З Днем Незалежності, друзі!

Бажаю всім нам скоріше святкувати і день перемоги

На відміну від більшості своїх знайомих, я почала читати і тим паче писати фанфіки досить пізно.

Я починала з оригінальних історій — і читати і писати, ще до школи. Перший фанфік мені трапився років у 11 чи 12 — і це одразу було шокуюче 18+ що змусило мене закрити браузер і не згадувати про це ще довго.

Тож в старшій школі я почала цікавитися літературною теорією — спочатку для віршів, потім для прози, я почала всотувати і вивчати всі ці правила, схеми, композицію, метафори, сюжетні арки і все таке. І було шалено цікаво бачити підтвердження цим правилам в друкованих книжках і в кіно (бо я загалом люблю коли все по поличках розкладено)

І десь лише після 19 років я з головою пірнула у світ фанфіків... І раптом відкрила для себе, скільки там свободи. Я раптом побачила що історії не мають слідувати 3-актній структурі, щоб викликати в мене захват, я побачила вагон "помилок новачків", але водночас парадоксальні, свіжі, цікаві підходи, про які я навіть не думала, читаючи друковані книжки.

Найбільше мене вразив темп. Темп тогочасної популярної друкованої літератури здавався приблизно однаковим. Тоді як в фанфіку ти міг пробігти величезний пласт подій за 4 речення, або ж 4 сторінки роздивлятися кожен вираз обличчя в невеличкому діалозі. Я раптом виявила, що люблю більш повільні історії, ніж ті, що пропонував ринок. Я виявила, що мені не так потрібно, щоб автор шокував мене неочікуваними поворотами, як щоб він уважно розкривав особливості взаємодій між персонажами.

Звісно, література різна. І риси, які я назвала не є характерними лише для фанфіків. Але, якщо бути чесною, в друкованій літературі я і зараз бачу оце втискання в рамки — напевно так виглядає "редактор попрацював, ми вписали книгу в серію". Тоді як фанфікшен і досі нагадує цукерки-боби з Гаррі Поттера: завжди є немаленький шанс, що вони здивують тебе своїм смаком.

Знову жахлива та складна ніч для Києва💔

Багато поранених, є загиблі. Співчуття родинам, які втратили своїх близьких через черговий російський обстріл🕯️

Ми розділяємо біль і закликаємо підтримувати тих, хто нас захищає. Сьогодні просимо підтримати збір бригади, в якій служить брат нашої видавчині.
Кожна ваша гривня дуже важлива!🙏

➡️ https://achilles.army/#donate

Мій улюблений тип письменницького самозаспокоєння: "просто у всіх навколо поганий смак".

Вирішила, що робоча назва моєї фентезі-академки (книги) буде "Іскра"

Одна з особливостей академки, яку я пишу: там просто шалена кількість персонажів, мені подобаються всі, для кожного є підсюжет, але якщо я спробую втулити всі ці підсюжети в одну книгу її розмір вийде отакий

Кажуть, що якщо потерти мені голову, то вас видасть видавництво

Літературний дискурс, який мені страшенно подобається: "чи існує піраміда Фрайтага"

Зрада штучного інтелекту відміняється! Він, звісно, трошки переінакшив, але і я шукала не дуже довго 😁
Гора піраміда Фрайтага існує!

Ранкові думки: треба організовувати секту 😄

Спроба кинути слухати ютуб відео на фоні номер мільйон двісті десять.

Кожен ранок проведений в тиші і без телефона це маленька перемога.

А в Харкові ще ж не можна поставити собі якийсь обмежувач наприклад щоб заблокувати собі телеграм на півдня, чи прибрати телефон з доступу, бо вночі коли тривога потрібно ще дивитися що пишуть в каналах моніторингу, що саме летить і куди.

Кожен раз, коли бачу лист від Таїс з рекламою її курсу, хочеться забубенити власний.

А шо, думаєте я не можу давати письменницькі поради за 5к гривень? (чи скільки зараз). Думаю не тільки я, але і половина моїх підписників можуть. Допишу книгу — треба бігом запускати.🤔

Я жартую. Або ні. Або так. 🙃

Я взагалі така людина, що можу можу давати поради не тільки за 5к, але і за 7 і навіть за 10. 😄

Ви б знали як мені хочеться взяти і переписати UWUREAD з нуля 😆

*бʼє себе по руках*

Сьогодні ділова красива

А що у мене є... 🤭

Давайте так, з вас 20 вподобайок, а тоді я покажу інший бік

В першу секунду я навіть злякалася

Ми склали план підготовки до книжкової країни, і хоча справ багато, їх виявилося менше, ніж я боялася.

Головне нічого не забути