Наступна рубрика для відгуків у мене – це автобіографічні книги 📚

Дженнетт Маккерді «Я рада, що моя мама померла»
Знову ж таки упереджені ⭐️5/5

Мені взагалі дивно оцінювати автобіографії, бо що саме я оцінюю? Досвід людини? Як вона через нього пройшла? Як вона про цей досвід написала? А якщо так собі написала, то що, низька оцінка? Але якщо книга прям вразила? Енівей…

🔴Вам не прям обов’язково знати про серіал «iCarly», щоб читати цю книгу, але для мене це стало власне причиною, чому я хочу її почитати. Звісно, у Дженнетт є інші ролі, але я памʼятаю її Сем з дитинства. Я любила цю персонажку, хотіла бути схожою на неї і вважала, що вона дуже крута. Мабуть, в тому віці я не дуже розмежовувала персонажів та акторів, і я й гадки не мала, через що насправді проходила Дженнетт в особистому житті.

🟡Ясно, що книжка одразу чіпляє своєю назвою. Дженнетт говорила про це в інтервʼю, бо знала, що таким чином приверне увагу і зможе краще розповісти свою історію. Стиль написання мені дуже сподобався – не знаю, чи це цілковито заслуга самої Дженнетт, її редактора чи якогось ґоустрайтера, але книга читається легко й швидко (принаймні, максимально легко, зважаючи на тематику).

🔴Дженнетт народилася в сімʼї мормонів. Мати надзвичайно опікувалася нею, культивувала в ній власні погляди і понад усе хотіла, щоб донька стала акторкою. А Дженнетт понад усе хотіла, щоб мама була щаслива. Мені так дивно було усвідомлювати, що поки я дивилася на екрані на безтурботну Сем, Дженнетт у її 16 років досі мила мама. Мама розвивала її анорексію і маніпулювала не тільки донькою, а й своєю хворобою, адже вона була хвора на рак — те, що її зрештою і вбило.

До речі, кого цікавить, я свій примірник можу віддати за донат, бо розвантажую полички. Читана книга лише раз, чудовий стан 🌸

Олександр Терен "Історія впертого чоловіка"
Вже по-іншому упереджені ⭐️ 5/5

👉Каже мені якось подруга: "Я купила книжку Терена, хоч почитати?"
Я: "А хто це?"
Подруга: "Ну Терен, рівненський. Той шо "Відвал ніг". Військових".
Я: "Ааа, поняла. Так, давай"

👉Минуло може тижня два, може менше. Дає мені подруга книжку. Моя пам'ять підказує мені лише те, що це спогади рівненського військового. Читаю я, і розумію своїми мізками, шо мало щось таки статися, що Терен знайшов час на книжку. Прочитала я десь половину, перегортаю собі книжку, читаю вперше анотацію... і розумію, що з ним сталося. Потім заходжу до нього в інстаграм і мене осінило — "Відвал ніг", ну, тож казала мені подруга. Коротко про мою пам'ять 😬

👉Книжка написана у форматі, схожому до щоденника — хронологічно, від 24 лютого до поранення. Терен описує, як він пішов добровольцем, як уявляв собі війну і якою вона виявилася насправді, які там були люди, які будні, яке життя. Не варто очікувати одразу неймовірної динаміки і сюжету (так, я досі зла на цей відгук), адже як ми можемо пам'ятати, навіть добровольцям на початку війни часто було складно потрапити до лав війська. Та мені сподобалося, що Терен описав все чесно і як воно було.

👉Стиль написання простий та водночас поетичний — Терен так влучно описує усілякі маленькі дрібниці, з яких складається життя, на війні чи ні. Як я зрозуміла, писав він спершу пости в інстаграмі, а вже після поранення уклав ці спогади в книжку, тому можете погортати, аби зрозуміти, зайде вам його голос чи ні. Мені було дуже цікаво погортати його інсту, бо вона була мов ілюстрації — тут у нього пес Марс, який до них прибився, а там символічна фігурка кобзаря, яку вони знайшли, копаючи окоп. Словом, дуже раджу подивитися ці фото під час або після прочитання.

👉Думаю, ви розумієте, чому моя оцінка упереджена. Це не є художня книга, вона не має захопити викладенням подій чи описовою мовою — вона просто й доступно пояснює досвід автора на війні. Тому я гостро реагую на відгуки, які критикують книгу за відсутність неабиякого літературного стилю, адже його там шукати не треба. Це передусім історія, як окремої людини, так і нашої країни, і тому я раджу цю книгу всім, хто наразі може читати про війну. І, звісно ж, раджу ютуб-проєкт Терена про інклюзивність та доступність наших міст.
#omc_reviews

🟣Гадаєте, я жартувала?

Так у мене проблема з купуванням книжок ай ноу

💌 Створила ось таку штучку для анонімних запитань/порад/балачок про книги і не тільки, так що цейво… пешіть:

https://ngl.link/onemorechapter

🔴 Я маю диплом філолога, і хоча ми вивчали переклад в універі, але "перекладач" в моєму дипломі не пише 😐 Тож навички здобувалися більше з досвідом.

