#Нечуй_Левицький #Єфремов

“Обрусеніє”, що почало свою непочесну роботу ще з кінця XVIII в., провадилось чисто формальним способом і розбивало все життя бурсака на “часть офіціяльну” і “неофіціяльну”; перша була квола й вузенька, друга — потужна і як саме життя — широка. Щоб приневолити школярів говорити по-російському — завдання цілком фантастичне в обставинах містечкового побуту, де кругом панувала неподільно українська стихія — по класах позаводили нотатки, дощечку з ремінцем, щоб надівати на шию; в дощечку вкладали журнал з рубриками: “за мужичі слова”, “за лайку”, “за сквернословіє”… (ст. 12)

Досі Єфремов👆

Прикро, але зараз у школі, сучасній і українській, де немає ні греччини, ані латини, де немає вже й (і то давно!) російської мови, мовна ситуація стоїть навпаки. Так само, мовне шкільне життя ділиться на офіційну частину і неофіційну.

Офіційна — це на укроках і з учителями, тут можна ще почути українську (вона не переважає, не марте!);
неофіційна — на перервах і з друзями, де “живе життя”, зайнята російською мовою!..

Далі буде.

Нечуй Левицький народився у Стеблеві, на Правобережжі, а з 7 років ходив до бурси в Богуславі.

Мій дідусь народився в Миронівці (на карті видно), а оженившись з бабусей, довший час вони жили в Богуславі, після чого вже з двома синами, з яких один мій батько, перебралися до Києва, де народжений і я.

Ще одна причина зʼїздити в ті краї…

#Куліш

І
Я не поет і не історик, ні! Я — піонер з сокирою важкою: Терен колючий в рідній стороні Вирубую трудящою рукою. Не раз кроплю свою роботу й кров’ю, Да весело так поратись мені.
ІІ
З великого насліддя по князях Зробили козаки нам дике поле, Все в бодяках, тернах да в чагарах, Кому на радощі, кому на горе. Насліднє поле без устанку коле Правицю у тяжких її трудах.
ІІІ
Нехай сумують інші, не сумуй, Робітнику безплатний, піонере. І кожного на подвиг свій готуй, Кому твою дорогу Праця стеле. Коли ж орда про тебе брехні меле, Ти на дурну дурноту мовчки плюй.

Як завше у Куліша, якусь частину твору (тут — вірша) хочеться просто викинути, бо вона, як гнилий інгредієнт, затруює всю, загалом, довершену страву.
Тут це буде друга строфа, в яку він вводить свій ненависницький погляд на козацтво, звинувачуючи його в усіх бідах (не лише культурних), що запопали Україну від 15 ст.
Та, як каже приповідка, з пісні слів не викидають. Відтак подаю весь вірш.

Тіʼки такий чудак, як я може робити собі помітки латиною😂

Хто розбере?

#Нечуй_Левицький #Причепа

З Причепи почалась моя українізація. Достоту реготливий твір

Внадився оце до моїх дочок якийсь ляшок. Дочки й раді, бо, відомо, вже дівчата на порі, регочуть та жартують з ним. А ляшок з себе дуже не поганий, веселий, точить баляндраси моїм дочкам. Тільки чин на йому біси-батьказна-який! Він якогось пана підписаря підписар, чи що! Фамілія його — Серединський. Приїхало воно сюди недавно таке миршаве, захуджене, обшарпане, обстрьопане, мізерне, замліле! і називає себе шляхтичем. Передніше колись було обминає, знать, соромиться свого дрантя, а як облатався, обшився, став на панка схожий, тоді почав до мене підступати, та все сміливіше, та все сміливіше.

😂😂

#Нечуй_Левицький #Причепа

— А що тепер будемо робити? — говорив о. Хведор жінці, викликавши її до комірки. — Чим будемо приймати гостей? Чи не наготувала ти чогось на вечерю?
— А ти наготував? — промовила матушка сердито.
О. Хведор замішався, і матушка чогось замішалась.
— Я знала, що без гостей весілля таки не обійдеться, хоч ми їх не напросювали багато. Хоч сердьсе, хоч ні, а я звеліла забити рябого бузимка, заколоти чорного кабанця та троє підсвинків, зарубати пʼять індиків, зарізати пʼятеро гусей, курей, качок…
— Хоч сердься, хоч ні, — а я купив десяток відер горілки, вин, рому…
— А на нечистого ж ти накупив тієї горілки так багато? — крикнула матушка. — Хто її випʼє?
— А я, коли гості не допʼють! Добре, бач, що весілля трапилось…

Починаю тиждень рекрута при ІІІ-ій штурмовій.

Вестиму щось на кшталт щоденника📝)

(Людей тут багато, є дівчата)

Гарного дня)

#тиждень_штурмовика

День перший

«Не тиждень штурмовика, а тиждень бомжа в метро» — друг Шляхтич.

