З початку широкомастшатбного вторгенння я не прочитав жодної книги.

Та де там… я навіть не пам‘ятаю, яка була останньою.
Аполлон 8? Ні, мабуть Мозамбік. Аполлон я читав на пляжі під Чорноморськом, поки Маркусик спав у гойдалці і я оберігав його сон від надокучливих мартинів і солоного вітру з піском.

Ніколи було читати.
Все більше доводилося спостерігати наживо те, про що читав у Ремарка.
Зараз згадую - і наче не зі мною було. Хтось ходив, щось бачив, а я просто дивився зі сторони і дивувався схибленості цього світу.

Але книги читати потрібно.
Спитай мене - нащо?
Я не знаю. Раніше - знав.

Для встановлення нових нейронних зв‘язків - мені вже запізно.
Для переживання яскравих емоцій… куди мені вже яскравіше.
Зазирання у всесвіти вигаданих героїв… всі мої герої не вигадані і хвилина їхнього життя, розказана за кавою на прифронтовій непрацюючій заправці, є цікавішою за триста сторінок Мартінів. Тих, що Джорджі, а не тих, шо Брєсти, бо Брєст писав про то, шо бачив, а не шо вигадав.
Я лиш тепер це зрозумів.

Але ж читати треба.

Мені ще потрібно для себе перевинайти відповідь на це питання - нащо?
Але що саме я буду читати найближчі місяці - перед сном у нічліжках Донбасу чи на точці очікування у вистигаючому бусі - я знаю.

По-перше, дві українські науковиці подарували мені свої круті книжки:

1. Дружина мого дорогого друга - Оксана Півень написала лікнеп «Без ГМО. Правда і страшилки про генну інженерію».
Потужна правда про ГМ-продукти та їх користь для суспільства, а також розвінчування дивних міфів про шкоду ГМО.

2. Одна з моїх найулюбленіших дописувачок у цих фейсбуках Ольга Малюта хоч і рідко пише, але в неї надзвичайно цікава професія - ембріологиня.
Я вже бачу, що в її книзі «Плідна праця» розказано не тільки про штучне запліднення, а й фантастичну історію про те, як Ватикан заробляв на лікуванні безпліддя.

3. «Від червоного терору до мафіозної держави. Спецслужби росії в боротьбі за світове панування». Назва говорить сама за себе.
Не знаю, чи цікава книга, але не сумніваюся, що так. Бо подарувала мені її незрівнянна володарка Чорного гумору українською Ірина Вишня, а перекладачем був прекрасний фаховий історик Сергій Громенко.

4. «Сію тобі в очі». Людмила Горова. Вірші. Власне, я не знаю, як описати книгу від людини, один лиш вірш якої став пророцтвом для тисяч і тисяч окупантів. А ще ж Людмила подарувала нашому Маркусику Віршенята-Кошенята, багато з яких він знав на пам‘ять.

5. Поіменник. Руслан Горовий. Ви знаєте, мені пощастило опинитися в одній точці часопростору з Русланом, перед тим знаючи його в фейсбуці силу-силенну років.
Ми пили каву, говорили про волонтерські справи, машини, північ Київщини, що досі без електрики.
А я й гадки не мав, про що він писав чи пише, хто він є. Він мені свою книгу подарував. З автографом.
Я приїхав додому, сидів стомлено на парковці, не маючи сил піднятися додому. Відкрив книгу навмання - і залип.
Там про життя ж.
Якось так написано слова, наче пензлем виведені візерунки, що стежиш очима за одним, а там вже інший, за ним - наступний.
І так за душу бере.

Може воно і треба читати - щоб за душу брало.
Щоб реготати з Ватикану, дивуватися редагуванню геному, розуміти ворога, тішитися вдалій римі чи просто підглядати за чужим життям.

Не знаю.
Почну читати - скажу.
Принаймні, книга в руки вже лягає.

Майте гарний вечір.

Вчора Андрій Півень мені подзвонив і сказав, що йому телефонувало СБУ. Контррозвідка.
Та контррозвідка, яка кладе пикою в асфальт корегувальників та зрадників і про яку Ви всі читаєте в новинах.
Та контррозвідка, якій ми в серпні від Вас передали авто.

Знаєте, що сказали? Дякували за авто.
Машина пройшла вже 15 тисяч кілометрів без найменших зауважень.
І я з того дуже тішуся.
Ми дуже стараємося приводити ці старі європейські автівки до абсолютно робочого стану і подекуди ремонт забирає 2-4 тижні та з'їдає кілька десятків тисяч гривень.

Але машини їздять і, як підбивав нещодавно статистику Влад Самойленко, з 30-ти переданих нами від Вас для ЗСУ автівок, 2 знищені, 1 - в ремонті, решта - працюють.

