Вже 65 голосів і можна підвести деякий підсумок.

Людей яким складніше починати ніж продовжувати близько чверті. Тих, кому починати навпаки легше навіть дещо більше - близько третини.

Але "синдром чистого аркуша" існує і про нього написано мільйон статей, а ніякого "синдрому/страху нечистого аркуша" не існує.

Якась тотальна несправедливість.

Я вирішила провести це опитування бо знову відкрила чергову книгу по письменництву і знову побачила там "ой, вам напевно страшно починати? Ну ви почніть а там розпишетеся". І вирішила перевірити — може це я чогось не розумію, може 90% письменників страждають перед чистим аркушем, а проблем з продовженням ні в кого немає?

А ні, схоже ми маємо просто сліпу пляму

Мій творчий цикл виглядає десь так

#переходи_між_сценами №1

Я не забула про переходи. Продовжимо.

Уявімо, що ми — стовідсоткові адепти поради “показуй, а не розказуй”. В нашому тексті неможливо знайти жодного граму наративу (наприклад фразу “Антона всі вважали дуже розумним хлопцем”). Ні, все як в кіно. Описи місця; репліки, дії, міміка і жести персонажів, можливо ще трохи їхніх думок. Все.

Як в такій ситуації нам побудувати мости між сценами?

Наш основний інструмент — це порада сценаристів Південного Парку (Метта Стоуна і Трея Паркера).

Зробіть так, щоб між послідовними сценами можна було вставити “саме тому” або “але”. Створіть причинно-наслідковий звʼязок.

Родич залишає Брюстеру 300 мільйонів доларів у спадок, але тільки якщо той витратить за наступні 30 днів 30 мільйонів (з купою умов як). Саме тому Брюстер вигадує план і негайно починає витрачати гроші. Але банкіри, що управляють спадком, змовляються завадити Брюстеру…

Або мій варіант причинно-наслідкового ланцюжку.

1. Сцена автомобільної аварії.
2. Хлопець сидить у поліцейському відділку і виправдовується.
3. Дівчина повертається додому, коли їй телефонує незнайомий номер. Представник поліції повідомляє що її машина розбита, а хлопця потрібно забирати з відділку.

У таких випадках ви можете обходитися навіть без прикрас — сцени вже повʼязані між собою логікою і загалом це вважається основою.

Трошки далі йде Кеті Вейланд. В своїй книжці вона пропонує структуру побудови сцен так, щоб вони утворювали безперервний ланцюжок. (Детальніше про це тут: https://drukarnia.com.ua/articles/struktura-sceni-prichina-ta-naslidok-088R4)

Вона поділяє сцени на два типи: Причина та Наслідок. В “Причині” герой має ціль, досягненню якої перешкоджає конфлікт, а завершується вона катастрофою. В “Наслідку” ми спостерігаємо реакцію героя на те, що сталося, перед ним постає дилема, і він ухвалює рішення, як діяти далі. Коло замикається, в героя знову є ціль.

Наприклад:

1.
На званій вечері герой А старанно уникає героя Б, бо той його бісить. (Ціль).
Як назло, Б сидить поряд і ніби його переслідує (Конфлікт).
А намагається вже відверто бігти геть, Б за ним женеться, вони перечіпляються і падають на величезний торт, псуючи всім вечір. (Катастрофа)

2.
Пізніше того вечора А і Б вимушені вибачатися перед господинею дому (Реакція).
Та повідомляє, що якщо їхня ворожнеча не припиниться, їх більше не кликатимуть на жодне пристойне зібрання (Дилема).
А і Б вирішують вдавати друзів, щоб не стати соціальними паріями (Рішення).

Поки перетравлюються великі пости, тримайте спогад про Дарсі в Карпатах

Таки феєрверки... святкують Аляску, падлюки

Нашо я скотч з вікон познімала?

