⬆️Дуже прошу вас долучитися до збору чудової пані Ріти ❤️

Можна виграти чудове лімітована видання «Гобіта» та інші класні штуки, які точно треба фанатам всесвіту Володаря перснів.

І памʼятайте, що будь-який донат та репост - це також великий вклад у збір та смерть русні 🔪

З каналу книжкова хуліганка дізналася, що видавництво «Небо» створило анкету щодо вподобань читачів та опитування цільової аудиторії, і кожен, хто її заповнить, отримує 15% знижки на сайті видавництва та має шанс долучитися до команди бета-рідерів та фокус-груп. Є можливість також виграти сертифікат на 1500 грн ✨

Пост видавництва та лінк на анкету тут. А я в цьому питанні на скріні вже додала всі свої улюблені телеграм канали, або, як то кажуть, лідерів думок 🤭

🙈 Після «Полоненого принца» на мене напало якесь книжкове похмілля чи нечитун, і я думала підлікувати його ромкомчиком, але… шось нема його, не йде воно мені. Я давно чекала цей ромком, і через це якось вдвічі сумно, що він мені не заходить. Плюс я прочитала лише 11%, і це наче надто мало, щоб вже закидати книжку, але бажання брати її до рук нуль.

Душа дуже сильно просить горору, тому я заглядаюся на книжку, яка мені вже вдруге трапляється на буктоці зі словами «це була найстрашніша книга, яку я читала». Челендж ексептед (запамʼятайте ці слова, коли я буду вночі обсиратися і шкодувати про це).

А яка книга востаннє загнала вас у нечитун, і що ви з цим робили?

Моїй бесті не вистачає однієї людини, щоб у неї було 100 підписників на її затишному каналі про книги – давайте допоможемо? 🥺

Я щиро раджу канал Алінки всім, хто любить затишок, хороші книги та щирі відгуки. А ще якщо ви любите читати з чайочком ☕️
До речі, Аліна також перекладає книги, і ми вже дуже сильно чекаємо анонсу її першого перекладу!!

роблю чаї, читаю книги – вам сюди 🫶

П.С. Навіть якщо 100 людей вже є, все одно підписуйтеся, будь ласка 😅

Рандомний нічний прикол про переклад ✨

Діалог на скріні нагадав мені про цей пост, де я питала, чи знаєте ви альтернативне значення словосполучення «виграти когось». Тоді я максимально обережно писала про «Шах і мат», але шо вже ховатися 😂

Так от, якби не редактор, то ви б читали про те, як Меллорі постійно когось грає… таке собі, якщо чесно.

Гаразд, Нолана вона може й виграла, та все ж…

Почала читати новий трилер і задумалася про цей жанр.

🪡От у мене в трилері ситуація — до героїні в новий будинок приходить сім'я посеред зимового вечора, і батько каже, що він колись жив у цьому будинку, і хотів показати його сім'ї. Наша головна героїня загалом та ще тривожниця, і хоча чуйка каже їй їх не пускати, вона також піпл-плізер, тож все одно пускає їх. Ну і потім, відповідно, має початися якась жесть.

🪞Перша моя думка: ну це ж максимально нелогічно, навіть тупо. Хто б таке зробив у житті? Забудьмо про те, що я могла би, бо я теж піпл-плізер. Але тоді я думаю — так хіба воно має бути логічно? Це ж трилер, ну камон. Тут вся суть в тому, що героїня потрапляє в таку ситуацію, адже без неї книги не було б. Так само як у горорах (фільми чи книги, неважливо) — ми кричимо на героїв, що вони тупі, бо розділяються, йдуть вночі у темний страшний підвал чи пускають додому незнайомця. Але зазвичай ми часто знаємо синопсис фільму чи анотацію книги, і хіба не за цим ми приходимо?

🦌Я розумію, що хороший горор чи трилер має бути реалістичним, і це набагато краще, коли персонажі діють обачно, бо тоді стає ще страшніше. Одне діло, коли персонажі купують надзвичайно дешевий будинок, про попередніх власників якого ріелтор чомусь відмовчується — тут все одразу ясно. Інше діло, коли герої тримаються купи, вчасно телефонують в поліцію чи мислять логічно, але маніяк все одно вбиває їх — це страшно. Але якщо я беру до рук горор чи трилер, в якому я вже знаю, що персонаж вчинить необачно, то хіба є сенс це критикувати?

