#з_архівів_Зерова

22 березня 1932 рік, індустріалізація, процвітання, перевиконання планів… а подивіться на чому писали!..

Це ж треба!

#Зеров

Тому хто сам, як вечір сутеніє,
Хто нидіє в камінній летаргії,
Твій подув, Параду*, благословен.

Він гладить оксамитною рукою
Обличчя нам, і виправляє крен,
І кличе жить хвилиною легкою.

*Параду — живописний регіон на південному-сході Франції.

Ось, власне пост)

Я знаю, що важко.
Поки путінські полигачі нищать Україну, і здається, що навколо чатують самі пролази та бевзі, а якесь чергове вайло утне щось на самій верхівці, стає так тоскно, що забиваються помороки.
Та тупа резигнація не має нас огортати, адже наші воїни продовжують чатувати у шанцях і тримати небо над нашою головою.

Якщо Ви не зрозуміли добрячу частину слів, що я написав - це добре.
Адже настав час запустити карколомний науково-мовознавчо-космічний розіграш, який допоможе і нашим Силам оборони поремонтувати іржаві корчі, і Вам дасть чудову нагоду виграти не просто цікаві, а й корисні подарунки.

Отже, ми з Мартин Брест довгі місяці збирали у мене на балконі отаке:

1. Шмат справжнісінького дзеркала Гігантського магелланового телескопа, що будується в чилійській пустелі Атакама на висоті в 2,5 км. Звісно, ніхто дзеркало телескопу не бив. Це шмат з тестового зразка, який було передано в подяку українським розробникам, що брали участь у створенні цього дива науки і техніки. Ми вдячні Olena Galytska за такий цінний сувенір, а також Максим Музыка за його транспортування до наших рук 🙂

2. 5 наборів карток - серії Армія, Шекспір та загальна - від Освітарні. Освітарня - це фантастичний проєкт Антона Бондаренка, який, з одного боку, розповідає про нашу літературу, історію, мову, а з іншого - висмикує звідусюд неймовірні українські слова, створює прикольні мемологічні картки та розповсюджує на широкий загал.
Щоб ті слова вертались у вжиток.
До речі, підписатися на Освітарню можна тут https://news.1rj.ru/str/osvitarnya, тут https://www.youtube.com/channel/UCCpiroqLt0WifzjDZFb3ClQ і тут https://www.instagram.com/osvitarnya/.

Сувеніри з самісінького Музею авіації з Сіетлу, США, які нам люб‘язно привезла Алёна Омельчак:
3. Пін NASA
4. 2 брелоки Museum of Flight, Seattle
5. Пін Apollo
6. 2 монети The Museum of Flight
7. Патч The Museum of Flight, круглий
8. Патч The Museum of Flight

Сувеніри з Г‘юстона, з самісінького Космічного центру від Kyrylo Pyrshev та Mariia Rybak:
9. Справжнє космічне морозиво. Геть не жарт. Дуже смачне. Я ним ласував на зупинці в Покровську, коли переганяв у війська машину. Незрівнянний смак. Де Г'юстон, а де Покровськ, але я кайфував.
10. Монета Saturn V
11. Пін NASA однокольоровий
12. Крута наукова розмальовка про клітини.

13. Науковець Olexii Ignatenko зробив календарі з рисунками своєї донечки Єви. Аж чотири штуки. Мені здається, шо червень - чудовий місяць, щоб їх повісити собі на стіну. Чому ми їх не розіграли в січні? Бо в проєкті 42 тачки на ЗСУ логіки нема (с)

Ну, і наша класика.
Військові сувеніри:
14. 10 Гільз-підсвічників від гранатомета MK19, відстріляні по росіянам руцями 5 ОШБр, і відгравійовані та пофарбовані Оксана Бондарь.
15. 2 комплекти мерчу з блокнотами від 116 ОМБр
16. Комплект з 4 рюмок з-під того самого гранатомета Мк19 від Оксана Бондарь
17. Мотузок-підвіс Армія Франції (дякую Ірина Єгорченко)
18. Брелок Броньована машина Гріффон Армії Франції (так само спасибі Ірина Єгорченко)
19. Гільза від 5 ОШБр Фортеця Бахмут.

