Ми з нетерпінням чекатимемо всіх ☝️☝️☝️

Ви знаєте притчу про рибалку, який втопив свій човен?

Жив собі колись на березі річки рибалка. Була в нього стара похилена хатинка, дружина і діти. Колись річка приносила багато риби, блискучої та жирної, а з нею – хороший заробіток, що дзвоном монет звучав у вухах. Але з кожним роком рибалка заробляв все менше. Снасті старіли, човен ламався, він його лагодив. Знову ламався – знову лагодив. І так по колу з року в рік. Дійшло до того, що родина рибалки почала голодувати.

Не знав рибалка, що робити й як діяти. Все продовжував плавати і виловлювати ті нещасні залишки риб. Як одного разу прийшов до них додому похилий миршавий старець і попросився на ночівлю. Прийняли його радо, нагодували досита вечерею, хоч їжі ледь-ледь вистачало навіть на самих господарів, і дали найзручніше місце в хатині. На ранок старець запитав, як він може віддячити віддячити рибалці за кров та їжу. Рибалка тільки посміхнувся і запитав:

– Дай мені пораду, старче, як вибратися з убогості?

– Щоб вибратися з убогості, утопи свій човен!

Сказав старець і з тим пішов, тільки його й бачили.

Рибалка подумав, що в старого зовсім мізки попливли, і пішов далі лагодити човен.

Одного дня, чоловік поплив рибалити в шторм, щоб родина не вмерла з голоду. Човен розбився повністю, а рибалка чудом залишився живий.

Тоді родина зібралася та попрямувала в інше місце шукати кращої долі.

Незабаром вони натрапили на велике риболовне місто. Там була величезна кількість човнів та шхун. У чоловіка розбіглися очі, він був дуже радий, але грошей на придбання в нього не було.

Він довго сидів на березі та спостерігав за іншими рибаками. З часом чоловік почав помічати, що деякі човни і снасті потребують негайного ремонту. За життя рибалка навчився ремонтувати будь-яку пробоїну, тому почав робити це із човнами в місті, а згодом відкрив майстерню.

До нього з’їжджалися люди зі всього регіону. Дуже скоро рибалка придбав чудову хату для своєї родини, і далі вони не знали скрут і бід.

От тоді тільки рибалка й згадав того старця з його порадою втопити човна.

Інколи людям страшно пробувати щось нове. Вони звикли займатися тим, чим займаються, навіть якщо це не приносить їм ніякої користі. Але варто хоча б спробувати – і ви зрозумієте, що боялися дарма. Зміни, з чого б вони не починалися, завжди приносять гарний результат.

Але знаєте, де дьоготь в цій солодкій історії?

Вона не про більшість. Парам пам пам.

Здебільшого людям просто лінь щось змінювати. Не страшно, не тривожно. А лінь. Все одно.

Все одно, як воно там могло би бути в майбутньому – головне, що платять і тих грошей вистачає на хліб і чекушку в заначку. А про всяк випадок завжди знайдуться мама/тато/дядько/кредитний ліміт в Монобанку. Та сама сіра маса, яка зробить все, аби лиш залишили свою дупу у відносному теплі, навіть якщо з кожним роком воно тухне, як опалення в старому дизелі.

А коли серед них з'являються ті, хто хотів би, хто міг і хто почав би щось змінювати – так оточуючі його закопують. Відро з крабами. «Не висувайся», «не мрій», «найрозумніший, чи що?».

Моралі не буде. Просто є хтось, хто, будучи крабом, іншим крабам виламує клешні, щоб вибратися з відра. А є краби, які живуть попід пристанню старого рибалки, який кожного ранку ремонтує свій човен.

#софіягуд

Останніми роками надворі тихо так, що не чути ні цвіркунів, ні цикад, ні тихого рваного дихання – чи то твого, чи то мого. Останніми роками на щоках вогко так, як попід лінією барикад в дощовий вечір. Річечка пливе, перетікає по асфальту, чухається об каміння і стукає об ноги. Мряка опускається і стає все важчою, осідає росою на плечах, косою на руці, балахоном на голові, довгим, що закриває весь горизонт – і не видно зірок.

