Цього року у Journal of the American Psychoanalytic Association з'явилася нова рубрика. З назвою "На сесії" (спасибо, Адександр Левчук, за находку!)

Бажаючих закликають описати невелику ситуацію, що виникла в кабінеті, та викликала у аналітика почуття розгубленості, тривоги, суму, або ж радість, здивування. У такі моменти аналітик часто переключається на інший концептуальний або технічний підхід, каже чи робить щось незвичне, чого сам не очікував, і тому це цікаво обдумувати. Авторів просять взагалі не використовувати термінів, і розповісти про ситуацію як вона видається - суб'єктивно. Потім два інших аналітика дають короткі коментарі з цього приводу.

Тут нема розлогих описів біографії клієнта, історії всього терапевтичного процесу і висвітлення пов'язаних із ним теоретичних питань. Однак, невеликі клінічні моменти створюють поле для фантазування щодо доцільності тієї чи іншої інтервенції, думок і дискусій.

У першому випуску "На сесії" Генрі Маркман (Henry Markman) змальовує дражливу психоаналітичну ситуацію, яка є технічно складною та емоційно складною як для пацієнта, так і для аналітика. Доннел Стерн та Шеллі Роквелл пропонують чутливі та вдумливі коментарі з власних теоретичних рамок, інтерперсональних та кляйніанських, відповідно.

#нотатки #стаття #переклад

«Наступне питання складніше. Чи повинен аналітик повністю підкоритися умовам, що висуває пацієнт? Моєю мовою це звучало б приблизно так: "Аналітик з'їхав з глузду, пацієнт — притомний"»

Коментар Шеллі Роквелл (кляйніанська перспектива) до віньєтки "На сесіїї з Метом".

«Віньєтка Маркмана підводить нас до питання, яке ми ставимо відтоді, як почали ставити під сумнів так звану стандартну техніку як критерій аналітичної компетентності: Що таке психоаналіз? Чесно кажучи, для мене це питання ніколи не було таким тривожним, як, на скільки мені відомо, для багатьох інших. Я завжди вважав, що клінічний психоаналіз - це особливий спосіб для однієї людини бути корисною іншій. Це проект, який ґрунтується на допитливості; визнанні безперервного несвідомого процесу; на центральному місці стосунків з іншими, внутрішнім і зовнішнім; і на взаємному намірі його учасників зрозуміти один одного. Саме тому психоаналіз для мене є найбільш значущим, коли його розуміють як відношення, а не як процедуру.»

Коментар Доннела Стерна (реляційна перспектива) до віньєтки "На сесіїї з Метом".

«Не беспокойся, дорогая» (2022) — американский психологический триллер режиссёрки Оливии Уайлд. Фильм поднимает вопросы гендерных ролей, патриархата, феминизма, и в этом отношении (на мой взгляд) гораздо интереснее «Барби» Греты Гервиг (2023). Однако если феминистическая борьба подаётся лейтмотивом, напрямую, и говорить о ней даже скучно, то вот дополнительная мелодия становления главной героини, обретение ею своей истинной самости, и муки, доставляемые заточением в самости ложной — показаны великолепно.

Это ещё один пример жуткого кино (вроде «Солнцестояния» 2019), когда самое ужасное происходит не в сумраке, или тёмной подворотне, а при ослепительно ярком свете дня. Каково же это — быть объектом чужой галлюцинации, где, помимо прочего, есть настоятельное требование оставаться счастливой, непрерывно наслаждаться?

(Важно перед просмотром фильма не открывать трейлеры, чтобы не испортить себе впечатление)

https://telegra.ph/Na-polyah-Ne-bespokojsya-dorogaya-2022-12-24

#смотрим_вместе #фильм

Після більш загального виявлення не-інтерпретативних чинників, що допомагають "зціленню", Бостонська група йде вперед. І на цей раз робить спробу вгледіти нюанси терапевтичної дії майже під мікроскопом. Розбираючи все на молекули і аналізуючи ледве помітні зрушення у досить об'ємному "живому" протоколі зустрічі.

