📷 Досі подібні світлини – порожні, моторошні шкільні класи, залишені дитячі іграшки – асоціювалися в нас із Чорнобильською трагедією. Катастрофа спустошила міста та села, забрала в людей життя й рідний дім.
Сьогодні аварії на ЧАЕС виповнюється 37 років. Але, як і 37 років тому, світ у небезпеці, бо Росія не соромиться використовувати ядерний шантаж та обстрілювати наші атомні станції. Ці фото, зроблені вже не в Чорнобильській зоні, а в українських регіонах, які постійно спустошує агресор, – документальне свідчення того, що російська агресія є загрозою для всього людства.
І наше спільне зі світом завдання – зупинити ворога, зупинити катастрофу.
Фото: Carol Guzy, Chris McGrath, Maranie Rae, Peter Batanov, Photographer Jan Grarup, Stanislav Boyko.
Сьогодні аварії на ЧАЕС виповнюється 37 років. Але, як і 37 років тому, світ у небезпеці, бо Росія не соромиться використовувати ядерний шантаж та обстрілювати наші атомні станції. Ці фото, зроблені вже не в Чорнобильській зоні, а в українських регіонах, які постійно спустошує агресор, – документальне свідчення того, що російська агресія є загрозою для всього людства.
І наше спільне зі світом завдання – зупинити ворога, зупинити катастрофу.
Фото: Carol Guzy, Chris McGrath, Maranie Rae, Peter Batanov, Photographer Jan Grarup, Stanislav Boyko.
😢284❤48👍8
🇺🇦🇬🇧 Разом із Їх Величностями Королем Чарльзом ІІІ та Королевою-Консортом Камілою взяла сьогодні участь у церемонії проголошення побратимства між Центральною бібліотекою Ліверпуля та Одеською науковою бібліотекою імені Михайла Грушевського.
Цей вияв солідарності – значущий для України. Від початку війни ми втратили понад 300 бібліотек. Бібліотеки, як і люди, ризикують через російські атаки щодня.
Але в той же час вони стали і чимось більшим – в особливо тяжкі зимові дні, коли від обстрілів не було світла і тепла, бібліотеки ставали справжніми гуманітарними і волонтерськими хабами, місцем, де можна було бути разом і відчувати тепло в широкому сенсі цього слова.
📚 Усі ці тяжкі дні книги та культура дають нам не тільки моральну, а й дієву підтримку. Ми захищаємо нашу культуру, а вона підтримує нас. Колись Одеську бібліотеку вже довелося відбудовувати після руйнування – у Другу світову її розбомбили нацисти. Тепер вона допомагає нам вистояти вже у боротьбі з іншим нападником.
Бо Україна нині бореться саме за те, щоб ніде у світі бібліотеки не руйнувалися, книжки не горіли, люди не гинули. Щоб війни залишилися тільки в історичних працях. А кожна людина у світі могла спокійно читати і розвиватися, без загрози нападу і боротьби за виживання.
🤝 Дякуємо, Велика Британіє, за те, що ви з нами на цьому культурному фронті. Нехай живуть книжки та читачі!
Цей вияв солідарності – значущий для України. Від початку війни ми втратили понад 300 бібліотек. Бібліотеки, як і люди, ризикують через російські атаки щодня.
Але в той же час вони стали і чимось більшим – в особливо тяжкі зимові дні, коли від обстрілів не було світла і тепла, бібліотеки ставали справжніми гуманітарними і волонтерськими хабами, місцем, де можна було бути разом і відчувати тепло в широкому сенсі цього слова.
📚 Усі ці тяжкі дні книги та культура дають нам не тільки моральну, а й дієву підтримку. Ми захищаємо нашу культуру, а вона підтримує нас. Колись Одеську бібліотеку вже довелося відбудовувати після руйнування – у Другу світову її розбомбили нацисти. Тепер вона допомагає нам вистояти вже у боротьбі з іншим нападником.
Бо Україна нині бореться саме за те, щоб ніде у світі бібліотеки не руйнувалися, книжки не горіли, люди не гинули. Щоб війни залишилися тільки в історичних працях. А кожна людина у світі могла спокійно читати і розвиватися, без загрози нападу і боротьби за виживання.
🤝 Дякуємо, Велика Британіє, за те, що ви з нами на цьому культурному фронті. Нехай живуть книжки та читачі!
❤356👍33😢1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Ми захищаємо нашу культуру – а вона підтримує нас.
Подякувала Великій Британії за підтримку на культурному фронті під час церемонії побратимства між Центральною бібліотекою Ліверпуля та Одеською науковою бібліотекою імені Михайла Грушевського.
Для нас багато означає ця солідарність. Адже боремося за те, аби ніде у світі бібліотеки не руйнувалися, книжки не горіли, люди не гинули.
Подякувала Великій Британії за підтримку на культурному фронті під час церемонії побратимства між Центральною бібліотекою Ліверпуля та Одеською науковою бібліотекою імені Михайла Грушевського.
Для нас багато означає ця солідарність. Адже боремося за те, аби ніде у світі бібліотеки не руйнувалися, книжки не горіли, люди не гинули.
❤435👍33😢1
Олена Зеленська | Olena Zelenska
Photo
Дванадцятирічний Сашко був із мамою Сніжаною в Маріуполі, коли місто оточили російські військові. Разом вони пережили страшні обстріли, відсутність води, тепла, голод, поранення Сашка – поки їх не розділили росіяни. Їм не дали навіть попрощатися. Хлопцю сказали, що мама відмовилась від нього. Його вдалося врятувати, але мама все ще у полоні російських окупантів.
Дванадцятирічна дівчинка Кіра також була з татом у Маріуполі, коли росіяни почали нищити місто. Тато загинув під час бомбардування. Дівчинку окупанти вивезли до Донецька. Величезними зусиллями держави, громадських діячів, десятків людей Кіру повернули.
