Як минув ще тиждень без криків із балкону, я не втримався і запитав про це у мами. Але та відповіла:

– Може діти забрали. Нарешті хоч спокій буде в дворі.

– А ви не можете сходити до неї в квартиру і перевірити?

– Навіщо? Нехай сусіди ходять.

І правда.

Старий спиртовий завод все манив до себе. Щоразу, як ми проїжджали повз чорний паркан, я зупинявся і міг довго дивитися на тріщини по стінах, на порослі виноградом кути і слухати гудіння вентиляторів. Вхід заріс гострим чагарником, теж мертвим від засухи, а повздовж першого поверху вимальовувалися графіті. На диво, всі вікна були цілі.

Якось Марко сказав:

– Та ходи. Ніхто не взнає.

– Ти здурів? Моя мама точно взнає.

Мама все завжди знала. Але Марка це не зупинило, і він рушив до обв'язаних ланцюгом воріт. Я, наляканий, пішов слідом. Велосипеди кинули попід парканом. Застрибнули на бетонні плити, перелізли. Я подер руку.

Як тільки мої ноги торкнулися землі по той бік паркану, мене охопив страх. Я не міг зрозуміти, чи так сильно боюся отримати від мами прочухана, чи зустріти тут якогось маніяка. І що з цього в моєму дитячому мозку було страшніше.

Але Марко поводився так, наче ходив пустирем далеко не вперше – спокійно пройшов повз засохлі залишки дерев до стежини, що вела до заводу. Це мене трохи заспокоїло. Я не хотів здатися боягузом, тож ковтнув переляк. Суха трава лоскотала, а палички – дряпали.

– Ти тут вже був?

– Не-а.

Що ж.

Дверей, очікувано, на вході як таких не було. Лише дірка в стіні з залишками петель. Прямо посеред поверху нас зустріла яма, схожа на вирву. Навколо ями на бетонній підлозі, де-не-де пробитій чи то дощами, чи то рослинами валялися пляшки, сигаретні бички і шприці. Сходи на верхні поверхи були напіврозвалені, проте, здавалося, трималися міцно. По периметру стін розпускалися графіті.

Марк пхнув ногою пляшку. Та полетіла в яму і з глухим ударом впала на дно.

Ми підійшли до краю і нахилилися.
Маркові вистачило лише побачити засалений зелений халат, щоб кинутися навтьоки.

Я заверещав.

#оповідання
ЧАСТИНА 3/3
Письменницька вправа: «Напишіть зав'язку»

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Ооооот, тепер все красиво і по черзі, як має бути 🔼🔼🔼

Поставте лайк за непередбачувані обставини 🥴

Давненько не було подкастів, але ми з UWURadio принесли вам новеньке-свіженьке!

У новому випуску поговоримо про наболіле: про письменницькі курси. Наскільки вони взагалі потрібні і, що найголовніше, чи потрібні взагалі?

Багато особистого досвіду, багато жартів, беріть канапки з чаєм та насолоджуйтесь нашою розмовою ✨ (і обов'язково долучайтеся до неї у коментарях!)

У описі відео посилання на усі матеріали, згадані у випуску.

ДИВИТИСЯ/СЛУХАТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ: https://www.youtube.com/watch?v=gT8ShKRHRDQ&t=2s

#письменницьке

🔻В Інстаграмі можна поступово знайомитися з матеріалами проєкту "Недописані" — про українських "людей літератури", яких убила росія.

🔻Матеріали є українською й англійською мовами. Ще одна сторінка проєкту — у Твіттері, тобто Х.

🔻Проєктом займаються Олена Герасим'юк, Євген Лір і команда волонтерів. Поширюю, раптом ви ще не підписалися (бо сама, чесно кажучи, пропустила старт).

Нумо допоможемо 🫂

ЗБІР: send.monobank.ua/jar/5HCsF1mLkd

Пару днів тому ми з UWURead записали випуск про літ.курси, і однією із тез було те, що такі ініціативи дають учасникам відчуття ком'юніті. Людина в подібному середовищі знає, що вона не сама в своїх інтересах та переживаннях.

Я багато думала про цю тезу. Зокрема, я думала про те, що у моїй старезній-престарезній статті "Чому ми пишемо?", де я розглядала базові першопричини виникнення в людини творчого потягу, відомі наразі науковцям, не вистачає одного пункту:

"Людина прагне соціалізації"

Причому, як і з фідбекової точки зору (що перекликається із пунктом "Людина прагне показати світові, що вона існує"), так і з точки зору однодумців та колег. Я пропустила повз вуха той факт, що для того, аби з'явилися пункти про суперництво та владу, поруч повинен бути ще хтось, окрім мами, тата та кота ;) І так, звичайно, суперництво - це не завжди про прямі перегони, це часто просто наслідування та намагання перевершити твори авторів, які подобаються. А от пункт про владу 100% має мати в собі інших людей - тобто читачів. Інакше це буде щось із царини психіатрії.

Так от. Як ком'юніті створюються навколо людей, так само і люди можуть народжуватися в ком'юніті. Тобто, митець може цілком народитися тупо із бажання тусити поруч із людьми, які пишуть, щоб мати з ними ще більше спільного 👀

Це, звичайно, не настільки глибока причина почати творити, як, наприклад, пункт про самовираження або про гіперкомпенсацію, проте who cares? Якщо людина побачила, що її кєнт пише, теж почала писати і їй це зайшло - бачу лише одні плюси.

