Читает стихи Bogdan Mironovich

Томас Огден. Приснити аналітичну сесію: клінічне есе (2017; переклад мій):

У традиції Біона я думаю про сновидіння як про синонім несвідомого мислення.

Несвідоме мислення (dream thinking [Ogden 2010]) є найбагатшою формою нашого мислення. Воно триває безперервно і під час неспання, і під час сну, подібно до того, як зірки продовжують випромінювати світло, навіть коли це світло стає невидимим через відблиски сонця. Сновидне мислення — це форма мислення, в якій досвід розглядається з кількох вертексів одночасно: наприклад, з вертекса первинного та вторинного процесів мислення; з перспективи зрілого символоутворення та символічного урівнювання; з погляду параноїдно-шизоїдного та депресивного та аутистично-суміжного (Ogden 1989) способів генерування досвіду; з огляду на доросле конструювання життєвих подій та дитяче конструювання життєвих подій; з перспективи діахронічного (послідовного) та синхронічного (аісторичного) відчуття часу; з вертексу лінійного причинно-наслідкового мислення та нелінійного мислення — і це лише деякі з них.

Я розглядаю сновидіння (несвідоме мислення) як терапевтичне за своєю суттю; воно становить ядро того, що Біон (1962) називає "психоаналітичною функцією особистості". Він пише: "Без сновидінь ви не маєте засобів для обмірковування своїх емоційних проблем". Фройд погоджується: "По суті, сновидіння [dreams] є нічим іншим, як особливою формою мислення, що стала можливою завдяки умовам стану сну [sleep].... Сновидіння стосуються спроб розв'язання проблеми, з якими стикається наше психічне життя" (1900).

#цитата #переклад

Томас Огден. Приснити аналітичну сесію: клінічне есе (2017; переклад мій):

Сновидіння, як і випадки саморозуміння, досягнуті під час аналітичної сесії, не можуть "розв’язати [емоційні] проблеми" (Фройд 1900) одразу. Навпаки, сновидіння сприяє розв’язанню емоційних проблем потроху, ніколи не досягаючи кінцевої точки ("рішення"). Якщо людина не змінюється, навіть у найскромніший спосіб, під впливом досвіду сновидіння, я б розглядав це "сновидіння" як сон, який не є сном; скоріше, це несвідома подія, відлита у формі візуальних образів, яка не виконує ніякої несвідомої психологічної роботи та не призводить до психічного зростання.

До снів, які не є сновидіннями, належать "сновидіння", з якими пацієнт або аналітик не можуть встановити жодних асоціацій, галюцинації уві сні та посттравматичні кошмари, які повторюються ніч за ніччю без будь-яких змін.

Психічне здоров'я, на мою думку, є відображенням того, наскільки людина здатна по-справжньому залучитись до сновидіння свого прожитого досвіду. Здатність "повністю" снити свій досвід не тільки неможлива, але й небажана, оскільки тоді людина стає нелюдською: у неї не залишається психічних проблем, над якими можна було б працювати.

#цитата

В тексті "Приснити аналітичну сесію: клінічне есе" (2017) Томас Огден звертається до біонівської ідеї несвідомого мислення, а також до того, що в нас є потреба перетворити свідомий раціональний досвід на сновидіння (а не навпаки), для того, щоб повною мірою проживати події, що трапляються, і виконати несвідому психологічну роботу (яка завжди ширше ніж вторинне обдумування).

Слово "психоаналіз" є іменником у множині: не існує двох однакових аналізів. Я запропонував три ілюстрації того, як можна уявити собі сесію. Кожен аналітик повинен знайти зі своїм пацієнтом спосіб сновидіння сесії, який є унікальним для них обох. Прийняття "техніки" перешкоджає такому процесу, оскільки робить сесію безособовою, типовою. Сновидіння сесії — це не те, над чим працюють, а радше те, чому намагаються не заважати.

#психоаналіз

#переклад #стаття

Такой подход напоминает стереокартинки, в которых можно добраться внутрь к объёмному изображению. Но только если быть сосредоточенными, и в то же время не фокусироваться ни на чём конкретном.

У вас получилось?

