Про ідеальні дні

Ідеальний зимовий день для Аліси навіть теоретично не існував. Навіть у думках. У найсміливіших, найглибших фантазіях. Ідеальний Алісин день майорів теплими променями по кімнаті, підсвічуючи пилинки у повітрі, що здіймалися з підлоги щоразу, як хтось порушував її блаженний творчий хаос. В ідеальний день цей блаженний хаос ніхто б не чіпав, мама не верещала би над вухом про безлад і бруд, в ідеальний день можна було б не хвилюватися про те, що про її кімнату подумають інші. В ідеальний день спека сушила б горло до тріщин, як оті, що вона бачила в тектонічних плитах по телевізору на Діскавері. Тато щось там казав про їх рух, землетруси, виверження вулканів… Коли тато про щось таке починав говорити, це перетворювалося у лекцію про глобальне потепління, Марс, Ілона Маска (хто б це не був) і нафтовидобувні крани. Аліса знала точно ‒ в її ідеальному дні не було б цієї лекції.

Але у вікна билася зима, все норовилася вибити рипучу дерев’яну шибку, тож Алісі нічого не залишалося, окрім як вилізти зі свого теплого барлогу ковдр і подушок. Вилізати було складно. Ковдри налягали приємною важкістю на голову і примушували лишитися довше, ще хоча б на секундочку. Але мороз вже продирався крізь тканину, заповзав лаписьками у барліг, тож Алісі зіскочила вниз.

Підлога була, як обледенілий каток ‒ дівчина зойкнула і знову закинула ноги на ліжко. Стопа аж запекла. Аліса ще тоді замислилися, що це дуже красивий оксюморон, але потім згадала, що не знає значення цього слова і з великою вірогідністю просто вжила перший-ліпший термін, аби у своїй голові звучати розумною. Стало якось образливо.

Аліса знову спробувала злізти з ковдр на каток ‒ цього разу більш успішно. Ноги швидко звикли до колючого холоду. Двома великими кроками дівчинка перетнула відстань від ліжка до вікна, звідки дув вітер. Випльовувався заледенілою водою, вихаркувався білою мокротою, як з пащеки дракона. Дерев’яного дракона ‒ такого ж старого, як вікно. Такого ж кострубатого, кривого, прогнилого зсередини, як шибка. Оминаючи розкидані речі та іграшки, Аліса сперлася об підвіконня ногою і потягнулася до віконної ручки.

Щоб розбити скло потрібно вдарити в торець ‒ це, по суті, єдине, що Аліса запам’ятала з тих рідкісних уроків фізики, на яких зволила побувати за весь рік. На всіх інших вона або солодко спала, або їла щось солодке в кав’ярні навпроти школи. Навіть не ховалася ‒ а що їй ці старі швабри сказали би?

Але те, що торець міг бути в ручці… Або, що торець і є ручка… Або що вікно може випасти разом із торцем, ручкою і шибкою…

Свист можна було б ще списати на хуртовину, протяг чи сусіда Івана, якому бабки в дворі забороняли свистіти, аби гроші водилися. Але от тріск скла і дерева ‒ спочатку глухий удар, як ніби хтось кинув каменюку, потім ‒ дзвін скла… Безсумнівно, Аліса не могла вигадати, з чим його порівняти і як замаскувати мамі те, що щойно сталося.

На вулиці хтось голосно зойкнув. Потім закричав.

Загалом, Аліса не знала, як так сталося, але знала, що тепер їй точно потрібно буде поприбирати безлад в кімнаті ‒ якось ніяково перед поліцейськими, коли вони приїдуть розбиратися, хто скинув шматок скла з п’ятого поверху людям на голови.

Аліса зітхнула. Певне, ідеальний зимовий день таки справді настав ‒ для її мами, яка останніх кілька років лише і мріяла про те, аби ця кімната врешті була прибрана.

