Дженіфер Л. Арментраут "Із крові і попелу"

⭐️ 1/5
🛏 1/5
❤️ 1/5
🌶 2/5

Надзвичайно популярна серія, 313 мільйонів переглядів за хештегом на тіктоці, рейтинг на Goodreads 4.27 з 5 на основі більше ніж 400 тисяч оглядів - це лише поверхневі докази такого собі хайпу цієї книги. Після прочитання в мене виникло лише одне питання - як це взагалі можливо?

Пенелафі, або Поппі (Маківка в перекладі) - Діва, обрана, недоторкана. З самого дитинства їй не дозволено покидати замок, розмовляти з людьми, веселитись, заводити друзів, кохати...навіть її обличчя має бути закрите вуаллю, яку довзолено скидати лише перед кількома обраними людьми. Все її життя диктоване правилами та очікуванням особливого ритуалу - Вознесіння, яке допоможе їй виконати свою місію. Однак Поппі не завжди хоче сліпо підкорятись правилам та очікуванням, і коли красивий та таємничий Гоук стає її охоронцем, їй все важче утримуватись від своїх бажань.

Звучить цікаво, правда? Я теж так думала, однак отримала біля 600 сторінок просто жахливо прописаного світоустрою, гидотного любовного інтересу та абсолютно передбачуваних сюжетних поворотів. Для об'єктивності скажу, що в передмові авторка попереджує пише, що книгу вона планувала видавати самостійно, не через видавництво, бо вона хотіла видати її, якщо процитувати, "швидко і без обмежень". Теоретично, це слугує таким собі дисклеймером про те, що книзі потрібен редактор.

З цією книгою в мене просто купа проблем. Поки що тут не буде спойлерів, бо навіть якщо це прочитає одна людина і це зупинить її від прочитання, я буду рада. Або ж якщо це прочитає одна людина і мій огляд не зупинить її від прочитання самої книги, хоча б буде ясно, на що ви підписуєтесь.

Проблема #1: відсутність світоустрою.

Карта на форзаці? Опис країни довжиною в абзац? А як щодо кількох десятків абсолютно рандомних та непотрібних географічних назв, які не дають ніякого поняття про розмір, розташування чи устрій країни? Те ж саме відбувається із безпосередньо сюжетом. Нам не пояснюється, для чого існує ритуал Возвищення, чим ритуал Поппі відрізняється від інших і яка роль тих, хто вже його пройшов.

Загалом ця історія відбувається наче в стандартному середньовічному фентезійному світі, але персонажі вживають багато сучасного сленгу та мату, які не вписуються в загальну атмосферу книги. До того ж, маленька деталь, яка мене найбільше обурила - якогось біса в них є електрика. Яка, бляха, електрика? Звідки вона взялась, як це взагалі працює, і чому в другій частині книги ми зовсім про це забули?

Також авторка придумала купу "страшних" істот, які відверто змальовані з вампірів, вовкулак та вурдалаків, але зрозуміти різницю між ними доволі складно. До прикладу, в нас є два види вампірів: одні більш канонічні, тобто п'ють кров, щоб харчуватись та горять на сонці, а інші просто собі існують. В них є гострі зуби, неймовірна швидкість та спритність...та і все. Таке відчуття, що Арментраут хотіла поєднати в історії вампірів на кшталт Калленів і вампірів менш "попсових". Що з цього вийшло? Відвертий крінж та нерозуміння читачем світоустрою.

Проблема №2: імена.

Назви різних істот - це окрема тема. Мало того що вони незрозумілі, вони також відверто погані. Я читала англійською, тому мені це кидалось в очі більше, але я перевірила деякі терміни в українському перекладі, і вони також звучать жахливо. Напевне, врятувати цю книгу вже не могло ніщо, бо нездатність Арментраут красиво називати своїх персонажів чи істот просто вражає.

