering of Shadows"

⭐️ 3/5
🛏 1/5
❤️ 2/5

Потенційні спойлери до серії (це все-таки друга частина).

Я не буду писати опис книги, проте напишу свої враження. Напевне, вперше я бачу другу частину в серії, яка виявилась слабшою за першу книгу. Зазвичай в перших книгах автор потроху розкачується, а далі презентує розвиненіший та насичений сюжет (Сара Маас знає, як треба робити). Однак тут через приблизно половину книги я почала запитувати себе - а в чому тут власне суть?

Всі події сюжету занадто розтягнені на цілу книгу, коли їх можна було вмістити в першу третину і задати живий, динамічний тон. Натомість я майже весь час чекаю, поки головні герої нарешті зустрінуться знову. Дорога Вікторіє Шваб, якщо ви створюєте персонажів, які мають прекрасну хімію та класно взаємодіють між собою - не потрібно розводити їх на всю книгу, щоб потім дати мені два діалоги та три погляди. Це не так працює!

Я знаю, що книга написана не лише про стосунки головних персонажів (чи їх відсутність). Але тоді мені здається, що ця частина була написана спеціально для того, щоб я зненавиділа персонаж Лайли. Всю книгу вона робить абсолютно безрозсудні, нічим не виправдані та відверто небезпечні рішення, мотивуючи це тим, що вона одна неймовірно унікальна та вміла особистість і їй все під силу. Серйозно, в книзі зашкалює кількість фраз на кшталт "I'm not like other girls", і це змушувало мене відверто крінжувати.

Я люблю сильних та самовпевнених героїнь, але Лайла в цій книзі поводила себе як тінейджерка, яка намагається бунтувати проти світу. І це доволі сильно розходиться з образом, який був складений для неї в першій книзі - образ людини, яка звикла сама піклуватись про себе та виживати в найскладніших ситуаціях. А в цій книзі вона наражалась на кожну можливу небезпеку просто тому, що їй так хотілось.

Келл навіки в моєму серці, але в другій частині його персонажа загнали в кут і дали йому рівно нуль шансів на розвиток. Щодо інших персонажів - єдина лінія, яка в мені викликала якісь емоції, тривала буквально дві сторінки (хоча я думаю, що далі ще буде якесь розкриття). Я вже мовчу про очікуваний мною всю книгу романтичний екшен - Вікторія Шваб дала мені аж сторінку якихось емоцій лише для того, щоб потім перекрити їх чиєюсь впертістю.

Я хочу дочитати серію, але мені потрібно буде прийняти якесь заспокійливе, щоб не здуріти під час розділів з Лайлою. Хіба що вона нарешті усвідомить, що дії мають наслідки, і почне трошки думати головою.

Згадую, як я раділа, що друга та третя книги набагато більші за першу. Можливо, не варто було?

#omc_reviews #omc_fantasy

Повертаюсь сюди після доволі таки тривалої відсутності.
Власне, не було цікавих книг, про які варто було б писати. За цей час я прочитала якийсь безтолковий ромком, закинула інший, почала і закинула «Жорстокого принца»…

Хоча є одна серія книг, яка варта уваги, але я перервала її прочитання заради the one and only - Гаррі Поттера.
Я вирішила перечитати всі книги перед виходом Hogwarts Legacy (хоча він весь час переноситься), і це було чудовим рішенням.

Якщо ви не читали книги про Гаррі Поттера, а лише дивились фільми - ви упустили цілий всесвіт, без перебільшення. І я була дуже рада знову стати його частиною.

Кожен раз, коли я перечитую ці книги, в мене з‘являються нові думки та інсайти. Востаннє я читала їх в 2020 році, а до того - англійською в 2016 (і запевнилась в тому, що наш переклад кращий за оригінал).

Зараз, можливо, через призму війни, все сприймається трошки інакше. Ти розумієш ціну життів, які були втрачені, та скільки всього на кону. Усвідомлюються також хитрі деталі сюжету, на які я раніше не так сильно звертала увагу. Проте, передивившись фільми після книг, я зрозуміла, що вони просто як скорочений переказ, лише поверхневе зображення класного сюжету.

Можливо, певним чином моя любов до цих книг походить ще з дитинства, але з віком стає лише цікавіше їх читати і переосмислювати. А ще особливо тому, що в мене були лише 4, 6 і 7 книги - решту я брала у знайомих чи у бібліотеці. Відповідно, я не так добре пам’ятаю інші частини, бо я перечитувала їх не 10 разів, а може 4-5. А за станом моїх книг можна сказати, скільки разів їх читали (від стану обкладинок плакали б ті, хто бережуть свої книги).