#оповідання

НАПИСАНО НА ЛАБОРАТОРІЇ ТВОРЧОГО ПИСЬМА ДЛЯ ЮНАЦТВА НАТАЛІЇ ДОВГОПОЛ 📎

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Я не особливо люблю роздавати письменницькі поради, як ви знаєте. Але останнім часом я вичленувала для себе невеличкі «підказки», що одночасно допомагають моїй зозульці триматися в екзистенційній коробці та моєму внутрішньому письменнику не згоріти в агонії:

• Отже, я стримую себе в порівняннях з іншими. Саме зі стилістичного боку. Я розумію, що ніколи не зможу писати, як якийсь інший письменник, тому що я не знаю, як він мислить. Я не відчуваю світ так, як він, і навіть не впевнена, чи відчуває він його взагалі. Навіть, якщо він спробує докладно пояснити, я все одно не розумітиму повною мірою. Він бачить світ картинками чи словами? В нього безперервний монолог в голові чи буває тиша? Що для нього є раціональне письмо? Як він відчуває сонце на своєму обличчі? Я – не цей письменник, і це чудово! 💓

• Якщо я не хочу зараз писати сюжетно – я не буду змушувати себе писати сюжетно, бо не вся література має сюжет як такий. І це нормально.

• Мені самій має бути цікаво те, що я пишу, інакше який, блін, в цьому всьому кайф? 👀

Можливо, у вас теж є мініправила та мініпоради, які допомагають вам триматися письменницької купки? Розкажіть про них! 🤗

#пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Коли видавництво, якому ти послала рукопис тебе проігнорувало, а зараз виявилося, що вони таки беруть рукописи на розгляд:

Ви грієте моє серденько 💓💓💓

#ваші_відгуки

От чому коли є речі, які потрібно терміново написати і нагально переробити, хочеться писати і перероблювати все, що завгодно, окрім них?

Буквально – синопсис «Соборних норн» потрібно переробити і переписати тут і зараз, дедлайном на минулий місяць, а я за тиждень примудрилася написати замість цього два розділи сумарною кількістю символів з пробілами в 23 928 (це 13 вордівських сторінок) 🙈

(не жаліюся, але жаліюся, як то кажуть)

Як змусити себе писати те, що потрібно, а не те, що хочеш? 😭

#пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Хтось: Чому ти так не любиш показувати свої чернетки? 🧐

Тим часом мої чернетки:

#пишу_ділюся

Сьогодні мала продуктивно-робочий настрій, тож написала на UWU невеличкий тред про clean fantasy 🧝‍♀️🧼

Знали б ви, як ми повеселилися, поки робили обкладинку 😂

А як до цього жанру ставитеся ви? І чи виносите його взагалі як жанр, чи вважаєте, що краще просто ставити мітки 16+ та 18+ на книги, а не намагатися винести книги без високорейтингових сцен в окремий жанр?

#письменницьке

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Волинь моя, краса моя, побачимося вже цієї неділі! ✨🥰

Хочете цікаво та з користю провести час (а заразом поспілкуватися, понити за ціни на книги, обійнятися і послухати мене та моїх колег) – усіх запрошую! 💞

📅 Коли: 9 лютого (неділя), 18:30
📍Де: Спілка Спейс (ТЦ «Промінь», 4 поверх)
🎟 Квитки за посиланням: https://secure.wayforpay.com/payment/pinktaburet (20% від їх продажу підуть на підтримку Сил оборони)

💥 Крім відсотку з квитків, буде проводитися аукціон, а також ви матимете змогу придбати унікальні листівки з ілюстраціями крутих художників та художниць. Усі виручені кошти з листівок теж підуть на підтримку війська!

Всіх чекаю!

Хто чекав святкові челенджі для письменників? У нас для вас бінго! 💚

Оберіть 4 з 16 тропів так, щоб вони утворили лінію, і напишіть свою історію (свої історії) про кохання
Опублікуйте на UWURead з тегом Совине Кохання 2025 та подаруйте своїм персонажам трішечки щастя ✨

Тег ви можете знайти у вкладці тегів під час публікації роботи на платформі (він красивий, тематичний, рожевий, ми старалися коротше кажучи) 🥰

Ваші увулентинки 🦉

Тематичненько 😜

Інше життя 💞

Її обличчя усміхалося з білборду. Білозубо. Занадто, аби це було природньо. Поруч стояв її такий ж білозубий чоловік. Обоє – у червоних в'язаних светриках із сердечками. Вона тримала в долоні чашку. Він – її за плечі. Напис «Подаруй тепло коханій людині. Купуй парний одяг зі знижкою до -40% тільки в SoulmateViddaniUa!». Назва магазину повністю в рядок не влізла, тож UА автоматично перескочило на низ.

