Почала ще одну історію. Дуже гарно написано — як річка плине. Просто і легко, але з підводними течіями.
#читаю_зараз #britbennett #thevanishinghalf
#читаю_зараз #britbennett #thevanishinghalf
❤5
По-перше, це не зовсім те, чого я очікувала, бо я думала, що це більше книга про соціальну несправедливість, що теж цікаво, звісно ж, і тут це є. Але тут насправді дуже закручений сюжет, і можу сказати, що якби це була оповідь від першої особи, то це точно був би ненадійний оповідач.
По-друге, тут використовуються прийоми, якими не всі автори володіють, але якщо їх опанувати, то це величезний плюс для письменницької майстерності. Перший: раптово подавати важливу/шокуючу інформацію, не маринуючи читача. Другий: не називати щось прямо, а використовувати натяки та деталі, завдяки яким читач сам все зрозуміє (або ні).
#читаю_зараз #thevanishinghalf #britbennett
По-друге, тут використовуються прийоми, якими не всі автори володіють, але якщо їх опанувати, то це величезний плюс для письменницької майстерності. Перший: раптово подавати важливу/шокуючу інформацію, не маринуючи читача. Другий: не називати щось прямо, а використовувати натяки та деталі, завдяки яким читач сам все зрозуміє (або ні).
#читаю_зараз #thevanishinghalf #britbennett
❤1
Britt Bennett. The Vanishing Half
Місце, з якого починається книга — це маленьке містечко Маллард («дика качка» у перекладі), якого немає на мапі і в якому живуть світлошкірі афроамериканці. Колись з нього втекли сестри-близнята, предок яких і заснував Маллард, і ось раптово одна з них, Дезіре, повернулася, і не сама, а з темношкірою донькою. Тим часом її сестра Стелла веде зовсім інше життя, але забути минуле не може.
Книга безумовно прекрасна, єдине, що коли в центрі оповіді декілька персонажів та часових ліній, деякі все ж субʼєктивно цікавіші, ніж інші. Для мене вони розподілилися так (починаючи з найцікавішої): Дезіре — її дочка Джуд — Стелла — її дочка Кеннеді, і трішки проблема, що саме в такому порядку все й було (але я рада, що фінальна сторінка дісталасяДжуд ). Просто мені певні сетинґи подобаються більше, і Дезіре з Джуд чисто як люди мені приємніші.
Ключовою тут є тема подвійного життя: це й звʼязок між сестрами-близнятами, і думки про ідентичність, і passing, ітрансґендерність , і акторство. Також тут є і про фемінізм, і про суспільну нерівність, і про деякі історичні події. І от ще думаю: наскільки взагалі коректні терміни типу POC (people of color), authors of color та інші? Бо дивлюсь, що начебто толерантні люди це вживають, але ж насправді це образливо та недостовірно.
Ще хочу відмітити, що тут є приємні персонажі-чоловіки, за Різа я прямо дуже переживала.
Ця книга має сподобатись, якщо сподобалась «Хранителька таємниці» Кейт Мортон, ось чомусь найбільше така асоціація в мене. Ну й, звісно, Тоні Моррісон та Нелла Ларсен.
#britbennett #thevanishinghalf #прочитане2025
Місце, з якого починається книга — це маленьке містечко Маллард («дика качка» у перекладі), якого немає на мапі і в якому живуть світлошкірі афроамериканці. Колись з нього втекли сестри-близнята, предок яких і заснував Маллард, і ось раптово одна з них, Дезіре, повернулася, і не сама, а з темношкірою донькою. Тим часом її сестра Стелла веде зовсім інше життя, але забути минуле не може.
Книга безумовно прекрасна, єдине, що коли в центрі оповіді декілька персонажів та часових ліній, деякі все ж субʼєктивно цікавіші, ніж інші. Для мене вони розподілилися так (починаючи з найцікавішої): Дезіре — її дочка Джуд — Стелла — її дочка Кеннеді, і трішки проблема, що саме в такому порядку все й було (але я рада, що фінальна сторінка дісталася
Ключовою тут є тема подвійного життя: це й звʼязок між сестрами-близнятами, і думки про ідентичність, і passing, і
Ще хочу відмітити, що тут є приємні персонажі-чоловіки, за Різа я прямо дуже переживала.
Ця книга має сподобатись, якщо сподобалась «Хранителька таємниці» Кейт Мортон, ось чомусь найбільше така асоціація в мене. Ну й, звісно, Тоні Моррісон та Нелла Ларсен.
#britbennett #thevanishinghalf #прочитане2025
❤3
Я не сильно засмучена щодо книжок, бо сподобались тільки Neverwhere та Anansi Boys, про океан наче було нормально в процесі, але нічого не памʼятаю. American Gods не люблю, Stardust ненавиджу (оце відразу треба було запідозрити щось не те, якщо письменник вбив в своїй книзі єдинорога ). А, ну й «Кораліну» не люблю. Більше нічого в нього не читала.