2024-11-15. Сегодня Джузеппе Чивитарезе говорил о пожаре в театре и (не)реальности переноса и интерпретации. Он вспоминает фройдовскую характеристику интенсивной и требовательной «любви в переносе» (coup de théâtre — пожар в театре или «гром среди ясного неба», если не буквально), и замечает, что раньше появление любви в психоаналитических отношениях рассматривалось как что-то мешающее, разрушительное. Возникновение подобных чувств приравнивалось к трансгрессии, нарушению рамок, после которых дальнейшая работа была невозможна. Однако позже и сам Ф. пришёл к тому, что эта любовь одновременно и истинна и ложна, и реальна и нереальна, и настоящая и ненастоящая. (Кстати, часто говорят о том, что перенос — это и есть отношения любви, мотор анализа, но это другая тема). Тогда задачей аналитика становилось заметить эти явления, и как-то их описать, например: "Вы проецируете на меня чувства к вашей матери, или отцу, и это попытка избежать психотерапевтического процесса".

В современном же психоанализе целью считается само движение к крепкой аффективной связи, процессу подлинного признания и сонастройки, созданию отношений, в которых есть опыт совместного придания вещам смысла. Эта цель исходит из того, что мы состоим одновременно из социального и индивидуального. Ткань нашей субъективности и возможность её нарастить возможна только через выстраивание отношений. Поэтому есть смысл присмотреться к собственной (не)способности наращивать эту ткань здесь и сейчас. Более того, бессознательное рассматривается уже не только как вместилище всего вытесненного (способ что-то скрыть), но и как субъективное устройство по производству смысла (способ придать значение). В совокупности с теорией поля, где взаимодействие анализанта и аналитика порождает уникальную систему, "пару", в которой может что-то происходить, много внимания стало уделяться событиям и смыслам, которые относятся непосредственно к аффективным событиям, "погоде" в кабинете.

#заметки #психоанализ

Чивитарезе задаётся вопросом: какая тогда реальность присутствует внутри психоаналитического кадра?

Ответ может быть разным, в зависимости от подхода. Есть четыре базовых способа понимать происходящее:
1) трактовать всё в духе невроза переноса (по Фрейду);
2) рассматривать бессознательные фантазии (по Кляйн);
3) анализировать разыгрывания (реляционная модель);
4) онейрический способ толкования (теория поля).

В каждом из этих подходов аналитик слушает анализанта определённым образом, потому что верит в существование бессознательного, и стремится понять, что на самом деле происходит на этом уровне. Это средство, позволяющее нам быть в контакте с друг другом. "Реалистичный нарратив", разумеется, тоже важен, его следует ценить и учитывать, но оставаться только внутри него, и работать лишь с одной конкретной реальностью — это (цитата) "..прерогатива кпт, или бихевиорального подхода".

Отсюда Чивитарезе переозначивает концепцию пожара в театре (как нечего такого, что создаёт непреодолимую трудность). Пожар в театре для него — это когда наше слушание схлопывается, коллапсирует до того, что всё воспринимается только как факты внешней реальности. Это закрывает доступ к реальности внутренней и пониманию того, как сейчас функционирует пара, созданная, чтобы выбраться из холодной, подвешенной фактологической атмосферы.

#заметки #психоанализ

Огромное удовольствие (почти) вживую встречаться с теми, чьими находками восхищаешься. Одна из статей Джузеппе Чивитарезе в переводе — тут.

Славой Жижек в одному зі своїх інтерв'ю звернув увагу на той факт, що опосередковане комп'ютером середовище або віртуальна реальність має здатність уречевлювати те, що раніше сприймалося лише на рівні абстрактного мислення. До прикладу, він пропонує повернути навспак стандартне нарікання на те, як віртуальне середовище відчужує суб'єкта від його найінтимнішого досвіду (скажімо, секс по інтернету, що, за відсутності прямого фізичного контакту, зводиться до звичайної мастурбації). Замість інфантильно побиватися за втраченою міфічною невинністю, Жижек стверджує, що досвід «сексу по інтернету» дозволяє нам побачити, що не лише мастурбація є статевим актом з уявним (віртуальним) партнером, а й те, що «справжній» статевий акт є фактично мастурбацією з реальним партнером.

На його думку, найбільше у віртуальному просторі нас шокує не те, що колись існувала «справжня» реальність, яка тепер стала віртуальною, а те, що через досвід ВР ми ретроактивно усвідомлюємо, що «справжньої» реальності ніколи не існувало (тобто, що будь-яка «реальність» є до певної міри всього лише конструктом нашого мозку). Реальність завжди була віртуальною. Ми цього просто не усвідомлювали.