💜 Починала я ще в універі, здебільшого із фрілансу — ми з одногрупниками працювали над перекладами кількох проєктів разом, а також мали перекладацьку практику у видавництві "ArtHuss". Далі час від часу траплялися невеличкі фрілансові проєкти, і тут я дуже хочу зазначити важливість нетворкінгу. Зазвичай проєкти підкидалися не тому, що я десь виставляла своє резюме і тд, а тому, що мене порадив хтось, із ким я працювала над перекладом. Тому рекомендую братися за спільні проєкти)
У "Віват" я потрапила, просто відгукнувшись на їхню вакансію в інстаграмі та пройшовши відбір тестових завдань. Зараз також працюю з юридичним перекладом (теж результат нетворкінгу).

🤎 Найбільше подобається в цій роботі те, як вона захоплює. Іноді я так заглиблююся в процес, що забуваю, як йде час. Дуже люблю, коли текст "пливе", коли слова самі складаються в речення, коли виходить вдало перекласти якийсь жарт чи каламбур чи знайти прекрасний синонім або український відповідник. А що я люблю ну просто найбільше — це коли я читаю перекладений текст і думаю "це читабельно. Я б читала таку книжку". Це для мене особисто неповторне відчуття 🧡

🟡 Щодо труднощів — найбільше відкриття, яке я для себе зробила, це те, що навіть якщо робота тобі в кайф, це все одно робота, і вона тебе виснажує. Важливо прислухатися до себе й не силувати себе перекладати більше, ніж ти звикла за день. Переклад вимагає високої концентрації, і тут потрібно правильно розраховувати сили.
А ще деякі труднощі пропорційні тому, що я описувала вище, бо іноді ти можеш перекласти п'ять сторінок без проблем, але зачепитися за речення, над яким будеш думати кілька днів. Або коли певний жарт неможливо перекласти, зберігаючи при цьому слова, використані в оригіналі, і доводиться вигадувати щось нове. Тут більше грає страх, що читачу не сподобається.
Та головне активно вчитися, багато читати, знаходити цікаві мовні звороти і бути в курсі відгуків)

#omc_translation

С. Скришевський "У Штормовому штиль"
⭐️ 3/5
🛏️ 3/5
❤️ 2/5

Павло та Олег знайомляться на канікулах у затишному курортному селі в Криму — Штормовому. Дуже скоро між хлопцями виникають не лише дружні почуття, але захопившись один одним, хлопці не здогадуються, що це останнє літо в Штормовому — адже події відбуваються 2013 року.

🌞Я спеціально відклала цю книгу на літо, адже у ній є все, що необхідно мені для літньої атмосфери — море, сонце, пляж, кохання, відчуття швидкоплинності часу. Одразу скажу, що я очікувала від книги трошки іншого — вона виявилася набагато дитячіша, ніж я думала, тож це вплинуло на сприйняття. Але якщо сприймати її суто як книгу для підлітків (десь до 14 років), то сприйняття вже трохи змінюється.

✨До речі, моє знайомство з цією книгою відбулося з тіктока і ваттпада — тоді ще вона не була опублікована й існувала суто як оріджинал. Та оскільки я майже не читаю з телефона, я щось забула про неї, а потім оп — і вже бачу анонс. Відчувається, що це авторський дебют: місцями стиль написання трішки наївний, і почуття героїв радше описуються, ніж показуються. Героям наче по 16, а декому й 18, але поводяться вони як діти, яким не більше 12 років. Спершу це трохи збивало, але далі я просто вирішила не забувати про те, хто є цільовою аудиторією цієї книги, і так читалося легше. Але окремий плюс за другорядних персонажів, особливо за Риту — її характер відчувся найбільше.

✨Тематика Криму не є аж такою наскрізною, тому якщо ви боїтеся жувати скло, читати можна — сама анексія згадується, але не розкривається так глибоко. Однак починається книга з опису подій 24 лютого 2022 року, так що якщо ви уникаєте будь-якого контенту про війну, це може бути тригерно. А ще, СПОЙЛЕР: особисто для мене фінал, у якому Олег повертається до українського Криму, навіював такий наївний фантастичний оптимізм. Це відчувалося як казка, у яку дуже хочеться вірити, але ти розумієш, що це просто wishful thinking, і навряд чи він би так легко ходив знайомими місцями.

✨Загалом я вирішила дати авторові ще шанс із його новою книгою, але там вже б хотілося побачити серйозніший сюжет, ширше обговорення самоідентичності (бо "У Штормовому штиль" ми нескоро дізнаємося про думки героїв щодо власної орієнтації) та слоубьорну. Останнє — це вже моя забаганка, бо для мене надто швидко та трішки безпідставно розвинулися стосунки між Павлом та Олегом. Тому пораджу книгу, якщо ви шукаєте щось легеньке і не проти наївних героїв.

#omc_reviews #omc_summer

🌞
#omc_aesthetic