Один вид із уже згаданих мною вампірів називається...вемпрі. А вовкулаки називаються wolven (не знайшла в укр. перекладі). Для порівняння, англійською вовкулаки будуть werewolves. Це так погано, що аж мені було погано це читати. Істоти, які схожі на вурдалаків (не питайте для чого вони існують, я не знаю), називаються спраглії, або Craven 🥲

Окремо хочу згадати імена персонажів. Арментраут просто вирішила, що може змінити одну чи дві букви в звичайних іменах, і в неї вийдуть ✨фентезійні ✨ імена. Так у нас з'явились Віктер, Малесса і Пенелафі. Чому не Віктор, Мелісса та Пенелапі? 🤦🏻‍♀️

#omc_reviews

Проблема №3, найбільша: любовна лінія.

Якщо ви прочитали книгу і після цього досі вважаєте Гоука ідеальним книжковим бойфрендом, я вас благаю, сходіть на терапію. Цей чоловік не чує слова "Ні", і мені було гидко від кількості моментів, де Поппі казала "Ні, я не хочу", "Мені це не подобається", а він казав "Я знаю, що ти хочеш цього", "Ти брешеш". І далі він робив те, що вона просила його не робити, особливо в контексті сексу. І навіть якщо Поппі насправді підсвідомо хотіла цього, її відмова вже мала бути вагомою причиною для нього зупинитись. Кожна їх взаємодія не обходилась без його вульгарних жартів та намагання перетворити все у наполегливий флірт. Я втомилась перелічувати кількість разів, коли Поппі казала йому, який він непристойний. Are we supposed to simp for this man???

Кохання між ними нема - в них не було конекшену, розуміння один одного, у них нема нічого спільного. Гоук - брехун і маніпулятор, а Поппі - наївна вісімнадцятирічна дівчина, яка до цього не мала першого поцілунку і взагалі будь-якого романтичного контакту з чоловіками. Ясно, що вона закохалась в першого ж чоловіка, який проявив до неї розуміння і увагу, але не забуваймо, що весь його персонаж - це суцільна брехня, образ, створений спеціально для неї.

Проблема №4, спойлери: передбачуваний сюжет.

Кожний сюжетний поворот було неймовірно легко передбачити. Те, що Гоук насправді Кастіл, стало мені ясно на початку. Спочатку я зрозуміла, що він явно засланий в королівство, але невдовзі я подумала - а що якщо він і є цим Темним? Особливо дратувала сліпота і тупість Поппі в кінці, де вже було всім ясно, що Гоук не лише зрадник, а й Кастіл.
І той факт, що Гоук брехав Поппі весь час, зрадив її та був відповідальний за смерть близьких їй людей - невже цього недостатньо, щоб захейтити його?

Що найбільш мені шкода, то це те, що в книги загалом могла б непогана естетика. Не нульовий рейтинг вона заслужила за буквально криваву атмосферу: мені сподобалась ідея Кривавого лісу і контраст червоного та білого. Однак виконання цієї ідеї просто жахливе, і мені хочеться плакати від її рейтингу на книжкових ресурсах.

Раніше, щоб перевірити, чи можу я довіряти якимось книжковим блогерам, я читала їх рецензії на Колін Гувер. Зараз ж в цей чекліст додається також рецензія на цю книгу. Я розумію, що книги нам трапляються в різний період життя, і часом нам може сподобатись щось, що ми б за інших обставин не читали. Нехай комусь сподобався сюжет, головна героїня чи світ - кожному своє. Але романтизація стосунків Гоука і Поппі, і особливо романтизація самого Гоука - це небезпечно. Враховуючи, що цю книгу можуть читати підлітки, які тільки формують своє ставлення до стосунків та свої вподобання, вони можуть сприйняти цю любовну лінію як щось нормальне. Такого не можна дозволяти, особливо коли книга набула такої популярності, і це основна проблема цієї серії.

#omc_reviews

Ідеальна погода для цієї книги 🖤
(Я з тих людей, хто закладає книги чим попало, тому за закладинку в мене чек за суші)

Макс Кідрук "Не озирайся і мовчи"
⭐️ 5/5
🛏️ 5/5
👻 4/5

Марк Грозан - звичайний 14-річний хлопець, хіба що надто розумний для свого віку. Через це в нього фактично нема друзів, а після кількох дивних подій в школі однолітки взагалі починають його уникати. Одного разу Марк знайомиться із дівчинкою Сонею, яка живе в його будинку. Соню мало цікавлять наукові теорії, якими захоплюється Марк, але вона вирішує довести, що не все можна пояснити формулами. Соня розповідає Маркові про паралельний світ, в який можна потрапити, просто прокатавшись на ліфті у їх будинку. Головне - дотримуватись чітких правил при переході, і що б ти не робив - потрібно не озиратись і мовчати. Бажаючи спростувати її розповідь, Марк вирішує спробувати вирушити у той світ. Але він не враховує, що в ньому його може чекати щось справді моторошне.

