Хотіла почитати затишну дитячу книжечку. Затишна дитяча книжечка, як виявилося — про абʼюз над дитиною. Але хороша.

Книга чудова, і взагалі британська дитяча література про війну — це окремий вид сумно-прекрасного, бо є відчуття того, як дітям намагаються створити комфорт у страшні часи (Нарнія як найвідоміший приклад). Але щось мені здається, що закінчиться все погано… Хоча я трішки піддивилася в кінець, і наче там оптимістичні слова, але знаючи жорстокість дитячих письменників (знову ж Нарнія)…
#michellemagorian #goodnightmistertom #читаю_зараз

Це правда 😀

Мені потрібне українське видавництво з напрямком приблизно як Vintage або Persephone Books.

Michelle Magorian. Goodnight Mister Tom

Якби я прочитала її в дитинстві, то була б глибоко травмована (не те щоб зараз ні), але це неймовірно прекрасна книга. Я чомусь думала, що це просто про шкільне життя, але ні.

Починається все з того, що напередодні війни до англійського села привозять евакуйованих з Лондона дітей, і немолодому, грубуватому відлюднику Тому доводиться взяти до себе хлопчика Віллі. Це тиха, слабенька, хвороблива дитина, і Том відразу помічає сліди побиття. До того ж, Віллі страждає на енурез, не вміє читати, ніколи не спав в ліжку та не знає, що такого особливого в дні народження. Проте завдяки Тому та іншим хорошим людям (і собачці) Віллі поступово зцілюється та розквітає, і навіть виявляється, що він має таланти. Але на цьому все ще не закінчується…

Авторка тут зробила такі твісти, про які я б нізащо не здогадалася заздалегідь. І так, наприкінці сталося дещо сумне, але не те, про що я думала. Звісно, якщо події відбуваються під час війни, то варто очікувати, що страшного буде багато. Але незважаючи ні на що, книга дуже добра та надихаюча (без рожевих шмарклів).

Дуже сподобався мені хлопчик Зак з акторської родини, який став найкращим другом Віллі — розумний, веселий, талановитий і з добрим серцем (і як мені здалося, в нього були ознаки ADHD). Авторка й сама акторка, тому театр тут займає важливе місце, зокрема згадується знаковий для британського театрального світу «Пітер Пен» (який відіграє ключову роль в не менш прекрасному й трагічному романі Берил Бейнбрідж ”An Awfully Big Adventure”).

А ще тут гарно та без зайвих сентиментів прописано концепт віднайденої родини. І релігійний аспект теж гармонійно виглядає.

А от рідна мати Віллі — це щось жахливе (хоча вона очевидно психічно хвора, що далі підтверджується, а з деяких натяків я зрозуміла, що вона була проституйованою жінкою, але я не змогла їй співчувати).

Дуже здивував один момент: мати Віллі на зиму пришивала йому майку до трусів. Я поґуґлила, виявляється, це не її садистський винахід, таке реально в Англії було (а хтось пише, що й досі є). Це робили, щоб діти не мерзли, але щось я не розумію, як це допомагає, впевнена, що це справді вигадали садисти. Пишуть, що так в білизні й милися десь раз на тиждень. Головна інтрига: а туалетні справи як робити? Одні пишуть, що була застібка, інші — що просто якось відтягували. Коротше, жах.

Якщо вдасться знайти ще якусь книгу Маґоріан, обовʼязково почитаю, бо ця неймовірна. Ну й написана не по-дитячому (не лише тема, але й стиль).

#прочитане2025 #michellemagorian #goodnightmistertom

Ще з огидно-гігієнічного: ґуґлила дещо, коли читала Емілі Генрі, і знайшла обговорення, з яких дізналася, що певні американці під час душу не миють дупу 🤢 Але честь та хвала Емілі Генрі, її персонаж як раз мився повністю 😀

🙃
#читаю_зараз #luster

Це, я так думаю, приклад прописних неочевидних істин (для середнього американця?). Про Rosebud я знаю, бо дивилася «Громадянина Кейна», а про Канзас не зовсім зрозуміла, але певно, є хибна думка, що столиця — Канзас-сіті (я про це ніколи не замислювалась, бо американську географію знаю погано). Але цікаво з культурологічного погляду.

Про можливі причини світлого кольору теж якось не задумувалася, хоча саме так і прописано в деяких творах 🥲
Про тест на паперовий пакет десь колись чула. Це коли порівнюють колір шкіри з коричневим паперовим пакетом, і якщо він світліший, то можуть бути якісь преференції.

Raven Leilani. Luster

Ця книга у мене колись давно була записана разом з Елайзою Кларк, Меґан Нолан, щось там ще було, треба знайти цей списочок, бо певно вже все прочитала звідти. Традиційно середня оцінка на goodreads 3.50, що мене водночас дивує (бо книжка хороша) та не дивує (тут промовчу).

Отже, це знову історія про нещасливу жінку в сучасному світі, яка знаходить найгіршого чоловіка. Еді — молода афроамериканка, яка працює у видавничій сфері та любить малювати, з карʼєрою в неї не все добре, з особистим життям теж. І от вона заводить дивні стосунки з гидким чоловіком, який більше, ніж на 20 років старший, і в той же час спілкується з його дружиною Ребеккою та прийомною дочкою.

Незважаючи на сумний зміст, книга смішна (але то треба мати специфічне почуття гумору) та досить сюрреалістична (приміром, сцена, коли Еді йде на співбесіду до школи кловнів). Через цю сюрреалістичність припускаю, що Еді — ненадійна оповідачка (причини є).

Цікаво, чи імʼя Ребекки — це відсилання до Дюморʼє (бо в принципі в книзі багато алюзій на всяке художньо-літературне), але я впевнена, що чашка, якою Еді користується в будинку коханця — то привіт Ширлі Джексон.

Серед tw: вбивство тварини (неграфічне, поза кадром), тілесні подробиці. Ще є дещо, але писати не буду. Насправді найбільше триґерить пристаркуватий коханець, таке гидке створіння.

В відгуках бачу скарги на стиль, але мені нормально читалося.

#luster #ravenleilani #прочитане2025

Знайшла список (певно, там ще були «Ейлін» та «Банні», але я на той момент їх вже прочитала):

Melissa Broder — певно, Pisces. Планую взяти в бібліотеці. Upd: але вже не хочеться 😟
Burnt Sugar — не хочу читати, впевнена, що не сподобається.
Nightbitch — та щось теж не хочу.
Acts of Desperation +
Luster +
Boy Parts +