(Тут має бути примітка, що будь-яка причина має право на життя. Просто не завжди за бажанням писати має стояти щось серйозне, розумієте?)

Я вважаю, що в принципі пофіг, чому людина прийшла в літературу - чим більше людей пише, тим різнобарвнішою буде наша література.

Ще різнобарвнішою, ніж вона є.

Тож тягніть своїх друзів в фанхати, щоб разом писати фанфіки, продумуйте сетинг та осів, спілкуйтеся, дружіть, допомагайте одне-одному рости - хтозна, можливо, саме ваш літературний дует/квартет/я-погана-в-музичних-термінах-тет стане новою родзинкою укрліту на світовій арені? 🥰

#софігудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Взагалі зараз би всерйоз обговорювати думку чєла, який використовує словосполучення "перезрілий вік" стосовно людей, творчість (та стать, давайте будемо чесними) яких йому не подобається

Я головний хейтер Винничука ще з другого курсу філфаку, якщо хтось не знав

Ніщо не вбиває мою ще не народжену письменницьку кар'єру так, як навчання на філфаці

Крик душі

Власне, чим науковець відрізняється від митця мені не варто вам розказувати – більшість із вас краще за мене це знає. Але я висловлю думку, яка може здатися дещо контроверсійною, тож, як завжди, відкрита до дискусії у коментарях:

За 4 роки навчання на філфаці я усвідомила, що письменнику краще взагалі не мати філологічної освіти. Це все добре – бути начитаним, з чим, звичайно, допоможе філфак, могти критично оцінити та розібрати текст – проте якщо це все, чим займається людина протягом... Ну, допустимо, років чотирьох, то у мене для неї погані новини.

У мене для себе самої дуже погані новини.

Бо окрім літературних предметів там є ж ще мовознавчі – а глибоке занурення в них, яке вимагає філфак, на мою думку, може заважати письменнику почуватися вільно у власному ж, бляха, тексті! Бо він буде сидіти і думати, як би то начисто виписати текст, замість того, аби роздумувати над, власне, самим текстом!

Стежте за руками: попервах (якщо дуже щастить) у письменника так чи інакше є інша, "мирська" робота, і з неї волею-неволею він черпає натхнення для прозових текстів або віршів. Зараз взагалі неважливо, в якому жанрі творить письменник. Але чи буде він мати додаткові джерела інформації про навколишній світ (якщо, звичайно, сам не буде їх шукати), з яких черпатиме натхнення, якщо сидить по вуха в Чижевському?

Чим відрізняється письменник-філолог від письменника-фізика, наприклад? Або письменника-біолога? Журналіста? Вчителя? Айтішника? Археолога?

Тим, що теми творів падають на нього самі. Що він пізнає інший світ, не пилово-книжковий, а справжній, реальний, без длубання в займенниках і прислівниках, структурах речень і методах аналізу текстів.

І так, звичайно, можна спихнути все на письменника – що хороший автор і в пості кулінарного тгк побачить, про що писати, але навіщо так ускладнювати собі життя?

Крик душі стишено, криза четвертого кусу, якщо така взагалі існує, ковтнула мене з окулярами, можете прогортувати. Всім піс

#софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

P.S: Мої юні читачі та читачки, не сприймайте мій досвід за істину. Якщо ви відчуваєте бажання вступити на філфак наступного року – не дозволяйте ниттю та скигленню Софії Сергіївни Гудовсек із месенджеру Телеграм стати вам на заваді

"Стас вже сидів на лавці біля електрощитової будки і курив"

Через декілька абзаців:

"От і зараз він, поставивши одну ногу на лавку, як капітан судна, пихтів паровозом"

🫣🫣🫣

#соборні_норни

Отже, «Соборні норни»

Чорнова версія рукопису готова.

Прям от повністю. Всі дванадцять глав. Чесне слово – сама в шоці вже третій день 😳

Але чи кінець на цьому? Хооо, це лише початок!

Далі рукопис чекають як мінімум три серії правок:

• сюжетна правка (яку я вже почала), де я подивлюся, чи все окей, чи всі лінії завершені, чи нікого не забули і чи всі персонажі отримали свої фінали. Додам сцени, яких не вистачає, доповню описи та, що найголовніше, вижму з тексту воду;

Після цього я почну шукати бета-рідерів для тексту, тож якщо ви бажаєте долучитися до видання «Соборних норн», допомогти роману стати кращим або попрактикуватися в бета-рідерстві, слідкуйте за анонсами в каналі 💓 Я кожному щиро вдячна, ви найкращі!!

• друге редагування чекатиме рукопис вже після того, як його прочитають усі бета-рідери та дадуть свої коментарі. Я його називаю «правка живим оком», оскільки читач не бачить роман так, як бачу його я – зі всіма підсюжетами і нитками, простягнутими між персонажами та подіями. Усі зауваження, сказані бета-рідерами, будуть прийняті до уваги на цьому етапі;

• третє редагування – це редакторське. До нього ще далеко. Якщо на етапі бета-рідерського читання зірки зійдуться і ми з моїм видавництвом знайдемо одне-одного, це буде вже правка у співпраці. Якщо ні – це буде правка редактором, якому я віддам рукопис сама.

Чи маю я хоча б приблизне уявлення, до якого видавництва стукати? Ні найменшого. Взагалі. У моєму списку «точно не візьмуть» більше назв, чим я знала видавництв, коли починала цей список складати 😅

Тож я буду дуже вдячна за ваші поради в коментарях!

#соборні_норни

Софія Гудовсек потім вигадає назву