Тому моя священна місія - це переконати якомога більше людей прочитати книги, якщо вони не дивились фільми. І якщо ви вирішите читати, беріть українські видання - вони в сто разів крутіші та колоритніші за оригінал.
А в кого побачу російський переклад, тому дам в зуби.

#omc_hp

Це рекорд по мінімальній кількості часу між першим прочитанням книги і перечитуванням. У всьому винен другий сезон серіалу Shadow and Bone і неймовірність Воронів.

Дженіфер Л. Арментраут "Із крові і попелу"

⭐️ 1/5
🛏 1/5
❤️ 1/5
🌶 2/5

Надзвичайно популярна серія, 313 мільйонів переглядів за хештегом на тіктоці, рейтинг на Goodreads 4.27 з 5 на основі більше ніж 400 тисяч оглядів - це лише поверхневі докази такого собі хайпу цієї книги. Після прочитання в мене виникло лише одне питання - як це взагалі можливо?

Пенелафі, або Поппі (Маківка в перекладі) - Діва, обрана, недоторкана. З самого дитинства їй не дозволено покидати замок, розмовляти з людьми, веселитись, заводити друзів, кохати...навіть її обличчя має бути закрите вуаллю, яку довзолено скидати лише перед кількома обраними людьми. Все її життя диктоване правилами та очікуванням особливого ритуалу - Вознесіння, яке допоможе їй виконати свою місію. Однак Поппі не завжди хоче сліпо підкорятись правилам та очікуванням, і коли красивий та таємничий Гоук стає її охоронцем, їй все важче утримуватись від своїх бажань.

Звучить цікаво, правда? Я теж так думала, однак отримала біля 600 сторінок просто жахливо прописаного світоустрою, гидотного любовного інтересу та абсолютно передбачуваних сюжетних поворотів. Для об'єктивності скажу, що в передмові авторка попереджує пише, що книгу вона планувала видавати самостійно, не через видавництво, бо вона хотіла видати її, якщо процитувати, "швидко і без обмежень". Теоретично, це слугує таким собі дисклеймером про те, що книзі потрібен редактор.

З цією книгою в мене просто купа проблем. Поки що тут не буде спойлерів, бо навіть якщо це прочитає одна людина і це зупинить її від прочитання, я буду рада. Або ж якщо це прочитає одна людина і мій огляд не зупинить її від прочитання самої книги, хоча б буде ясно, на що ви підписуєтесь.

Проблема #1: відсутність світоустрою.

Карта на форзаці? Опис країни довжиною в абзац? А як щодо кількох десятків абсолютно рандомних та непотрібних географічних назв, які не дають ніякого поняття про розмір, розташування чи устрій країни? Те ж саме відбувається із безпосередньо сюжетом. Нам не пояснюється, для чого існує ритуал Возвищення, чим ритуал Поппі відрізняється від інших і яка роль тих, хто вже його пройшов.

Загалом ця історія відбувається наче в стандартному середньовічному фентезійному світі, але персонажі вживають багато сучасного сленгу та мату, які не вписуються в загальну атмосферу книги. До того ж, маленька деталь, яка мене найбільше обурила - якогось біса в них є електрика. Яка, бляха, електрика? Звідки вона взялась, як це взагалі працює, і чому в другій частині книги ми зовсім про це забули?

Також авторка придумала купу "страшних" істот, які відверто змальовані з вампірів, вовкулак та вурдалаків, але зрозуміти різницю між ними доволі складно. До прикладу, в нас є два види вампірів: одні більш канонічні, тобто п'ють кров, щоб харчуватись та горять на сонці, а інші просто собі існують. В них є гострі зуби, неймовірна швидкість та спритність...та і все. Таке відчуття, що Арментраут хотіла поєднати в історії вампірів на кшталт Калленів і вампірів менш "попсових". Що з цього вийшло? Відвертий крінж та нерозуміння читачем світоустрою.

Проблема №2: імена.

Назви різних істот - це окрема тема. Мало того що вони незрозумілі, вони також відверто погані. Я читала англійською, тому мені це кидалось в очі більше, але я перевірила деякі терміни в українському перекладі, і вони також звучать жахливо. Напевне, врятувати цю книгу вже не могло ніщо, бо нездатність Арментраут красиво називати своїх персонажів чи істот просто вражає.