Тут я маю сказати в першу чергу дякую як Андрію Рошу з майстром Русланом, на потужностях якого ми починали "піднімати" по одній машині на 2-3 тижні, так і СТО Автокомп Сервис, у яких конвейєр з майстрів дозволяє випускати подекуди по 2-3 авто на 1 тиждень.

І маю сказати дякую Вам, бо без Вашого фінансового внеску ми б не могли не те що замінювати вкладиші, амортизатори, стійки, редуктори, опорні підшипники, муфти, цапфи, маточини тощо, а й елементарно замінювати всі мастила, робочі рідини і фільтри.

Також хочеться подякувати бійцям (якщо вони мене зараз читають) за то, шо ставляться до машин не як до витратного матеріалу, а як до цінного ресурсу, що придбаний для них на народні гроші.
Подекуди останні.
Я дякую, що вони тачки ховають і окопують, стежать і лагодять.

До речі, контррозвідники так нас розрекламували у своїй зоні відповідальності, що за їх порадою до нас тепер звернулася 1 окрема танкова бригада.
Просять пікап для протитанкових засобів (мабуть, надивилися, як Мартин Брест потужно напакував пікапами з ПТУРами одну з бригад на Півдні).

Тепер про наші справи.

Шановні, оскільки Влад і Ко ще не встигли повернутися з Півдня, куди вони погнали Сяйвомобіль для передачі бійцям, аукціон, на якому ми розіграємо два комлпекти поштових марок, браслет Азовсталь та журнал Time із Залужним на обкладинці - ми проведемо завтра, у вівторок, о 21.30.

Тим часом повідомляю, що за ці вихідні Гуркіт передав двом підрозділам ЗСУ два автомобілі.
Один - Форд Рейнджер ака Сяйвомобіль - куплений завдяки Вашій участі у акції книгарні Сяйво (КП "Міський магазин") по здачі в макулатуру російськомовної літератури.
Відремонтований він теж Вашим коштом.
Акція, до речі, триває й далі, тому якщо нанесете нормально книжок - купимо ще одне авто для Збройних сил.
До речі, Сяйвомобіль поїхав на фронт в комплекті з книгою, яку Ви бачите на фото і співавтором якої є Сергій Громенко.

Друге авто - Мазда - куплене і відремонтоване теж з Вашою допомогою.

Детальний звіт про подорожі буде на сторінці Гуркоту, як тільки Христина Морозова трохи видихне і зможе складати літери в слова.

Таким чином, у Вас є ще рівно доба, щоб випробувати долю і взяти участь в аукціоні, на якому ми збираємо на автівку для ГУР.
https://news.1rj.ru/str/mouselab/4455
Кстаті, шуткамі-прібауткамі, але виключно завдяки Вашій участі в розіграші вже вдалося акумулювати 110 гривень, а загалом накрапало майже 200 тисяч.

Ви - неймовірні.

Вірте в ЗСУ.
Підтримуйте їх.
І майте гарний вечір.

Завтра ця мала з‘їде з підйомника на своїх чотирьох і завдяки Вам наприкінці тижня поїде на фронт.
А сьогодні ми з Владом Самойленко о 21.30 проведемо наживо розіграш журналу Time із Залужним, браслета Азовсталь та трьох комплектів поштових марок.
Приєднуйтесь на фейсбуці.
https://www.facebook.com/senenkoanton

Ви ж пам‘ятаєте, що книгарня Сяйво збирала російськомовні книжки на макулатуру?
Ви ж пам‘ятаєте, що вони передали виручені кошти нам?
Також, напевне, не слід нагадувати, що таким чином з‘явився Сяйвомобіль - Форд Рейнджер, який ми відремонтували завдяки Вашій підтримці.

Ну, ось.
Машина вже працює на передових позиціях.
На Херсонщині 🙂

Дякуємо Вам.
Ви - неймовірні.

Окрема повага історику Сергій Громенко за передану книгу.

Допис Гуркоту на фейсбуці:
«Якщо автівка поводилася добре і була чемною, вона потрапляє в Гуркіт, а далі — у найкращі в світі Збройні сили України. В понеділок ми доставили дорогий серцю Сяйвомобіль на Херсонщину. Завдяки тому, що ви приносили в книгарню Сяйво (КП "Міський магазин") своїх пушкінів, булгакових та інших фетів на переробку в щось корисніше — у нас з'явився цілий Форд Рейнджер! І ось він уже розсікає поля Херсонщини. Ще й приїхав в комплекті з ніштяками та чудовою книжкою історика Сергія Громенка "Народження країни. Від краю до держави" з автографом! Тож тепер затамувавши подих, слідкуємо за новинами з півдня»

Ти не залишив мені наше із тобою селфі.
Воно десь там, у твоєму телефоні.
І його побачить лиш безжальна ентропія, назавжди поглинувши комірку пам'яті.
Під час нашої останньої... не крайньої, саме останньої зустрічі ти сам підійшов до мене і запропонував сфотографуватися на згадку.
Минулого тижня, пам'ятаєш?
Ніколи не просив, а тут...
І я, попри своє неписане правило - робити фото з кимось тільки на свій телефон - поступився твоїй посмішці і абсолютній безпосередності.
Перешли мені його якось, га?