Але що засмучує: Ґейман здавався адекватною людиною. Отут шкода.
І я сподіваюсь, що не він один отримає весь гейт, бо є й інші проблемні автори, справедливо не закривати очі в усіх випадках, навіть якщо це відбувалося в позаминулому столітті.
Але що засмучує: Ґейман здавався адекватною людиною. Отут шкода.
І я сподіваюсь, що не він один отримає весь гейт, бо є й інші проблемні автори, справедливо не закривати очі в усіх випадках, навіть якщо це відбувалося в позаминулому столітті.
❤3💯2
Forwarded from машині прикольчики
Мене не цікавить мистецтво. Нам треба відділяти голову митця від його тіла
❤1
Forwarded from reading at midnight 🌙
про Ніла Ґеймана: думаю, ви вже стикалися з тією самою статтею з Vulture про звинувачення у сексуальному насильстві, і я не маю чого додати до обговорення, окрім як висловити мою огиду.
я ніколи не була фанаткою, і не уявляю, як мають почуватися люди, які їм щиро захоплювалися - бо навіть я почуваюся обманутою, бо Ґейман роками культивував репутацію про-фемініста та ЛГБТ-аллі.
однак, сьогодні про дещо інше: тамблер приніс мені скріншоти (за лінком більше) з фейсбуку обговорення підозрілої кількості збігів у "Сендмені" Ґеймана із фентезі-циклом "Flat Earth" менш відомої (принаймні у нас зараз) письменниці Таніт Лі, що хронологічно вийшов раніше першого випуску "Сендмена".
ця ідея не виникла раптово і щойно: при побіжному пошуку я знайшла, наприклад, статтю 2020 року, де зазначається, що цикл Лі, швидше за все, "мав вплив" на Ґеймана. певну схожість помічали ще й ось тут, у франкомовному блозі, допис від 2015 року (дякую всесвіту за гугл транслейт)
Ґейман ніколи публічно не говорив, що якось надихався роботами Таніт Лі.
було б цікаво порівняти і самій - але, хоч ім'я Таніт Лі я вже чула і маю інтерес оцінити її роботи, до "Сендмена" я не встигла дійти. і надалі не маю бажання брати в руки щось із Ґейманівського доробку.
подруга самої Лі (вже покійної) у коментарях зауважує, що Таніт Лі уникала зустрічей з Ґейманом на конвенціях, оскільки вважала, що той сплагіатив її твори.
крім того, коментатори зауважують:
- "Snow Glass Apples" - невеликий твіст на основі "Red as Blood" тієї ж Таніт Лі;
- для "Американських богів" запозичено чимало з "Last Call" Тіма Паверза;
- подібність "Кораліни" до "The Thief of Always" Клайва Баркера;
- "Небудь-де" заснований на ідеї Lenny Henry (хоча у згаданому інтерв'ю зазначено, що Генрі "запітчив" цю ідею Ґейманові)
😐
я ніколи не була фанаткою, і не уявляю, як мають почуватися люди, які їм щиро захоплювалися - бо навіть я почуваюся обманутою, бо Ґейман роками культивував репутацію про-фемініста та ЛГБТ-аллі.
однак, сьогодні про дещо інше: тамблер приніс мені скріншоти (за лінком більше) з фейсбуку обговорення підозрілої кількості збігів у "Сендмені" Ґеймана із фентезі-циклом "Flat Earth" менш відомої (принаймні у нас зараз) письменниці Таніт Лі, що хронологічно вийшов раніше першого випуску "Сендмена".
ця ідея не виникла раптово і щойно: при побіжному пошуку я знайшла, наприклад, статтю 2020 року, де зазначається, що цикл Лі, швидше за все, "мав вплив" на Ґеймана. певну схожість помічали ще й ось тут, у франкомовному блозі, допис від 2015 року (дякую всесвіту за гугл транслейт)
Ґейман ніколи публічно не говорив, що якось надихався роботами Таніт Лі.
було б цікаво порівняти і самій - але, хоч ім'я Таніт Лі я вже чула і маю інтерес оцінити її роботи, до "Сендмена" я не встигла дійти. і надалі не маю бажання брати в руки щось із Ґейманівського доробку.
подруга самої Лі (вже покійної) у коментарях зауважує, що Таніт Лі уникала зустрічей з Ґейманом на конвенціях, оскільки вважала, що той сплагіатив її твори.
крім того, коментатори зауважують:
- "Snow Glass Apples" - невеликий твіст на основі "Red as Blood" тієї ж Таніт Лі;
- для "Американських богів" запозичено чимало з "Last Call" Тіма Паверза;
- подібність "Кораліни" до "The Thief of Always" Клайва Баркера;
- "Небудь-де" заснований на ідеї Lenny Henry (хоча у згаданому інтерв'ю зазначено, що Генрі "запітчив" цю ідею Ґейманові)
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
💯2