Зі збірки есе Павла Шведа «З чого нам дозволено сміятись?»

#цитата@psychoanalytic_fields

А вот и критика Ферро и в целом бионианского подхода. Вполне ожидаемо, от Кернберга. Можно ли придумать два более противоречащих подхода, чем ТФП и БФТ, несмотря на общий питающий источник - идеи Мелани Кляйн 😜

Отто Кернберг отмечал степень отступления Ферро от Фрейда. По его мнению, это привело к пренебрежению «теорией влечений и аффектов; ранними объектными отношениями... привязанностью, эротизмом», ролью «агрессии в определении ранних нормальных и патологических структур... [и] интерактивными аспектами бессознательных детерминант реальной жизни» (Kernberg 2011, pp. 660-661). Венди Кац, пишущая, как и Кернберг, с позиций эго-психологии, также считает, что сосредоточенность на «нарративизирующей функции» означает, что «другие слои опыта могут быть легко потеряны» (Katz 2013, p. 474).
По мнению Кернберга, «отдавая предпочтение ... „полевому“ материалу и интерпретируя его в форме метафорических нарративов, можно способствовать созданию нереалистичной, фантастической атмосферы на сессиях» (Kernberg 2011, p. 653), рискуя ослабить «остроту анализа собственно внешней реальности, реакций пациента на нее и характерологически обоснованных защитных операций поведения пациента как на сессии, так и во внешней реальности» (Kernberg 2011, p. 652). Карен Рус (2020) сходным образом пишет об «идеализации Ферро сновидений», которая может «придавать его работе качество отдаленности от опыта... как насчет готовности аналитика страдать от засухи, не имея возможности сновидеть?». Может быть, «вера в сновидения» Ферро идет в ущерб более полному взаимодействию с пациентом в его самом истощенном состоянии и приводит к «псевдотерапии»? (Roos 2020, p. 852) Может ли это также привести к «впечатлению, что Ферро волшебным образом переводит или расшифровывает символы»? (Roos 2020, p. 851)

Поскольку для Ферро «все в этом поле конструируется совместно, перенос и контрперенос бинарны и сомнительны». Это, в понимании Рус, означает отказ от взгляда на контрперенос «как на эмоционально-телесный регистр аналитика, его проницаемость для психических и соматических грез... Контрперенос аналитика может обозначить тропу к нерепрезентированному эмоциональному опыту» (Roos 2020, pp. 851-852). Предположение Ферро о том, что истории пациента являются нарративным производным бессознательных сновидений наяву, рискует переоценить значение языка и функцию слов как эмоциональных контейнеров» и пренебречь «фоновыми помехами невербальной коммуникации пациента, в физических движениях его тела, рук или лица или через тембр, тон и интонацию его речи» (Roos 2020, p. 852, и см. Kernberg 2011, p. 652).

Замечания Кернберга относятся к общей критике нео-бионианского подхода. В частности, «концепция возникновения бета-элементов и их трансформации в альфа-элементы во время сессий представляется сомнительной теоретической рамкой для преобразования бессознательных элементов в сознательные в ходе психоаналитического процесса». Концепция Биона о протоэмоциях, утверждает Кернберг, может быть подвергнута критике в свете современной нейробиологии и теории аффекта: аффективный опыт, связанный с перцептивным окружением, сохраняется в виде аффективной памяти с самого рождения (Panksepp 1998). Кернберг, по-видимому, намекает, что поэтому нет теоретической необходимости в процессе трансформации бета- в альфа-, который предлагал Бион, тем более у пациентов, способных функционировать вербально (Kernberg 2011, p. 649).

Из свежей (2024) книги, посвященной работе Антонино Ферро Robert Snell. Antonino Ferro: A Contemporary Introduction

«З чого нам дозволено сміятись?» (2020) — щільна книжка з дуже різносторонніми, лаконічними есе Павла Шведа, які є об'єднаними хіба що їх автором. Адже єдиної теми в збірнику нема — тут і політичні рефлексії з дослідженням (пост)тоталітарної свідомості в Україні, і стислі очерки по теоріям Бадью та Лакана, і film studies у дусі Люблянської школи психоаналізу, та, зокрема, Славоя Жижека.