Сувеніри, люб‘язно надані Anastasiia Zvyagintceva та спільнотою Закопай окупанта https://news.1rj.ru/str/Zakopajokupanta
20. Брелок-гільза Херсон - це Україна
21. Брелок-гільза Луганськ - це Україна
22. Брелок-шмат ствола від танку Т-72
23. 5 брелоків-гільз 42 тачки на ЗСУ
24. Гільза 23мм 42 тачки на ЗСУ
25. Гільза 100 мм Китайський дракон, символ 2024 року, розроблений Маргаритою Середенко
26. Гільза від польського снаряду артилерійської установки S-60 57 мм. Розпис виконала талановита декораторка Анастасія Овчиннікова https://www.instagram.com/redecor.ua/
27. Тубус від снаряду 155 мм з півником, від таємничої художниці Tata Team.

28. Патч 42 тачки на ЗСУ від таємничих київських родин.
29. Вишитий рушник від Баби Каті (тм) - дівчини з Києва, яка давно і системно підтримує проєкт 42 тачки на ЗСУ. Рушник так і не знайшов свого переможця з одного з попередніх розіграшів, тому пробує знайти господаря вдруге.

Усього 52 лоти, якщо я вірно порахував.
Тобто шанси на виграш - колосальні.

Друзі, привіт!
За цим 🔗☝️переходьте на канал @mouselab Антона Сененка, де він зараз розігрує купу «ніштяків» (треʼ придумать українське слово) за ваш донат💵 на його проєкт 42 тачки на ЗСУ.
Серед них є й наші словокартки (фото подам нижче).

Тому тягніть туди і знайомтеся з правилами, розіграш діє ще кілька днів, встигніть!

#Нечуй_Левицький #Хмари

Молодий Павло Радюк це друга сюжетна лінія повісті “Хмари” Нечуя Левицького. Родом із Полтавщини, він учиться в Університеті у Києві. Часом ми вже у 60—70-х рр. ХІХ ст., коли в червоних стінах серед молоді прокидається почуття любові до свого народу і бажання його просвітити, так зароджується рух народовців, про який ми поговоримо в наступних дописах.

Молодий Радюк їде до батьків на село й бере з собою книжки, українських і не тільки авторів (все з тим, щоб “просвіщати” темних селян). За нагоди він їм їх читає, ефект від цих читань, особливо від Шевченка, був нечуваний. Далі кілька цитат.

Радюк витяг з кишені кілька дрібних книжечок і знайшов між ними ті, де були Шевченкові утвори. Він знайшов Шевченкову “Наймичку” і почав читати. Не перше він читав селянам українські утвори Вовчка й Шевченка і знав, що ні одна поема не доходить так до серця, як “Наймичка”.
— Чи ти ба! Їй богу, по-нашому написано! — аж крикнув наймит…
Онисько не показував дивування. Він сидів, підобгавши ноги й нахиливши голову, та все слухав та слухав. […] як Марко ріс на хуторі в старого діда й баби:

Та ввечері й охрестили
І Марком назвали.
Росте Марко. Старі мої
Не знають, де діти,
Де посадить, де положить
І що з ним робити.
Минає рік. Росте Марко —
І дійна корова
У розкоші купається,
як прийшла до них молодиця у найми проситься:
Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця
Прийшла молодиця
На той хутір благодатний
У найми проситься.
«А що ж, — каже, — возьмім, Насте».
«Возьмімо, Трохиме,
Бо ми старі, нездужаєм,
Та таки й дитина,
Хоча воно вже й підросло,
Та все ж таки треба
Коло його піклуватись».
«Та воно-то треба,
як Марко оженився й пішов у дорогу:
Розпитали, порадились,
Та й за старостами
Пішов Марко. Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим.
Панну у жупані,
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором. Отаке-то
Диво запопали,
як наймичка перед смертю … читайте поему.