Ти стоїш посеред темряви, і в ній бачиш силуети. Тіні. Високі, на голови три вищі від тебе, і доводиться піднімати голову так високо, що балахон злітає, шурхає по спині та падає додолу. Ти випадково притупцяєш його ногами – бо то непотріб. Здається, той, хто стоїть біля тебе, усміхається цьому.

Ти роззираєшся навколо і розумієш, що їх тисячі. Сотні тисяч. І ці всі сотні тисяч очей – синіх, зелених, сірих, карих – дивляться на тебе з любов'ю.

Кожна з них, цих тіней – легендарна. Це тіні тих людей, які у міфах списами вбивають циклопів, відривають гідрам голови голими руками та вигадують троянських коней. Кожна з них світиться чимось блакитно-жовтим, виблискує, як найяскравіший діамант на сонці, і тобі доводиться мружитися, щоб не осліпнути. І тоді ти розумієш, що не бачиш зірок, тому що ти вже на них дивишся. Ці зірки зараз тримають небо.

Як шкода, що в наш жахливий час зірки світяться найяскравіше лише тоді, коли проростають фіалками. Дякуємо, Максиме, за те, що ти був і будеш, дякуємо організаторам виставки, що дозволили провести її у його рідному місті. Дякуємо всім дотичним та всім, хто прийшов на відкриття. Найменше, що ми можемо зробити, і притому найважливіше, що ми повинні робити – пам'ятати. Пам'ятати – бо пам'ять наша незгасима, а разом із нею і світло наших полеглих воїнів.

Повний звіт з відкриття тут.

Якщо ви не встигли відвідати виставку "ДАЛІ: Я ПОВЕРНУ СОБІ СВОЄ ЖИТТЯ" у Києві, виставку нашого полеглого воїна та поета Максима "Далі" Кривцова, не переймайтеся – в нас у Рівному її можна буде відвідати до 24.02.2014 включно у Мистецькому цоколі Рівненської обласної філармонії з понеділка по п'ятницю з 10:00 до 18:00.

(фотографії, на жаль, не змогла додати, бо телеграм не любить довгі пости. побачити їх можна ось тут)

#софіягуд

Коли мене запитають,
що таке війна
Я без роздуму відповім:
Імена

14 лютого - день закоханих, психічнохворих і книгодрукування. В цілому, набір стандартного письменника: закоханий, психічнохворий і книги пише.

Всіх зі святом! 🫡❤️

Роза в будь-якій незрозумілій ситуації:

#соборні_норни

Я одна із 14 переможців конкурсу фанфіків від Маслотома та Нової Пошти 💃🤸👀

(чого не очікували того не очікували звичайно; на цьому письменницьку кар'єру можна завершувати)

Автограф сесії по понеділках, вівторках, середах, четвергах, п'ятницях, суботах та неділях дівчатка і хлопчики 💅✨

Прочитати роботу про легендарного Толіка Масло можна ось тут: https://twitter.com/sofie_hood/status/1757839782929916063?t=L2hG3SFZTEu-LeEPUOgAtg&s=19

#софіягуд

Краще б ви так мої новели лайкали, як цю новину

ГОРИЗОНТИ РОЗШИРЮЮТЬСЯ, НАПРУГА ЗРОСТАЄ, ВИ НЕ СХОВАЄТЕСЯ НІДЕ 😈😈😈

ЛУЦЬК, АТЕНШН АТАНСЬЙОН

НАСТУПНА НЕДІЛЯ
25 ЛЮТОГО
18:00 ГОДИНА
«СПІЛКА СПЕЙС»
НА ЧЕТВЕРТОМУ ПОВЕРСІ ТЦ «ПРОМІНЬ»
(ТОЙ, НА ПОВОРОТІ БІЛЯ ЯКОГО НАЙБІЛЬШЕ УКАЧУЄ)
ВХІД – 150 ПРИ ВХОДІ
ВСІ ГРОШІ – НА ЗСУ 🇺🇦

Я – ВИСТУПАТИМУ
ВПЕРШЕ ЗА ДВА РОКИ і ВПЕРШЕ не в РІВНОМУ

ЧЕКАЮ ВСІХ!!!

