Все частіше я ловлю себе на тому, що хотіла би ще хоча б раз у житті відчути, як це ‒ бути студентом.

«Софіє, але ж ти на третьому курсі!», ‒ скажете Ви, і будете праві. Я справді фактично навчаюся на третьому курсі зараз. Фактично ‒ але не фізично.

Я слухаю (слухала донедавна, поки в мене не з’явилася стабільна робота) лекції, виконую практичні, роблю якісь презентації ‒ але не маю студентського життя. І ніколи його більше не матиму. Як і тисячі інших українських студентів.

Я, як і тисячі інших українських студентів, ніколи не мала і не матиму посвяти. Можна сказати, я взагалі не студентка, бо мене в їхні ряди ніхто так і не прийняв.

Я, як і тисячі інших студентів, не маю змоги знімати ці тупі естетік-тіктоки на задньому дворі свого університету. Де дерева старші за більшість викладачів, а лавки хиляться до землі. Але сонце в тих тіктоках припікає достатньо сильно, щоб хотіти відкрити підручник. Або викинути його в смітник. Кому як.

Я навіть в старшу школу не ходила толком. Пам’ятаю, як тоді ще не розуміла, чому моя класна керівничка так бідкалася через це. Тепер розумію.

Я, як і тисячі інших українських студентів, так і не зустріла деяких своїх однокурсників, одногрупників, друзів, приятелів, ворогів ‒ бо їх вбили росіяни.

Хоча у мене було це пресловуте «студентське життя» ‒ півроку. Але було.

А комусь пощастило ще менше.

Висновку не буде. Донатьте на ЗСУ.

#софіягуд

Реєстрацію на «ЛЮБИТИ + ПИСАТИ» завершено ✨

Учасники, перевіряйте свої пошти 🤗

*втомлено зітхає по-організаторськи*

#любитиписати

Я нарешті дочитала "Легенди та лате" (замість того, щоб писати "Соборі норни")

На днях напишу Вам огляд, бо поки хочу тільки валятися в рожевих блискітках і дурненько хіхікати

Якщо вам хочеться лізти в помиральну яму, як Мелман із «Мадагаскару» – це окей.

Але пам'ятайте, що Мелман в результаті з неї виліз і почав сам лікувати тварин.

Мелман взагалі мій улюблений персонаж цієї франшизи. Мені здається, це як із більшістю улюблених дитячих мультфільмів – коли ти маленький, тобі подобаються безвідповідальні амбітні головні герої, бо тобі легше ототожнювати себе з ними, а коли ти дорослішаєш, то розумієш, що нема героя кращого, ніж чувак, який може вийняти кліща з твоєї шкіри і вміє відрізнити ангіну від застуди.

#софіягуд

Краще тойво, донатьте для розкруту

Захист захисників – наш обов’язок.

@toloka_volunteers відкриває збір на екскаватор для Луганського прикордонного загону Держприкордонслужби України «Помста»

Модель екскаватора: Komatsu PC 26 MR3. Тільки гляньте, якою діловою ковбасою є цей бейбік!! 🚜

І наш майбутній трудяга дійсно може врятувати не одне життя наших захисників. Неочевидні потреби військових такі ж важливі, як дрони та машини. Бо дрони та машини не виграють війну. Без піхоти. А піхоті потрібні окопи. Та екскаватор

Загальна ціль: 750 000 грн
Моя ціль: 10 000 грн

🔗Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/8RkMJtADPL

💳Номер картки банки:
5375411215171393

В екскаваторі є ТОЛоКа 🎀

А ми захистимо захисників.

Також ви можете допомогти, долучившись до збору! Для цього пишіть @toloka_volunteers (інстаграм) або @musshhroom (телеграм)

Я знаю, що вас вже трохи задовбали мої щоденникові замітки, бо всі звикли заходити в канал, читати пост і розгадувати ребус: чи справді те, що я написала, реально відбувалося, чи це художній домисл. Потерпіть ще трохи – зовсім скоро повернемося до нашого звичного формату.

А поки я хочу подякувати рівненському дощу, що не дає моєму мозку зваритися заживо, і клієнтам, які не дозволяють засумувати. І навіть голосові вже не здаються такими надокучливими, якщо чесно.

Є в цьому щось неоромантичне – романтизувати те, що в суспільстві зазвичай не романтизується. От робота баристи – та да, та з ніг до голови облита рожевою фарбою з блискітками. А моя не дуже. Але тому вона мені і подобається, насправді. Поле непахане нерозказаних історій – що може бути краще?

Можливо, мати непахане поле нерозказаних історій і при цьому мати хоч трохи більше часу, чим в мене. Але і з цього можна вибратися, якщо розуміти, в який бік повзти.

Я розумію, але поки в той бік лише лежу.