🏠Якщо я хочу почитати звичайну, невигадливу історію про будинок з привидами, мені не треба якась складна передісторія чи сюжет. Я просто хочу старий будинок, звуки вночі, страшно. Якщо я беру трилер, де головний герой чи героїня пхає носа, куди не слід, і наражається на небезпеку, мені не треба, щоб він чи вона були найлогічнішою людиною у світі. При цьому я не кажу, що всі сюжетні діри чи неточності жанру треба пробачати — зовсім ні. Просто якщо ми беремо до рук книгу, яка зав'язана на клішейному сюжеті, чому б не відкинути всі упередження і просто насолодитися сюжетом?

🔪Так само я часто не люблю намагатися розгадати плот-твіст у трилері чи вирахувати вбивцю. Знаю, що багато хто любить таке робити (та що й казати, мабуть, правильні здогадки непогано так тішать его), але я зазвичай беру трилер лише для того, щоб поринути в сюжет і ні про що не думати. Давай, автор, вразь мене якимось перекрученим плот-твістом, який розпадеться, тільки я стану трохи про нього думати — я прийшла сюди не гратися в Шерлока. Нещодавно я дивилася колаб кількох буктюберів, які читали разом Middle of the Night Райлі Сейґера, і один з них настільки швидко вгадав основний сюжетний поворот, що я відчула себе тупою. А потім думаю — хіба я намагалася його розгадати? Мене просто годували з ложечки всякими спробами відвернути мою увагу, і я це хавала. Ну і що — саме це мені було потрібно в той момент (і майже завжди).

А як ви читаєте трилери — намагаєтеся все аналізувати чи поринаєте в сюжет? І що ви думаєте про кліше в трилерах та горорах?

ВСЛ видасть «Home Before Dark» Райлі Сейґера 🔥

Це моя улюблена книга у цього автора (там про будинок з привидами, duh), і свого часу вона мені дуже зайшла.

Інші анонси видавництва можна глянути тут. З цікавого ще є книга «How to Sell a Haunted House», але про неї чула неоднозначні відгуки.
#omc_news

Я: боже аби тільки ця книжка не закінчилася без пояснення
Книжка: закінчується без абсолютно будь-якого пояснення
🔪

Я тут зрозуміла, що часто у відгуках англомовних читачів чую щось типу "Ця книжка мені не дуже сподобалася, але вона була перекладена, то можливо це через переклад". Для мене цей аргумент завжди був таким собі, але тоді я усвідомила, що вони-то не звикли постійно читати перекладені книги так як ми — книжок від англомовних авторів так багато, що у них просто немає такої потреби у перекладній літературі. І чомусь для мене це так цікаво і водночас дико. Мабуть, є купа людей, які перекладної літератури взагалі не читали. Вау ти щойно зрозуміла що більшість популярних книг пишуть англійською, це прям неабияке відкриття, вітаю

До речі, я не думаю, що такі переклади погані щоразу — мабуть, справа все-таки у книзі, а не в тому, що вона перекладена 🙂

upd: мабуть, варто дописати, що тут я мала на увазі здебільшого горори — саме у їх контексті я часто чую критику перекладу, а не книги, а це жанр доволі суб'єктивний.

М. Клівер "We Used to Live Here"

⭐️ 4/5
🌙 5/5
👻 4/5

Ів разом зі своєю дівчиною Чарлі купують старий будинок, аби відновити його та продати. Одного вечора, коли Ів була вдома сама, на порозі будинку з'являється сім'я: батько каже, що він колись жив у цьому домі та просить дозволу зробити сім'ї швидку екскурсію. Попри погане передчуття, Ів погоджується. Однак щойно ця сім'я переступає поріг будинку, починають відбуватися дивні та страшні речі, які змушують Ів переосмислити реальність.

💋Оу бой. Ця книжка була геть не тим, що я очікувала, і навіть досі я не знаю, як правильно її описати. Будьте готові до того, що після прочитання цієї книги ви будете пів ночі сидіти в редіті та шукати всякі теорії. Або просто розхаритеся і жбурнете книжку у вікно.

