Аня дивилася на світ крізь свій великий поламаний калейдоскоп – подаровану братом підзорну трубу.

Вона підглядала у вікна сусідських будинків: ось Аліса з сьомого поверху знову чубрається з молодшим братом, хто сьогодні гратиме на комп'ютері. А ось дружина пана Зарембо-Гадзяцького іде в церкву і той, потираючи руки, зникає з квартири слідом – Аня знає, що через півгодини він знову приведе коханку, а його сини, зачинившись в кімнаті, робитимуть вигляд, шо нічого не відбувається. Ось баба Марта вигулює на повідку кицю Муру, і місцеві собаки розбігаються в різні боки. Ось колишній найкращий Анін друг, Антон, спускається сходами свого під'їзду і йде до школи.

Аня до школи не ходить. Аня останнім часом взагалі не ходить – ноги не слухаються. У неї є крісло колісне, є милиці і тримачі по всьому периметру квартири, але за її межі дівчинці виходити заборонили. І виповзати, і випливати, і вилітати теж.

Ані подобалося підглядати за життями інших, тому що свого вона, на жаль, більше не мала. Вона не пам'ятала, в який саме момент його не стало – здається, воно непомітно вискользало з рук, міліметр за міліметром витікало водою, а потім в секунду вирвалося із ослабілої хватки, залишивши лише гірке відчуття пустоти. Аня хапалася за повітря, але більше не відчувала нічого попереду. І позаду. І навколо. Наче невидимий скляний купол. Все видно – а нічого не чути. І з того боку тебе теж не ніхто не чує.

Хоча раніше чули. І бачили. І торкалися. Раніше навколо Ані було багато людей: друзів, приятелів, знайомих, однокласників. Але як тільки життя вислизнуло із рук, то потягло за собою кожного по черзі. Вони йшли – хто одразу, хто поступово, але всі, без жодних виключень, всі пішли.

І щоразу, як хтось зникав з її життя, Аня просила їх хоча б обернутися наостанок.
Але вони не оберталися.

І тепер їй залишалося лише сидіти, дивитися в поламаний калейдоскоп на вулицю і виловлювати знайомі силуети.

Можливо, так буде не завжди. Але так є зараз. І Аня почувається занадто погано, щоб щось із цим зробити.

#оповідання #романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

«Представниця культурно-мистецького середовища і креативних індустрій»

Вільні мріяти

Десь з половину форумного часу замість «Вільні мріяти» я читала «Вільні іяти» та «Вільні яти». З різних причин.

Інколи світло засліплювало очі. Інколи по екранах блимали чорні квадрати – це нормально, коли вони стільки часу стоять увімкнені під сонцем. Інколи я просто забувала надягати окуляри і не могла прочитати взагалі нічого.

Цей чорний квадратик посеред екрану спочатку бісив. Блимав, привертав увагу і відволікав від того, що говорили люди на сцені.

«Вільні іяти»

А потім я зрозуміла, що вже декілька хвилин читаю «Вільні іяти» як «Вільні діяти». І все, в цілому, встало на свої місця.

«Вільні яти»

Вільні я і ти. І він, і вона. Ми. Ми вільні діяти так і діяти те, у що віримо і про що мріємо, у своїй вільній країні. Ми вільні бігти, йти, летіти, повзти та просто лежати в бік своєї цілі – і всьому цьому ми завдячуємо нашим ЗСУ.

Якби не герої та героїні, ми би теж бігали, повзли і лежали...

Але я вірю, що вам не потрібно пояснювати різницю.

Показуйте, що зараз читаєте 🥰

Повертаюся в робоче русло!

Останнім часом у мене був не дуже хороший емоційний стан (зовсім нехороший), який супроводжувався купою справ і неможливістю висунути носа на повітря або хоча б у Word. Багато чого трапилося, суттєво кажучи. Але ми тут, ми живі і ми їбошимо – я, моя шиза і мій найкращий в світі хлопець, тож «Соборні норни» повільно, але вірно повзуть у бік свого завершення.

Прийшла похвалитися і знову зникнути з вашого інфополя: залишилося дописати дві глави до закінчення рукопису 💪🏻

#соборні_норни

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Однією із моїх улюблених деталей у «Соборних норнах» є спосіб пропису фокалу різних персонажів: їхнє ставлення одне до одного через певне дуже специфічне порівняння

Ми знаємо, що Едік є музикантом та аудіалом, тобто більшість речей сприймає та запам'ятовує через звуки – якщо прослідкувати ті частини, де він є фокальним персонажем, то можна помітити, що майже усіх людей навколо він сприймає через музику, музичні інструменти або жанри, з якими вони у нього асоціюються.

Наприклад, про його найкращого друга:

«Тимофієвий голос розливався коридором. Глибокий і якийсь зовсім недитячий. Едік, звичайно, і раніше чув, що у друга голос далеко не зламаний підлітковий писк, але лише зараз зрозумів, з яким саме музичним інструментом він міг би його порівняти ‒ з органом»

А ось про Тіминого брата-близнюка, Стаса:

«Стас був схожий на Тимофія, як мелодика на орган. Як макака на горилу. Як дитина на дорослу самостійну особистість. І Едік злився на нього. Бо саме через цю дитячість його найкращий друг з юних років вимушений був так тяжко працювати»

І подібний опис є до усіх персонажів, окрім Рози.