Ти завжди усміхався.
Коли я бачив тебе крізь запилене скло чорного буса, а навколо тебе стрибали наші гуркітівці і, здавалося, їм так кортіло смикнути тебе за твої кучері.
Вони тебе дуже любили. Дуже.
Ти усміхався, коли я передавав тобі вантажі від твоїх друзів і рідних.
І ти обіймав мене так, наче ми були сто років знайомі.

Ти виставляв такі фото з позицій, наче це був довбаний курорт десь біля теплих морів.
Та й сам ти, скажемо чесно, був схожий на Тарзана.
Певен, що один твій вигляд несамовито підіймав настрій у побратимів.

А ще я дізнався сьогодні, що в тебе буде дитина.
Але ти її не пригорнеш.
Ніколи.
Ти ж знаєш, що найбільше щастя чоловіка на цій довбаній планеті - це пригорнути до себе народжене від коханої немовля?
Знаєш ти це чи ні?

Святі ж небеса, Віталій...

Мартин Брест, чуєш, брате.
Скоро у майора Миколая трохи додасться роботи по забезпеченню подарунками дітей бійців, які ніколи не повернуться з позицій.

Віталій, дякую, що тримав небо.

Якщо Ви маєте бажання допомогти дружині та майбутній дитині Віталій Киркач-Антоненко
Картка Приват Nataliya Kyrkach-Antonenko 5168755472556121
І цільова банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/8fQD4Fg1KL

Пост дружини Віталія про загибель чоловіка:
https://www.facebook.com/businka.ua/posts/pfbid02JBb5Ai9vd9f9AcefnRANpJyQAKYptSf5iDVeKxF7mj5YfAUogCsYHqe9CnCiS4nil

Черговий мій оберт навколо сонця я можу ілюструвати лиш цим фото.
Не класичним селфі з посмішкою на всі зуби, а цим.
Знятим в брудному приірпінському кюветі, куди ми з Андрієм попадали від прильотів мін.
Ми працювали, як машини - годинами, днями, тижнями - практично без емоцій і рефлексій.
Десятки підвалів, сотні сходинок вниз і вгору, провулки і закутки незнайомого тоді ще міста.
Бігом частіше, ніж кроком. Голодні більше, аніж могли про це згадати.
Живі, але виключно завдяки Морській піхоті України.
А тоді, в тій точці часопростору опинилися журналісти, які просто, між свистом мін у свинцевому сірому небі спитали: розкажіть, що Ви бачили.
Я уважно подивився в об’єктив.
І заплакав.
Так, що було дуже соромно перед усіма. Дуже.
Однак я не міг зупинитися.
Тому що тоді сам собі вперше поставив це просте питання: а що ж я бачив?
Цей рік був важким, але не важчим, аніж у інших.
Він просто шар за шаром знімав весь мій внутрішній світ і вже, я певен, назавжди лишав його собі.
В вирвах від вибухів.
На рясно вкритих зледенілими фекаліями сходинках мертвих багатоповерхівок.
Біля могил мирних мешканців просто поруч з дитячими каруселями і гірками.
У в’язкій атмосфері тижнями немитих тіл і смороду гангрени.
Порожнеча всередині мене збільшувалася з кожною перевантаженою труною.
Поки труни ще були.
Потім пішли чорні пакети.
А рештки хиткої внутрішньої конструкції виймали з мене вже шматками.
Бо загинув Володя. Влад. Роман. Саша. Діма. Віталій.
Вдруге я так плакав тільки по Володі.
Більше - ніколи.
І, так, я знаю, що декому тепер здаюся беземоційною цинічною людиною, яка при черговій сумній новині просто опускає очі долу, а далі продовжує розмову про справу.
Але втретє плакати я буду виключно після перемоги.
З іншого боку, цей рік був, думаю, ключовим в моїй історії.
Він подарував мені усвідомлення, що найбільше в житті важать усього три речі.
По-перше, це саме життя.
По-друге, це те, на що ти здатен, коли навколо війна.
По-третє, це люди, які залізобетоном тримають тебе зсередини.
Все решта - виборюється, рятується, будується, евакуюється, лікується.
І, зрештою, перемагає.
Це мій перший День народження, коли я чітко знаю, що я на нього хочу.
Ні, зустріч з дружиною і сином - то головна мрія, але її втілюють у майбутньому наші Збройні сили.
Так, повнопривідний течик - то ідеальна волонтерська тачка і колись у мене така буде.
Але в мене все з голови не йде боєць, якого ми з Андрієм в серпні зустріли на Донбасі.
“- Це мої перші вихідні за 3 місяці. Відпустили на 2 дні. Бо день народження. Ми ж стоїмо в [назва населеного пункту]. Там, звісно, пекло. Але звикли... Важко було, особливо спочатку, коли [назва підрозділу] створили, то окрім автоматів практично нічого не дали. Зараз легше. Тих... тих, хто вижив, забезпечують більш-менш...”
Пам’ятаєте?
Він керує дронами і тоді вони спалили 5 танків.
А ще він же їздив на Москвичі і той неймовірний пєпєлац згорів.
То він мені написав і попросив допомогти зі збором коштів на дрон із тепловізором.
Я запропонував краще пригнати йому хорошу машину.
Двічі запропонував.
Надійну, повнопривідну, потужну. Зробили б кунг, фару-шукач, зубаті шини.
Але він уперся, тому що спить, їсть, воює, дихає і живе дронами.
На які підвішуються подарунки для росіян.
Тому я, звісно, опускаю очі долу, але далі кажу Вам про справу:
Поможіть мені привітати бійця з його Днем народження, який минув у серпні?
Давайте купимо йому дрона. З тепловізором.
Ми навіть банку під це створили https://send.monobank.ua/jar/Jww4rFj13
Якщо легше на пейпал - ось senenkoanton@gmail.com. Ставте помітку “На дрон” чи щось таке.
Всі кошти, зібрані понад потрібну суму - підуть на дрони для інших підрозділів.
Так, це наш новий дронопроєкт.
А я знову поїхав на Донбас.
Так, у свій День народження.
Бо, власне, це зараз моє життя і я на це здатен.
Дякую за пам’ятну світлину Сергій Михальчук.
Дякую Збройним силам України.
Вічна пам’ять усім полеглим захисникам та волонтерам.

