«Не беспокойся, дорогая» (2022) — американский психологический триллер режиссёрки Оливии Уайлд. Фильм поднимает вопросы гендерных ролей, патриархата, феминизма, и в этом отношении (на мой взгляд) гораздо интереснее «Барби» Греты Гервиг (2023). Однако если феминистическая борьба подаётся лейтмотивом, напрямую, и говорить о ней даже скучно, то вот дополнительная мелодия становления главной героини, обретение ею своей истинной самости, и муки, доставляемые заточением в самости ложной — показаны великолепно.

Это ещё один пример жуткого кино (вроде «Солнцестояния» 2019), когда самое ужасное происходит не в сумраке, или тёмной подворотне, а при ослепительно ярком свете дня. Каково же это — быть объектом чужой галлюцинации, где, помимо прочего, есть настоятельное требование оставаться счастливой, непрерывно наслаждаться?

(Важно перед просмотром фильма не открывать трейлеры, чтобы не испортить себе впечатление)

https://telegra.ph/Na-polyah-Ne-bespokojsya-dorogaya-2022-12-24

#смотрим_вместе #фильм

Після більш загального виявлення не-інтерпретативних чинників, що допомагають "зціленню", Бостонська група йде вперед. І на цей раз робить спробу вгледіти нюанси терапевтичної дії майже під мікроскопом. Розбираючи все на молекули і аналізуючи ледве помітні зрушення у досить об'ємному "живому" протоколі зустрічі.

Направду ця стаття написана аж 20 років тому. І трохи забавно уявляти, як десять стареньких інтелектуалів кожного дня збираються разом, щоб подумати, чому один з них на нещодавній сесії хмикнув саме три рази, а мовчання клієнта продовжувалося рівно 63 секунди.

Втім, коли техніка аналітика не підлягає жорсткому регламентуванню (коли є строгі шаблони потрібних фраз, або точні списки/етапи, які необхідно крок за кроком пройти), ці питання стають дійсно важливими. Чому ми говоримо те, а не інше? Як обрати напрям? Чому саме у такий спосіб і у такий момент? І як відбувається взаємний вплив у парі? Сам клієнт може мати досить розмите уявлення, де він хоче опинитися у результаті терапії, чи навіть у кінці поточної сесії. Кожного разу це лише вирішення негайної дилеми, як саме варто вчинити прямо зараз, щоб просунутись. З одного боку це веде до непередбачуваності і недбалості (в крайньому випадку до хаоса), але з іншого - дає місце імпровізації, спільності, справжній співтворчості і стосункам між двома людьми. Також стаття класно ілюструє "комунікативну надмірність", коли один і той же матеріал спливає у різних контекстах, образах, часових проміжках; і автори показують, як це можна використати для розуміння іншого.

https://telegra.ph/Something-mote-than-interpretation-Revisited-12-27

#стаття

Дуже детальний аналіз шматочків цього протоколу на локальному рівні, тобто не в загальних психоаналітичних концепціях щодо випадку, а практично порядковий розбір (хто що сказав, не сказав, подумав). Відмінна особливість в тому, що автори взяли щось буденне, із повсякденної роботи, де аналітик може помилятися або відверто не ідеально формулювати думку. Це також одна з їх основних ідей - важливі речі відбуваються не лише завдяки запаморочливим інсайтам, скоріше інсайти уможливлюються лише в тому просторі, де можна просто бути.

#стаття #переклад

И конечно с наступающим Новым годом, берегите себя! 🇺🇦🎄

Противостояние кпт vs психоанализ, пожалуй, уже совсем не актуально, но "творческая обработка краёв пустоты" - это мощь.
Авторка: Анна Зозуля

Про полноту из книги М. Вудман "Сова была раньше дочкой пекаря. Ожирение, нервная анорексия и подавленная женственность"

По статистике у 80 % родителей с повышенным весом дети имеют лишний вес, в то время как только у 10 % будет повышен вес, если он не повышен у родителей. Влияние окружающей среды очень быстро проявляет себя в младенческом возрасте, и женщина должна понять, является ли то, что кажется генетическим, на самом деле таковым, или же ее родителей так же перекармливали в детстве. Толстые люди обычно происходят из семей, которые были совершенно оральными по своей жизненной ориентации. Давать пищу и принимать ее считалось огромной ценностью. Это придавало эмоциональные оттенки каждой ситуации: родители, которые не могли дать любовь, давали еду; родители, у которых было мало денег, гордились своим хорошим столом; родители, ценящие культурные традиции, передавали это своим детям во время роскошных праздников; родители, подавлявшие собственную сексуальность, имели тенденцию компенсировать ее недостаток с помощью еды. Другие наслаждения, представление о которых должно было развиться по мере взросления у ребенка, страдающего ожирением, никогда не имели той же поддержки в ее [женской] психике. Однажды осознав, насколько важна для нее еда — или даже жирность, — она, возможно, смогла бы признать усиливающуюся тревогу, возникающую всякий раз, когда она отказывала себе в сладких углеводах.