#софіягуд

Знайшла в нотатках старий минулорічний текст. Гадаю, саме час йому бути опублікованим тут

Є велика різниця між «важко» і «тяжко»

«Важко» – це про відповідальність, яку кладеш на свої плечі; і так, вона важка, подекуди настільки, що хилишся до землі, як верба. «Важко» – це про несправедливість, про сліпоту, про поламані терези, на одній чаші яких – темрява, яку навіть в Пекло, якщо воно існує, ніхто назад не забере, бо самі тільки-тільки здихалися, віддавши на Землю, а на іншій – сам людський квіт і цвіт. Найкращі з найкращих. Важко бачити, як терези тріскають замість того, щоб розуміти, що насправді повинно переважувати. «Важко» – це про рахувати краплі, що падають зі стелі, але в тих самих краплях бачити відблиски сонця, що вони ввібрали, поки летіли з неба.

А «тяжко» – це про вже опущені руки.

Ти – герой книжок, що в юності читали твої батьки. Ти – теперішнє і майбутнє. Не забувай про це. Особливо, коли стає важко.

#софіягуд

Добрий херовий ранок.

Сьогодні у Дніпрі русня зруйнувала частину п'ятиповерхового будинку. Згоріла квартира, де жили батьки колишньої комунікаційниці книжкового фестивалю BookSpace Тетяни Дробахіної. Деталі на скріні з відкритого поста у ФБ.

Якщо маєте змогу допомогти, банка тут.

Кожного разу, коли хтось говорить, що чекає на випуск мого роману/їм подобається те, що я пишу/я їх надихаю

Десь всередині мене плаче маленька дівчинка 💓💓💓

Із хатинки для кошенят зробили сміттєве відро. Хоча, скоріше, сміттєву коробку.

Це навіть не мій двір, не моя коробка і не мої кошенята, не моя поїлка, зроблена із іграшкової пляшечки, не мій відрізаний шматок шуби на картонному дні і не мій під'їзд. Але це моя країна, моє місто і мої співгромадяни – ті, що цей будиночок ставили і ті, що скидають туди окурки. Ні, а і справді, не до сусіднього ж під'їзду йти, якщо і тут куди викинути є. Не на асфальт же ж – і на тому подякуйте!

Пам'ятаю, теми про тварин та екоактивізм були моїми улюбленими в книжках з англійської. В тих книжках, які знають про тебе більше, ніж ти сам – який твій улюблений колір, що ти їси на сніданок, чи потрапляв ти колись у зливу, яке твоє ставлення до гендерної нерівності у мусульманських країнах та яка твоя улюблена пісня. Буквально все.

І в одній із таких книжок у заголовку теми було виведено «Найнебезпечніша тварина – це людина. І найнебезпечніша вона не тоді, коли зла, а тоді, коли байдужа».

#софіягуд

Йшов чорт зна який день обирання художника/дизайнера обкладинки та ілюстрацій для «Соборних норн»

Поки що безуспішно

Тож, якщо ви можете порадити якогось художника та/або дизайнера – поділіться їхніми твітерами та інстаграмами 🥺

Іра жила у двадцять першому столітті, і тут постійно сидіти вдома за зачиненими дверима вважалося проявом психічних порушень. А, як часто любила повторювати Ліза Шельменко: «Немає нічого гіршого за хіккування, коли ти розумієш, що воно викликане твоєю нездатністю вийти хоча б викинути сміття. Це не вдома треба сидіти, а на кушетці у психіатра». Тому, щоб таки точно не опинитися на тій кушетці, Іра вирішила проїхатися з братом на СТО, де працював Стас, «підлатати ластівочку».

Чому Матвій називав свій джип ластівочкою, якщо він був як цілий страус, Іра не розуміла.

#соборні_норни

Інколи мені здається, що усі наближені до літератури та письменництва зокрема люди прочитали якусь інструкцію по вмінню любити та адекватно розвивати лінійний сюжет, і одна я, як Шрек в своєму slice of life болоті сиджу і жеву жеття

Ні, серйозно, я обожнюю інструмент розірваного сюжету і «зазирання за фіранки на чиєїсь кухні», але як же іноді хочеться простої людської «подорожі героя» 😭

Мені остогидли письменницькі срачі в Твітері by the way

Це просто, примітка на полях

Я не можу, я так люблю цих дітей, я боюся дописувати цей рукопис і віддавати в світ, вони такі маленькі 😭😭😭😭😭

Агов, укррайт! Хто пише оріджинали, фанфіки, вірші, а також усі зацікавлені читачі! У цю неділю запрошуємо вас на презентацію онлайн-платформи для письменників UwURead!

Чим особлива ця платформа, як починався проєкт і чому ви його полюбите вам розкаже засновниця UwURead і наша давня учасниця "Осяяння" - Тетяна Гринько.

Де: онлайн https://meet.google.com/atb-swwo-csh
Коли: 12 травня (неділя) 16:00
Слідкуйте за нашими анонсами ➡️ @osiayannia

Запитала в Твітері, і ще тут запитаю

Чи вважаєте ви письменництво ремеслом? В тому сенсі, що йому, як і будь-якому іншому ремеслу, потрібно вчитися, розписуватися? Чи ви більше схильні вважати це талантом, що від природи в людини є (або немає) і його можна лише коректувати?

P.S: Я про креативне письмо кажу, але і щодо інших теж буду рада почитати думки)