Це моя перша книга Кідрука, і вона ж моя найулюбленіша. Я читаю її вже втретє, і вона стала чимось на кшталт комфортної книги, хоча вона насправді не є дуже радісною. Що вразило мене під час першого прочитання, то це той факт, що події відбуваються у рідному місті Рівному. Дуже подобається до найменших деталей уявляти, по яких вулицях ходять головні герої та які заклади вони відвідують. Легко повірити, що історія відбулась насправді, адже вона чудово вписана в нашу реальність, при цьому дотримуючись контрасту між вигаданим та реальним. І хоча "НОІМ" не перша книга Кідрука, де герої живуть в Рівному, чомусь вона мені найбільш затишна.

Що мені найбільше подобається, то це моторошна атмосфера книги. Кідрук не лякає дешевими "скрімерами" - всю роботу за нього роблять класні описи. Він знайшов більш-менш золоту середину між страхом невідомого та логічними, майже науковими (бо як же без цього) поясненнями. Читачу, що не звик до його книг, може бути важко продертись через описи теорій чи експериментів, які вписані в текст, але книга все ж лишається дуже доступною.

Мушу зазначити, що в книзі підіймаються кілька важких питань, як-от булінг чи насилля в сімʼї. Є моменти, які читати доволі важко, тому якщо ви уникаєте цих тем, хай це буде своєрідний trigger warning.

Якщо ви хочете книгу, яка не пускатиме вас спати, і з якою ви забудете про всі робочі дедлайни - це воно. Однак мушу попередити - не завжди варто читати її перед сном. А якщо ви боїтесь кататись на ліфті, ця книга точно для вас 🙃

#omc_reviews #omc_favs

Лі Бардуґо "Королівство шахраїв"

⭐️ 4/5
🛏️ 4/5
❤️ 5/5

Зараз я читаю All the Young Dudes (просто велетенський фанфік по мародерах з ГП), і це моє чтиво на цілий травень, швидше за все. Тому самий час закинути відгуки на книги, які я прочитала ще раніше.

Це моя друга спроба прочитати цю книгу. Перша була одразу після прочитання "Шістки воронів", однак ближче до кінця я трохи заплуталась у фінальному плані Каза, і трошки втратила інтерес. Хоча це не єдина причина - я вже знала спойлер до фіналу, і, чесно кажучи, не дуже хотіла його читати.

Беззаперечний плюс цієї книги - це стосунки між персонажами та подальше розкриття їх характерів. Бардуґо знає, як написати по-справжньому живих і цікавих персонажів. Ми бачимо їх сильні і слабкі сторони, мотивацію, розвиток, і проживаємо всі емоції з ними. І тут в мене лишається лише два слова - Каз Бреккер.

На жаль, сам сюжет мені зайшов не настільки, як у першій книжці. Можливо, тому, що він не настільки лінійний, а швидше розбитий на кілька подій. У "Шістці" в нас була мета, підготовка плану, його виконання і результат. Тут же все трохи змішалось, що взагалі не є погано, просто я трохи втомилась слідкувати за всіма перипетіями та невдачами. До речі, в цій книзі Воронам щастить трохи менше, але ми можемо сказати, що це виглядає більш реалістично.

Поставила я 4, а не 5, саме через сюжет. На мою думку, книга трошки не така епічна, як перша частина, і хоч персонажі лишаються в топі, "Королівство" не затягнуло мене так, як "Шістка". Однак, фінал прописаний доволі сильно.

Спойлери до фіналу:

Я вже давно знала, що Матаяс помирає, тому що дехто начитався коментів під тіктоками. Із-за цього я не дуже хотіла дочитувати книжку, бо його персонаж займає особливе місце в моєму серці. І це зовсім не через Калагана Скоґмана, який зіграв його в серіалі, абсолютно ні...І все ж таки, мені здалось, що на його смерть не було достатньо акценту. Все сталось доволі швидко, і мені не вистачило фокусу саме на горі персонажів за ним, особливо Ніни. Тим не менше, я все одно трішки всплакнула.