#соборні_норни
#пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Наскільки борзо і пихато буде підійти до стендів видавництва на наступній ярмарці і запитати їхні видавничі плани? 😭

Я не вмію у цю вашу ділову комунікацію, подібна практика взагалі ок чи всі через пошти подають рукописи?

У всіх письменників, які потрапляються мені в Інстаграмі, такі естетичні дарк фентезі твори 🤒

Коли хтось мене запитує, чому для мене так принципово показувати персонажів через призму одне-одного, я завжди кажу:

іди нафіг це моя книжка як хочу так і пишу

Будь-який твір, якщо він не історичний, документальний або мемуарний, значною мірою є вигадкою. Проте «Соборні норни» хоч і вигадані персонажно, проте сетінгово – це історія про дитинство і юність дуже великого відсотка населення України. Так як я роблю на цьому у творі великий акцент і приділяю цьому багато уваги (да відсилки на МЕГА-ТВ, я дивлюся на вас), мені потрібно розумно приплітати і персонажів також. Тобто, було би дивно, якби всі вони у свої 12-13 років казали «чіназес» і пили комбучу, як мінімум тому, що єдиною тоді доступною комбучею був всіма ненависний бабин чайний гриб.

У них у всіх свої характери, свої історії, які в творі тісно переплетені, багато хто має свої хобі, захоплення і навіть ворогів (деяких вирізати довелося, бо не влізли і займали екранний час, наприклад балерина з кличкою «Кулішка» – тінь від неї ви можете побачити в одній із останніх глав).

Едік, Ліза, Роза, Стас, Тіма й Іра друзі, звичайно, проте мені дуже не подобається, коли персонажі в книзі є носіями функцій, а не повноправними героями зі своїми особливостями світосприйняття.

Тож те, на що звертає увагу Іра, коли бачить Стаса – це не те, що рухає сюжет; проте це те, що рухає читача до розуміння героя. І якщо хоча б одна людина в цей момент подумає: «О, я теж постійно звертаю увагу на катишкі на одязі інших, мене теж бісить ця звичка, але я теж нічого не можу вдіяти!» – тоді це деталь, яка робить персонажа людянішим, а значить – ближчим до читача. А як на мене, найкраще, що може зробити автор – це прописати такого героя, якому хочеться вірити.

#соборні_норни #пишу_ділюся #софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

💚 ⬇️ Атеншон атансьйон рубрика Кружечок ⬇️💚

А ще я ледь не забула найголовніше – привітати моїх любих поетичних друзів із професійним святом ✍🏻

Поети, вам випала така крута доля – ви і читати, і співати свої твори можете, і друкувати, і переказувати, і це все – не набридаючи людям навколо кілометровими пеленами тексту. Заздрю по-білому – ви круті. Сказати багато може, чесно кажучи, майже кожен. А от сказати про щось одним словом, і щоб сенсу закладено було, як в цілому абзаці – це тільки ви. Ви неймовірні.

Заздрю вам і ще авторам, які можуть самостійно малювати собі ілюстрації. Ці люди взагалі білі маги для мене. Це як одночасно грати на гітарі та співати – ідеальна комбінація вмінь, щоб стати відомим у своєму гуртожитку. У сучукрлітовському гуртожитку.

Тож будьте заводилами в ньому!

Зі святом, колеги ☀️

Я не можу повірити, що це оповідання ніколи не вийде в світ. Я знаходжу його фрагменти по каналу, телефону та ноутбуку і воно ж ну – прикольне!

Але я вже обрала свій жанровий шлях, тож поки «Соборні норни» не візьме якесь видавництво, я повинна зосередитись на них

Ставимо рекорд України в найважливіший день України 🇺🇦

(не я; я допомагаю просто)

А ще тут на фоні іде книжковий ярмарок 🤤

#письменницьке

Ні, таки нічого не змінилося за всі ці роки

Я все ще дуже далека від постмодерної поезії

До речі, якщо комусь цікаво, як все пройшло, то наше плавання було невдале

Проте фіалки не в'януть, рози не коляться, Гудовсек добивається бажаного, всі навколо моляться, того все буде добре 💪🏻

Бережіть себе 🫂

Якщо в світі є щось, що я люблю більше, ніж душнити про креативне письмо, то це душнити про креативне письмо у письмовому (тавтологія єссс) вигляді!

І я вдячна UWU, що я можу цим бавитися, скільки влізе 💓

Наша нова стаття на Друкарні про архетип трикстера: хто це такий, з чим його їдять та чому не так і погано інколи порушувати ці всі ваші дурнуваті правила?

Прочитати можна тут: https://drukarnia.com.ua/articles/triksteri-khto-sho-chomu-i-navisho-X7liS

Усім дуже дякую за підтримку моїх літературознавчих починань 🙏😭

#письменницьке

Підпишіться на мої інші соціальні мережі, про всяк випадок, щоб не втрачати зв'язок:

Інстаграм: https://www.instagram.com/sofie_hood/profilecard/?igsh=anhhZThycm5vNGgy

Твітер: https://x.com/sofie_hood?t=ZIaWH9qLdTdxX_BRLKSRBg&s=09

ТікТок: https://www.tiktok.com/@sofie_hood?_t=8pDJhgX5Udq&_r=1

Друкарня: https://drukarnia.com.ua/sofie_hood

Поки я писала цей пост почалася тривога, бережіть себе 🙏

Львів'яни, а порадьте, де у вас відбуваються письменницько-літературні заходи? Можливо, є якісь ініціативні команди або організації, які цим займаються? 👀