Щоразу як лунає тривога ми мерщій біжимо в метро. Саме біжимо, бо якщо йтимемо — будемо покарані. Це невеличка дистанція, хв 5 бігу. За останні три години ми це зробили тричі. А ніч лише починається)

День почався зі смуги перешкод, відчував себе navy seal-ом (тільки ми зробили 1 коло, воно б робили їх 2 години), далі були десятки хвилин планок і відтискань. Години 3 холостіння: відпрацювання стійок з АК. Робота статична, спина і плечі печуть від болю.

Простий смачний обід і така сама вечеря. Люблю армійську кухню.

За дрібні переступи нас карано планкою і ще віджиманнями.

А загалом, це життя просте: слухайся наказу і старанно роби роботу.

Бувайте здорові.

PS
На початку зрлбив файне селфі з Шляхтичем, але потім його видалили. Тож лишу койку зі спальником та позивним))

#тиждень_штурмовика

День другий

Вирвати часу для читання сливе неможливо. Здається, у тебе завше є 20-25 хвилин до наступного «чогось» (заняття чи їжі, чи шикування), але це лиш ілюзія. До їдальні треба займати чергу; до шикування та занять приходити за 5-7 хвилин. Поки ковтнеш води та переведеш дух, часу вистачить хіба що на сторінку тексту. Через кілька таких разів, книгу до рук і не захочиться брати, бо що це за чтиво, що пʼять хвилин?
Часу достатньо лиш всмак напитися, посидіти хвильку і написати коротку замітку:)

Бувайте здорові💪

#тиждень_штурмовика

День другий

Кажуть, «на новому місці» важко спати. Не знаю, як спати — з цим у мене проблем нема — а от у туалет ходити на новому місці — це дійсно рахуба (пардон за делікатність, але ж це справжній щоденник, відтак без купюр). Тим паче, що тут катма кави, а в мене ці дві історії тісно звʼязані)

Була годинка вільного часу. Прочитав кілька сторінок передмови до Горліса Горського. Передмова чималенька, сторінок 40, до кінця тижня хочу дочитати.

Після сніданку зайшов Кабан і поставив нас у планку — хтось без дозволу грав у настільний теніс. Це вже буде енний раз у планці і мені цікаво, коли нарешті я до неї звикну і бодай 2-3 зможу заввиграшки простояти? Бо поки після 30 секунд стає непереливки.

Почуємося!

«Еразм, послідкуй за моїм.» — Шляхтич

Так і живемо)

#Горліс-Горський

У Рівному Горліс-Горський зустрівся з редактором газети «Волинь» Уласом Самчуком. Хоч загальна ситуація оптимізму не викликала — червона московська орда знову заливала Україну, — Юрій заявив Уласу, що «справу визволення України не програно». У споминах «На вороному коні» Улас писав, що Юрій — «завжди оптиміст», для нього «клімат війни те саме, що для риби вода».

«Ех, братику!.. — казав Юрій Уласу. — ніяка холера нас не здушила і не здушить… Зрозуміло, що після… цієї, вибач, побєди кацапня задере носа, але… наша справа не програна! Не програна! Ми ще вернемось! Це памʼятай! Ми тут забули свою люльку… Вони сюди прийдуть — це факт. Наставлять своїм героям і нашим холуям памʼятників…

Але ми вернемося за люлькою і всі ті пам’ятники знесемо на смітник.
Це станеться!»

#тиждень_штурмовика

День четвертий

Вночі сон був двічі перебитий тривогою і спуском у метро. Вчорашні години три статики з жилетом, численні планки з відтисканнями за провтики та 300 додаткових бьорпі далися взнаки сьогодні: плечі-груди ниють, спина й задня поверхня стегна — теж.

Брак сну вночі не дав устати о 6; але все одно клаптик часу на каву перед шикуванням викроїв. Зараз би в туалет сходити… і на руханку. Буде приємно, якраз поворушимо мʼязами і розженемо крипатуру.

Винен вам допис за вчора, він у процесі✍🏻
Бувайте здорові)

#тиждень_штурмовика

День третій

Бунт на кораблі
Середа. День почався з двох дрібничок, за які всі (нас тут з пʼятдесяток) заплатили двома серіями планок та шістдесятьма віджиманнями. По сніданку були ще маленькі покарання. Взагалі провинності і фізичні покарання в армії — це як coffee break у цивілці: треба до них звикнути і приймати незворушно.

Натомість у декого серед нашого колективу зачало муркотіти невдоволення: то тут то там хтось став нарікати та бідкатись.

По обіді відпрацьовували тактику. За про*оби в дисципліні — одлюблена планочка й відтискання, але цього разу, проти ранку, вже у жилетах та касці. У моєму випадку — а я обрав, певно, найважчий бронік — це плюс 12 кг. Дуже швидко відтискання перетворились на статевий акт із ґрунтом, камінняччям і бурʼяном. Спершу пірнав тулуб, далі хвилькою опускались колінця; рух назад, навпаки, починався з низу і закінчувався тулубом — це природніше для кохання, але зовсім не схоже на віджимання😂

Закінчився наш акт цілуванням… землі: сил підійматися не було зовсім. Незабаром пролунало «Підйом!» і ми встали.