Однак фінал Каза та Інеж був сильним. Бардуґо обіграла всіх авторок популярних любовних романів на тіктоці, бо її персонажі за дві книжки лише потримались за руки, але їх любовна лінія просто розірвала фанатів. Нащо нам поцілунки чи обійми, коли він просто подарував їй корабель, щоб вона відстежувала і вбивала работорговців, і знайшов її сімʼю? Хлопці, the bar is very high now.

#omc_reviews #omc_favs #omc_fantasy

MsKingBean89 “All the Yound Dudes”

⭐️ 5/5
🛏️ 4/5
❤️ 5/5
💔 5/5

Головна книжка мого травня і спонсор моральної травми.

ATYD - це фанфік по Ері Мародерів, тобто про Джеймса Поттера, Сіріуса Блека, Ремуса Люпина та Пітера Петігру. Однак в мене язик не повернеться назвати цю роботу просто фанфіком, бо це добряча така книга - більше 1300 сторінок. Тим не менше, дисклеймер - я добре розумію, що це фанатська робота, і ніяк не перетворюю її в канон. Водночас я повністю приймаю цю історію і цих персонажів, і я можу повірити, що десь в альтернативному всесвіті історія мародерів була задумана саме так. А все завдяки чудовому стилю написання та таланту авторки.

Ця книга мене трошки знищила . Звісно, починати читати історію і при цьому знати, що всі основні персонажі помирають - це таке собі задоволення. Вдвічі боляче прив'язатись до них і полюбити їх та бажати їм лише найкращого, водночас знаючи, як вони загинуть. Хоча за роки навчання мародерів в Гогвортсі це трішки забувається, адже ти повністю занурюєшся в їх пригоди та взаємодії, неймовірну дружбу та прекрасні історії кохання.

Певно, найгірше і водночас найкраще було читати про Лілі та Джеймса Поттерів. Мене завжди дратувало те, що у фільмі про Гаррі Поттера на роль Джеймса і Лілі взяли акторів, яким точно за 30, якщо не під 40. Лілі та Джеймс загинули, коли їм обом був 21 рік, а Гаррі народився, коли їм було ще 20. Вони були не просто молодими, вони були фактично дітьми - всього на 4 роки старші за Гаррі в останній книзі. І у ATYD це добре просліджується, адже ми читаємо про їх випуск зовсім незадовго до їх смерті.

Джеймс Поттер - це любов. Авторка прописала його саме таким, яким він уявляється - веселим, непосидючим, популярним, трохи зарозумілим, але водночас дуже добрим і до біса вірним другом. Джеймс горою стоїть за мародерів, і його підтримка та доброта в цій книзі не знає меж. Що, звісно, робить дуже великий ауч - знаючи, як рано Джеймс помре, мені хотілось вити. Окремо сподобалась його любовна лінія з Лілі та безмежна впевненість Джеймса, що Лілі - це його суджена, і рано чи пізно вони будуть разом.

Лілі Еванс-Поттер була такою, якою ми її уявляли з книжок. Авторка створила прекрасного персонажа наче на основі тих обривків спогадів про Лілі, які нам траплялись з уст різних персонажів в книгах про Гаррі. Вона неймовірно сильна, дотепна, розумна та любляча...знову ж таки, дуже-дуже боляче було усвідомлювати, яка доля її чекає. Згадка про народження Гаррі особливо добила - ми бачимо, що він міг би мати, якби одного дня все не пішло шкереберть.

Оповідь у фанфіку ведеться від лиця Ремуса Люпина, тому він заслуговує окремого допису, але спробую втиснути це в абзац. Для мене Ремус завжди був темною конячкою, не дуже розкритим персонажем, тому мені здавалось, що прописати його водночас легко і важко. Легко тому, що в нас майже нема інформації про його минуле, і будь-яку версію можна прийняти, якщо вона добре прописана. Важко ж тому, що продумати хорошу та достовірну історію персонажа, яка покаже нам все підґрунтя його виборів, вчинків та переживань - це дуже нелегко, особливо коли персонаж не твій і його подальша доля вже вирішена. Тим не менше, Ремус вийшов справді головним героєм. Важке дитинство, несприйняття вовкулаки суспільством та відлюдкуватість Ремуса вдало поєднались із блискучим розумом, здатністю любити та дружити, сміливістю та винахідливістю. Anything for our Moony.

