Далі треба знайти переклад Підмогильного і читнути оригінал!

Займуся цим)

#з_архіву_Зерова
Маненький коментар

На листівці 31 року (це 3-ій рік першої 5-річки) завважте зверху великими літерами КОЛГОСПНИКИ і малими поодинокі господарі. Вони ще лишались, але поодиноко…

На другій же (32-ий рік, який наприкінці літа стане початком страшного голоду) великими словами СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ — вже ніяких “поодиноких господарів”!

Зрештою, читачка підмітила правопис “забеСпечити” замість забеЗпечити, за що їй дуже дякую!
Бачте, мій зір не такий пильний і пробіг повз цього. Не знаю, чи так було у правописі, чи це описка. Радше перше ніж друге. Відмінності в ортографії тоді були, це могла бути одна з них.

Поки знайшов том 3 і 5 ( це 30-32 рр.). Втім, якщо є ці, мають бути й інші).

Розшуки продовжаться наступного тижня

Сьогодні другий день вишколу від Азову. Тренуємося💪

Повернемося до навчання завтра📚

Ще з вишколу)

Ідеальна фабула)

Ан. Франс “На білому камені”, пер. Підмогильного

Звідти ж
Побрехенька про те, як Прометей ліпив людей і чому в жінках є чоловіче, а в останніх жіноче ))

#з_архіву_Зерова

Один з останніх листів Підмогильного до Зерова, вересень 32 року. На селі вже голод, невдовзі заарештують Багряного, а в столиці (Харкові) думають про видавничі пляни на прийдешній 33 рік.

Як видко, ніхто ще не зачував погрому (а якщо й зачував, то намагався не зважати). Пляни на 33 рік виглядали радше барвисто: переклади світової клясики, довгожданої Зерової (Зерово-Вергілієвої?) Енеїди тощо. Підмогильного обирають за референта (катзна, що воно значить…), Зерову пропонують переклади.
Але momento mare everitur, як казав Сенека, et qui fuerunt nautae, merguntur (умить збурюється море, і хто були моряками, вже тонуть).

Десь у 33-му році видавництво Рух щезне, а пляни і долі підуть під три чорти…

ps
Зверніть увагу на слово “пʼятиденка” (себто робочі дні). Воно добре відображає, як реалії з її великими плянами (пʼятирічками) просочувалися в маленькі життя de tous les jours, навіть таких людей, як письменники…

#з_архівів_Зерова

Приступив до листів Рильського до Зерова. Оцей за 23 рік (списаний з обох боків аркуша). Як вам?)

Наприкінці написано:

Щоб не забуть — родився я 7 березня 1895 року. Писав би ще — але відкладаю до другого разу. Вибачте за цей прегидкий папір. Ваш Максим Рильський

23 рік — надворі біднота. Паперу не стечало, гадаю, це і є резон, чому папір такий «прегидкий».

#з_архівів_Зерова

Порівняння листів Підмогильного до Зерова з першими листами Рильського до Зерова.

Чи цікаво вам це? (відреагуйте, якщо так) 😉

Сьогодні ми вже зустрілися з видавництвом РУХ (дивись вище в листі Підмогильного) і побачили, що їхні видавничі плани на 1933 рух були грандіозні. Мені стало цікаво, що з того вишло і чи вийшло шось (а вийшло, як-то кажуть, пшик…), тож я став ґуґлити видання РУХ-у за 1933 рік…

Та-да-да-дам!..

… Так я натрапив на сторінку заборонених книжок з 1917 по 33 рік на сайті Бібліотеки Вернадського (це лише список оцифрованих бібліотекою видань). Я проглянув усі двісті з гаком і мою увагу спинила книга Івана Багряного Крокви над табором, видана 1932 року тим самим РУХ-ом…

Багряного я дещо вивчав. Але на це видання (фото буде внизу👇) ніколи не натрапляв. Будемо гортати разом)

Перший лист Панаса Радченка до Сергія Єфремова (перший у 7-томнику) і зацініть скромність Панаса.

