Forwarded from шепіт гадеса
Fable, додаток, який обіцяв стати сучасним інструментом для книголюбів, зараз опинився в епіцентрі великого розголосу через некоректну роботу його генеративного ШІ (штучного інтелекту). Історія почалася наприкінці грудня, коли користувачі почали ділитися своїм негативним досвідом у соцмережах.
Що сталося?
1. 31 грудня користувачка @tianas_littalk поділилася скріншотом свого “читального підсумку” від Fable. У ньому ШІ рекомендував “додати до читання білих авторів”, оскільки її вибір книг фокусувався на творах темношкірих письменників. Це викликало хвилю обурення, адже виглядало як натяк на те, що її літературні вподобання “неправильні”.
2. 2 січня Amanda Rae у Bluesky опублікувала інший приклад, де читачеві, який обирає різноманітну літературу, порекомендували “спробувати поглянути на світ очима білих чоловіків”.
Ці приклади швидко поширилися мережею, спричинивши шквал критики.
Чому це проблема?
Генеративний ШІ Fable працює на основі даних від існуючих користувачів, а це означає, що він відтворює та підсилює упередження, які вже є у суспільстві. Замість того, щоб підтримувати читачів, які відкривають для себе різноманітну літературу, ШІ фактично критикує їхній вибір, слідуючи шаблонам більшості.
Цей випадок довів, що ШІ не є нейтральним. Він лише “вчиться” з наявних даних, і якщо ці дані упереджені, результат буде таким самим.
Як відреагував Fable?
Спочатку Fable не опублікував жодних офіційних заяв у своїх основних соцмережах, таких як Instagram чи TikTok. Єдина відповідь з’явилася у Threads, і навіть там — лише у коментарях, що зробило її малопомітною для широкої аудиторії.
Через два дні після початку скандалу Fable нарешті визнав проблему, вибачився та пообіцяв вдосконалити систему, щоб подібне більше не повторювалося. Проте багато користувачів залишилися незадоволеними. Вибачення виглядали запізнілими, а їхня прозорість — недостатньою.
Моя думка:
Це дуже неприємна ситуація, яка справедливо викликає так багато негативу. Я бачу багато розчарованих відгуків про цей додаток. Хоча я завантажила його минулого тижня, насправді досі користуюся Goodreads — він для мене виглядає більш надійним та зручним.
Цей випадок — ще одне нагадування, що технології, навіть такі сучасні, як ШІ, потребують ретельного контролю. Інакше вони не лише не вирішують існуючі проблеми, а й створюють нові.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🎅2
Почала ще одну історію. Дуже гарно написано — як річка плине. Просто і легко, але з підводними течіями.
#читаю_зараз #britbennett #thevanishinghalf
#читаю_зараз #britbennett #thevanishinghalf
❤5
По-перше, це не зовсім те, чого я очікувала, бо я думала, що це більше книга про соціальну несправедливість, що теж цікаво, звісно ж, і тут це є. Але тут насправді дуже закручений сюжет, і можу сказати, що якби це була оповідь від першої особи, то це точно був би ненадійний оповідач.
По-друге, тут використовуються прийоми, якими не всі автори володіють, але якщо їх опанувати, то це величезний плюс для письменницької майстерності. Перший: раптово подавати важливу/шокуючу інформацію, не маринуючи читача. Другий: не називати щось прямо, а використовувати натяки та деталі, завдяки яким читач сам все зрозуміє (або ні).
#читаю_зараз #thevanishinghalf #britbennett
По-друге, тут використовуються прийоми, якими не всі автори володіють, але якщо їх опанувати, то це величезний плюс для письменницької майстерності. Перший: раптово подавати важливу/шокуючу інформацію, не маринуючи читача. Другий: не називати щось прямо, а використовувати натяки та деталі, завдяки яким читач сам все зрозуміє (або ні).
#читаю_зараз #thevanishinghalf #britbennett
❤1
Britt Bennett. The Vanishing Half
Місце, з якого починається книга — це маленьке містечко Маллард («дика качка» у перекладі), якого немає на мапі і в якому живуть світлошкірі афроамериканці. Колись з нього втекли сестри-близнята, предок яких і заснував Маллард, і ось раптово одна з них, Дезіре, повернулася, і не сама, а з темношкірою донькою. Тим часом її сестра Стелла веде зовсім інше життя, але забути минуле не може.