🙂Я думала, що це буде ваш класичний home invasion трилер, а це виявився справжній такий горор з паранормальними елементами. Чесно кажучи, я давно не читала книжок, які могли мене налякати. Я не скажу, що не могла читати її вночі (я читала її переважно лише вночі), але після того мені треба було трохи позалипати в тіктоці, щоб не прокручувати книжку в голові і не думати про всі ті кріпові епізоди. Саме в цьому плані моя уява розвинена добре, і ці епізоди я не так читала, як бачила у своїй голові (як можете уявити, це мені на руку не зіграло).

🪦 Ів сподобалася мені як головна героїня. Вона доволі тривожна і часто параноїть, роздуваючи з мухи слона у простих ситуаціях — під час ночівлі у наметі кущ здається їй ведмедем, затримка Чарлі в дорозі означає, що вона потрапила в аварію, а дивна сім'я, яка прийшла до неї, мабуть, взагалі якісь вбивці. У цьому я можу рілейтитися до неї, бо я люблю вигадати собі якусь страшну історію там, де її нема, і налякати саму себе до всирачки. Що вже й казати про те, що така її риса лише додавала кріповості певним моментам у книжці, але іноді ставала в нагоді.

🕒А тепер до головного — якщо ви любите, щоб книжка відповіла на усі ваші питання до сюжету, краще не читайте цю книгу. Але якщо ви любите будувати теорії, збирати маленькі деталі та складати їх в одну картину — вам сюди. Кожен розділ починається з коротких уривків у стилі found footage — всякі оголошення, статті, протоколи і навіть зашифровані повідомлення чи азбука Морзе. Спершу ти взагалі не розумієш, до чого вони там, але що далі, то більше все починається складатися докупи. У цих уривках, власне, і криється найбільше пояснення до того, що відбувається у книзі. Саме тому я можу сказати, що читання було справжнім досвідом: ви не просто читаєте книжку, ви вишукуєте всілякі дрібки інформації, заповнюєте прогалини, а після закінчення книги біжите в інтернет та гуглите усілякі теорії. До речі, тому я б радила за можливості замовити цю книгу у паперовому форматі, бо так легше виділяти та шукати всяку цікаву інформацію — на кіндлі це було не дуже зручно.

🏠Що більше я про це думаю, то розумію, що це доволі геніальна ідея, якщо це справді був задум автора — перетворити читання на досвід людини, яка стикається із чимось незрозумілим та химерним і намагається дізнатися про це якомога більше, створити власні пояснення та знайти однодумців. Звісно, може бути таке, що автору було просто лінь все пояснювати, але тоді не думаю, що книжка пройшла б якусь редактуру. Мені здається, що ці питання були залишені без відповіді навмисне, щоб читачі почали шукати пояснення самостійно. Мінус хіба в тому, що не всі сидять в соцмережах і зможуть це робити, але тут вже нічого не поробиш.

🔐Загалом це однозначно одна із найцікавіших книг, які я читала цього року, і є дуже великі шанси, що я її перечитаю. Це книга, яка потребує перечитування, і нотаток, і стікерів, і якогось блокнота для записів, і стіни, на яку ви будете кріпити всякі роздруківки та мапи і з'єднувати їх ниточками.

#omc_reviews #omc_horror #omc_autumn #omc_winter

До речі, прикольна штука.

🕶У книзі згадується онлайн-форум, на якому люди, які вірять у певну конспірологічну теорію, обговорюють всякі докази та теорії. Після того, як я прочитала цю книгу і трохи поматюкалася на відсутність будь-яких пояснень, я полізла в інтернет і знайшла цілий сабредіт, який має таку саму назву, як форум у книзі, і де люди обговорюють усілякі теорії та зачіпки. Це дуже класна штука, бо ти дуже занурюєшся в цю атмосферу, і заради цього я навіть скачала редіт та щось там обговорюю.

🕶Узагалі ця книжка започаткувалася саме на редіті, що не є рідкісним явищем для жанру горору. Мій улюблений горор "Stolen Tongues" також спершу був опублікований у форматі оповідань на редіті, і так само інший доволі популярний горор "Penpal" (але цей я закинула). У такому випадку це hit or miss, тому що авторові треба вміти звести усе докупи та створити зв'язний сюжет, адже повна книга, очевидно, дуже відрізняється від постів. Плюс такі книги зазвичай уже підтримуються та хайпуються фанатами, які знайомі з цими історіями ще з часів редіту. Може, це не завжди обʼєктивно, але я б не сказала, що це велика перешкода.