Що ж до мого псевдоніму, біографії та патрета, то про се облиште думати тепера: хай, як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть, і патрет змалюють, — якщо тільки все це на що-небудь буде потрібне, а тепера, на маю думку, — усе це лишнє. Зробив я не дуже-то багато, щоб за життя свого ще себе уславляти. Коли хто про се дбає — то його воля; а я думаю, що тепера нам треба не про це дбати, а про те, як би більш намножити доброї-корисної праці, щоб наша мова не занікчемніла, не пропала. Хто ж це зробе — чи Горицько, чи Іван, — хіба не все однаково? (Том 7, лист 79)

А де ж то й мають бути і листа Єфремова до Мирного.. Оце було б цікаво їх віднайти!

Нещодавно в інсті я виставляв відео про слова курилка і курильня, його можете подивитися тут.

Щойно підписниця і подруга по перу (дарма що пером з нас двох володіє лиш вона) надіслала ще одне речення зі словом курильня, ось як це було👇

Курильня! трапилась

Чорної ночі року 1843-го в курильні власного маєтку з вікнами в осінній голий сад конав шістдесятирічний Ярема Дорош.

У "Покрові" Люко Дашвар

Дякую, Вероніко, за повідомку, приємно😇)

#з_архіву_Зерова

Можливо, запрофесійний буде допис, але дамо пробу.

В одному з перших листів Рильського до Зерова Максим Тадейович, хвалить Зерова за його блискучі переклади й оригінальні поезії, а далі висловлює кілька зауваг стосовно двох віршів Миколи Костевича. Цікаво бачити, як до першої Зеров прислухався, а другу все ж не прийняв.

Ось перша.

В прекрасній «Діві» жито і ряст цвітуть одночасно – це суперечить ботаніці, але не поезії. (Зверніть увагу на делікатність зауваги: дарма що природі суперечить, для поезії це не великий гріх.)

Нині доступна онлайн редакція вірша “рясту” не має.

В погожі ночі, в запахущім травні,
Як цвіт буяє і ростуть жита,
Вона стоїть, пречиста і свята,
Як в оні дні Сатурнові днедавні.

Видко, ряст Зеров замінив на цвіт.

Друга заувага.

Щодо «Класиків», то рішуче повстаю проти терміну «лірники-півбоги». Правда, ще Куліш хотів надати воздушности цьому терміну («жайворонок, лірник одинокий») – але кінець кінцем в уяві українця при слові лірник малюється не Аполлон чи Гомер з грецькою лірою, а сліпець у свиті з хриплим голосом і пискливим струментом, в супроводі котрого він співає «Лазаря». А це асоціація навряд чи бажана. Вже краще було б «кобзарі-півбоги». Кобзарь, бандурист, «божий чоловік» – це вже більше підходить до Вашого образу.

Ось остаточний вірш “Класики”, подаю повністю, бо це витвір мистецтва, як на мене (і згодом він нам ще стане в пригоді).

Ви вже давно ступили за порiг
Життя земного, лiрники-пiвбоги
I голос ваш — рапсодiï й еклоги —
Дзвенять у тьмi Аïдових дорiг.

I чорний сум, безмовний жаль налiг
На берег наш, на скитськi перелоги —
Невже повiк не знайдете спромоги
Навiдатись на наш пiвнiчний снiг?

I ваше слово, смак, калагатiя*
Для нас лиш порив, недосяжна мрiя
Та гостроï розпуки гострий бiль.

I лиш одна ще тiшить дух поета,
Одна вiдроджує ваш строгий стиль —
Ясна, дзвiнка закiнченiсть сонета.

15.12.1921

*Калагатія — це грецький ідеал добра й краси (καλαγαθία від καλός — добрий і ἀγαθός — гарний [звідси імʼя Агата]).

Далі ми поглянем на згаданий тут вірш Куліша, він дууже гарний😍

#словотека

Побрехенька — знали таке?🤣

Мова така ж жива стота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей. Він повинний буде згинути — стати іншим народом.
П. Мирний

Трохи проповідницький і такий старосвітський тон і досить романтичний погляд на мову як виразницю душі народу.
Але хіба то не правда?