Вони в мене!
😄👻

✨Відгук-засьор! ✨Зі спойлерами.
E. K. Blair. The Black Lotus (Bang. Echo. Hush)
У цієї серії гарний рейтинг (крім фіналу, то вже навіть фанати не витримали), але не вірте йому! 8 років минуло, а я досі зла. Добре, що книжки старі, переклад їм не загрожує 😈

Сюжет: молода жінка Ніна невідомо чому ненавидить свого чоловіка Беннетта (єдиний нормальний персонаж у книзі) і сходиться з іншим чоловіком, Декланом, щоб він тому помстився, але раптово закохується (хз чому, бо той Деган жахливий абʼюзивний тип; приклад романтики між ними: після сексу він насцяв їй у піхву, типу щоб помітити територію). Але є там персонажі ще гірше.

Потім ми дізнаємося, чому Ніна ненавидить чоловіка: насправді вона має інше імʼя і в дитинстві товаришувала з Беннеттом. Якось він почув з її помешкання крики і вирішив, що батько її бʼє, розповів своїм батькам, ті викликали поліцію, виявилося, що батько Ніни торгує зброєю (кричав він на клієнта), його арештували (потім він помер у тюрмі), а Ніну відправили до опікунської родини (матері в неї не було). Опікуни виявилися збоченцями і примушували Ніну та хлопця на імʼя Пайк до непотрібств. Потім не памʼятаю, як вони вибралися, певно, Пайк повбивав опікунів; він повністю відбитий, проте Ніна його дуже любила і вважала братом (при цьому стосунки в них були не братсько-сестринські). Це все жахливо, але до чого тут Беннетт, який сам був дитиною і хотів допомогти подружці, та й винен перш за все батько.

Звісно, що закоханий в Ніну Пайк вирішив зруйнувати її абʼюзивну ідилію, почалися сутички, в результаті яких Ніна втратила дитину, і я не памʼятаю, хто кого повбивав, але наприкінці книги нікого з її чоловіків наче не залишилось. Пайка не шкода (Ніна його після всіх вибриків не зненавиділа!), Деклана теж теж, а от щодо Беннетта я не втратила надію і почала читати другу книгу, сподіваючись на його воскресіння, але ні, живим виявився тільки Деклан, а наприкінці ожив і батько.

Всю другу книгу Ніна страждає за Декланом, а от третю частину я кинула, бо там вже був якийсь сюр, Ніні почала являтися Синя Гусінь з «Аліси» (на додачу до духа Пайка||), і в цілому книжка зовсім просіла. У спойлерах я піддивилася, що в кінці ||Ніну і Дегана хтось застрелив.

От може було б краще, якби авторка писала не любовний роман, а книгу про шлях жінки до божевілля. Бо на любовний роман, навіть дарк, це зовсім не тягне, герої бісять (крім одного 🥲), а ще й ці галюцинації в кінці. Ніна бісить більше, ніж інші, взагалі не зрозумілі її почуття і вчинки (навіть з урахуванням її стану). Тому проспойлерений фінал мене влаштовує 😈

Але я побачила, що в авторки є YA про дівчину-підлітка і психічні проблеми, і хочу почитати. За відгуками непогано (у тому сенсі, що мені може зайти). Наче в літературному сенсі трилогія нормально була написана, тільки зміст жахливий. Але список до прочитання у мене великий, тому все ж навряд чи.

#прочитане2016

Це я, коли герої книги не миють очевидно брудні руки перед тим, як їсти або негігієнічно займаються сексом

І це одна з причин, чому мене бісить One Last Stop 😈

Єдиний нормальний спосіб для р*сіян зʼявлятися у книжках 💅

Дочитала What Feasts at Night (от не дуже хороша ідея була робити це вночі, бо книжка про монстра сну 😄), атмосфера, як і у попередній частині, чудово прописана. Тут герої перемістилися до Галлації (тут деякі країни реальні, деякі вигадані; схоже, мається на увазі плюс-мінус Румунія, бо той монстр називається moroi, а одна з персонажок має прізвище Ботезату), і настрій тут вже такої сільської готики, а до грибів додалися метелики (дещо напружує, що схожі метелики останнім часом невідомо звідки беруться у мене в хаті).