#книга

У тексті «Велика вітчизняна війна як теорія змови» Павло вдається до цікавої історичної аналогії. Він пише, що серед безлічі теорій змов, що побутують у світі, його улюблена — теорія винайденого Середньовіччя (докладніше тут). Автор, що запропонував цю ідею в 1991 році — Геріберт Ілліх, німецький письменник і публіцист — почав стверджувати, що значна частина європейського Середньовіччя, зокрема період з 614 по 911 рік, є вигадкою. Ілліх вірив (і активно просував), що це зроблено шляхом маніпуляцій календарем, тобто насправді ми зараз живемо не в 2024-му, а десь у 1700-х роках. Навіщо? Тому що це комусь вигідно.

Річ у тому, що коли запроваджували Григоріанський календар (на заміну Юліанському) в 1582 році, астрономи та математики порахували різницю між ними (в датах) в 10 днів. Однак за попередніми підрахунками, Юліанський календар мав би відставати від реального сонячного часу на 13 днів. Для Ілліха все це звучить підозріло, відтак, він робить висновок, що в європейському літочисленні сталася гігантська похибка. І майже 300 років нашої історії з її династією Каролінгів ніколи не існували насправді! Ілліх вказував на обмеженість матеріальних свідчень існування Карла Великого, або звертався до інтуіції: якийсь Карл Великий надто ідеальний для свого часу!

Павло Швед взагалі любить теорію фантомного часу не за те, що вона дурненька, а навпаки — за те, наскільки вона є матеріалістично правдоподібною. Адже хто здатний поручитися, що десь там, у мороці середньовічного варварства, яке настало після Римської імперії, кілька століть чи принаймні кілька років не могли просто загубитись? Іноді складно згадати те, що було вчора, то як ми можемо стверджувати щось про події тисячолітьної давнини?

Ну і, власне, інша, ближча до нас, «історична» теорія змови називається Велика Вітчизняна війна. Тоді як для всього світу Друга світова війна тривала з 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945, в Совєтському союзі з'являється переконання, що війна почалася 22 липня 1941, і завершилась 9 травня 1945. Цей зсув можна вважати цілком симптоматичним у психоаналітичному значенні, бо його мета передусім полягає в тому, щоб приховату неприємну правду про гігантський конфлікт і роль Совєтського Союзу в його розв'язанні (напад на Польщу тощо).

Обидва приклади демонструють, наскільки легко суспільство може прийняти змінений наратив, якщо він підкріплений авторитетом влади чи популяризацією через ЗМІ, навіть без жодної доказової бази. Але це відбувається і зараз з боку російської пропаганди, зі спробами створення паралельної наративної реальності та історичними фальсифікаціями задля виправдання своєї агресії.

#книга #стаття@psychoanalytic_fields

🥟 Моя стаття про мистецтво, кітч, психоаналіз та пам'ятник варенику в Черкасах.

Так, кітч звертається до базових емоцій, маніпулює нами, нав’язує цю естетичну ощадливість з її смаком до прямолінійного, не зашифрованого, очевидного. Проте в той же час кітч торкається і глибших шарів: його неспроможність бути оригінальним, вторинність, наївність, вірність та покірність шаблону, нездатність реалізувати цілі високого мистецтва, наближають нас до нашої власної загальнолюдської якості — нашої дурості. Банальність кітчу відверто апелює до банальності, яка зрештою закладена в кожному з нас. Тому невдачі цього виду мистецтва заслуговують на прощення: ми прощаємо його за апеляцію до універсального сенсу, скромних та буденних шляхів людяності, певного метра, що також побудований на повторах в нашому бутті (свята, одноманітні графіки, цикли, важливі дати).

#стаття@psychoanalytic_fields

Раньше многое можно было понять о человеке по его обращению с животными и детьми. А сегодня — по обращению с ChatGPT.

Решила собрать основное (из объёмных постов), что публиковалось на этом канале за 2024 год. А также немного упорядочить список переводов. Оказалось, я всё чаще пишу на украинском, а ещё, судя по количеству произведённой работы, год был не простым. Надеюсь, мы все сможем быть не столь продуктивны в следующем. Мне приятно ваше внимание, и рада, что вы находите тут что-то для себя. Скидывайте в комментарии свои каналы/блоги, и что читаете, чтобы было проще находить друг друга.