Ответом на второй вопрос — «Что символизирует полнота?» — является последующий материал этой книги. Здесь достаточно сказать, что толстое тело может быть и колыбелью, и могилой. Если оно видится могилой, женщина с излившей готовностью может забросить поиски своей собственной жизненной силы, заживо погребенной внутри нее.

#цитата

Якось в одному онлайн-журналі було опубліковано статтю, де жінка-психоаналітик ділилася досвідом роботи зі своєю першою клієнткою. За 9 місяців роботи терапевт набрала 9 кг. Клієнтка зазвичай монотонно, беземоційно і дуже нудно розповідала побутові історії про себе та своїх знайомих. Одного разу на сесії аналітик відчула, що їй страшенно незручно сидіти, хочеться підкласти подушку під поперек, нічим дихати. Вона проінтерпретувала це так, що вона ніби вагітна жінка, можливо, як мама клієнтки, яка обговорює всілякі дрібниці з подружкою, не звертаючи уваги на ще ненароджену доньку. Дівчина замовкла на хвилин п'ять, а потім гнівно запитала: "Ну що це за дурня?"

Повний текст: https://telegra.ph/Somaticheskoe-otygryvanie-01-18

#нотатки

Існує особлива категорія пацієнтів, які уникають емоційно близьких стосунків з об’єктами та надзвичайно прив’язані до просторів. Додатково їх характеризує особливий душевний стан неприкаяності та безправності в стосунках через те, що для них звично почуватися в стосунках наче в «приймах». Для цієї категорії пацієнтів характерно, що вони тривалий час неспроможні «привласнити» собі процес терапії (шизоїдні захисти), а приходять тому, що їх чекають, або, навпаки, схильні до експансії, і стосунки з ними справляють враження, що вони намагаються колонізувати місце проведення терапії та привласнити аналіз і аналітика (нарцисичні захисти). Такі пацієнти особливим способом прив’язані до просторів, де проходить їхнє життя, а з початком аналізу – до самого місця терапії. Спроба думати про них у контексті об’єктного перенесення справляє враження, що ми для них мало що означаємо, скоріш для них важлива сама процедура аналізу як важливий ритуал, який стає острівцем стабільності в їхньому житті. Наприклад, один із пацієнтів, якого у звичних термінах можна визначити як шизоїдного, просив мене на час відпустки залишити йому ключі, щоб він міг приходити до кабінету в день сесії та проводити звичні 50 хвилин. [...] Інша клієнтка мала особливість заповнювати весь час сесії своїм матеріалом, не залишаючи місця для того, щоб я міг запропонувати свій коментар, сприймаючи мене винятково як простір-контейнер для своїх переживань. Такі шизоїдні пацієнти в перенесенні встановлюють стосунки не так з аналітиком як важливим об’єктом, як переважно з простором сесії, що емоційно з ним пов’язаний. Коли аналітик в інтерпретаціях апелює до свого значення в житті пацієнта, наприклад, наполягаючи на інтерпретаціях об’єктного перенесення, вони переживають це як настирливе вторгнення та змушені захищатись або догідливо погоджуватись, що здається формальним проявом лояльності.

Цитати із статті О. Федорця "Від фізичного простору до ментального" (2023)

Как часть движения экономической глобализации, превращающей людей в объекты, депрессивное общество не хочет больше и слышать о чувстве вины, об интимных чувствах, о совести, о желаниях, о бессознательном. Чем больше оно замыкается в нарциссической логике, тем дальше бежит от идеи субъективности.

Индивид интересует его, только чтобы измерить его успехи, а страдающий субъект интересует его только как жертва. И если оно неустанно стремится выразить числами нехватку, измерить инвалидность, представить в количественном виде травмы, то делает это для того, чтобы никогда не задумываться над их истоками.

Больным человеком депрессивного общества буквально "владеет" биополитическая система, которая управляет его мыслями подобно могущественному колдуну. Этот человек не только ни за что не отвечает в своей жизни, но у него даже нет больше права представить, что его смерть может быть актом его сознания или бессознательного.

Так, например, не так давно, при отсутствии малейших доказательств и несмотря на активные протесты многих психиатров, один американский ученый утверждал, что исключительная причина самоубийства лежит не в субъективном решении, в переходе к действию или историческом контексте, а в ненормальной выработке серотонина.

Итак, во имя чистой химико-биологической логики стирается трагический характер собственно человеческого акта - от Клеопатры до Катона Младшего, от Сократа до Мисимы, от Вертера до Эммы Бовари. Так же уничтожаются, благодаря качествам простой молекулы, все социологические, исторические, философские, литературные, психоаналитические работы от Эмиля Дюркгейма до Мориса Пенге, которые придали этическое, а не химическое значение вечной трагедии добровольной смерти.

Элизабет Рудинеско