Чортів Сіріус Блек. Це завжди був мій улюблений персонаж із книг про Гаррі, і у авторки фанфіку Сіріус вийшов просто на ура. Ті деталі, які нам були представлені Роулінг, розкриваються ще краще тоді, коли ми можемо спостерігати за становленням Сіріуса як персонажа. Аристократичне минуле, бажання протистояти батькам, відвага, розум, дружба, врода, часом безрозсудність...Сіріуса з ATYD неможливо не полюбити. Саме тому найважчою частиною книги було читати про пост-азкабанського Сіріуса. Зламана людина, тінь самого себе, самотній та нечесно обвинувачений - цей контраст вдарив найболючіше, і після цього вже нічого не хотілось читати.

#omc_reviews #omc_favs #omc_hp

Окремої згадки заслужили другорядні персонажі, такі, як Мері Макдональд та Марлін Маккіннон, яких у "Гаррі Поттерів" згадували лише на ім'я. Я їх полюбила так само, як і мародерів, і вони однозначно заслуговують окремої історії. Про Пітера Петігру особливо не хочеться згадувати, але він вийшов таким, як ми і очікували б його побачити - в тіні більш популярних друзів, невпевнений, обмежено здібний. Хоча часом і забувалось, що він - той самий зрадник, співчуття йому як персонажу все одно майже не виникало.

Також важливий дисклеймер це те, що у книзі описані стосунки між Ремусом та Сіріусом. Це може підійти не всім, тому варто читати на свій розсуд, але я не те що лише прийняла це - їх історія мене знищила і водночас оживила. Варто сказати, що я не шипперю Сіріуса та Ремуса в оригінальній історії про Гаррі - я не бачу там підстав для цього, бо, власне, їх і нема. Але в ATYD їх кохання не лише чудово прописане, а й проросло з міцної та близької дружби, і тому почуття відчуваються особливо сильно. В мене тут є особливий критерій - якщо після прочитання книги я підставляю слова пісень під історії персонажів, то це мене точно зачепило. Тепер в мене багато пісень написані про Сіріуса та Ремуса, що не сприяє моєму ментальному благополуччю.

Із мінусів книги можу сказати хоча б те, що ключовим моментам, які були прописані в Гаррі Поттері, не надається так багато уваги. Авторка свідомо вирішила не переписувати сцени з книг про Гаррі, і я поважаю її бажання, але мені було б цікаво перечитати вже відомі мені події з точки зору персонажів, яких я пізнала в ATYD. Що точно стало мінусом для мене, то це те, що коли Ремус дізнається про смерть Лілі і Джеймса та "зраду" Сіріуса, він не заперечує цього. Ми не бачимо його думок саме в той момент, ми бачимо лише ті події, що стались після, і складається враження, що він повірив у зраду Сіріуса майже без сумнівів. Оскільки історія не завжди детально фокусується на подіях, описаних в книгах про Гаррі, ми не бачимо точки зору персонажів, і іноді важче зрозуміти їх почуття.

Незважаючи на це, книга посіла особливе місце в моєму серці. Але водночас вона трошки мене знищила, і я впевнена, що третю частину я перечитувати не буду. В книгах та фільмах я найбільше ненавиджу моменти, коли у персонажів постійно відбувається щось погане, і коли навколо наче одні страждання. Третю книгу ATYD треба проковтнути як ліки і запити чимось міцним, особливо коли ти знаєш, що ті, хто ще залишись живими, скоро помруть. Тому я взагалі не думаю, що буду її перечитувати і проходити через це все ще раз. Але перші дві книги максимально комфортні, і мені потрібен окремий серіал по них (можна замість того рімейку від HBO, будь ласка).

Тому, якщо у вас міцне ментальне здоров'я, ви не проти слешу і цікавились історією мародерів - нагально рекомендую прочитати. Але я не відповідаю за розбиті серця та пролиті сльози.

#omc_reviews #omc_favs #omc_hp