Помітила що для всіх успішно дописаних історій я малювала плани квартир / приміщень

Коротше, тепер у мене є план другого поверху для "мільйонерки-асексуалки"

А отак я колись малювала план будинку героїв у фанфіку "Коли в небі всі згаснуть зірки"

З Днем Незалежності, друзі!

Бажаю всім нам скоріше святкувати і день перемоги

На відміну від більшості своїх знайомих, я почала читати і тим паче писати фанфіки досить пізно.

Я починала з оригінальних історій — і читати і писати, ще до школи. Перший фанфік мені трапився років у 11 чи 12 — і це одразу було шокуюче 18+ що змусило мене закрити браузер і не згадувати про це ще довго.

Тож в старшій школі я почала цікавитися літературною теорією — спочатку для віршів, потім для прози, я почала всотувати і вивчати всі ці правила, схеми, композицію, метафори, сюжетні арки і все таке. І було шалено цікаво бачити підтвердження цим правилам в друкованих книжках і в кіно (бо я загалом люблю коли все по поличках розкладено)

І десь лише після 19 років я з головою пірнула у світ фанфіків... І раптом відкрила для себе, скільки там свободи. Я раптом побачила що історії не мають слідувати 3-актній структурі, щоб викликати в мене захват, я побачила вагон "помилок новачків", але водночас парадоксальні, свіжі, цікаві підходи, про які я навіть не думала, читаючи друковані книжки.

Найбільше мене вразив темп. Темп тогочасної популярної друкованої літератури здавався приблизно однаковим. Тоді як в фанфіку ти міг пробігти величезний пласт подій за 4 речення, або ж 4 сторінки роздивлятися кожен вираз обличчя в невеличкому діалозі. Я раптом виявила, що люблю більш повільні історії, ніж ті, що пропонував ринок. Я виявила, що мені не так потрібно, щоб автор шокував мене неочікуваними поворотами, як щоб він уважно розкривав особливості взаємодій між персонажами.

Звісно, література різна. І риси, які я назвала не є характерними лише для фанфіків. Але, якщо бути чесною, в друкованій літературі я і зараз бачу оце втискання в рамки — напевно так виглядає "редактор попрацював, ми вписали книгу в серію". Тоді як фанфікшен і досі нагадує цукерки-боби з Гаррі Поттера: завжди є немаленький шанс, що вони здивують тебе своїм смаком.

Знову жахлива та складна ніч для Києва💔

Багато поранених, є загиблі. Співчуття родинам, які втратили своїх близьких через черговий російський обстріл🕯️

Ми розділяємо біль і закликаємо підтримувати тих, хто нас захищає. Сьогодні просимо підтримати збір бригади, в якій служить брат нашої видавчині.
Кожна ваша гривня дуже важлива!🙏

➡️ https://achilles.army/#donate

Мій улюблений тип письменницького самозаспокоєння: "просто у всіх навколо поганий смак".

Вирішила, що робоча назва моєї фентезі-академки (книги) буде "Іскра"

Одна з особливостей академки, яку я пишу: там просто шалена кількість персонажів, мені подобаються всі, для кожного є підсюжет, але якщо я спробую втулити всі ці підсюжети в одну книгу її розмір вийде отакий

Кажуть, що якщо потерти мені голову, то вас видасть видавництво

Літературний дискурс, який мені страшенно подобається: "чи існує піраміда Фрайтага"

Зрада штучного інтелекту відміняється! Він, звісно, трошки переінакшив, але і я шукала не дуже довго 😁
Гора піраміда Фрайтага існує!

Ранкові думки: треба організовувати секту 😄

Спроба кинути слухати ютуб відео на фоні номер мільйон двісті десять.

Кожен ранок проведений в тиші і без телефона це маленька перемога.

А в Харкові ще ж не можна поставити собі якийсь обмежувач наприклад щоб заблокувати собі телеграм на півдня, чи прибрати телефон з доступу, бо вночі коли тривога потрібно ще дивитися що пишуть в каналах моніторингу, що саме летить і куди.