Один вид із уже згаданих мною вампірів називається...вемпрі. А вовкулаки називаються wolven (не знайшла в укр. перекладі). Для порівняння, англійською вовкулаки будуть werewolves. Це так погано, що аж мені було погано це читати. Істоти, які схожі на вурдалаків (не питайте для чого вони існують, я не знаю), називаються спраглії, або Craven 🥲

Окремо хочу згадати імена персонажів. Арментраут просто вирішила, що може змінити одну чи дві букви в звичайних іменах, і в неї вийдуть ✨фентезійні ✨ імена. Так у нас з'явились Віктер, Малесса і Пенелафі. Чому не Віктор, Мелісса та Пенелапі? 🤦🏻‍♀️

#omc_reviews

Проблема №3, найбільша: любовна лінія.

Якщо ви прочитали книгу і після цього досі вважаєте Гоука ідеальним книжковим бойфрендом, я вас благаю, сходіть на терапію. Цей чоловік не чує слова "Ні", і мені було гидко від кількості моментів, де Поппі казала "Ні, я не хочу", "Мені це не подобається", а він казав "Я знаю, що ти хочеш цього", "Ти брешеш". І далі він робив те, що вона просила його не робити, особливо в контексті сексу. І навіть якщо Поппі насправді підсвідомо хотіла цього, її відмова вже мала бути вагомою причиною для нього зупинитись. Кожна їх взаємодія не обходилась без його вульгарних жартів та намагання перетворити все у наполегливий флірт. Я втомилась перелічувати кількість разів, коли Поппі казала йому, який він непристойний. Are we supposed to simp for this man???

Кохання між ними нема - в них не було конекшену, розуміння один одного, у них нема нічого спільного. Гоук - брехун і маніпулятор, а Поппі - наївна вісімнадцятирічна дівчина, яка до цього не мала першого поцілунку і взагалі будь-якого романтичного контакту з чоловіками. Ясно, що вона закохалась в першого ж чоловіка, який проявив до неї розуміння і увагу, але не забуваймо, що весь його персонаж - це суцільна брехня, образ, створений спеціально для неї.

Проблема №4, спойлери: передбачуваний сюжет.

Кожний сюжетний поворот було неймовірно легко передбачити. Те, що Гоук насправді Кастіл, стало мені ясно на початку. Спочатку я зрозуміла, що він явно засланий в королівство, але невдовзі я подумала - а що якщо він і є цим Темним? Особливо дратувала сліпота і тупість Поппі в кінці, де вже було всім ясно, що Гоук не лише зрадник, а й Кастіл.
І той факт, що Гоук брехав Поппі весь час, зрадив її та був відповідальний за смерть близьких їй людей - невже цього недостатньо, щоб захейтити його?

Що найбільш мені шкода, то це те, що в книги загалом могла б непогана естетика. Не нульовий рейтинг вона заслужила за буквально криваву атмосферу: мені сподобалась ідея Кривавого лісу і контраст червоного та білого. Однак виконання цієї ідеї просто жахливе, і мені хочеться плакати від її рейтингу на книжкових ресурсах.

Раніше, щоб перевірити, чи можу я довіряти якимось книжковим блогерам, я читала їх рецензії на Колін Гувер. Зараз ж в цей чекліст додається також рецензія на цю книгу. Я розумію, що книги нам трапляються в різний період життя, і часом нам може сподобатись щось, що ми б за інших обставин не читали. Нехай комусь сподобався сюжет, головна героїня чи світ - кожному своє. Але романтизація стосунків Гоука і Поппі, і особливо романтизація самого Гоука - це небезпечно. Враховуючи, що цю книгу можуть читати підлітки, які тільки формують своє ставлення до стосунків та свої вподобання, вони можуть сприйняти цю любовну лінію як щось нормальне. Такого не можна дозволяти, особливо коли книга набула такої популярності, і це основна проблема цієї серії.

#omc_reviews

Ідеальна погода для цієї книги 🖤
(Я з тих людей, хто закладає книги чим попало, тому за закладинку в мене чек за суші)

Макс Кідрук "Не озирайся і мовчи"
⭐️ 5/5
🛏️ 5/5
👻 4/5

Марк Грозан - звичайний 14-річний хлопець, хіба що надто розумний для свого віку. Через це в нього фактично нема друзів, а після кількох дивних подій в школі однолітки взагалі починають його уникати. Одного разу Марк знайомиться із дівчинкою Сонею, яка живе в його будинку. Соню мало цікавлять наукові теорії, якими захоплюється Марк, але вона вирішує довести, що не все можна пояснити формулами. Соня розповідає Маркові про паралельний світ, в який можна потрапити, просто прокатавшись на ліфті у їх будинку. Головне - дотримуватись чітких правил при переході, і що б ти не робив - потрібно не озиратись і мовчати. Бажаючи спростувати її розповідь, Марк вирішує спробувати вирушити у той світ. Але він не враховує, що в ньому його може чекати щось справді моторошне.