Настя зітхнула. Безкінечний потік думок в голові припинився. Окрім білозубості фоток і поїхавшого рядка ні до чого іншого прикопатися не виходило. Як би сильно вона не хотіла. Ні до зачісок, ні до пози – вони обіймалися так, як і на всіх своїх відео в ТікТоках і Рілсах. Він – її за плечі, вона – долоню йому на передпліччя. Настя навіть звірила.

– Я би хотіла мати її життя, – Настя не зчулась, як промовила це вголос.

Подруга зиркнула з-під лоба, надпиваючи каву із пластикової соломинки:

– Робоче чи особисте?
– Не знаю, – зітхнула Настя. – Обидва?
– Мати білосніжнозубого чоловіка, щоб з ним зніматися в рекламі?

Настя засміялася. Морозець щипав щоки, фарбував червоним ніс. Її подруга помахала перед її обличчям квитками і поманила за собою всередину приміщення.

Навіть, якщо поки що романтично обійматися у светриках із сердечками їй немає з ким, проте завжди є з ким про це понити. А потім піти в кіно. А потім, можливо, навіть отримати валентинку з кіоску біля кінотеатру, наспіх підписану на коліні.

*

– Уяви, як щасливо живуть ці діти, – Настя простягнула чоловікові телефон. На екрані вкотре програвалося відео, де дві дівчинки діляться враженнями про фільм. Певне, щойно вийшовши з кінотеатру.

– Звідки тобі знати? – не відриваючись від паперів на столі запитав чоловік. – В ТікТоці ніхто не ділиться проблемами, тільки якщо вони набирають перегляди.

– Вони не мислять такими категоріями, – промила Настя. Відклала телефон. – Хотіла б я їхнє життя.

Вони з чоловіком теж колись такими категоріями не мислили. І соцмережі свої вели, бо їм подобалося. Ні, звичайно, Настя подобається, але будь-що, що стає роботою, перетворюється у обов'язок. А обов'язки завжди обтяжують.

– Ми такі стрьомні на тій рекламі, ти бачила? – чоловік відклав папку з документами і зняв окуляри. Без них було чудово видно перші промінчики зморшок в кутках його очей.

Настя понуро кивнула. Чоловік подивився на вимкнений телефон, простягнув до дружини руку і запитав:

– Хочеш в кіно?
– Та який сенс, – відмахнулася Настя. – Ми можемо подивитися Нетфліксі.

Проте чоловік все одно підвівся з крісла і хитро подивився на Настю:

– А який фільм ти НЕ хочеш дивитися в кіно?
– Ти колись зведеш мене в могилу, – ніжно промовила Настя і простягнула долоню.
– Якщо так називається фільм, то я тільки за, – чоловіча рука притягнула її до себе.

Коли вони прийдуть в кінотеатр, то візьмуть місця на останньому ряду. А коли повертатимуться додому, то випадково потраплять в кадр до двох дівчаток, що вкотре намагатимуться відзняти другу частину відгуку.

#оповідання #романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Правлю синопсис, роблю домашку з польського перекладу, ходжу на роботу, виконую практику, семимильними кроками пишу новий роман, збираю матеріал для збірки, чого ще не вистачає у цьому пекельному колесі життя?

Правильно, ✨застуди✨

Усі ми:

Шо ви, архітектори і садівники, вже знаєте, до якого табору себе віднести? 😉

А як не знаєте – то на допомогу вам прийде наша стаття «Чим відрізняється письменник-архітектор від письменника-садівника?»

#письменницьке

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Найулюбленіший мій троп з усіх можливих весільних тропів в історіях, особливо, коли в кінці вони НЕ закохуються одне в одного, а стають кентами 💅🏻🌟