Софіїні пости зазвичай: 🥰😘😍
Софіїні пости у фазі манії: 👹👹👹

💆‍♀️💆‍♀️💆‍♀️
Нагадування:

Приїхали подарунки від Маслотома 🥰

Довелося розпаковувати на роботі, тому вибачте за неінстаграмну картинку

‼️ УВАГА ‼️

Привіт)
Друзі, я до вас із новим збором, – відкриваю, щоб підтримати @craf_ua.
Civil resistance and assistance foundation – організація, яка займається камуфлюванням військової техніки, постачанням кейсеваків, вишколами для власників легальної зброї, виробництвом FPV дронів. Також фонд має своє медіа про історії війни.

То от, зараз вони збирають на 5 кейсеваків для «АЗОВУ».

🎯Загальна ціль: 6 150 000₴
⚡Моя ціль: 10 000₴

🔗Банка
https://send.monobank.ua/jar/4ZiG9uPHHE

Номер картки банки
5375 4112 1388 7461

Кожен репост і донат – це вищий шанс врятувати життя військового і такмеда, які покращують свої навики, щоб захищати нас🔥

Як мене бачать люди, коли я кажу, що з Рівного:

P.S: Приходьте на літвечір у Луцьку 25-го у "Промені" бтв;)

Щоразу

Щоразу здається, що нічого вже не спроможне розбити тобі серце. І щоразу ти помиляєшся. І щоразу як вперше.

Тебе витягають із оцту, із спокійного маринаду, в якому ти кис і яким просочився до ниток, та окунають в крижану воду. Висмикують із солодкої бульбашки, яку не могла пробити жодна голка. Але бульбашка настільки надута, що, коли лопається, оглушує до крові.

– Я ніколи не думав, шо буду таким заніматься. Розумієте, в мене і дружина була, і бізнес. Я сам з Кривоґо Роґу...О, який гарний нож! У мене був просто суперський нож. Випав, каґда ранили. Баґато шо випало, блаґо, сам живой. А нож шкода. Хороший нож.

І потім тебе промокують бинтом, червоним, і ріжуть – тим самим ножем, що випав. Холодним, сирим, вимазаним у грязюці і землі. Вона сиплеться на дощечку.

– Я племіннику хочу купити. Оцю сумочку. В мене така була, десь в полях лежить. Спорядити його хочу, племінника. Він не знає, що купляти, не вміє питати. Краще б і не знати.

І ти сидиш в тій крихітній піксельній сумочці, і тобі так тісно і страшно, що вона, здається, звужується з кожним вдихом. Навколо пливуть плями, повзуть, як мурахи, переливаються краплями на склі і зі скла. Як калейдоскоп, де всі кольори – це відтінки зеленого.

– Скажіть, куди вам відправити посилку?
– Тобто?
– Ну, скажіть вашу адресу, щоб ми могли оформити вам замовлення. Де ви живете.
– Якби я жив, пані. Я існую.

В Житомирі існуєш. В Ужгороді, в Києві, в Одесі, Херсоні, Запоріжжі, Львові, Хмельницькому, Шепетівці. В Донецьку, Луганську, Ворохті, Кропивницькому, Дніпрі. Існуєш в морях і озерах, в містах і селах, там, де повітря просіяне дірками, як сито, і де простягається до небокраю чорна пелена в жовту цяточку. А потім будеш жити. Будемо жити.

Во ім'я всіх полеглих, живих і ненароджених. Во славу Україні.

#софіягуд

Залишу фрагмент з виступу в Луцьку тут ;)

#софіягуд

Світло робить блиньк-блиньк :*

І ти в нічній темряві, зліший від росіянина, брудну підлогу міряєш кроками.