Книга безумовно прекрасна, єдине, що коли в центрі оповіді декілька персонажів та часових ліній, деякі все ж субʼєктивно цікавіші, ніж інші. Для мене вони розподілилися так (починаючи з найцікавішої): Дезіре — її дочка Джуд — Стелла — її дочка Кеннеді, і трішки проблема, що саме в такому порядку все й було (але я рада, що фінальна сторінка дісталасяДжуд ). Просто мені певні сетинґи подобаються більше, і Дезіре з Джуд чисто як люди мені приємніші.
Ключовою тут є тема подвійного життя: це й звʼязок між сестрами-близнятами, і думки про ідентичність, і passing, ітрансґендерність , і акторство. Також тут є і про фемінізм, і про суспільну нерівність, і про деякі історичні події. І от ще думаю: наскільки взагалі коректні терміни типу POC (people of color), authors of color та інші? Бо дивлюсь, що начебто толерантні люди це вживають, але ж насправді це образливо та недостовірно.
Ще хочу відмітити, що тут є приємні персонажі-чоловіки, за Різа я прямо дуже переживала.
Ця книга має сподобатись, якщо сподобалась «Хранителька таємниці» Кейт Мортон, ось чомусь найбільше така асоціація в мене. Ну й, звісно, Тоні Моррісон та Нелла Ларсен.
#britbennett #thevanishinghalf #прочитане2025
Місце, з якого починається книга — це маленьке містечко Маллард («дика качка» у перекладі), якого немає на мапі і в якому живуть світлошкірі афроамериканці. Колись з нього втекли сестри-близнята, предок яких і заснував Маллард, і ось раптово одна з них, Дезіре, повернулася, і не сама, а з темношкірою донькою. Тим часом її сестра Стелла веде зовсім інше життя, але забути минуле не може.
Книга безумовно прекрасна, єдине, що коли в центрі оповіді декілька персонажів та часових ліній, деякі все ж субʼєктивно цікавіші, ніж інші. Для мене вони розподілилися так (починаючи з найцікавішої): Дезіре — її дочка Джуд — Стелла — її дочка Кеннеді, і трішки проблема, що саме в такому порядку все й було (але я рада, що фінальна сторінка дісталася
Ключовою тут є тема подвійного життя: це й звʼязок між сестрами-близнятами, і думки про ідентичність, і passing, і
Ще хочу відмітити, що тут є приємні персонажі-чоловіки, за Різа я прямо дуже переживала.
Ця книга має сподобатись, якщо сподобалась «Хранителька таємниці» Кейт Мортон, ось чомусь найбільше така асоціація в мене. Ну й, звісно, Тоні Моррісон та Нелла Ларсен.
#britbennett #thevanishinghalf #прочитане2025
❤3
Я не сильно засмучена щодо книжок, бо сподобались тільки Neverwhere та Anansi Boys, про океан наче було нормально в процесі, але нічого не памʼятаю. American Gods не люблю, Stardust ненавиджу (оце відразу треба було запідозрити щось не те, якщо письменник вбив в своїй книзі єдинорога ). А, ну й «Кораліну» не люблю. Більше нічого в нього не читала.
Але що засмучує: Ґейман здавався адекватною людиною. Отут шкода.
І я сподіваюсь, що не він один отримає весь гейт, бо є й інші проблемні автори, справедливо не закривати очі в усіх випадках, навіть якщо це відбувалося в позаминулому столітті.
Але що засмучує: Ґейман здавався адекватною людиною. Отут шкода.
І я сподіваюсь, що не він один отримає весь гейт, бо є й інші проблемні автори, справедливо не закривати очі в усіх випадках, навіть якщо це відбувалося в позаминулому столітті.