Вплив того читання на Ониська був такий великий, що він неначе очамрів і скамʼянів, поклавши руки на коліна й нахиливши сиву голову.
— Я ще зроду не чув нічого кращого од цієї “Наймички”, — промовив дід та й знов похилив голову, неначе од великої ваги й великого жалю.

Отаке-от враження складав Шевченко на селян у 70-х рр. Дарма що, він як 10 років вже переставився, і про слава про нього широко простяглася по Вкраїні, мало хто з селян його таки читав у ті часи. Це, звісно, через нагінки в українське слово і заборони на наші книжки.

#Нечуй_Левицький #Хмари

Село у в повісті “Хмари” Нечуя Левицького, але й ширше, в уяві більшості письменників другої половини 19 століття — це ідилічне місце, що якнайповніше відображало Україну, ідеальну Україну, Україну, що юридично не існувала, але яскраво жила в головах її поодиноких свідомих патріотів, і яку мимоволі представляли селяни. Яким же постає це село в «Хмарах» Нечуя? і ширше, якою була та ідеальна, уявна Україна?

#Нечуй_Левицький #Хмари

Передовсім, сказати б, живописно, село — це топос квітучих садків, запашних гайків і пишних ланків. Це місце де вільно буяє природа і досхочу настачає своїх трударів плодами своїми. Воно завжди сонячне, яскраве, барвисте. Ви рідко знайдете (принаймні у «Хмарах») опис села пізньої осені — забрьоханого, темного й сльотавого (гарний такий опис заболоченого повітового місткчка Златополя подав В. Петров в часи, коли там жив і вчителював М. Зеров).

У плані духовному село являє собою осердя національного життя і в цьому повністю протистоїть зросійщеному місту, відтак в літературі 19 століття завсіди постерігаємо опозицію села, українського і народного, і міста зросійщеного і винародженого.

План духовний у Нечуя виявляється дуже явно: постійні згадки народної поезії, що в селі лунає без угаву; мови, багатої на приказки, прислівʼя і своєрідні слова; зрештою, природної мудрості, що панує на селі. Люди, живучи відповідно до вікопомного заводу (=звичаю) — встають рано встають, працюють тяжко, натомившись, відпочивають солодко, — мають сумління, чисте від душевних гризот, що їх зазнають люди в місті, працюючи на казенних посадах. Селяни знають, що їхнє життя залежить від роботи на землі: щиро працюватимуть, вона їм сповна віддячить. Вони служать Богові, живуть просто й “правильно”, а відтак задоволені собою.

Ідеалом такого мудрого селянина є Дашковичів батько, який, нагадуючи античних мудреців, навіть вмирає незворушений:

— Коли ти, сину, швидко не приїдеш до мене, то, мабуть, ти мене бачиш в останній раз. Час мені до Бога.
Батько промовив ті слова так спокійно, неначе мова мовилась про когось іншого, а не про його.

Живучи відповідно до природи, це село в Нечуя живе, в ньому ворушиться життя, кипуче, ворушке, живуче, що бʼється тисячею пульсів.

Яке ж у нього місто ? про це поговорим настопного разу)

#Куліш #переклади_Шекспіра

Наступні кілька тижнів запряжуся в Кулішеві переклади, як він казав, Шекспира. Ділитимусь тут із вами і його перекладами, і інших)

Що Панько був майстер нашої мови, цього ніхто не заперечуватиме! Що в нього є багато дечого нам, тіронам (tiro - новак, лат.), повчитися — теж.

Отож Отелло існує лиш у 2 перекладах: Кулішевім та Ірини Стешенко, нащадка Михайла Старицького.
Різницю цих двох постерігаєш зразу: Кулішів повний емоції і перцю, Іринин — стриманий і видержений, заточений у нейтральні слова. Якщо Кулішів викликає в мене образ козарлюги в широких злуплених (=вкрадених) шароварах, пишній сорочці, люлькою в роті та закрученими вусами; то Іринин — офісного клерка у костюмчику, непримітного й непоказного, але прийнятного і всіма апробованого.

