Євгенії Духопельникової потрібна допомога — розплатитися за ремонт джипа, віддати гроші ще за одну машинку та інше. Давайте допоможемо?

https://www.facebook.com/jane.dukh.3/posts/pfbid02v6g5rRjU8ydie8tDKDcEAsw6xKdAQm5LkBfnN6f8CnciPV4kZ54YVvii6G5JPU72l

5168 7422 3448 5484

5375414135872645 моно

Росіяни – найжахливіший вірус, що стався з планетою. Вони не орки, бо навіть орки мають честь, вони – росіяни. Наймізерніше і найпочварніше слово на землі. Слово, яке, я вірю і хочу вірити, викликатиме огиду до кінця існування людства. Яке буде клеймом на людині до кінця її життя. Ти – росіянин. Ти – вбивця. Ти – стрілок по дитячих лікарнях.

https://www.ohmatdytfund.org/donate

Нагадайте, де всрався Readeat? Чи це з кимось іншим була історія? Баба стара стала, вже не пам'ятає

Немає нічого вічного в цьому світі, окрім трьох речей: води, вогню і срачів в Твітері.

Я отримала ваше attention, а тепер давайте поговоримо про справді важливі речі: як дописати цих дурних три глави? ТРИ ГЛАВИ - І СИРА ЧЕРНЕТКА БУЛА Б ГОТОВА. Але я ношуся з нею, як з писаною торбою, все ніяк не візьмуся, і зненацька купа причин знаходиться, щоб взагалі не торкатися тексту: на UWU заготовки поробити, в магазині відео помонтувати, покупатися, повалятися, поприбирати, коту лапки водичкою повитирати - коротше, абсолютно все, що завгодно, окрім того, щоб сісти і хоча б одну з тих трьох глав дописати. Не кажучи вже про доведення всього рукопису до сюжетного і редакторського пуття.

І от як з цим боротися? 🫨

Одна дуже важлива людина потребує нашої допомоги

Колись я писала про нього текст. Писала-писала, але так і не виклала, бо абсолютно всі хвалебні слова здавалися мені недостатніми. І видалила. А тепер дуже шкодую.

Ви не можете уявити навіть, скільки всього ця людина зробила для Рівного, рівнян і всієї, бляха, країни.

Він був важко поранений, втратив багато крові і ногу.

Я вважаю, що найменше, що ми можемо зробити, щоб віддячити – це допомогти.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/3jDpHkb2CX

Анонімність зберігається тимчасово в цілях спокою рідних.

Це хлопець, для якого ми з вами та «Яскраво» вчора збирали кошти. Сьогодні його не стало

Привіт, друзі.

Пише не Костя. Пише Саша, його дівчина.

На останньому бойовому виїзді Костя отримав важке поранення. Разом з лікарями він боровся за життя.

Проте, сьогодні вранці серце зупинилося.
Костя загинув.

Деталі щодо поховання й тощо будуть пізніше у цьому каналі у тому числі.

Якщо буде потрібна допомога, ми також про це повідомимо.

Готуйте вишиванки, форму.

Зробимо прощальний вечір, для цього мені буде потрібна ваша допомога. Я пізніше її попрошу.


Дякую

Мене зовсім розносить від цього всього 💔💔💔

І фізично, і морально

Ледь слова збираю докупи

Сертифікатики поїхали до випускників 💓

#любитиписати

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Новини розкачують по асфальту. Вкатують в асфальт. Здається, від цих новин ти вже сам перетворюєшся в цей їбучий асфальт, сіру масу, липку і розплавлену на сонці. Ти просочуєшся в ґрунт, зливаєшся з землею і підземними течіями, несешся вниз головою на дно земного колодязя, як фунікулер на американських гірках. І вже незрозуміло: чи то ти так швидко падаєш, що не встигаєш дихати, чи це світ навколо зупинився, завмер, а миготіння в очах – всього навсього сльози?

Повітря немає. Повітря – суцільний пар, дим, навіть в кутиках очей випаровується вода і відлітає нагору, щоб колись знову впасти на землю. І потім прорости. Чимось прекрасним, чимось зеленим, чимось, що на фоні теракотової кайми неба палатиме зіркою. Чимось, що житиме у віках допоки новини знову не почнуть закатувати в асфальт. І все повториться знову.

#софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Тільки Костя зміг заставити всіх відтискатися в себе на прощанні

– Теракотовою каймою по верху неба
Тече водоспад
Скажи мені, о історіє
Ким я став?
По водній гладі плескають весла
Тухне маяк
Скажи мені, о історіє
Як це так?
Прогниле дерево ледь пливе
Штовхає хвилі
Скажи мені, бутафоріє,
Чиї сили,
Узявши в руки, ти вершиш долі?
Скажи мені, о історіє, як поволі
Ти забираєш у нас те найкраще, що ми взростили
Скажи мені, о історіє...
Тобі соромно?
– Ні хвилини.

#поезія
Раз в рік і палка стріляє, раз в рік і Гудовсек поет

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Є у вас світло чи нема, спокійно ви ставитесь до відключень чи вірите в продаж світла Румунії — усе це не відміняє того, що ситуація складна і ми маємо допомагати нашим захисникам

📍 Тому до вашої уваги збір на генератор на зарядну станцію для артилеристів 44 бригади на Запорізькому напрямку

🫂 Моя ціль – 5000. Здається, це зовсім небагато, проте я знаю, що ви всі пам'ятаєте золоте правило – маленьких донатів не буває! 💞

Збір відкрили для земляка albi___naaaa та win.nnilll

Посилання на мою дружню баночку: https://send.monobank.ua/jar/7mi6sd8H4i

🖇 Номер основної банки 5375411220811785

Кожна ваша гривня важлива, тож чом би не задонатити ранішній та вечірній полтинник на генератор і зарядну станцію?

До Покровського собору на Великдень стікалося все місто.

Саме стікалося: подекуди було важко роздивитися, де починається різнобарвна сукня якоїсь бабусі, а де починається кошик іншої. Едік плив слідом за юрбою, Роза ступала попід ручку з ним і несла доверху набитий кошик. З-під рушника стричала палка ковбаси і все грозилася випасти.

Білі мури височіли над головами людей. Едік дивився вгору і здавалося, що собор падає ‒ опускається все нижче і нижче до його обличчя. Але як тільки хлопець кліпав, все поверталося на свої місця.

На протилежному боці вулиці вони побачили дві рудих макітри і один старий, в’язаний із твердої лозини кошик ‒ Тіма і Стас брели, про щось сперечаючись. Так само, як і завжди: Стас йшов, не розбираючи дороги, махав руками у майже істеричних жестах, поки брат крокував рівно, як маршируючий солдат, і подекуди відтягував молодшого близнюка на бік тротуару, щоб той не збив людей.

Перейшли через дорогу і зупинилися поруч.
Сонце сховалося за куполами собору. Останні промінчики визирали з-за золота і розсіювалися над людьми. Едік став навпроти центрального входу ‒ височезних сход, що вели прямісінько до дерев’яних дверей храму. Вони відчинялися із характерним скреготом.

#соборні_норни

Софія Гудовсек потім вигадає назву