Дочитала «Записки для молоді: про написане і пережите» від Кларісе Ліспектор. Ця жінка — просто 🔥

Одного разу дехто написав мені: я залишив тебе на Бога. Зрозуміло. Отже, ця людина таки може мене залишити і обміняти мене на Бога? Чи вона сумує за мною? Думаю, що вона сумує за мною, а також, що іноді вона одержима Богом.

Покликання - це не талант. Можна мати покликання й не мати таланту, тобто тебе можуть кликати, але ти не знатимеш, як рушити з місця.

До речі, останнім часом я багато проживала поруч із кимось і з подивом виявила, що я стерпна, іноді навіть приємна істота.
Ну добре. Не завжди.

Очевидно, що моя любов до
світу ніколи не зупинятиме ні війни, ні смерті. Любов ніколи не ставала перепоною для того, щоб всередині обливатися кривавими сльозами.

А далі починатиму читати «Квітневу відьму». З запланованих на цей місяць 8 книжок прочитала вже 5. Нормально йду👀

Подивилася вчора «Клуб убивств по четвергах» і мені більше не сподобалось, ніж сподобалось(

Я просто обооооожнюю цю книжкову серію, тому фільм сильно чекала. І я не хочу бути тією людиною, яка скаже: «а книга була кращою». Але що робить, якщо це правда.

Так, тут багато плюсів: фантастичний каст, атмосфера, жартики, британський вайб.

🤬Але для мене фільму дуже сильно не вистачило хронометражу. Він вийшов сумбурним та зіжмаканим. Сюжетні лінії та розкриття персонажів просто стерлися. Лінія з помираючою подругою Елізабет настільки куца і невиразна, що це було прям боляче.

Все розслідування виглядало просто як нашвидкоруч накиданий план: всі кудись біжать — щось ще стається — всі говорять — хтось зізнається у вбивстві.

🤬 І ще мене дратувало, що їх всіх поселили в замок. Я розумію, що в Британії всі мають жити в замках, але бляха, у них були різні миленькі котеджі!

Ще один пункт до бісячості — Богдан виглядав у фільмі як лошара просто. Наскільки він колоритний в книжках, то тут він просто як якийсь гопнік з сумною історією.

🤬Загалом, мені сумно, що по такій книзі і з таким кастом вийшов дуже посередній фільм. Здається, якби його зробили коротким серіалом — він би від цього тільки виграв.

Якщо що, попередній пост навіяний книгою Immortal Consequences з останнього боксу фейрілуту, яку я взяла читати.

Тут же є ця Академія Блеквуд, яка знаходиться на межі загробного світу.

Студенти туди потрапляють рідко (за яким принципом теж хз) — раз на 10 років зʼявляється новий студент (переважно). І вчаться вони там тупо безкінечно, ото сотнями років (якщо їм не повезе і вони не виграють оце змагання, яке дозволить їм померти повністю чи навпаки стати на щабель вище у цій Академії).

І от мені цікаво, чому там вчаться люди сотнями років? Сотнями, Карл! Причому це навчання толком нічого не дає. Там є чувак, який хер зна скільки в цій школі, а є чувак, який рік як туди потрапив — і вони готуються до одних і тих самих екзаменів, вчать те саме, і цей новачок навіть більш прошарений.

Поки не дуже багато прочитала, але подивилася відгуки в західному буктоці й розумію, що особливих пояснень лору далі не буде. А ще кажуть, що ця книга писалася як фанфік по ГП🫠