Отже, початок я прочитала (далі буду читати про Медузу).

Перша глава присвячена прогулянкам, бо вони добре впливають на фізичне та ментальне здоровʼя. Автор дає такі поради:
• записати їх до свого щоденного плану, бо так буде легше це виконувати;
• якщо є можливість, поєднувати прогулянки з онлайн-зустрічами (але це краще, якщо ви слухаєте, а не розмовляєте);
• обрати собі якісь конкретні місця, куди можна прогулятися (наприклад, кавʼярні, парки), та відмітити собі у телефоні, щоб не витрачати час на роздуми, куди піти. Але прогулянки без планів — теж чудовий варіант;
• під час прогулянки можна слухати подкасти, щоб отримувати нову інформацію, але іноді автор прогулюється і без цього (особисто я за другий варіант, бо боюся потрапити під машину/самокат/ровер/коня/дітей).

#52weeksofwellbeing #читаю_зараз

Про культуру відміни на жаль так і є (ну або вона діє дуже вибірково).

Щось удруге за останні дні трапляється згадка про Біллі Айліш у книжках, ще й біографію анонсують.

Olivia A. Cole “Dear Medusa”
16-річна Алісія Ріверс має репутацію поганої дівчини через своє бурхливе статеве життя, але ніхто не знає, що призвело до цього. Алісія боїться скаржитися на те, що її обзивають та домагаються, бо їй дорікатимуть, що вона й сама винна — не так одягається, не так себе поводить, і у стосунках з дорослими чоловіками (у тому числі зі вчителем) наче ніхто її не примушував ні до чого, наче й сама могла здогадатися, що станеться.

І отак Алісія проживає все на самоті, тільки мріє про те, що знайде споріднену душу (бо оцей потік хлопців та чоловіків — це аж ніяк не справжні людські стосунки, вони її й людиною не вважають, бачать тільки функцію). Як вона каже, травмовані люди часто навмисно знову травмуються, щоб відчути себе живими. Алісія кинула спорт, посварилася з подругою, має проблеми зі школою та просто пливе за течією. Але, на щастя, зміни можливі.

Вчитель-збоченець, який має прізвисько Полковник на честь полковника Сандерса, у книзі активно не діє та присутній як незриме зло, та й більшість отих чоловіків та хлопців представлені лише як співрозмовники у повідомленнях. Натомість у центрі уваги сама Алісія та її намагання знайти себе. І ще мені дуже сподобалася її подружка-асексуалка (це не та, що з каблучкою). І на щастя, Алісія не поринає у безодню безнадійності, бо в її житті є й нормальні, хороші люди, і є сподівання на те, що все зрештою буде добре.

Книга, в принципі, невелика за обсягом, але дуже багато важливих проблем зачіпає — і різне ставлення до хлопців та дівчат (типу того, що дівчата начебто дорослішають раніше), і расизм, і ставлення як до бісексуальності, так і до асексуальності. Описів сексу немає, тому підліткам можна спокійно читати.

#прочитане2024 #dearmedusa