❤3💯2
Forwarded from машині прикольчики
Мене не цікавить мистецтво. Нам треба відділяти голову митця від його тіла
❤1
Forwarded from reading at midnight 🌙
про Ніла Ґеймана: думаю, ви вже стикалися з тією самою статтею з Vulture про звинувачення у сексуальному насильстві, і я не маю чого додати до обговорення, окрім як висловити мою огиду.
я ніколи не була фанаткою, і не уявляю, як мають почуватися люди, які їм щиро захоплювалися - бо навіть я почуваюся обманутою, бо Ґейман роками культивував репутацію про-фемініста та ЛГБТ-аллі.
однак, сьогодні про дещо інше: тамблер приніс мені скріншоти (за лінком більше) з фейсбуку обговорення підозрілої кількості збігів у "Сендмені" Ґеймана із фентезі-циклом "Flat Earth" менш відомої (принаймні у нас зараз) письменниці Таніт Лі, що хронологічно вийшов раніше першого випуску "Сендмена".
ця ідея не виникла раптово і щойно: при побіжному пошуку я знайшла, наприклад, статтю 2020 року, де зазначається, що цикл Лі, швидше за все, "мав вплив" на Ґеймана. певну схожість помічали ще й ось тут, у франкомовному блозі, допис від 2015 року (дякую всесвіту за гугл транслейт)
Ґейман ніколи публічно не говорив, що якось надихався роботами Таніт Лі.
було б цікаво порівняти і самій - але, хоч ім'я Таніт Лі я вже чула і маю інтерес оцінити її роботи, до "Сендмена" я не встигла дійти. і надалі не маю бажання брати в руки щось із Ґейманівського доробку.
подруга самої Лі (вже покійної) у коментарях зауважує, що Таніт Лі уникала зустрічей з Ґейманом на конвенціях, оскільки вважала, що той сплагіатив її твори.
крім того, коментатори зауважують:
- "Snow Glass Apples" - невеликий твіст на основі "Red as Blood" тієї ж Таніт Лі;
- для "Американських богів" запозичено чимало з "Last Call" Тіма Паверза;
- подібність "Кораліни" до "The Thief of Always" Клайва Баркера;
- "Небудь-де" заснований на ідеї Lenny Henry (хоча у згаданому інтерв'ю зазначено, що Генрі "запітчив" цю ідею Ґейманові)
😐
я ніколи не була фанаткою, і не уявляю, як мають почуватися люди, які їм щиро захоплювалися - бо навіть я почуваюся обманутою, бо Ґейман роками культивував репутацію про-фемініста та ЛГБТ-аллі.
однак, сьогодні про дещо інше: тамблер приніс мені скріншоти (за лінком більше) з фейсбуку обговорення підозрілої кількості збігів у "Сендмені" Ґеймана із фентезі-циклом "Flat Earth" менш відомої (принаймні у нас зараз) письменниці Таніт Лі, що хронологічно вийшов раніше першого випуску "Сендмена".
ця ідея не виникла раптово і щойно: при побіжному пошуку я знайшла, наприклад, статтю 2020 року, де зазначається, що цикл Лі, швидше за все, "мав вплив" на Ґеймана. певну схожість помічали ще й ось тут, у франкомовному блозі, допис від 2015 року (дякую всесвіту за гугл транслейт)
Ґейман ніколи публічно не говорив, що якось надихався роботами Таніт Лі.
було б цікаво порівняти і самій - але, хоч ім'я Таніт Лі я вже чула і маю інтерес оцінити її роботи, до "Сендмена" я не встигла дійти. і надалі не маю бажання брати в руки щось із Ґейманівського доробку.
подруга самої Лі (вже покійної) у коментарях зауважує, що Таніт Лі уникала зустрічей з Ґейманом на конвенціях, оскільки вважала, що той сплагіатив її твори.
крім того, коментатори зауважують:
- "Snow Glass Apples" - невеликий твіст на основі "Red as Blood" тієї ж Таніт Лі;
- для "Американських богів" запозичено чимало з "Last Call" Тіма Паверза;
- подібність "Кораліни" до "The Thief of Always" Клайва Баркера;
- "Небудь-де" заснований на ідеї Lenny Henry (хоча у згаданому інтерв'ю зазначено, що Генрі "запітчив" цю ідею Ґейманові)
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
💯2