Від деяких моментів реально гусяча шкіра була, але тут є і доволі саркастичний гумор, що дуже розраджує. А ще дуже добре прописаний ПТСР, це може затриґерити. Що мені подобається: авторка не робить книгу занадто фантастичною та не ліпить анахронізми, хоч це і напівальтернативна історія. Типу, той же ПТСР називається soldier’s heart, а не ПТСР, а тогочасне становище жінок виглядає достовірним. Бісить, коли в псевдоісторичці героїні поводяться так, що насправді в них через це були б великі проблеми, і це дуже знецінює внесок феміністок — типу за що боролися та борються, якщо все й так нормально? І ґендерна ідентичність Алекса прописана добре (безпроблемні та безпричинні трансґендери у псевдоісторичці теж бісять, це не репрезентація, а знову ж знецінення). Алекс, до речі, мені дуже подобається (подобаються?), чекаю на продовження. Вдова Ботезату — вогонь-персонажка 😄 Сильно переживала за коня але все добре
#прочитане2024

Автори цієї книги — не лікарі, а подружжя тіктокерів (РДУГ тільки у дружини), тому все базується на власному досвіді, і тут спочатку йдуть поради людям зі РДУГ, а потім — їхнім близьким. Перша глава присвячена загубленим речам, не можу сказати, що це для мене найсильніша проблема, але так, буває. Головна порада — не нервувати. Ну в принципі, правильно. Якось ще в мене було таке, що купу разів перевіряла, чи на місці ключі, гаманець та проїзний, хоча вони аж ніяк не могли випасти за час між перевірками. Але це більше ОКР (я так думаю, бо були й інші симптоми), який мені майже вдалося подолати завдяки художній книжці (John Connolly “The Book of Lost Things” — там хлопчик проводив певні ритуали, щоб його мати одужала, і це не допомогло; якось це морально струснуло мене, але були моменти, коли це поверталося, проте я намагаюсь себе контролювати).

Друга глава про часову сліпоту, оце вже дуже актуально. Важкувато мені розпоряджатися часом. Тут радять це прийняти, ну ок. Бачу, що автори за ненасильницькі методи 😄 Також радять планувати заздалегідь та закладати більше часу, ну я це намагаюся робити.

Половину прочитала. Третя глава про гіперфокус (тобто тривалу палку зосередженість на чомусь). Сувора правда: можливо, ми не були обдарованими дітьми, а це був просто прояв РДУГ. І ще: от якби вміти контролювати гіперфокус, ото б вдалося підкорити світ! Поради: насолоджуватися своіми здібностями, але бути обережними, щоб не вигоріти; не діяти відразу, дати собі час подумати.

Глава четверта — гігієна, описані якісь страшні речі типу ліфчика, який носять 3 тижні. Ну тут таке: я миюся мінімум щоденно, ходжу у чистому, зуби чищу мінімум двічі у день, але якщо не треба нікуди йти, то буду довго валандатися, поки не помиюся, а робити щось в невимитому стані я не можу, тому день просто витрачається марно. От з цим хз як боротися, а поради авторів мені майже не актуальні: припинити соромитися (-, я ж все одно миюся), визнати проблему з поганою гігієною (теж -, мене проблема тут лише з прокрастинацією), робити маленькі кроки, типу, митися раз на 3 дні, а не раз на тиждень (знову -, такої проблеми не маю, на щастя). Єдина порада, яку частково використовую вже: мати полицю для речей, які вже були вдягнуті, але ще можна не прати (у мене спеціальний стілець-вішалка, але речі все одно розповзаються далі).

Глава п’ята — прибирання. Отут вже так, проблема, не люблю це робити і погано виходить. Описується тут так, що нормотиповим людям наче видали мануал, як все робити, а іншим ні 😢 І я би сказала, що це не тільки хатньої роботи стосується. Поради: припинити дивитися Марі Кондо (погоджуюсь), знову ж таки не сварити себе, просити про допомогу, робити одну річ на день, просуватися маленькими кроками. Коротше, тут мені все підходить.

Наступна глава буде про фінанси.

Так.