Далі ілюстрації👇👇

Куліш

Ізроду війська не водив у поле,
А бойові порядки шупить стілько,
Як плоха панночка: бо знай провадить
Не лучче писаряки судового,
Без практики теорию походів.

Ірина Стешенко

І знає справу бойову не краще
Старих бабів... Лише знання книжкове,
Якого повні й консули у тогах,
Пусте базікання дитяче й жодних
Практичних знань

А який вам більше до вподоби?)👇

#Нечуй_Левицький #Хмари

Радюк почав розмовлять з Дашковичем, і всі студенти замовкли й слухали їх розмову. Вона була для їх дуже цікава, бо стосувалася до діла, цікавого задля їх обох. То був український народ, українська національність, народна література й народна мова. Обидва вони ніби знайшли Америку й не могли натішитися тією новиною.

Достоту таке ж враження було й у мене, коли я познайомився з українською літературою (через того таки Нечуя Левицького) — я відкрив Америку!

Різниця лиш у тім, що Радюки й Дашковичі відкривали її через фольклор (пісні, думи, приказки) та перших авторів українських у 50—60-х рр. ХІХ ст., а я — року 2018-19… Та все ж ефект той самий — я відкрив Америку!
І як Колумбу хотілося ділитися цією звісткою з усіма, так хочеться й мені. Тому, власне, цей канал і існує — ділитися, поширювати, «дивульгувати» українське слово і його силу.

Відкриваймо, друзі, разом цю невідому землю, що нею є наше письменство📚

Напишіть, якого письменника ви для себе останнім часом відкрили👇

#Нечуй_Левицький #Хмари

Жіноче питання

Ці рядки написано на початку 70-х ХІХ ст.! Чергове свідчення демократичності нашої літератури і культури загалом.

Вона почала розмову про жіноче питання. Радюк так і вхопився за те питання. Він почав доказувать, що женщина повинна мати однакове право з чоловіками як на просвіту, так і на місце в соціальному житті.
— У нас з женщиною обходяться по-варварській, поставили женщину дуже низько просвітою й наукою, неначе засудили на завсідню темноту й неволю.
[…]
— Як на мене, то я зроду не схотіла б служить ні в канцелярії, ні в школі! — Ользі здавалось, що кожна порядна панна повинна скінчить інститут, а потім вийти заміж за гарного й багатого жениха, а потім згорнуть руки і ні за що не думать.

Наше останнє відео на ютуб каналі:
- історія написання Тигроловів;
- як Аркаша Любченка не вірив у Багряного-прозаїка;
- як вони засмагали під літеплим вересневим сонечком у Моршині;
- як за 14 днів під будиинком гестапо Багряний написав твір;
- яка потім рахуба було його переписати і багато іншого дивіться тут👇👇

https://youtu.be/SHtlQmLKPiU?si=V24w4j_RGJKObWl3

#Нечуй_Левицький #Хмари #сатира

Левицький — майстер гумору і безжального сміху))

Обидві дами були здоровісінькі й ситі, навіть гладкі. У Марти Сидорівни лице стало здорове, як кавун, а брови ставали товсті, аж кудлаті. Її ситі руки неначе понабрякали од ситі. Марта й Степанида вже добре таки гладшали обидві; товсті вола вже аж позвішувались вниз. Кахикаючи, вони аж двигтіли, а їх товсті щоки трусились, негаче по їх ходила дрібна хвиля.

Цей карикатурний опис навіює прикметник «пантагрюелівський».
Таких місць у творах Нечуя чимало😊

Що означає слово вола — катзна. Вочевидь, «черево», «брюхо».

#Нечуй_Левицький #Хмари

… і другого дня на подвір’ї перед гостиницею Михайлівського монастиря спинились три хурі з полтавськими прочанами… Ще вдома усі постановили говіти в Михайлівському монастирі святої Варвари й перебуть якийсь час в Михайлівській гостиниці, поблизу од церкви.

У соборі й зараз видно фреску св. Варвари. Вона, видко, хоронитель цієї церкви. А якби його не знищили року 37… Ех..