Наприкінці заняття — шикування. «Чи ви втомились?» — питає сержант. Лунають «так», я кажу «ні», мій побратим і товариш Шляхтич також — один став двома. За нами лунає ще кілька поодиноких «ні».
Сержант спантеличився. Він думав, ми всі скажемо, що втомлені і не хочемо більше, але ні.
«Підніміть руку, хто ще НЕ втомився!» — каже сержант. Ми піднімаємо вдвох, далі ще кілька рук.
«Хто підняв руку, вийшли вперед!» — крикнув сержант.
Виходжу з Шляхтичем, далі ще кілька, далі ще. За мить нас уже половина.
«Я сказав виходити тим, хто перший руку підняв, а вас вийшло пів строю, — гиркнув сержант. — Взяли упор лежачи!»
«Упор лежачи!» — всі, почасти з стогоном, почасти з прийняттям, продублювали команду. «Можна зняти жилети.» — пішов назустріч сержант. «Так є!» — відповіли ми радісніше.
Знімаємо жилети і стаємо в планку. Добивають нас відтисканнями, але ця серія була не найважча.

Потому заняття закінчилось. Ми стаємо у півколо, сержант каже: «Ви, певно, злитесь на мене через цей кач, але повірти, це все на ваше ж благо.»
«Так є!» — хором відказуємо.
«Питання є?» — питає сержант.
І тут один із побратимів каже найдурнішу річ, яку тільки можна спитати в армії: «Друже сержант, я не проти качу, але чому воно завжди у формі покарання, навіть тоді, коли ми зовсім не провинились?»

От скажіть, яким треба бути телепнем і пеньком, щоб таке бовкнути? Да ти, друже, куди прийшов: на курорт? Це перше. Ти ще не знаєш, що таке покарання і лютий кач — це друге. Твоє завдання єсть слухати накази і виконувати їх, а не питати «чому» — це третє!
Мені одразу згадалась промова Адмірала МакРейвена: навчальний курс морського котика — це шість місяців фізичних і моральних знущань, створених випробувати й зламати рекрутів ментально й фізично. Буде несправедливо, буде боляче, але в житті нерідко отримують на горіхи незаслужено, і життя дуже часто робить боляче.

Як би мені хотілось, щоб кожен подивився цю промову, а також кілька інтерв’ю інших Navy SEALs, щоб уяснити собі, що те, що проходимо ми, ніяк не зрівняється з тим, що проходить військова еліта їхня і наша, а тому й жалітися нам зась!

Ми повернулись у частину, в наш кубрик зайшов побратим і попросив зайти всією кімнатаю до них «на збори». Приходимо: «Щось маємо обговорити?» Було два питання: прохання не тупити, щоб потім не стояти в планці; друге — прохання не виділятися, якщо комусь мало навантаження. «Тут хтось сильніший, хтось слабший; хтось молодший, хтось старший; тому, сильніші, зважайте на слабших і не вимахуйтесь. Якщо вам мало фізо, у вільний час займайтесь собі ще самі!»
«Я прийшов сюди пахати, — відповів на це я. — Я втомлююсь і мені важко. Але якщо мене спитають, чи я втомився, я скажу «ні», бо лише так гартується дух.»

Мене підтримало кілька людей, далеко не більшість.

За наше віче ми ще раз стали в коротку планку, а далі був відпочинок. З нами поводяться тут досить добре, годують гарно. Спорту, вправам і лекціям відводиться 6-7 годин на день — це не 12 годин.

Життя несправедливе і часом ми будемо відтискаситися, хоч ні в чому й не провинилися. Але коли тебе спитають, чи ти втомився, кажи «ні».

Це я на вишколі Азову місяць тому)

#тиждень_штурмовика

День пʼятий

Нас стає менше
Ми почали курс 53-ма учасниками. Хтось вибув уже в кінці першого дня, наступними днями це продовжувалось. Вчора нас було 47.

Сьогдні зранку на шикування виходить ще один чоловік з речами і маніжкою в руці — нас уже 46. Окрім вибувань, багато хто хворіє. Чуються кашлі, в когось температура. Зранку сержант спитав, хто погано себе почуває. Підняли руку майже пів строю… Батько б сказав: «слабенькие». Саме так сказав сержант.
Нас звільнили від пробіжки, 20-хвилинної, але все ж шкода.

Як я себе почуваю? Добре. Інколи покашлюю, але то дрібне. Я привчився не зважати на хвороби. Температуру ніколи не міряю, так і жити простіше. А взагалі, я собою задоволений цього тижня. Сказати про себе «слабенький» не маю підстав.

Зараз трохи більше часу. Читаю «Холодний Яр».

Bene valete!

Сьогодні на тренуваннях зламав турнікет (він був уже багато разів використаний). Якби було на полі бою, задвохсотився б)

Видали новенький😍

#тиждень_штурмовика

День 6
Містерія

Сьогодні було чимало цікавого, але розповім уже завтра)