Це моя перша книга Кідрука, і вона ж моя найулюбленіша. Я читаю її вже втретє, і вона стала чимось на кшталт комфортної книги, хоча вона насправді не є дуже радісною. Що вразило мене під час першого прочитання, то це той факт, що події відбуваються у рідному місті Рівному. Дуже подобається до найменших деталей уявляти, по яких вулицях ходять головні герої та які заклади вони відвідують. Легко повірити, що історія відбулась насправді, адже вона чудово вписана в нашу реальність, при цьому дотримуючись контрасту між вигаданим та реальним. І хоча "НОІМ" не перша книга Кідрука, де герої живуть в Рівному, чомусь вона мені найбільш затишна.

Що мені найбільше подобається, то це моторошна атмосфера книги. Кідрук не лякає дешевими "скрімерами" - всю роботу за нього роблять класні описи. Він знайшов більш-менш золоту середину між страхом невідомого та логічними, майже науковими (бо як же без цього) поясненнями. Читачу, що не звик до його книг, може бути важко продертись через описи теорій чи експериментів, які вписані в текст, але книга все ж лишається дуже доступною.

Мушу зазначити, що в книзі підіймаються кілька важких питань, як-от булінг чи насилля в сімʼї. Є моменти, які читати доволі важко, тому якщо ви уникаєте цих тем, хай це буде своєрідний trigger warning.

Якщо ви хочете книгу, яка не пускатиме вас спати, і з якою ви забудете про всі робочі дедлайни - це воно. Однак мушу попередити - не завжди варто читати її перед сном. А якщо ви боїтесь кататись на ліфті, ця книга точно для вас 🙃

#omc_reviews #omc_favs

Лі Бардуґо "Королівство шахраїв"

⭐️ 4/5
🛏️ 4/5
❤️ 5/5

Зараз я читаю All the Young Dudes (просто велетенський фанфік по мародерах з ГП), і це моє чтиво на цілий травень, швидше за все. Тому самий час закинути відгуки на книги, які я прочитала ще раніше.

Це моя друга спроба прочитати цю книгу. Перша була одразу після прочитання "Шістки воронів", однак ближче до кінця я трохи заплуталась у фінальному плані Каза, і трошки втратила інтерес. Хоча це не єдина причина - я вже знала спойлер до фіналу, і, чесно кажучи, не дуже хотіла його читати.

Беззаперечний плюс цієї книги - це стосунки між персонажами та подальше розкриття їх характерів. Бардуґо знає, як написати по-справжньому живих і цікавих персонажів. Ми бачимо їх сильні і слабкі сторони, мотивацію, розвиток, і проживаємо всі емоції з ними. І тут в мене лишається лише два слова - Каз Бреккер.

На жаль, сам сюжет мені зайшов не настільки, як у першій книжці. Можливо, тому, що він не настільки лінійний, а швидше розбитий на кілька подій. У "Шістці" в нас була мета, підготовка плану, його виконання і результат. Тут же все трохи змішалось, що взагалі не є погано, просто я трохи втомилась слідкувати за всіма перипетіями та невдачами. До речі, в цій книзі Воронам щастить трохи менше, але ми можемо сказати, що це виглядає більш реалістично.

Поставила я 4, а не 5, саме через сюжет. На мою думку, книга трошки не така епічна, як перша частина, і хоч персонажі лишаються в топі, "Королівство" не затягнуло мене так, як "Шістка". Однак, фінал прописаний доволі сильно.

Спойлери до фіналу:

Я вже давно знала, що Матаяс помирає, тому що дехто начитався коментів під тіктоками. Із-за цього я не дуже хотіла дочитувати книжку, бо його персонаж займає особливе місце в моєму серці. І це зовсім не через Калагана Скоґмана, який зіграв його в серіалі, абсолютно ні...І все ж таки, мені здалось, що на його смерть не було достатньо акценту. Все сталось доволі швидко, і мені не вистачило фокусу саме на горі персонажів за ним, особливо Ніни. Тим не менше, я все одно трішки всплакнула.

Однак фінал Каза та Інеж був сильним. Бардуґо обіграла всіх авторок популярних любовних романів на тіктоці, бо її персонажі за дві книжки лише потримались за руки, але їх любовна лінія просто розірвала фанатів. Нащо нам поцілунки чи обійми, коли він просто подарував їй корабель, щоб вона відстежувала і вбивала работорговців, і знайшов її сімʼю? Хлопці, the bar is very high now.

#omc_reviews #omc_favs #omc_fantasy