Шановні, дякую за Ваші привітання з Днем народження.
Ми гуркотимо по Донбасу і маю сказати Вам пару слів.
Ви - неймовірні.

Ми потужно (с) влетіли на давно непрацюючу заправку WOG і зі скрипом гальм зупинилися біля старенького камуфльованого течика другої моделі.

- Наші, вивантажуємося, - сказала Оксана.

Я вистрибнув з буса, вже смикаючи за бокову ляду, за якою стояв 11 генераторів, 8 буржуйок, яблука і свіжі пироги від Надії Федорівни (тм).

Тільки після цього простягнув руку до двох хлопців, що вилізли з зеленого бусика, але не встиг нікому нічого потиснути...

- Це Вам, - сказав один із них. І простягнув мені торт.
- З Днем народження, - додав другий, широко посміхаючись.

Я рефлекторно озирнувся навколо, чи, бува, це не шоу з прихованою камерою, і не помітивши нічого підозрілого та не почувши закадрової музики, зрозумів, що це буде мій найкращий День народження серед усіх.

День народження на Донбасі.
День, коли кожну хвилину відчуваєш, як будь-яка твоя дія сповнена змістом і наближає перемогу.

День, коли бійці, щоб привітати волонтера, який везе їм корисні штуки, невідомо де і невідомо як знаходять свіжесенький торт (у інших волонтерів???).
Це коли ти, проїхавши уздовж майже всієї лінії фронту, нарешті з'їдаєш цей торт з іншими бійцями, яким ви приганяєте потужного пікапа на підрозділ.

А в перерві між цими двома фантастичними явищами, ти звантажуєш і тиснеш руки, дякуєш від імені українського народу і приймаєш подяки українському народові; спостерігаєш за українськими винищувачами у небі; пропускаєш іноземні здоровезні броньовики, підіймаючи руку вгору у відповідь на такі ж руки на броні; мчиш в такій темряві, що сліпнеш від яскравості зірок на вугільно-чорному небі.

День народження на Донбасі - це коли просиш у небайдужих людей грошей на один дрон з тепловізором, але, поки ти зайнятий і не бачиш станів рахунку, люди скидають на 5 дронів.

Замість одного - на п‘ять.

Спасибі Вам усім.
І від мене, і від бійців.

Детальний звіт по поїздці буде, думаю, на сторінці Гуркіт.
А я погуркотів спати.

Майте гарну ніч.