Ще одна родина – тато Євген, син Матвій, маленькі доньки Святослава та Олександра – також із Маріуполя. Після нищення міста окупанти почали процес так званої «фільтрації» мешканців, які вижили. Тата кинули до в'язниці, а дітей забрали до притулку. Кілька місяців вони нічого не знали одне про одного. Діти знайшлися в пансіонаті під Москвою буквально за день до того, як їх мали всиновити росіяни.
За цими та сотнями схожих історій видно всю цю страшну технологію – як саме окупанти викрадають українських дітей. Найчастіше – вбивши їхніх батьків або примусово розлучивши із родинами. А ще вивозять цілі дитбудинки та інтернати.
Це історії, які, на щастя, добре закінчилися і дітей вдалося повернути. Таких випадків у нас на разі 361.
Але є більш вражаюча цифра – 19 390. Це кількість дітей, які досі перебувають у російському полоні. І це лише дані, які підтверджені. Але й ця кількість не є остаточною, бо що відбувається з дітьми на окупованих територіях – невідомо.
Це насильство, яке триває просто зараз. Адже просто зараз якійсь дитині, так само як Сашку, брешуть, що вона не потрібна, що від неї відмовились. Якась дитина, як Кіра, плаче за вбитими на її очах батьками. Якихось дітей, як Матвія та його сестер, готують до примусового всиновлення. Просто зараз вони не мають зв’язку із близькими.
📍Виступила на дебатах ПАРЄ із розгляду та ухвалення проєкту резолюції «Ситуація з українськими цивільними особами, у тому числі з дітьми, примусово переміщеними або переселеними до РФ або на українські території, що перебувають під фактичним контролем РФ». Вдячна за увагу до питання примусової депортації українських дітей. Ця тема дуже болить Україні. Дякую за те, що світ долучається до боротьби за наших дітей та їхнє дитинство.
Це той випадок, коли порятунок можливий лише всім світом. Щоб після всього пережитого наші діти знову повірили в цей світ та його людей.
Дванадцятирічна дівчинка Кіра також була з татом у Маріуполі, коли росіяни почали нищити місто. Тато загинув під час бомбардування. Дівчинку окупанти вивезли до Донецька. Величезними зусиллями держави, громадських діячів, десятків людей Кіру повернули.
Ще одна родина – тато Євген, син Матвій, маленькі доньки Святослава та Олександра – також із Маріуполя. Після нищення міста окупанти почали процес так званої «фільтрації» мешканців, які вижили. Тата кинули до в'язниці, а дітей забрали до притулку. Кілька місяців вони нічого не знали одне про одного. Діти знайшлися в пансіонаті під Москвою буквально за день до того, як їх мали всиновити росіяни.
За цими та сотнями схожих історій видно всю цю страшну технологію – як саме окупанти викрадають українських дітей. Найчастіше – вбивши їхніх батьків або примусово розлучивши із родинами. А ще вивозять цілі дитбудинки та інтернати.
Це історії, які, на щастя, добре закінчилися і дітей вдалося повернути. Таких випадків у нас на разі 361.
Але є більш вражаюча цифра – 19 390. Це кількість дітей, які досі перебувають у російському полоні. І це лише дані, які підтверджені. Але й ця кількість не є остаточною, бо що відбувається з дітьми на окупованих територіях – невідомо.
Це насильство, яке триває просто зараз. Адже просто зараз якійсь дитині, так само як Сашку, брешуть, що вона не потрібна, що від неї відмовились. Якась дитина, як Кіра, плаче за вбитими на її очах батьками. Якихось дітей, як Матвія та його сестер, готують до примусового всиновлення. Просто зараз вони не мають зв’язку із близькими.
📍Виступила на дебатах ПАРЄ із розгляду та ухвалення проєкту резолюції «Ситуація з українськими цивільними особами, у тому числі з дітьми, примусово переміщеними або переселеними до РФ або на українські території, що перебувають під фактичним контролем РФ». Вдячна за увагу до питання примусової депортації українських дітей. Ця тема дуже болить Україні. Дякую за те, що світ долучається до боротьби за наших дітей та їхнє дитинство.
Це той випадок, коли порятунок можливий лише всім світом. Щоб після всього пережитого наші діти знову повірили в цей світ та його людей.
👍240😢188❤127
У цей страшний день,
коли кожна новина від рятувальників стискає серце, а кожна нова цифра в переліку загиблих – як власна рана,
коли усміхнені фото мами і дитини з Дніпра болять так само, як видовище розчахнутих ракетою осель в Умані,
коли навіть весняне сонце не може висушити сліз від чергового російського злочину – ми точно знаємо, що кожне наше горе – буде їхнім вироком.
Вироком тим, хто віддає й виконує накази бомбити, кожному співучаснику кожного вбивства, всім загарбникам і терористам, кожному диктатору.
Ми не жертви, ми – невідворотність покарання. Ми – Умань, Дніпро, Маріуполь, Буча, Бахмут... Ми – Україна.
коли кожна новина від рятувальників стискає серце, а кожна нова цифра в переліку загиблих – як власна рана,
коли усміхнені фото мами і дитини з Дніпра болять так само, як видовище розчахнутих ракетою осель в Умані,
коли навіть весняне сонце не може висушити сліз від чергового російського злочину – ми точно знаємо, що кожне наше горе – буде їхнім вироком.
Вироком тим, хто віддає й виконує накази бомбити, кожному співучаснику кожного вбивства, всім загарбникам і терористам, кожному диктатору.
Ми не жертви, ми – невідворотність покарання. Ми – Умань, Дніпро, Маріуполь, Буча, Бахмут... Ми – Україна.
😢597❤99👍13