Joachim du Bellay

Ni la fureur de la flamme enragée,
Ni le tranchant du fer victorieux,
Ni le dégât du soldat furieux,
Qui tant de fois, Rome, t'a saccagée,

Ni coup sur coup ta fortune changée,
Ni le ronger des siècles envieux,
Ni le dépit des hommes et des dieux,
Ni contre toi ta puissance rangée,

Ni l'ébranler des vents impétueux,
Ni le débord de ce dieu tortueux
Qui tant de fois t'a couvert de son onde,

Ont tellement ton orgueil abaissé,
Que la grandeur du rien qu'ils t'ont laissé
Ne fasse encore émerveiller le monde.

І його блискучий переклад Миколи Костьовича

Ні жах пожеж, що в пам’яті живуть,
Ні гострі леза згубного металу,
Ні звад усобницьких туман запалий,
Що тьмою крив твою, о Риме, путь,

Ні часу заздрого нестямна лють,
Ні доля, в зрадництві така зухвала,
Ні гнів небес, ні варварська навала,
Що владні унівець все обернуть,

Ні урагану злого міць руїнна,
Ні буйства вод старого Тіберіна,
Що стільки раз вставав на тебе він.

Не збили гордої твоєї вроди,
І навіть прах святих твоїх руїн
Ще вабить владарів, сліпить народи.

Є інша культура, без пари й електрики. Та, що наближує людину до людини, не відгороджує мурованими стінами, знає ціну людського слова. Там не замикають хати перед подорожнім, там спокійно йдуть і вдень і вночі людськими селищами, там дівчина може йти в ліс і не прийде їй в голову, що хтось зможе її обидити.

Гнат Хоткевич, Довбуш

Усім привіт!

Друзі, у нас з @julia_svii вийшло нове відео, в якому говоримо про київських неокласиків)

Це була крута балачка, тож дивіться і діліться з друзями)

https://youtu.be/VLeeV3q1H4U?si=J8h5fi1-oNrm-CNv

З Різдвом!
Перемоги нам!

IN MEMORIAM

Олександр Мокровольський – творець/співтворець не тільки великих ("Гобіт", "Улісс"), а й маленьких перекладних шедеврів. Зокрема – цієї конгеніальної інтерпретації Оденового вірша "O, where are you going...":

Вістан Г'ю Оден

***

– Куди ж ти, куди? – каже вершнику віршник. –
Ущелина челюсті щирить, мов піч!
Де ступиш ногою – потонеш у гною,
Могила поглине, понівечить ніч.

– А знаєш, – плете полохкий палахкому, –
Тумани затлумлять твій шлях до мети,
І погляд твій пильний чи бачить там спальню,
Де пасткою пустка враз пискне: “Лети!”?

– Ти бачиш он птаха? – жах зуху на вухо
Шепоче. – Шурхоче чорнюще в гіллі!
Слідком щось слідкує, ступає, стовпіє!
Ти згинеш – он пляма горить на чолі…

– Вшивайся! – сказав тому віршнику вершник.
– А дзусь! – палахкий полохкому сказав.
– Тебе вони стежать, – відрізав зух жаху
І геть поскакав, од них поскакав.

Земля пером Майстрові.

Це перепост дописа Назара Вашчишина з фейсбуку

📸 Подивіться цей допис у Facebook https://www.facebook.com/share/p/EXLT1x9LZoAhEZmn/?mibextid=WC7FNe

Привіт, друзі!

Сьогодні 125 років тому народився Євген Плужник, наш поет, що казав про себе:
«— Я тихенький, тихенький… Тихіш од трави…»,
той, що
«виріс на межах двох світів —
Півмерлих сіл і міста молодого,»
і що не міг
«Зректись ні там, ні тут нічого,
Хоч як би часом з болю захотів».

Це дійсно наш великий письменник, хоч написати встиг не багато (репресований у грудні 34, помер на засланні на Соловках на початку 36).

Лишаю тут вірш, що запамʼятався мені сьогодні👇

А вас заохочую почитати його вірші або у збірці, або в неті📖

Даремно шукаю розради
Під сінню твоєю, природо!
Твої голоси невмирущі —
І шум молодої діброви,
І степу ранкового шепіт,
І гуркіт правічного моря —
Уже не здолають, як перше,
Той голос на мить заглушити,
Що в серці своєму вчуваю!

Як свідок уже неуважний,
Як гість, що давно загостився,
Не раз уже чуване чую...
І тільки той голос суворий,
Що в серці своїм наслухаю,
Що й чути його не хотів би,
Мені одинока розрада!

Привіт)
Іду до вас просити гроші 💰

Моя добра подруга Владислава, збирає гроші на тепло для військових, серед яких і її хлопець.

Збір майже закрито, лишилось кілька тисяч, прошу долучитися!

send.monobank.ua/jar/7vhT2eFBw7