1. Почему сессия длится 50 минут?
2. Нотатка про набір ваги аналітикинею як приклад соматичного відігравання
3. На полях «Зваблення, капітуляції і трансформації» Карен Мароди
4. Думки щодо «Процесу»: Занадто оголоне життя Франца Кафки
5. Огляд статті "Пліткуючий психоаналітик" Олініка (1980)
6. На полях «Речі із внутрішнього простору» Славоя Жижека
7. Стаття Коли психоаналітик не лише матір, а й жінка: еротичне перенесення в діаді «жінка-терапевтка і чоловік-клієнт»
8. Хороші книги та фільми про аутичних людей
9. На полях «‎Голосу і більш нічого» Младена Долара
10. Серия заметок про Биона и его теорию мышления
11. Стаття про мистецтво, кітч, психоаналіз та пам'ятник варенику в Черкасах

Переклади українською:

1. Ганс Джером. Нас час вийшов - про динаміку завершення кожної окремої сесії
2. Колоквіум IARPP на тему «Чому війна?»
3. Вілфред Біон. Індія. Довгі вихідні - частинка автобіографіі Біона. Та мій текст про це
4. Антоніно Ферро «Трансформація в сновидіння та символи»
5. Джузеппе Чівітарезе «Сни, які відзеркалюють сесію»
6. Антоніно Ферро. Яка саме реальність в психоаналітичній сесії?
7. Лінда Мейєс. Коментар до статті від Бостонської групи з вивчення процесу змін
8. П'єтрантоніо Віолетта. Чому біоніанська теорія поля
9. Томас Огден. Приснити аналітичну сесію
10. Клінічна віньєтка Атлас і Кучака «Будь жінкою в ліжку, не будь терапевткою»

#содержание@psychoanalytic_fields

[Без гарантий, ч.1 - ру] | [Без гарантій, ч.1 - укр]

На днях вышел 100-й номер немецкого журнала Riss, посвящённый теме гарантий в психоанализе. Называется Ohne Gewähr — Без гарантий. Редакторы говорят, что именно в юбилейном выпуске, который мог бы стать причиной радости и самоуверенности, им было важно подчеркнуть обратную строну — хрупкость психоаналитических усилий.

«‎Без гарантий» напоминает другие предупреждения, например, «Администрация не несёт ответственности за...», или «Самостоятельно придерживайтесь правил ответственной игры», или «Не исключает всех рисков». Также на ум приходит «Гарантия качества», что синонимично контролю и безопасности.

В 2004 году после принятия новых законов о психотерапии во Франции появился манифест, отстаивающий основные различия между психоанализом (в строгом смысле) и психотерапией. Одна из идей, понятное дело, в том, что психоанализ — это единичный опыт, который a priori отвергает любые готовые схемы или гарантии. Его основа — работа с симптомом, направленная на раскрытие истины, а не на приведение человека к определённому результату в терминах нормативности. Даже признавая терапевтический эффект, важно помнить, что психоанализ возник из принципиального отказа подчинять свои методы внушению.

Это вступает в серьёзные противоречия с тем, как устроен сегодняшний мир маркетинга (в том числе, в виде пси-платформ), или страховых компаний, или современно-научных количественных измерений. Что в действительности значит утверждение, что какая-то внешняя инстанция способна гарантировать, что анализ пройдет успешно?

В выпуске авторы предлагают подумать об этом и, конечно, не только об этом. Получилось своеобразное противостояние многочисленным попыткам обезопасить, сдержать, медикализировать, оценить и регламентировать психоаналитический процесс, ведь по сути, он и сам имеет дело с чем-то неуправляемым. Психоанализ — не единственное для этого место, но он несёт за это особую ответственность. Ведь его практика и его теория живут благодаря тому, что прислушиваются к нерегламентируемому, публично о нём свидетельствуют, и делают это так, чтобы исключить принудительную нормализацию и адаптацию.

Ещё про Францию. В том же году, поскольку государство решило всё взять под контроль и стало запрещать многим людям проводить анализ или терапию (условно, пока те не станут врачами или клиническими психологами), там вышла шутливая петиция с такими словами: «Оставьте нам наших шарлатанов!»

Другой пассаж из петиции:

Мы не верим, что несколько сеансов с квалифицированным специалистом по нашим «симптомам» помогут. Сердечные муки, тяжелая утрата, профессиональные, творческие или сексуальные запреты, потеря работы (особенно в данный момент...), чувство повторения: всё это не относится к «болезни», «органам здравоохранения» или государственному контролю. Мы считаем, что было бы лучше, если бы государство отказалось от планов «регулировать» наши «психологические страдания», наше психологическое здоровье и так неплохое, спасибо!