Направду ця стаття написана аж 20 років тому. І трохи забавно уявляти, як десять стареньких інтелектуалів кожного дня збираються разом, щоб подумати, чому один з них на нещодавній сесії хмикнув саме три рази, а мовчання клієнта продовжувалося рівно 63 секунди.

Втім, коли техніка аналітика не підлягає жорсткому регламентуванню (коли є строгі шаблони потрібних фраз, або точні списки/етапи, які необхідно крок за кроком пройти), ці питання стають дійсно важливими. Чому ми говоримо те, а не інше? Як обрати напрям? Чому саме у такий спосіб і у такий момент? І як відбувається взаємний вплив у парі? Сам клієнт може мати досить розмите уявлення, де він хоче опинитися у результаті терапії, чи навіть у кінці поточної сесії. Кожного разу це лише вирішення негайної дилеми, як саме варто вчинити прямо зараз, щоб просунутись. З одного боку це веде до непередбачуваності і недбалості (в крайньому випадку до хаоса), але з іншого - дає місце імпровізації, спільності, справжній співтворчості і стосункам між двома людьми. Також стаття класно ілюструє "комунікативну надмірність", коли один і той же матеріал спливає у різних контекстах, образах, часових проміжках; і автори показують, як це можна використати для розуміння іншого.

https://telegra.ph/Something-mote-than-interpretation-Revisited-12-27

#стаття

Дуже детальний аналіз шматочків цього протоколу на локальному рівні, тобто не в загальних психоаналітичних концепціях щодо випадку, а практично порядковий розбір (хто що сказав, не сказав, подумав). Відмінна особливість в тому, що автори взяли щось буденне, із повсякденної роботи, де аналітик може помилятися або відверто не ідеально формулювати думку. Це також одна з їх основних ідей - важливі речі відбуваються не лише завдяки запаморочливим інсайтам, скоріше інсайти уможливлюються лише в тому просторі, де можна просто бути.

#стаття #переклад

И конечно с наступающим Новым годом, берегите себя! 🇺🇦🎄

Противостояние кпт vs психоанализ, пожалуй, уже совсем не актуально, но "творческая обработка краёв пустоты" - это мощь.
Авторка: Анна Зозуля

Про полноту из книги М. Вудман "Сова была раньше дочкой пекаря. Ожирение, нервная анорексия и подавленная женственность"

По статистике у 80 % родителей с повышенным весом дети имеют лишний вес, в то время как только у 10 % будет повышен вес, если он не повышен у родителей. Влияние окружающей среды очень быстро проявляет себя в младенческом возрасте, и женщина должна понять, является ли то, что кажется генетическим, на самом деле таковым, или же ее родителей так же перекармливали в детстве. Толстые люди обычно происходят из семей, которые были совершенно оральными по своей жизненной ориентации. Давать пищу и принимать ее считалось огромной ценностью. Это придавало эмоциональные оттенки каждой ситуации: родители, которые не могли дать любовь, давали еду; родители, у которых было мало денег, гордились своим хорошим столом; родители, ценящие культурные традиции, передавали это своим детям во время роскошных праздников; родители, подавлявшие собственную сексуальность, имели тенденцию компенсировать ее недостаток с помощью еды. Другие наслаждения, представление о которых должно было развиться по мере взросления у ребенка, страдающего ожирением, никогда не имели той же поддержки в ее [женской] психике. Однажды осознав, насколько важна для нее еда — или даже жирность, — она, возможно, смогла бы признать усиливающуюся тревогу, возникающую всякий раз, когда она отказывала себе в сладких углеводах.

Ответом на второй вопрос — «Что символизирует полнота?» — является последующий материал этой книги. Здесь достаточно сказать, что толстое тело может быть и колыбелью, и могилой. Если оно видится могилой, женщина с излившей готовностью может забросить поиски своей собственной жизненной силы, заживо погребенной внутри нее.

#цитата