На відміну від більшості своїх знайомих, я почала читати і тим паче писати фанфіки досить пізно.

Я починала з оригінальних історій — і читати і писати, ще до школи. Перший фанфік мені трапився років у 11 чи 12 — і це одразу було шокуюче 18+ що змусило мене закрити браузер і не згадувати про це ще довго.

Тож в старшій школі я почала цікавитися літературною теорією — спочатку для віршів, потім для прози, я почала всотувати і вивчати всі ці правила, схеми, композицію, метафори, сюжетні арки і все таке. І було шалено цікаво бачити підтвердження цим правилам в друкованих книжках і в кіно (бо я загалом люблю коли все по поличках розкладено)

І десь лише після 19 років я з головою пірнула у світ фанфіків... І раптом відкрила для себе, скільки там свободи. Я раптом побачила що історії не мають слідувати 3-актній структурі, щоб викликати в мене захват, я побачила вагон "помилок новачків", але водночас парадоксальні, свіжі, цікаві підходи, про які я навіть не думала, читаючи друковані книжки.

Найбільше мене вразив темп. Темп тогочасної популярної друкованої літератури здавався приблизно однаковим. Тоді як в фанфіку ти міг пробігти величезний пласт подій за 4 речення, або ж 4 сторінки роздивлятися кожен вираз обличчя в невеличкому діалозі. Я раптом виявила, що люблю більш повільні історії, ніж ті, що пропонував ринок. Я виявила, що мені не так потрібно, щоб автор шокував мене неочікуваними поворотами, як щоб він уважно розкривав особливості взаємодій між персонажами.

Звісно, література різна. І риси, які я назвала не є характерними лише для фанфіків. Але, якщо бути чесною, в друкованій літературі я і зараз бачу оце втискання в рамки — напевно так виглядає "редактор попрацював, ми вписали книгу в серію". Тоді як фанфікшен і досі нагадує цукерки-боби з Гаррі Поттера: завжди є немаленький шанс, що вони здивують тебе своїм смаком.

Знову жахлива та складна ніч для Києва💔

Багато поранених, є загиблі. Співчуття родинам, які втратили своїх близьких через черговий російський обстріл🕯️

Ми розділяємо біль і закликаємо підтримувати тих, хто нас захищає. Сьогодні просимо підтримати збір бригади, в якій служить брат нашої видавчині.
Кожна ваша гривня дуже важлива!🙏

➡️ https://achilles.army/#donate

Мій улюблений тип письменницького самозаспокоєння: "просто у всіх навколо поганий смак".

Вирішила, що робоча назва моєї фентезі-академки (книги) буде "Іскра"

Одна з особливостей академки, яку я пишу: там просто шалена кількість персонажів, мені подобаються всі, для кожного є підсюжет, але якщо я спробую втулити всі ці підсюжети в одну книгу її розмір вийде отакий

Кажуть, що якщо потерти мені голову, то вас видасть видавництво

Літературний дискурс, який мені страшенно подобається: "чи існує піраміда Фрайтага"

Зрада штучного інтелекту відміняється! Він, звісно, трошки переінакшив, але і я шукала не дуже довго 😁
Гора піраміда Фрайтага існує!

Ранкові думки: треба організовувати секту 😄

Спроба кинути слухати ютуб відео на фоні номер мільйон двісті десять.

Кожен ранок проведений в тиші і без телефона це маленька перемога.

А в Харкові ще ж не можна поставити собі якийсь обмежувач наприклад щоб заблокувати собі телеграм на півдня, чи прибрати телефон з доступу, бо вночі коли тривога потрібно ще дивитися що пишуть в каналах моніторингу, що саме летить і куди.

Кожен раз, коли бачу лист від Таїс з рекламою її курсу, хочеться забубенити власний.

А шо, думаєте я не можу давати письменницькі поради за 5к гривень? (чи скільки зараз). Думаю не тільки я, але і половина моїх підписників можуть. Допишу книгу — треба бігом запускати.🤔

Я жартую. Або ні. Або так. 🙃

Я взагалі така людина, що можу можу давати поради не тільки за 5к, але і за 7 і навіть за 10. 😄

Ви б знали як мені хочеться взяти і переписати UWUREAD з нуля 😆

*бʼє себе по руках*

Сьогодні ділова красива

А що у мене є... 🤭

Давайте так, з вас 20 вподобайок, а тоді я покажу інший бік

В першу секунду я навіть злякалася

Ми склали план підготовки до книжкової країни, і хоча справ багато, їх виявилося менше, ніж я боялася.

Головне нічого не забути

3 письменницькі правила, які я пропоную вам забути

😴 ”Інфодампи — зло”

Автори сайфаю, кіберпанку і високого фентезі, підсажуйтеся ближче. Інфодампи — це фундамент ваших жанрів. Є сотні читачів, які в принципі беруть в руки ваші книжки, щоб по 10 сторінок вичитувати хімічний склад атмосфери невідомої планети.

Якщо ви пишете їх нудно, навчіться писати цікаво. Пошукайте приклади лекторів, які класно розповідають складні теми, приклади гарного представлення світів і технологій в книгах. Зробіть 20 письменницьких вправ — попишіть інфодампи для ваших улюблених книжок. Перевіряйте на друзях і знайомих, чи вдалося розповісти цікаво.

Коротше, проведіть аналіз і набийте руку, і буде вам щастя.

—-

👁👄👁 “Показуйте, а не розказуйте”

Це стосується всіх. Спробуйте знайти якомога більше вдалих книжкових прикладів різних рівнів деталізації. Від абстрактного переказу подій (наративу), де роки минають за один абзац; і до сцен — низько деталізованих (де зображується тільки основний конфлікт) і високодеталізованих (де ви знаєте, як хто вигнув брову).

Поекспериментуйте з власними творами, спробуйте писати один і той самий епізод/події на чотирьох рівнях деталізації. Коротше, знову практика.

Ви можете *раптово *****виявити, що “розказувати” це не завжди сухо і нецікаво констатувати факти і перелічувати події.

—-

🦄 ”Не наділяйте персонажів фіолетовими очима і власними рисами”

З половини класичних творів стирчать вуха авторів. Я проти правил “їм можна тобі ні”. Як ви дізнаєтеся, чи можна вам, якщо не спробуєте? Те саме з персонажами-особливими-єдиними в своєму роді зірочками.

Більшість персонажів відомих книжок особливі і незвичайні. Геніальні Шерлоки Голмси, сини богів Персі Джексони, могутні Геракли. Більшість авторів вкладає в свої тексти щось особисте, пережите, що їх турбує.

Замість тривожитися “а чи не селф-інсерт у мене”, краще насолоджуйтесь процесом письма і пишіть так, щоб щонайменше вам самім було цікаво це прочитати.